Молода гвардія - Сторінка 75

Далі він освітив фургон на подвір'ї, і всі повернулись до кімнати.

Саме в цей час Олег, помітно випередивши свого переслідувача, побачив на пустирі за балкою спалахи ліхтарів,— поліцаї від жандармерії бігли йому навперейми. Він тут же зрозумів, що не сховається в малих "шанхайчиках": собаки,— вони збереглися тільки в цих місцях, бо ніхто з німців пе хотів жити в глиняних мазанках,— собаки видадуть Олега своїм гавканням. Збагнувши це, Олег звернув праворуч, на Восьмидомики, й припав до стінки найближчого стандартного будинку. За хвилину-дві поліцай прогупав чобітьми повз нього. Він пробіг так близько, що Олегові аж позакладало вуха від сюрчання.

Олег переждав трохи, потім, намагаючись нічим не зрадити себе, пішов задвірками тієї ж вулиці, по якій тільки-но біг, до пагорбів, звідки почав свою путь.

Стан збудження, що піднялось до якихось невгамовних веселощів, коли він на клубному ґанку наскочив на поліцая, а потім тікав од нього по вулиці, змінився почуттям тривоги. Олег чув сюрчання в районі базару й жандармерії та другого переїзду і розумів тепер, що його необачність поставила в трудне й небезпечне становище не тільки його самого, а й Серьожку з Валею, Стьопу Сафонова з Тосею Мащенко.

Це був у них перший вихід у світ з листівками, написаними Олегом та Ванею Земнуховим, перший крок, що з нього населення мало дізнатись про існування "Молодої гвардії".

Скільки сил було потрібно, щоб одвести пропозицію Стаховича, який вважав, що за одну ніч можна обклеїти листівками все місто й зразу справити враження! Олег, ближче пізнавши Стаховича, вже не мав сумніву в щирості його замірів, але як же він, Стахович, не розуміє, що чим більше людей втягнено до справи, тим легше провалитись! І брала досада, що Серьожка Тюленін, як завжди, теж був ладен вдатися до крайніх заходів.

Але Туркенич і Ваня Земнухов підтримали пропозицію Олега — розклеїти листівки тільки в одному районі, а через кілька днів — у другому, а потім — у третьому, щоб одвертати увагу поліції всякий раз на хибний слід.

Олег запропонував ходити обов'язково парами,— один витягає листівку, другий маже, і поки один наклеює, другий ховає пляшечку,— і щоб ходили обов'язково юнак з дівчиною: якщо застукає поліцай, можна пояснити прогулянку в таку недозволену пору мотивами любовними.

Замість мучного клейстеру вони вирішили взяти рідкий мед. Клейстер треба було б десь варити, і це само вже могло дати навідний слід поліції, вже не кажучи про те, що клейстер на одежі полишав сліди. Для клейстеру, крім того, потрібні були щіточки, посуд, який незручно носити, а мед можна було носити в маленькій пляшечці з затичкою й вихлюпувати помалу просто з шийки на зворотний бік листівки.

Крім розклеювання листівок по ночах, Олег розробив дуже нескладний план розповсюдження листівок серед білого дня в місцях великого скупчення народу — в кіно, на базарі, коло біржі праці.

Для першої нічної операції вони вибрали район шахти № 1-біс з прилеглими до нього Восьмидомиками й базаром. Базар припав Серьожці та Валі. Восьмидомики — Стьопі Сафонову й Тосі. До району шахти № 1-біс Олег пішов сам.

Йому, звичайно, дуже хотілось піти з Ніною, але він сказав, що піде з Мариною — своєю гарненькою тіточкою.

Туркенича вирішили залишити дома, щоб на цей перший випадок, коли в них ще не було ніякого досвіду, кожна пара по закінченні роботи могла б зразу доповісти командирові, як усе пройшло.

Одначе, коли всі порозходились, Олег мимохіть задумався: яке він мав право притягати до такої небезпечної справи матір трилітньої дитини, навіть не порадившися з дядею Колею, батьком цієї дитини?

Звичайно, недобре було порушувати порядок, ним же встановлений, та Олега охопив уже такий хлоп'ячий азарт, що він вирішив піти без нікого.

Надвечір, коли ще можна було вільно ходити по місту, Олег, засунувши кілька листівок до внутрішньої кишені піджака, а пляшечку з медом до кишені штанів, вийшов з дому. Пройшовши вулицею, де жили Осьмухін та Земнухов, він опинився коло балки, через яку проходила дорога на шахту № 5. Це була та сама балка, що, простягаючись далі праворуч, відділяла Восьмидомики від пустиря з жандармерією. Тут балка була зовсім не заселена. Олег завернув праворуч балкою і, не дійшовши до малих "шанхайчиків", по одній з низинок, що наче вливалися в балку, вибрався на пагорби. Вони простягались довгим перепадистим пасмом, на якому лежало ворошиловградське шосе, і панували над цією частиною міста.

Ховаючись поміж пагорбами, Олег дійшов майже до перехрещення ворошиловградського шосе з дорогою з центральної частини міста в Первомайку. Тут він заліг, дожидаючи темноти. Придивляючись крізь вигоріле бадилля бур'яну, він добре бачив і роздоріжжя, і околицю Первомайки по той бік шосе, і зруйновану шахту № 1-біс з величезним териконом, і клуб імені Горького нижче по вулиці, де жила Люба Шевцова, і Восьмидомики, і пустир зі школою імені Ворошилова та жандармерією.

Поліцейський пост, що являв загрозу для Олега, стояв на перехресті доріг,— пост обслуговували два поліцаї. Один із них не сходив з роздоріжжя і, якщо дозволяв собі з нудьги прогулятись, то тільки вздовж шосе. А другий патрулював по дорозі від перехрестя до шахти № 1-біс і далі, до клубу імені Горького, вздовж вулиці, де жила Люба Шевцова, до малих "шанхайчиків".

Сусідній пост містився в районі базару, і його також обслуговували два поліцаї, що з них один лишався невідступно на території базару, а другий патрулював од базару до того пункту, де малі "шанхайчики" вливались у великий "Шанхай".

Ніч запала чорна, але така тиха, що було чути кожеп шерех. Тепер Олег міг довіряти лише своєму слухові.

Він мав наклеїти кілька листівок біля входу в шахту № 1-біс та на клубі імені Горького. (Вони вирішили не клеїти на житлові будинки, щоб не підводити мешканців). Скрадаючись, Олег спустився з пагорбів до крайнього стандартного будинку. Тут починалась вулиця, де жила Люба Шевцова. Вхідна будка шахти № 1-біс була насупроти Олега через майдан.

Він чув, як розмовляють патрульний та постовий. На мить він побачив навіть їхні обличчя, що схилились до вогника запальнички. Треба було перечекати, поки патрульний зійде вниз по вулиці, бо інакше він міг застати Олега на відкритому майдані. Але поліцаї довго ще стояли, розмовляючи стиха.

Нарешті патрульний пішов, коли-не-коли освітлюючи собі шлях електричним ліхтарем. Олег стояв за будинком і чув кроки поліцая. Тільки-но кроки віддалились, Олег вийшов на вулицю. Важку ходу ще було чути. Патрульний все ще освітлював шлях кишеньковим ліхтарем, і Олег міг бачити, як він поминув клуб імені Горького. Нарешті поліцая не стало видно: за будинком Шевцових починався крутий спуск до балки. Тільки відблиски розсіяного відбитого світла говорили про те, що поліцай, як і перед тим, подеколи освітлює собі шлях ліхтариком.

Як і всі великі шахти, висаджені в повітря в годину відступу, шахта № 1-біс не працювала. Але з наказу лейтенанта Швейде на шахті створили адміністрацію з чинів німецького гірничорудного батальйону. І частина робітників, із числа тих, хто не зміг чи не встиг евакуюватися, щоранку приходила на роботу "по відбудові",— так називалося в офіційних документах очищення захаращеного мотлохом двору; кілька десятків чоловіків мляво тинялись по подвір'ю, перевозячи з місця на місце в ручних дерев'яних тачках брухт і сміття.

Тепер тут було тихо й похмуро.

Олег наклеїв листівку на мур, що облягав двір шахти, потім на вхідну будку й на дошку об'яв поверх усяких оповіщень та наказів. Йому не можна було довго тут лишатись — не тому, що міг його помітити сторож,— дід уночі міцно спав,— а тому, що патрульний, повертаючись, міг пройти мимо шахти й освітити будку. Але кроків патрульного не було чути, і світло ліхтарика не спалахувало здаля: патрульний міг затриматись коло малих "шанхайчиків".

Олег перейшов майдан і спустився до клубу. Цей най-просторіший і найневигідніший та найхолодніший будинок у місті був зовсім непридатний для житла і тепер стояз порожній. Він дивився фасадом на вулицю, по якій з раннього ранку люди поспішали на базар з Восьмидомиків, Пер-вомайкп та найближчих хуторів і по якій ішов головний рух з міста в напрямі Ворошиловграда і в напрямі Каменська.

Олег заходився ліпити листівки по фасаду й зненацька почув кроки поліцая знизу, від балки. Олег обійшов будівлю й принишк по той бік. Кроки поліцая ставали все чутніші. Та тільки-но поліцай, простуючи вулицею вгору, підійшов до будівлі, кроки стихли. Олег завмер, чекаючи, коли поліцай помипе клуб, стояв хвилину, дві, п'ять, та кроків не було чути.

А що як поліцай, проходячи, освітив фасад клубу, помітив листівки і тепер спинився й читає? Звичайно, він тут же почне їх здирати й виявить, що їх ось тільки наклеєно. Тоді можна чекати, що він обійде з ліхтариком круг будинку: адже людині, що наклеїла листівки, нікуди сховатись, тільки за цим будинком!..

Олег прислухався, тамуючи подих, але чув тільки поштовхи свого серця. Йому кортіло відірватись од стіни й тікати, але він розумів, що це може тільки зашкодити йому. Ні, єдиний вихід — перевірити, куди подівся поліцай!

Олег висунувся з-за рогу,— ніяких непевних звуків. Тримаючись біля стіни, високо піднімаючи ноги й ступаючи обережно на землю, Олег тихо посувався до вулиці. Кілька разів він зупинявся й прислухався, але все довкола було тихо. Так він дійшов до другого рогу будинку і, тримаючись однією рукою за стіну, а другою взявшись за ріг, визирнув. Під його рукою зненацька вломився шматок старої, сточеної дощами штукатурки й упав на землю, як здалось Олегові, із страшним грюкотом. В ту ж мить Олег побачив над нижніми сходинками під'їзду вогник сигаретки й зрозумів, що поліцай просто сів спочити й покурити. Вогник сигаретки тут же метнувся вгору, на східцях щось грюкнуло, а Олег, щосили відштовхнувшись од рогу, побіг униз вулицею, до балки. Розляглось різке сюрчання, і на якусь частку секунди Олег

потрапив у конус світла, але зразу ж вирвався з нього кількома ривками.

Заради справедливості треба сказати, що з моменту, коли виникла ця безпосередня небезпека, Олег уже не зробив жодного безрозсудного вчинку. Він міг би за одну хвилину заплутати поліцая в Восьмидомиках і сховатися в Любки чи в Іванцових, та Олег не мав права їх підводити.