На дні прірви - Сторінка 23

Якщо устрій сучасного суспільства має лишатися таким назавжди, то слід визнати цивілізацію за прокляття для величезної більшості людей".

Дев'яносто відсотків! Моторошна цифра! Одначе містер Стопфорд Брук, змалювавши страшний випадок з лондонського життя, вважає необхідним помножити його на півмільйона. Ось що він пише:

"Бувши помічником вікарія в Кенсінгтоні, я часто бачив, як цілі родини простували Гемерсмітським шляхом до Лондона. Якось я здибав там робітника з жінкою, сином і двома дочками. Довгий час вони працювали в одному маєтку на селі і сяк-так перебивалися коштом громадської землі. А тоді громадську землю поділили, в маєтку перестали потребувати їхньої праці і нещасливу родину спокійнісінько витурили з хати. Куди податись? Авжеж до Лондона, де, як вони гадали, роботи вдосталь. Вони мали деякі заощадження і сподівалися, що зможуть винайняти дві пристойні кімнатчини. Та в Лондоні їх зустріла невблаганна проблема перелюднення. За дві кімнати у більш-менш пристойному будинкові правлять десять шилінгів у тиждень. Їжа виявилась дорога й погана, і невдовзі їхнє здоров'я почало підупадати. З роботою сутужно, а платня була така, що незабаром вони залізли в борги. Гидотне середовище, темрява та довгі години праці тільки додали їм хвороби й розпуки, і вони подалися шукати дешевшого житла. В одному добре знаному мені дворі — справжньому розбійницькому вертепі, розсаднику невимовних страхіть, — вони винайняли за карколомну ціну кімнату. З роботою стало ще важче, бо лиха слава їхнього дому тяглась і за ними; і потрапили вони в лабета до таких, що висмоктують чоловіка, жінку чи дитину до останньої краплини за жалюгідну платню. А темрява й бруд, недобра їжа, хвороби й нестача води були ще дошкульніші, ніж доти; а середовище було таке, що позбавляло їх останніх решток самоповаги. Зелений змій прибирав їх до своїх рук. З обох боків двору, звичайно, стояло по корчмі. Туди вони й утікали, всі до одного, шукаючи притулку, тепла, товариства й забуття. І виходили звідти, ще глибше в боргах, з потьмянілою головою, з невтоленною жадобою до випивки, заради якої вони ладні були вчинити будь-що. А за кілька місяців батько опинився в тюрмі, жінка злягла, син — межи раклами, а дочки повіялись на вулицю. Помножте цей випадок на півмільйона, і то ще буде не вся правда".

На всій землі не знайти понурішого видовища, ніж цей "жахливий Іст-Енд", з його Уайтчепелем, Гокстоном, Спітелфілдом, Бетнел-Гріном і Воппінгом аж до Ост-індських доків. Барви життя тут і сірі й одноманітні. Все тут безпорадне, безнадійне, похмуре й брудне. Така річ, як ванна, цілковито невідома і здається чимось міфічним, як божественна амброзія. Самі люди ходять вкриті лепом, бо всяка спроба завести чистоту виглядала б на трагікомедію. Масний вітер доносить дивовижні запахи, а дош скидається більше на мазуту, аніж на чисту воду. Навіть брук і той вкритий масною плівкою.

Живе тут люд безбарвний і понурий, як і ті закіптюжені цегляні будинки, що простяглися на довгі милі. Релігія власне, обійшла їх стороною, і панує тут грубий, тупий матеріалізм, згубний для духу й високих поривань.

Колись кожен англієць хизувався тим, що його дім — фортеця. Але тепер це анахронізм. Люди з гетто не мають домів. Не знають вони, що то значить родинне життя, не розуміють його святості. Навіть муніципальні житла, де мешкають заможніші робітники, — це перелюднені бараки і нема там ніякого родинного життя. Це відбилося в самій мові тих людей. Батько, повертаючись із роботи, питає на вулиці свою дитину, де мати, і дістає відповідь: "В будівлі".

З'явилася нова людська порода — вуличні люди. Усе життя вони проводять на роботі й на вулиці. Мають барлоги та лігва, куди залазять тільки переспати. Назвати ті барлоги й лігва "домом" — значило б калічити мову. Традиційний мовчазний і стриманий англієць зник. Люди вулиці балакучі, галасливі, нервові й збудливі — це поки ще молоді. А постаршають — тупіють і чманіють від пива. Коли їм нічого робити, вони постають у тупій задумі, наче корови, що ремиґають. Їх можна здибати будь-де на вулицях, як вони стоять, втупивши погляд у порожняву. Прослідкуйте за ким із них. Стоятиме він так без руху годинами, і як уже ви підете, все одно стоятиме і вдивлятиметься в порожняву, геть цілком нею поглинутий. Грошей на пиво він не має, лігво в нього тільки до сну, — що ж йому робити? Він уже спізнав таємниці і дівочої, і жіночої, і дитячої любові і вважає їх усі фальшивими й минущими, як роса, нетривкими перед жорстокою дійсністю.

Отож я кажу, молоді — запальні, нервові, збудливі — в старшому віці вони стають бездумні, мляві і тупі. Безглуздо бодай на хвилю припустити, що вони можуть конкурувати з робітниками Нового Світу. Отварючений, звироднілий, отупілий люд гетто не зможе прислужитись Англії в теперішній боротьбі за промислове першенство в світі. Ані як робітники, ані як солдати не зможуть вони виправдати сподівань Англії, коли та в тяжку годину звернеться до них, своїх занедбаних синів; а якщо Англія зірветься зі світової індустріальної орбіти, то вони виздихають, як мухи в кінці літа. А в критичний для Англії момент, доведені до відчаю, вони можуть стати небезпечні і, мов дикі звірі, ринути бурхливим потоком до Вест-Енду, щоб відплатити за всі ті "благодіяння", що Вест-Енд вчинив Іст-Ендові. В такому разі вони ще швидше й легше згинуть від кулеметів та інших сучасних знарядь війни.

Розділ XX

КАВ'ЯРНІ ТА НІЧЛІЖКИ

Ще одне слово померхло, втратило традиційний романтичний ореол і все те, що надає слову привабності. Віднині слово "кав'ярня" викликатиме в мене які завгодно асоціації, крім приємних. Там, на іншому краю землі, досить було почути це слово, щоб переді мною постали цілі юрми історичних персонажів — відвідувачів кав'ярень, усіх тих дотепників і крутиусів, памфлетярів і відважних бандитів, богемної братії з Граб-стріт[47].

Та ба, на цім краю світу слово те вводить в оману. Ви гадаєте, кав'ярня — місце, де люди п'ють каву? Де ж пак. Тут ви кави не дістанете ні за які гроші. Правда, ви можете замовити її і вам подадуть щось таке, що має правити за каву, але ви, покуштувавши, спізнаєте прикру істину, що кавою воно й не пахне.

Яка кава, такі й кав'ярні. Забігають сюди переважно робітники, і таке тут все зашмароване та заяложене, таке неподобне, що, раз тут побувавши, втрачаєш всяку самоповагу. Скатертин і серветок нема й у заводі. Їдять серед чужого брудного посуду, і самі розкидають недоїдки по столу й на підлогу. В години напливу в таких забігайлівках я достоту човгав по кісточки в бридкій твані на підлозі, і коли спромагався тут їсти, то тільки тому, що був голодний, як вовк.

Як на запал, що з ним робітники бралися за страви, все це була річ нормальна. Їсти — природна потреба, і нема чого маніжитись. Робітник приносить сюди зажерливість дикуна і виходить, їй-бо, що далеко не наїджений. Коли ви вранці бачите, як хто по дорозі на роботу замовляє кухоль чаю (схожого, власне, на чай не більш, ніж на амброзію) і, витягши з кишені шмат сухого хліба, запиває його тим питвом, будьте певні, що цей чоловік має в шлунку не те, чого потребує, та й того не досить на цілий день роботи. А отже, будьте певні, що він, і тисяча його братів, не виконають ні кількісно, ні якісно тієї роботи, яку виконає тисяча робітників, що досхочу наїлися м'яса й картоплі і випили путньої кави.

Сидячи як волоцюга в каліфорнійській тюрмі, я діставав їжу й питво кращі, ніж лондонський робітник дістає в кав'ярні; а як був я чорноробом в Америці, то з'їдав за дванадцять пенсів такий сніданок, який британському чорноробові й не снився. Правда, він за свій заплатить тільки три-чотири пенси, але це співвідносне до того, що платив я, бо я заробляв шість шилінгів на кожні його два чи два з половиною. Зате я за день робив стільки, що йому сором було б і рівнятись. От вам і обидва боки медалі: робітник з вищим життєвим рівнем завжди зробить більше й краще, ніж робітник з низьким життєвим рівнем.

Матроси часом порівнюють службу в англійському та американському торговому флоті. На англійському судні, кажуть вони, мізерне їдло, мізерна платня, але робота легка; на американському — добре їдло, добра платня, але робота тяжка. Аналогічне можна сказати й про робітництво обох країн. Океанським лайнерам потужність і швидкість не дістаються задурно; те саме й робітникам. От, приміром, англійський робітник потрапляє до Америки. В Нью-Йорку він покладе більше цеглин, ніж у Лондоні, ще більше в Сент-Луїсі, а ще більше в Сан-Франціско[48]. Це все тому, що його життєвий рівень весь час підвищується.

Рано-вранці вздовж вулиць, якими робітники поспішають до праці, сидять численні жінки. Біля ніг у них — торби з хлібом. Робітники купують і купують його без кінця, і тут-таки їдять, на ходу, навіть не запиваючи сухого хліба чаєм, що можна дістати в кав'ярні за один пенні. Безперечно, робітник багато не напрацює на такому харчі; так само безперечно, що на цьому тратить і його наймач і вся нація. Від деякого часу державні діячі заповзялися кричати: "Англіє, прокинься!" Вони б виявили більше здорового глузду, якби заспівали трохи іншої: "Англіє, наїжся!"

Мало того, що їжа робітникова убога, вона ще й брудна.

Якось я стояв під м'ясницею і дивився, як гурт ощадних домогосподарок перебирає обрізки і зовсім нікчемні клапті яловичини й баранини — в Штатах такими покидьками годують собак. Я б не поручився за чистоту пальців цих господинь, як не поручився б і за чистоту кімнат, де вони живуть, а між тим вони мацали те м'ясо, розгрібали його й бабралися в ньому, силкуючись дістати за свої мідяки якомога більше. Я прослідкував за одним особливо гидотним шматком м'яса: його перелапало більш, як двадцятеро жінок, аж поки різник нав'язав його одній несміливій жіночці. Цілий день цю купу обрізків розбирають і підкидають усе нові; вони припадають вуличним порохом, їх обсідають мухи, а брудні пальці бабраються й бабраються в тій купі без кінця.

З візків цілий день продають на вулицях попсовані та підгнилі фрукти, і часто торгівці на ніч зберігають цей товар у своїй єдиній кімнатині, де спить уся сім'я. У цій хворобливій, заразливій атмосфері товар просякає міазмами людських тіл, а наступного дня його знову везуть на продаж.

Бідний робітник в Іст-Енді не має поняття про добре свіже м'ясо чи фрукти, — він взагалі рідко їсть м'ясо чи фрукти.