Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню - Сторінка 8

Тоді стара відкрила очі і подивилась на онуку, безтурботно всміхаючись.

— Хай Бог тобі помагає, дитино.

Єдине, що змінилося сьогодні, це розпорядок дня. Була середа, але стара захотіла вдягти недільне вбрання, потім вирішила, що Ерендіра почне приймати клієнтів не раніше одинадцятої, попросила, щоб онука пофарбувала їй нігті в гранатовий колір і зробила пишну зачіску.

— Ніколи в мене не було такого бажання сфотографуватися, як тепер, — сказала вона.

Ерендіра почала зачісувати її, та коли провела гребінцем по волоссю, на зубцях залишився цілий жмут. Дівчина перелякано показала гребінець бабуні. Стара подивилася і потягла пальцями пасмо волосся, яке залишилося в її руці. Вона кинула його долу і потягла знову, ще більше пасмо волосся вирвалося з голови. Тоді стара почала виривати волосся обома руками, сміючись та розкидаючи його навкруги з незрозумілою радістю, доки голова її зробилася голою, мов кокосовий горіх.

Тільки через два тижні Ерендіра одержала звістку від Улісса, коли знову почула спів сови. Баба грала на піаніно і так занурилась у свої спогади, що нічого не бачила і не чула. На голові в неї була яскрава перука.

Ерендіра вийшла і тільки тоді помітила запальний шнур, який виходив із піаніно, тягнувся по траві й губився десь у темряві. Вона побігла туди, де стояв Улісс, і сховалася разом з ним у чагарнику. Обидва побачили із завмиранням серця синій вогник, що побіг по шнуру, перетнув темний простір і проникнув у намет.

— Заткни вуха, — сказав Улісс.

Обидва позатикали вуха, але даремно, бо вибуху не сталося. Намет освітився спалахом, завалував дим, запахло порохом. Коли Ерендіра насмілилася зайти, сподіваючись, що бабуся загинула, вона побачила, як стара в обпаленій перуці та подертому вбранні намагається ковдрою загасити вогонь.

Почувши вигуки індіанців, які метушилися, збиті з пантелику суперечливими наказами старої, Улісс утік. Коли нарешті полум'я загасили і дим розвіявся, намет мав вигляд судна, що потерпіло корабельну аварію.

— Це хтось підстроїв, — сказала стара, — піаніно самі по собі не вибухають.

Вона губилася в здогадах, намагаючись з'ясувати причини нової катастрофи. У поведінці онуки бабка не помітила ніяких ознак змовництва або страху чи вагань, а про існування Улісса вона забула. Стара не спала до світанку, розмірковуючи й підраховуючи збитки, і заснула вже вдосвіта, та спала погано. Наступного дня, коли Ерендіра зняла з бабуні жилет із золотими зливками, вона побачила опіки на плечах і на грудях. "Недарма я весь час перекидалася з одного боку на другий, — сказала стара, поки Ерендіра замазувала опіки яєчним білком. — Крім того, мені приснився дивний сон". Вона напружила пам'ять і побачила сон так ясно, наче його було намальовано.

— Це був павич у білому гамаку, — сказала бабка.

Ерендіра здивувалася, але зразу ж обличчя її набуло звичайного повсякденного виразу.

— Це добра ознака, — збрехала вона, — павичі уві сні віщують довге життя.

— Хай Бог тебе почує, — сказала стара, — бо ми знову як тоді, після пожежі, все доведеться починати спочатку.

Вираз обличчя Ерендіри не змінився. Вона вийшла з намета, несучи таз з компресами. Стара сиділа всередині, обмазана білком, шар гірчиці накривав її голу голову. Ерендіра вилила ще кілька білків у таз і раптом під пальмовим наметом, який правив за кухню, побачила біля грубки очі Улісса, які вперше з'явилися перед нею поза її постіллю. Вона не здивувалася, а тільки стомлено сказала:

— Єдине, чого ти спромігся, це збільшити мій борг.

Очі Улісса затьмарилися болісним подивом. Він стояв нерухомо і мовчки дивився на Ерендіру, яка розбивала яйця, не звертаючи на нього ніякої уваги, майже не дивлячись у його бік. Потім почав роздивлятися навкруги, побачив каструлі, що висіли на кухні, в'язки часнику, тарілки, різак. Улісс мовчки просунувся уперед і взяв ніж.

Ерендіра не дивилася на нього, але в той момент, коли Улісс виходив із намета, мовила дуже тихо:

— Не бійся, вона вже одержала звістку про смерть, бо бачила уві сні павича в білому гамаку.

Коли стара побачила Улісса з ножем, вона з величезним зусиллям підвелася без допомоги палиці і підняла руки.

— Хлопче! Ти збожеволів, — крикнула.

Улісс плигнув уперед і ударив її ножем у груди. Стара застогнала, кинулася на нього і почала душити своїми міцними, ведмежими руками.

— Сучий сину, — прохрипіла вона. — Занадто пізно я зрозуміла, що в тебе обличчя ангела-зрадника.

Більше вона нічого не спромоглася сказати, бо Уліссові вдалося вивільнити руку з ножем, і він удруге вдарив її у бік. Стара знову застогнала і ще міцніше здавила його. Улісс безжалісно завдав третього удару — і струмінь зеленої, пахучої, мов м'ята, крові вихопився, наче під великим тиском, і забризкав його обличчя. Ерендіра з'явилася на порозі з тазом у руці і з безстрашністю злочинця спостерігала за боротьбою.

Велика, мов моноліт, стара вчепилася в Улісса, скрегочучи від болю та люті зубами, її руки, ноги, навіть голий череп — усе заплямилося зеленим кольором. Вона ледве дихала, і передсмертне хрипіння заповнювало повітря всередині намета. Уліссу знову вдалося вивільнити руку, і він ударив її в живіт, з якого хлюпнула кров і облила його з ніг до голови. Стара намагалася ковтнути повітря, якого їй не вистачало, і впала долілиць. Улісс вирвався з безсилих рук і завдав останнього удару.

Ерендіра поставила таз на стіл, нахилилася над старою і, коли пересвідчилася в тому, що вона мертва, обличчя її в одну мить набуло вигляду дорослої, зрілої людини, якій раніше не можна було дати її нещасних двадцяти років. Швидкими точними рухами вона схопила золотий жилет і вийшла з намета.

Улісс залишився сидіти поруч з тілом, виснажений боротьбою, і чим більше намагався витерти обличчя, тим більше забруднював його зеленою рідиною, яка, здавалося, витікала з-під його пальців. Тільки коли він побачив, що Ерендіра виходить із намета з золотим жилетом, він зрозумів своє становище і почав кричати і кликати її, але не одержав ніякої відповіді. Улісс доплентався до виходу і побачив, як Ерендіра побігла по берега моря у напрямку, протилежному місту. Тоді він зробив останнє зусилля, щоб наздогнати її, кричав жалісним голосом, що скидався уже не на голос коханця, а на голос сина, але страшне знесилля та усвідомлення того, що він убив жінку, звалили хлопця. Індіанці старої знайшли його на березі, він лежав долілиць і плакав від самотності та страху.

Ерендіра не чула його. Вона бігла назустріч вітру із швидкістю оленя, і ніщо в світі не могло зупинити її. Не оглядаючись, вона пробігла крізь гарячі випаровування селітрових покладів, через кратери копалень, повз сонні селища, збудовані на палях, доки не закінчилася пустеля, але й тоді вона бігла, тримаючи золотий жилет, усе далі й далі від сухих вітрів та нескінченних вечорів, і ніхто ніколи більше не чув про неї, і ніде не можна було знайти жодних слідів її нещастя.

Примітки

1

Фрітанга — їжа із смаженого м'яса та ліверу.

2

Ґрінґо — презирливе прізвисько північних американців.

3

С'єста — післяобідній відпочинок.