Несподівана вакансія - Сторінка 34

Говард умостився на стільці, тяжко зітхнувши. Зранку по телефону він не хотів усе казати, та й зараз примусив Майлза чекати, відкриваючи пивну пляшку.

— Вол прислав заяву, — сказав він нарешті, подаючи Майлзу пляшку.

— Ого, — відповів на це Майлз.

— Я хочу встановити крайній термін. Два тижні віднині, впродовж яких можна подавати заяви.

— Цілком слушно, — погодився Майлз.

— Мамуня гадає, що той типус Прайс ще й далі зацікавлений. Ти питав Сáму, що вона про нього знає?

— Ще ні, — відповів Майлз.

Говард почухав черево, що ледь не торкнулося йому до колін, коли він сів на рипучий стілець.

— А в тебе з Сáмою все добре?

Майлз, як завжди, був ошелешений батьковою інтуїцією, гідною якогось ясновидця.

— Не дуже.

Матері він у цьому не зізнався б, не бажаючи ще більше розпалювати постійну холодну війну, що точилася між Шерлі й Самантою, у якій він був одночасно і заручником, і головним трофеєм.

— Їй не подобається, що я балотуюся, — уточнив Майлз. Говард вигнув світлі брови, не перестаючи працювати щелепами. — Я просто не знаю, яка її муха вкусила. Вона знову сіла на свого антипеґфордського коника.

Говард неквапно проковтнув їжу. Тоді витер рота паперовою серветкою і відригнув.

— Вона швидко змінить думку, коли тебе оберуть, — заспокоїв він. — Побачить усі переваги. Там є багато цікавого для дружин. Зустрічі в маєтку Світлавів. Вона відчує себе у своїй тарілці. — Він зробив добрячий ковток пива і знову почухав пузо.

— Не пригадую, який він на вигляд, той Прайс, — сказав Майлз, повертаючись до головної теми, — але мені здається, що його син навчався в Святому Томасі в одному класі з Лексі.

— Родом з Полів, ось що найголовніше, — мовив Говард. — Родом з Полів, і це може спрацювати нам на користь. Поділить голоси тих виборців, що підтримують Поля, між ним і Волом.

— Ага, — погодився Майлз. — У цьому є сенс.

А він про це й не подумав. Він знову подивувався розумовим здібностям свого батька.

— Мамуня вже подзвонила його жінці й переконала її самій скласти за нього заяву. Можливо, я попрошу мамуню зателефонувати йому нині ввечері й сказати, що в нього залишилось тільки два тижні, тому треба поквапитись.

— Отже, є три кандидати? — уточнив Майлз. — Разом з Коліном Волом.

— Я не чув ні про кого іншого. Можливо, коли всі подробиці з'являться на веб-сайті, виникнуть ще якісь охочі. Але я впевнений у наших шансах. Я впевнений. Дзвонив Обрі, — додав Говард. Його голос починав звучати особливо вагомо, коли Говард називав Обрі Фаулі лише по імені. — Само собою, що він стоїть за тебе горою. Сьогодні, до речі, він по-вертається з міста.

Зазвичай, коли хтось із мешканців Пеґфорда казав "у місті", то мав на увазі Ярвіл. Натомість Говард і Шерлі вживали цю фразу, як і Обрі Фаулі, говорячи про Лондон.

— Він згадав про те, що нам усім варто зійтися й поговорити. Може, завтра. Можливо, він навіть запросить нас до себе. Сáмі це дуже сподобається.

Майлз якраз відкусив величенький шмат бездріжджового хліба з печінковим паштетом, тож підтвердив свою згоду, енергійно закивавши головою. Йому сподобалося, що Обрі Фаулі "стоїть за нього горою". Саманта могла кепкувати з того, як його батьки запобігали перед Фаулами, але Майлз помічав, що в тих рідкісних випадках, коли Саманта опинялася віч-на-віч з Обрі чи Джулією, її мова ставала делікатнішою, а поведінка набагато скромнішою.

— І ще одне, — сказав Говард, укотре чухаючи пузо. — Сьогодні зранку я отримав імейла з газети "Ярвіл і околиця". Просять мене висловити думку стосовно Полів. Як голову місцевої ради.

— Жартуєш? Я думав, що Фербразер з ними домовився поза нашими спинами…

— Не плюй у колодязь, як то кажуть, — з неймовірною втіхою мовив Говард. — Вони надрукують його статтю, але хочуть, щоб наступного тижня хтось висловив контраргу-менти. Надав протилежну точку зору. Мені потрібна допомога. Юридично вивірені фрази й таке інше.

— Нема питань, — відповів Майлз. — Ми можемо зачепити тему тієї клятої клініки для наркоманів. Щоб загострити на цьому увагу.

— Так… дуже добра думка… чудова.

Захопившись цією ідеєю, він заковтнув завеликий шматок їжі, і Майлз мусив гупнути його по спині, щоб спинити кашель. Врешті, витираючи серветкою сльози з очей, Говард над силу вимовив: — Обрі радить, щоб округ припинив зі свого боку фінансування, а я збираюся переконати наших, що вже настав час перестати здавати будинок в оренду. Не зашкодить також порушити це питання в пресі. Скільки вже часу і грошей вгатили в ту кляту діру без жодного результату. Я маю відповідні цифри. — Говард звучно відригнув. — Це просто обурливо. Перепрошую.

III

Того вечора Ґевін готував для Кей домашню вечерю. Він відкривав консервні банки й чавив часник з відчуттям, що його просто використовують.

Після сварки завжди необхідно казати належні речі, щоб досягти перемир'я: такі правила гри, і всі це знають. Ґевін подзвонив Кей з машини, вертаючись із похорону, і сказав, як йому прикро, що її там не було, що увесь день — суцільне жахіття і що він має надію побачитися з нею увечері. Він вважав, що ці смиренні визнання були достатньою ціною, яку він мав сплатити за вечір взаємного спілкування без додаткових вимог.

Але Кей сприйняла це радше як аванс в рахунок переглянутої заново угоди. "Тобі мене бракувало. Я була тобі потрібна, коли тобі було погано. Ти шкодуєш, що ми не пішли разом. Що ж, тоді не робімо знову цієї помилки." Відтоді вона почала ставитися до нього з певною поблажливістю, з відчуттям нових сподівань.

Сьогодні він готував спагеті болоньєзе. Спеціально не купував пудинг і не накривав заздалегідь на стіл: хай бачить, що він не має наміру заскакувати довкола неї. Але Кей не взяла це до уваги, мало того, навіть таке недбале ставлення вирішила сприйняти як комплімент. Вона сіла за його невеличкий кухонний столик і завела розмову під акомпанемент дощу за вікном, розглядаючи все довкола. Вона не часто тут бувала.

— Цей жовтий колір, мабуть, Лайза вибрала, так?

І знову вона це робила: порушувала всі табу, немовби вони сягнули якогось глибшого рівня інтимності. Ґевін намагався якомога менше говорити про Лайзу. Невже вона досі цього не зауважила? Він додав до фаршу на сковорідці трохи материнки і пробурмотів: — Ні, це залишилось від попереднього власника. Я ще не мав часу тут щось міняти.

— Он як, — сказала вона, потягуючи вино. — Ну, але приємний колір. Хоч трохи й нуднуватий.

Це розізлило Ґевіна, бо він вважав, що інтер'єр його "Кузні" був у всіх сенсах кращий за її квартирку під номером десять на вулиці Надії. Не повертаючись до неї лицем, він мовчки дивився, як булькає вода зі спагеті.

— А знаєш що? — запитала вона. — Я сьогодні бачила Саманту Моллісон.

Ґевін озирнувся. Звідки взагалі Кей могла знати Саманту Моллісон, бодай з вигляду?

— Біля того гастрономчика на Майдані. Я саме йшла по це, — додала Кей, дзенькнувши нігтем по пляшці вина, що стояла біля неї. — Вона запитала, чи я "дівчина Ґевіна".

Кей сказала це глузливо, хоч насправді її втішило те, як назвала її Саманта, адже так, мабуть, Ґевін представляв її своїм друзям.

— І що ти на це сказала?

— Сказала… сказала, що так.

Вона насупилася. Ґевін зрозумів, що не варто було запитувати про це так агресивно. Але він віддав би багато чого, якби Кей і Саманта взагалі ніколи не зустрілися.

— У будь-якому випадку, — вела далі трохи ображеним тоном Кей, — вона запросила нас на вечерю наступної п'ятниці. Через тиждень.

— Чортзна-що, — сердито пробурмотів Ґевін.

Життєрадісний настрій Кей остаточно зіпсувався.

— Що сталося?

— Та нічого. Просто… нічого, — буркнув він, помішуючи киплячі спагеті. — Просто я й так забагато бачу Майлза на роботі, якщо чесно.

Саме цього він найбільше й боявся. Боявся, що вона вчепиться за нього, як слимак, і вони стануть нероздільною парочкою Ґевін-і-Кей, зі спільними знайомими, і тоді йому буде значно важче позбутися її назавжди. І як він допустив до такого? Як допустив, щоб вона сюди переїхала? Роздратування плавно перетекло в лють. Чому вона не може зрозуміти, як мало він її потребує, чому не забереться геть сама, щоб не змушувати його робити цю брудну справу? Він зцідив у раковину воду з каструлі зі спагеті, лайнувшись собі під ніс, бо на нього бризнув окріп.

— Ну, то подзвони Майлзу з Самантою і скажи їм "ні", — буркнула Кей.

Сказала це сердитим голосом. Ґевін, за своєю глибоко вкоріненою звичкою, спробував уникнути неминучого конфлікту в надії, що потім усе якось розсмокчеться само собою.

— Ні-ні, — заперечив він, витираючи рушничком забризкану сорочку. — Підемо. Все нормально. Підемо.

Але сказав це, не приховуючи свого небажання, немовби встановлюючи позначку, на яку він міг би посилатися в майбутньому. "Ти знала, що я не хотів іти. Ні, мені там зовсім не подобалось. Ні, я не хочу, щоб це повторилося".

Кілька хвилин вони їли мовчки. Ґевін боявся, що вибухне чергова сварка, і Кей тоді знову змусить його обсмоктувати їхні накопичені проблеми. Він думав, що б такого їй сказати, і почав розповідати про Мері Фербразер і страхову компанію.

— Це справжні виродки, — поскаржився він. — Він був перфектно застрахований, але їхні юристи вишукують різні лазівки, щоб не виплачувати страховку. Вони намагаються довести, що він не все їм розповів.

— Як це?

— Ну, річ у тім, що його дядько теж помер від аневризми. Мері присягається, що Баррі сказав про це страховому агенту, коли підписував страховий поліс, але це ніде не зафіксовано. Можливо, той тип не усвідомив, що ця штука може передаватися генетично. Не знаю, чи й Баррі це розумів, судячи з…

Ґевінові відібрало мову. Нажахано і зніяковіло він похилив своє розпашіле лице над тарілкою. До горла підкотився клубок жалю, і він ніяк не міг його проковтнути. По підлозі тернули ніжки Кеїного стільця. Він мав надію, що вона пішла в туалет, але раптом відчув на плечах її руки, що пригортали його до неї. Він підсвідомо теж її обняв.

Було так гарно почуватися в цих обіймах. Якби ж то їхні стосунки можна було звести до цих простих і мовчазних жестів розради. І чого це люди взагалі навчилися говорити?

На її сорочку крапнули його сльозливі шмарклі.

— Вибач, — пробубнів він, витираючи їх серветкою.

Відхилився від неї й висякався.