Несподівана вакансія - Сторінка 35

Вона підсунула до нього стільця й поклала руку йому на плече. Вона подобалась йому набагато більше тоді, коли мовчала, а її обличчя ставало лагідне й стурбоване, як оце зараз.

— Я й досі не можу… то був такий добрий чоловік, — зітхнув він. — Баррі… такий добрий чоловік.

— Еге ж, про нього всі так кажуть, — мовила Кей.

Кей так і не трапилось нагоди зустріти цього славетного Баррі Фербразера, але її заінтригували такі Ґевінові емоції.

— Він був кумедний? — запитала вона, бо могла уявити Ґевіна, захопленого якимось коміком, або веселуном-дебоширом, який постійно сидить біля барної стійки.

— Ну, до певної міри. Хоч не зовсім. Він був нормальний. Любив посміятися… але він був такий… такий приємний чоловік. Він любив людей, розумієш?

Вона зачекала, але Ґевін, здається, був уже не в змозі уточнювати, у чому ж полягала приємність Баррі.

— А діти… і Мері… бідолашна Мері… Боже, ти цього навіть не уявляєш.

Кей і далі погладжувала його плече, але вже не з таким щирим співчуттям. "Не уявляю, — думала вона, — що таке бути самотньою? Не уявляю, як це важко лишитися єдиним опікуном сім'ї?.. Чому ж ти не жалієш мене?"

— Вони були такі щасливі, — сказав надтріснутим голосом Ґевін. — Вона тепер геть розклеїлася.

Кей мовчки гладила йому плече, думаючи про те, що вона ніколи не могла дозволити собі розклеїтись.

— Я вже в нормі, — сказав він, висякавшись у серветку і беручи в руку виделку. Легенько смикнувши плечем, він дав їй знати, щоб вона забрала руку.

IV

Саманта запросила Кей із мстивості і нудьги. Таким чином вона хотіла відплатити Майлзу, що постійно розробляв якісь плани, в які її не посвячував, хоча й очікував від неї беззастережної підтримки.

Вона хотіла побачити, як йому сподобається, якщо вона домовиться про щось, не порадившись із ним. А ще вона таким робом утре носа цим старим нишпоркам Морін і Шерлі, котрих страшенно цікавили особисті справи Ґевіна, але які майже нічого не знали про його стосунки з лондонською приятелькою. І ще, не в останню чергу, це дасть їй втішну нагоду погострити свої кігтики об Ґевіна за його малодушність і нерішучість стосовно особистого життя. Вона зможе в присутності Кей розпочати розмову про весілля або сказати, як приємно бачити, що Ґевін нарешті вирішив зробити відповідальний вибір.

Однак її плани загнати декого в незручне становище принесли Саманті менше втіхи, ніж вона сподівалася. Коли в суботу зранку вона повідомила Майлза про своє рішення, він відреагував на це з підозрілим ентузіазмом.

— Чудово, так, бо ми вже сто років не запрошували Ґевіна. І дуже добре, що ти запізналася з Кей.

— Чому це?

— Ну, ти ж була в гарних стосунках з Лайзою, правда?

— Майлзе, та я терпіти не могла Лайзу.

— Ну, що ж… може, Кей тобі більше сподобається!

Вона люто зиркнула на нього, не розуміючи, звідки цей гарний настрій. Лексі й Ліббі, що приїхали на вихідні й сиділи вдома через дощ, дивилися у вітальні музичний DVD. До кухні, де стояли, розмовляючи, їхні батьки, долинали звуки гітарної балади.

— Послухай, — сказав Майлз, розмахуючи мобілкою, — Обрі хоче поговорити зі мною про раду. Я щойно подзвонив татові, і він сказав, що Фаулі запросили нас сьогодні на вечерю у Світлавів…

— Дякую, ні, — урвала його на півслові Саманта. Її раптом охопила така лють, причини якої вона не могла пояснити навіть самій собі. Вона вийшла з кімнати.

Решту дня вони намагалися сперечатися не надто голосно, щоб не зіпсувати вихідні Лексі й Ліббі. Саманта навідріз відмовилася змінити думку або хоча б пояснити причини відмови. Майлз, ледве стримуючи роздратування, намагався розмовляти з нею то примирливим, то холодним тоном.

— Ну, і як, на твою думку, це буде виглядати, якщо ти не прийдеш? — запитав він, коли до восьмої вечора лишалося десять хвилин, і він уже стояв у дверях вітальні в костюмі й краватці, наготувавшись іти.

— А я там ні до чого, Майлзе, — відповіла Саманта. — Це ж ти подаєшся на цю посаду.

Вона любила спостерігати, як він починає збентежено тремтіти. Вона знала, що він страшенно боявся спізнитись, та все ж зробив ще одну спробу переконати її піти з ним.

— Ти знаєш, що вони чекатимуть нас обох.

— Справді? А мені ніхто не прислав запрошення.

— Ой, ну припини, Сáмо, ти ж знаєш, що вони це мали на увазі… вважали само собою зрозумілим…

— Ну, бач, дурним закон не писаний. Я ж кажу тобі, що мені з ними нецікаво. А ти краще поквапся. Не змушуй чекати на тебе мамусю й татуся.

Він пішов. Саманта прислухавшись, як машина виїжджає заднім ходом із заїзду, пішла на кухню, відкоркувала пляшку вина й занесла її до вітальні разом із келихом. Уявляла, як Говард, Шерлі і Майлз вечеряють разом у маєтку Світлавів. Шерлі, поза всяким сумнівом, отримає там перший за багато років оргазм.

Хотіла вона того чи ні, але думками увесь час поверталася до того, що на тижні казала їхня бухгалтерка. Прибутки постійно падали, хай би що вона там вигадувала, прикидаючись перед Говардом. Бухгалтерка фактично пропонувала їй закрити крамничку й зосередитися на інтернет-продажу. Це було б визнанням поразки, до чого Саманта ще не була внутрішньо готова. З одного боку, Шерлі була б лише рада, якби крамничка закрилася. Її з самого початку багато чого там дратувало. "Перепрошую, Сáмо, але це не в моєму смаку… трішечки заекстравагантне…" І все ж таки Саманті подобалася її невеличка червоно-чорна крамничка в Ярвілі, подобалося щодня виїжджати з Пеґфорда, базікати з покупцями, пліткувати зі своєю помічницею Карлі. Її світ стане зовсім крихітний без цієї крамнички, яку вона плекала чотирнадцять років. Словом, він просто звузиться до Пеґфорда.

(Пеґфорда, проклятющого Пеґфорда. Саманта ніколи не мала наміру тут жити. Вони з Майлзом планували після закінчення університету відправитися на цілий рік у навколосвітню подорож. Вже навіть розпланували собі маршрут, подбали про візи. Саманта мріяла про те, як вони, тримаючись за руки, блукатимуть босоніж довжелезними й білесенькими австралійськими пляжами. А тоді раптом виявила, що вона вагітна.

Вона навідала його в "Емблсайді" на другий день по тому, як довідалася про свою вагітність і через тиждень після закінчення їхнього навчання. За вісім днів вони мали вирушати до Сінгапуру.

Саманта не хотіла казати про це Майлзу в будинку його батьків — боялася, що їх можуть підслухати. Саманті здавалося, що за кожними дверима, які вона відчиняла в цьому будинку, зачаїлася Шерлі.

Отож вона зачекала, доки вони сіли за темний стіл у кутку в "Чорній гарматі". Їй закарбувалося в пам'яті, як відвисла Майлзова щелепа, коли вона повідомила йому про вагітність. Здалося, ніби він постарів одразу на кілька років, коли до нього дійшла суть новини.

На кілька хвилин його просто заціпило. А тоді він сказав:

— Гаразд. Ми одружимось.

Він розповів, що вже купив для неї обручку, що планував запропонувати їй свою руку й серце в якомусь екзотичнішому місці, скажімо, на вершині Аєрс-Року. І справді, коли вони вернулися додому, він видобув з рюкзака невеличку коробочку, сховану там. У коробочці була обручка з маленьким діамантиком з ювелірної крамниці в Ярвілі. Він придбав його за гроші, залишені йому бабусею. Саманта сиділа на краєчку Майлзового ліжка і ридала, ридала, ридала. За три місяці вони одружилися.)

Залишившись наодинці з пляшкою вина, Саманта ввімкнула телевізор. На екрані з'явилася картинка з DVD, яку дивилися Лексі й Ліббі: застигле зображення чотирьох співаючих юнаків у тісних футболках. Вони були ще зовсім підлітки. Саманта клацнула на кнопку відтворення. Коли юнаки доспівали, почалося інтерв'ю з ними. Саманта попивала вино, дивлячись, як учасники групи обмінюються жартами, а потім серйознішають, розповідаючи, як вони люблять своїх шанувальників. Вона подумала, що навіть із вимкненим звуком розпізнала б у них американців. Мали ідеальні зуби.

Споночіло. Вона натисла на паузу, піднялася вгору і звеліла дівчатам вимкнути плейстейшен і лягати спати. Тоді вернулась у вітальню, де її чекала вже на три чверті спорожніла пляшка. Не вмикаючи світла, натисла кнопку відтворення і знову приклалася до пляшки. Додивившись DVD до кінця, запустила його спочатку, щоб побачити те, що пропустила.

Один із хлопців здавався значно дорослішим за інших. Він мав ширші плечі, з-під коротких рукавів футболки випиналися біцепси, мав широку й міцну шию та квадратну щелепу. Саманта дивилася, як він вихиляється, дивлячись у камеру з відсторонено-серйозним виразом свого вродливого обличчя.

Вона подумала про секс із Майлзом. Останній раз вони цим займалися три тижні тому. Його акт був передбачуваний і ритуальний, неначе масонське рукостискання. Однією з його улюблених приказок було "від добра добра не шукають".

Саманта вилила в келих те, що лишилося в пляшці, і уявила, що займається коханням із цим юнаком. Тепер її груди мали кращий вигляд у бюстгальтері. Коли ж вона лягала спати, вони розтікалися на всі боки, і це її дуже дратувало. Вона уявила, як її притискають до стіни, підперши одну ногу, потім задирають їй сукню до пояса, і цей дужий чорнявий хлопець, спустивши джинси до колін, входить і виходить з неї пружними поштовхами…

Майже фізично відчуваючи це блаженне штурхання під шлунком, вона почула, як у подвір'я в'їхало авто, і світло від його фар пронизало пітьму у вітальні.

Вона намацала дистанційку, щоб переключити телевізор на новини, і це забрало в неї значно більше часу, ніж зазвичай. Тоді запхала порожню пляшку під диван, стискаючи в руці майже порожній келих. Відчинилися і знову зачинилися вхідні двері. Майлз зайшов у вітальню з-за її спини.

— Чого це ти сидиш тут у темряві?

Він засвітив торшер, а вона глянула на нього. Він був такий самий доглянутий, як і тоді, коли вийшов з дому, хіба що на плечах куртки поблискували краплини дощу.

— І як була вечеря?

— Добре, — відповів він. — Тебе бракувало. Обрі і Джулія шкодували, що ти не змогла прийти.

— Ну, звісно. А твоя мати, мабуть, ридала з розпуки.

Він сів у крісло під прямим кутом до Саманти, дивлячись на неї. Вона відкинула з очей волосся.

— У чому справа, Сáмо?

— Ніби ти не знаєш, Майлзе…

Але вона й сама не була певна, або принаймні не могла чітко висловити це постійне відчуття невдоволення, перетворивши його у вагоме звинувачення.

— Я не розумію, чому моє балотування до місцевої ради…

— Ой, заради Бога, Майлзе! — крикнула вона, і сама ж вразилася гучністю свого голосу.

— Поясни мені, будь ласка, — попросив він, — що тобі на тому залежить?

Вона люто дивилася на нього, намагаючись знайти належні аргументи для його педантичного адвокатського розуму, який наче пінцетом вихоплював невдало підібрані слова, але часто не міг охопити загальної картини.