Несподівана вакансія - Сторінка 44

Найбільше він жахався того, що батько накаже йому вивернути кишені, шукаючи буцімто за цигарками.

— Ну, до вечора.

Саймон не відповів. Ендрю пішов у гараж, де витяг записку, розгорнув її й перечитав. Він знав, що це безглуздя, що присутність Саймона не могла якимось чарівним чином підмінити цей аркуш іншим, але все ж хотів пересвідчитись. Задоволений, що все на місці, він знову його склав, запхав якомога глибше в кишеню, застібнувши її на кнопку, потім вивіз гоночний велосипед з гаража й рушив з ним повз ворота на вуличку. Він відчував, що батько дивиться на нього крізь засклені двері ґанку в надії, що Ендрю впаде або якимось іншим чином пошкодить велосипед.

Пеґфорд лежав унизу, вкритий імлою, яку не встигло ще розвіяти прохолодне весняне сонце, а свіже повітря приємно лоскотало йому ніздрі. Ендрю перетнув той рубіж, за яким Саймон уже не міг його бачити, і відчув, ніби йому з плечей звалився величезний тягар.

Він помчав униз пагорбом у бік Пеґфорда, не торкаючи гальм, а тоді завернув у Соборний провулок. Приблизно посередині вулички загальмував і акуратно в'їхав у заїзд будинку Волів, намагаючись не зачепити авто Каббі.

— Здоров, Енді, — привіталася з ним Тесса, відчиняючи вхідні двері.

— Вітаю, місіс Вол.

Ендрю дотримувався загальної думки, що Жиркові батьки були кумедні. Тесса була товста й незугарна, з дивною зачіскою й одягом без будь-якого смаку, а Каббі завжди був чимось кумедно заклопотаний. І все ж Ендрю не раз спадало на думку, що якби Воли були його батьками, то, можливо, вони б йому навіть подобались, адже були такі виховані, такі люб'язні. У їхньому будинку тебе ніколи не охоплювало відчуття, що підлога може раптом провалитися і все поглине суцільний хаос.

Жирко сидів унизу на сходах і взував кросівки. З нагрудної кишені його куртки відверто стирчала пачка махорки.

— Арфе.

— Жирко.

— Енді, може, хочеш лишити батьків велосипед у гаражі?

— Ага, дякую, місіс Вол.

(Він зауважив, що вона завжди казала "батьків", а не "татів". Ендрю знав, що Тесса з відразою ставилася до Саймона. Уже тільки за це він був готовий не помічати її жахливого мішкуватого одягу й криво підстриженої гривки.

Ця антипатія зародилася багато-багато років тому, після жахливої епохальної халепи, що сталася з Жирком, коли той уперше навідався в суботу пополудні в Дім-на-пагорбі. Ледве втримуючи рівновагу на якомусь ящику, щоб дістати з полички старі ракетки для бадмінтону, хлопці ненароком звалили на підлогу все, що лежало на тій хиткій поличці.

Ендрю назавжди запам'ятав, як падала бляшанка з креозотом і як вона розкрилася від удару об дах машини, і який жах охопив його, коли він не зміг попередити свого розсміяного друга, яку біду вони на себе накликали.

Саймон почув гуркіт. Він прибіг у гараж, накинувся на них, випнув свою щелепу і загарчав низьким тваринним голосом, погрожуючи їм страшною фізичною карою й розмахуючи кулачищами просто перед їхніми переляканими обличчями.

Жирко нацюрив у штани. Струмінь сечі бризнув з-під його шортів прямо на долівку гаража. Рут, почувши з кухні крик, прибігла, щоб якось все заладити: "Ні, Саю… Саю, ні… це було випадково". Жирко зблід і тремтів від жаху. Він хотів негайно ж вертатися додому, до своєї мами.

Приїхала Тесса, і заплаканий Жирко побіг до неї у промоклих шортах. Це був єдиний раз у житті, коли Ендрю бачив, як його батько розгубився й замовк. Якимось чином Тессі вдалося продемонструвати свою несамовиту лють без крику, без погроз, без прикладання рук. Вона виписала чек і запхала його Саймону в руку, а Рут бурмотіла: "Ні-ні, не треба, не треба". Саймон провів Тессу до машини, намагаючись перевести все на жарт, але вона зміряла його презирливим поглядом, посадила заплаканого Жирка на пасажирське сидіння й грюкнула дверцятами прямо перед носом усміхненого Саймона. Ендрю запам'ятав тоді вираз батьків: Тесса забирала з собою, з'їжджаючи пагорбом униз до містечка, щось таке, що завжди лишалося надійно прихованим у цьому будинку на верхівці пагорба.)

Останніми днями Жирко улещував Саймона. Приходячи в Дім-на-пагорбі, він аж зі шкури пнувся, щоб розсмішити його, а той, зі свого боку, радо вітав Жирка, реготав з його найсолоніших жартів, любив вислуховувати розповіді про його витівки й фіглярство. Проте наодинці з Ендрю Жирко називав Саймона не інакше, як 24-каратна срака.

— Я думаю, що вона лесбуха, — сказав Жирко, коли вони проходили повз обвитий плющем Олд-Вікеридж, що стояв у затінку сосни.

— Твоя стара? — перепитав неуважно Ендрю, заглиблений у власні думки.

— Шо?! — гаркнув Жирко, й Ендрю побачив на його обличчі непідробне обурення. — Яка, блін, стара? Суквіндер Джаванда.

— А, ну, так. Ясно.

Ендрю засміявся, і Жирко після деякої паузи теж.

Автобус до Ярвіла був переповнений. Замість того, щоб зайняти за звичкою одразу по два місця, Ендрю й Жирко були змушені сидіти поруч. Коли вони їхали вулицею Надії, Ендрю роззирнувся, але вуличка була безлюдна. Він так і не бачив Ґаю поза школою, відколи вони домовилися про суботній підробіток у "Мідному чайнику". Кав'ярня мала відкриватися наступного тижня, на вихідні. Щоразу, згадуючи про це, він відчував хвилі ейфорії.

— Ну, як там Сай-Пай, готується до виборів? — спитав Жирко, старанно скручуючи самокрутки. Одну свою довгу ногу він виставив під кутом у проході автобуса. Пасажири переступали через неї, не вимагаючи, щоб він її забрав. — Бо Каббі вже всирається, а ще навіть брошуру не написав.

— Ага, готується, — озвався Ендрю, відчувши раптом гострий напад паніки.

Він подумав про своїх батьків за столом на кухні, де вони щовечора сиділи допізна увесь останній тиждень. Про цілу коробку з дурнуватими брошурками, які Саймон надрукував на роботі. Про список агітаційних тез, складених Саймоном з допомогою Рут. Він використовував їх щовечора, телефонуючи всім, кого тільки знав у їхньому виборчому окрузі. Саймон робив це все з надзвичайно зосередженим виглядом. Він був страшенно напружений і з подвійною енергією виливав на синів свою накопичену агресію, так, ніби це вони були винні в тому, що він узяв на себе цей тягар. Вибори стали єдиною темою за столом під час спільних трапез. Саймон і Рут постійно розмірковували про те, які сили будуть кинуті проти Саймона. Вони сприймали як особисту образу, що на звільнене Баррі Фербразером місце претендують ще й інші кандидати, і навіть припускали, що Колін Вол і Майлз Моллісон, поглядаючи на Дім-на-пагорбі, уже тривалий час гуртуються і затівають змову, щоб завдати поразки чоловікові, який там живе.

Ендрю ще раз перевірив, чи на місці складений удвоє аркуш. Він не казав Жиркові про свій намір. Боявся, що Жирко комусь це вибовкає. Ендрю не мав певності, що зможе переконати свого друга, що це треба тримати в абсолютному секреті, не знав, як ще втовкмачити Жиркові, що той маньяк, через якого вцюнялися двоє хлопчиків, цвіте й благоденствує в одному будинку з Ендрю.

— Каббі не надто переймається Сай-Паєм, — повідомив Жирко. — Він вважає, що головний конкурент — це Майлз Моллісон.

— Ага, — підтакнув Ендрю. Він чув розмову батьків на цю тему. Вони вважали, що їх зрадила Шерлі, бо вона мала б заборонити своєму синові кидати виклик Саймону.

— Для Каббі це все на рівні, курва, священного хрестового походу, — додав Жирко, скручуючи великим і вказівним пальцями цигарку. — Він типу підхоплює полкове знамено з рук полеглого бойового побратима. Доброго старого Баррі Фербразера.

Він підіпхав сірником тютюн до самокрутки.

— Майзлова жінка має величезні цицьки, — повідомив Жирко.

Якась підстаркувата пані, що сиділа перед ними, обурено озирнулася на Жирка. Ендрю знову засміявся.

— Гігантські стрибасті цицерони, — голосно проказав Жирко, дивлячись просто в розгніване зморшкувате обличчя. — Потужні молочні бомби.

Стара повільно відвернула від нього розчервоніле обличчя. Ендрю аж душився від сміху.

Вони зійшли в центрі Ярвіла, біля виборчої дільниці й пішохідної алеї з крамничками, й почали пробиратися крізь натовпи покупців, пахкаючи Жирковими самокрутками. Його фінанси співали романси, тому було б вельми доречно заробити бодай якісь грошенята в Говарда Моллісона.

Яскраво-помаранчева вивіска інтернет-кафе уже здалека вабила Ендрю своїм блиском. Він не міг зосередитись на тому, що говорив Жирко. "То ти йдеш? — запитував він сам себе. — Ти йдеш?"

Він не знав. Ноги самі несли його до тієї вивіски, що все більшала й більшала, заманюючи й спокушаючи його.

Якщо я почую, що ти бовкнув хоч півслова про те, що робиться в нашій хаті, я здеру з тебе три шкури.

Але яка ж тоді альтернатива?.. Приниження від того, що Саймон покаже всьому світові, хто він такий, чи ціна, яку за це заплатить його родина, коли після кількох тижнів ідіотського очікування він програє, в чому можна й не сумніватися. Він оскаженіє і впаде в раж, намірившись відплатити всім за своє божевільне рішення. Учора Рут запропонувала йому: "Нехай хлопці пройдуться Пеґфордом і повкидають у поштові скриньки твої брошурки". Ендрю побачив краєм ока нажаханий вираз Пола, який намагався перезирнутися з братом.

— Я хочу зайти сюди, — пробурмотів Ендрю, повертаючи праворуч.

Вони купили квиточки з кодами і повсідалися за різні комп'ютери на певній відстані один від одного. Справа від Ендрю сидів чолов'яга середнього віку, що просмердівся потом і цигарками та ще й постійно шморгав носом.

Ендрю підключився до інтернету, а тоді надрукував назву веб-сайту: pagford… parish… council… крапка… co… крапка… uk…

На головній сторінці красувався синьо-білий герб ради і краєвид Пеґфорда (фото явно було зроблене десь неподалік від Дому-на-пагорбі) з темним силуетом Парджеттерського монастиря. Ендрю вже знав, що цей сайт застарілий і аматорський, бо заходив на нього зі шкільного комп'ютера. Він не наважувався відкривати його на власному ноутбуці. Хоч його батько й був цілковитим невігласом у інтернеті, проте Ендрю не відкидав можливості, що він міг би знайти когось на роботі, хто допоміг би йому провести розслідування після того, як це станеться…

Навіть у цьому галасливому анонімному закладі не треба було забувати про те, що на повідомленні залишиться сьогоднішня дата, а йому буде нелегко вдавати, ніби він узагалі не був цього дня в Ярвілі, але Саймон ще ніколи в житті не заходив у жодне інтернет-кафе і, що цілком можливо, міг навіть не підозрювати про їхнє існування.

Серце Ендрю билося так швидко, що йому аж боліло.