Несподівана вакансія - Сторінка 43

Можливо… можливо, навіть ще до того, як Баррі помер?..

Коліна не переставала вражати моральна деградація людей, які його оточували. Він намагався ізолювати себе від зайвих потрясінь, уявляючи найгірше і витворюючи в своїх фантазіях жахливі сцени розбещеності і зрад, замість того, щоб чекати, коли гірка правда розпанахає мушлі його наївних ілюзій. Життя, в розумінні Коліна, являло собою неминучі зіткнення з болем і розчаруванням, і всі, окрім його дружини, були йому ворогами, доки не доводили протилежне.

Він ледь не одразу побіг сходами вниз, щоб розповісти Тессі про щойно побачене, адже вона, можливо, могла б дати якесь вірогідне пояснення цій нічній прогулянці Мері і заспокоїти Коліна, що вдова його найкращого друга була і залишається вірною своєму чоловікові. Проте він стримався від цього бажання, бо був сердитий на Тессу.

Чому вона так рішуче демонструвала йому відсутність будь-якого інтересу до його прагнення стати кандитатом у члени ради? Невже вона не усвідомлювала, якою мертвою хваткою стискав його неспокій, відколи він вислав свою заяву? Хоч він і передбачав щось подібне, але це аж ніяк не зменшувало його болю, це як людині, що потрапила під поїзд, анітрохи не краще від того, що вона бачила, як він наближається до неї колією. Колін страждав подвійно: в очікуванні того, що мало статися, а потім ще й від того, що його очікування справдилися.

Його нові кошмарні фантазії оберталися довкола Моллісонів і їхніх майбутніх атак. У голові він постійно прокручував різні контраргументи, пояснення й вибачення. Відчував, що його вже взяли в облогу, і він мусить захищати свою репутацію. Параноїдальні нахили, що завжди були очевидні в стосунках Коліна зі світом, тепер проявлялися особливо виразно, а Тесса тим часом вдавала, ніби цього не помічає й не робила геть нічого, щоб хоч трохи зняти це жахливе, нищівне напруження.

Він прекрасно знав, що вона не схвалювала його затію з балотуванням. Можливо, також боялася, що Говард Моллісон візьме й розпанахає набряклий таємницями міхур їхнього минулого, і всі ці потворні секрети виваляться на поталу пеґфордським хижакам.

Колін уже зробив кілька телефонних дзвінків тим, на чию підтримку розраховував Баррі. Його здивувало й підбадьорило, що жоден з них не засумнівався в його особистих якостях і не задавав зайвих питань. Усі, без винятку, висловлювали глибокий смуток у зв'язку з відходом Баррі і демонстрували неприховану антипатію до Говарда Моллісона, або "того пихатого вилупка", як його не надто дипломатично обізвав один із потенційних виборців. "Хоче пропхати свого сина. Та він ледве стримався, щоб не затанцювати, коли почув, що Баррі помер". Колінові навіть ні разу не довелося зазирати в аркуш зі своїми тезами, у яких він коротко виклав аргументи на захист Полів. Поки що його найбільшою перевагою як кандидата було те, що він був другом Баррі і не належав до клану Моллісонів.

З монітора комп'ютера до нього усміхалося його власне малоформатне чорно-біле зображення. Він просидів тут цілий вечір, намагаючись написати текст для своєї виборчої брошурки, яку вирішив прикрасити тією ж фотографією, що красувалася на веб-сайті Вінтердауна: його обличчя в анфас із дещо сумирною посмішкою й високим лискучим чолом. Перевагою цієї світлини було те, що її вже виставлено на загальний огляд і вона не викликала жодних глузливих чи нищівних коментарів, а це вже свідчило на її користь. Але під самою фотографією, де мали бути його особисті дані, не було ще нічого, крім одного-двох незавершених речень. Дві останні години Колін тільки те й робив, що вставляв і знову видаляв слова і фрази. Якось йому вдалося навіть завершити цілий параграф, але потім він його знищив — речення за реченням, нервово тицяючи вказівним пальцем на клавішу "бекспейс".

Не в змозі більше сидіти в нерішучій самотині, він зірвався із стільця й пішов сходами вниз. Тесса лежала на дивані у вітальні, напівдрімаючи перед телевізором.

— Як тобі йде? — сонно спитала вона, розплющивши очі.

— Я щойно бачив Мері. Вона проходила повз нас із Ґевіном Х'юзом.

— О, — мовила Тесса. — Вона щось казала про те, що збирається навідати Майлза й Саманту. Мабуть, там був і Ґевін. Напевно, проводить її додому.

Колін був приголомшений. Мері ходила в гості до Майлза, людини, що намагається зайняти місце її чоловіка, людини, яка чинила опір усьому, за що боровся Баррі?

— А якого біса вона ходила до тих Моллісонів?

— Ти ж знаєш, що вони поїхали з нею в лікарню, — відповіла Тесса й випросталася, легенько застогнавши й розправивши свої короткуваті ноги. — Відтоді вона навіть не мала змоги з ними поговорити. Хотіла їм подякувати. Ти вже дописав свою брошуру?

— Майже. Слухай, стосовно особистих даних… ну, я маю на увазі біографію… згадувати минулі посади? Чи обмежитися Вінтердауном?

— Я не думаю, що треба згадувати щось, окрім теперішньої роботи. Але чому б тобі не спитати Мінду? Вона… — позіхнула Тесса, — вона знає, бо й сама таке писала.

— Так, — буркнув Колін. Він зачекав, стоячи над нею, але вона не запропонувала своєї допомоги, навіть не висловила бажання перечитати те, що він уже написав. — Так, гарна думка, — повторив він голосніше. — Попрошу, щоб Мінда це переглянула.

Вона щось промимрила, масуючи собі ноги, і він ображено вийшов з кімнати. Його дружина, мабуть, не розуміла, в якому він зараз стані, як мало він спить і як допікає йому шлунок.

Тесса лише вдавала, що дрімає. Ще десять хвилин тому її розбудили лункі кроки Мері й Ґевіна.

Тесса майже не знала Ґевіна. Він був на п'ятнадцять років молодший за неї й Коліна, але головним бар'єром до ближчих стосунків між ними був Колінів пунктик відчувати ревність до всіх друзів Баррі.

— Він допомагає мені вибити страхівку, — розповідала по телефону Мері кілька днів тому. — Наскільки я розумію, він дзвонить їм щодня і весь час каже, щоб я не переймалася, скільки це мені коштуватиме. О Господи, Тессо, що буде, як вони не виплатять страховку…

— Ґевін усе владнає, — заспокоювала її Тесса. — Я в цьому переконана.

Було б добре, думала Тесса, відчуваючи, як їй пересохло в горлі, якби вони з Коліном запросили Мері до себе, щоб вона хоч трохи розвіялась і нормально поїла, але цьому заважала одна нездоланна перешкода: Мері було дуже важко з Коліном, вона вважала, що йому бракує розкутості й невимушеності. Цей неприємний і досі старанно приховуваний факт поволі виринув на світ Божий після смерті Баррі, як ті уламки затонулого корабля, що залишаються на піску після відпливу, коли сходить вода. Мері не приховувала, що хоче бачити лише Тессу. Вона ухилялася від будь-яких Колінових пропозицій про допомогу і намагалася якнайкоротше розмовляти з ним по телефону. Роками вони частенько зустрічалися всі вчотирьох, і Мері тоді ніколи не виявляла такої явної антипатії. Мабуть, їй допомагала це приховувати життєрадісна й добра вдача Баррі.

Тесса намагалася з максимальною делікатністю шукати вихід з нової ситуації. Вона зуміла успішно переконати Коліна, що Мері почувається найкраще в компанії інших жінок. Лише одного разу її спіткала невдача: під час похорону Колін влаштував на Мері засідку, коли всі виходили з церкви, й сльозливо почав пояснювати, що він збирається подавати свою кандидатуру на місце Баррі в раді, щоб продовжити те, що він розпочав, і забезпечити Баррі посмертну славу. Тесса зауважила шокований і гидливий вираз Меріного обличчя і спритно відтягла його геть.

Після того Колін ще раз або двічі заявляв про свій намір відвідати Мері, щоб показати їй ті матеріали, які він готував до виборів, і спитати, чи схвалив би їх Баррі. Він навіть висловив бажання порадитися з Мері, яким чином боровся б за голоси виборців Баррі. Але Тесса врешті поставила перед ним рішучу вимогу не докучати Мері питаннями про місцеву раду. Його це образило, але Тесса подумала, що краще нехай він гнівається на неї, аніж зайвий раз засмучує Мері, а чи й провокує її на імпульсивну відсіч, як це сталося у випадку з церемонією прощання.

— Але з ким?! З Моллісонами! — буркнув Колін, повертаючись до вітальні з чашкою чаю. Він не запропонував чаю Тессі. У таких невеличких дрібницях він часто поводився егоїстично, бо був занадто заклопотаний власними турботами, щоб думати про інших. — Знайшла з ким вечеряти! Та ж вони завжди були проти Баррі!

— Не роби з цього трагедії, Коле, — сказала Тесса. — Як уже на те пішло, то Мері ніколи не переймалася тими Полями так, як Баррі.

Але Колін розумів любов тільки в одному вимірі: безмежної відданості й незламної вірності. Мері в його очах впала глибоко й назавжди.

IX

— І куди ж це ти зібрався? — поцікавився Саймон, широко розставивши ноги у крихітному коридорчику.

Вхідні двері були відчинені, а засклена веранда, завалена черевиками й верхнім одягом, сліпуче іскрилася в яскравих променях недільного ранкового сонця, перетворюючи постать Саймона на темний силует.

— Іду з Жирком у місто.

— Домашні завдання зробив?

— Ага.

Це була брехня, але Саймон все одно нічого не перевіряв.

— Рут? Рут!

Вона з'явилася в дверях до кухні, розпашіла, у фартусі, з побіленими борошном руками.

— Що?

— Нам щось потрібно в місті?

— Що? Ні, здається, нічого.

— Береш мій велосипед? — грізно запитав у Ендрю Саймон.

— Ага, збирався…

— Залишити його в Жирка?

— Ага.

— Коли нам треба, щоб він повернувся? — знову звернувся до Рут Саймон.

— Ой, та я не знаю, Саю, — нетерпляче відповіла Рут. Найбільше вона дратувалася саме в таких випадках, коли її чоловік, навіть перебуваючи в доброму гуморі, починав вигадувати всілякі обмеження просто так, для розваги. Ендрю й Жирко часто їхали в місто, знаючи, що для Ендрю найкраще повертатися додому перед тим, як стемніє.

— Тоді о п'ятій годині, — свавільно визначив термін Саймон. — Запізнишся — сидітимеш весь час удома.

— Добре, — буркнув Ендрю.

Він тримав праву руку в кишені куртки, міцно стискаючи в ній складений аркуш паперу і відчуваючи, як той обпікає йому долоню, наче граната, що цокає, почавши відлік часу. Його цілий тиждень мучив страх загубити цей аркуш, на якому був ретельно виписаний код і кілька покреслених, перероблених і старанно виправлених речень. Він постійно носив його з собою, а на ніч запихав під наволочку в подушку.

Саймон майже не зрушив з місця, тож Ендрю мусив протискатися повз нього бочком, не випускаючи з рук папір.