Несподівана вакансія - Сторінка 51

Саманта всміхнулася і відсьорбнула трохи вина.

— Дайте подумати, дайте подумати, — мовив Говард. Він пишався тим, що знав у Пеґфорді майже всіх, але останні покоління Відонів належали радше Ярвілу. — Це не може бути донька, Кет мала чотирьох хлопців. Мабуть, онучка.

— Вона домагається розслідування, — сказала Морін. — Ну, але до цього все йшло. Інакше й бути не могло. Я взагалі дивуюся, що це не сталося раніше. Доктор Джаванда не прописала синові Габбардів антибіотики, і його госпіталізували з астмою. Ти не знаєш, вона вчилася в Індії, чи…

Шерлі, яка слухала все це з кухні, помішуючи соус, почала, як завжди, дратуватися, що Морін, по суті, монополізувала розмову: принаймні Шерлі так здавалося. Рішуче намірившись не повертатися до кімнати, аж поки Морін закінчить розмову, Шерлі пішла в кабінет, щоб перевірити, чи ніхто не повідомив про свою неявку на наступне засідання ради. Виконуючи обов'язки секретарки, вона вже складала порядок денний.

— Говарде… Майлзе… ходіть сюди, подивіться!

Голос Шерлі втратив свою звичну м'якість і співучість, і став різкий та пронизливий.

Говард пришкандибав з вітальні разом із Майлзом, який ще й досі був у тому костюмі, в якому прийшов з роботи. Морін пильно, наче собака-нишпорка, дивилася їм услід своїми густо підведеними тушшю й налитими кров'ю очима. Жагуче прагнення довідатись, що ж там знайшла чи побачила Шерлі, було написане в неї просто на лобі. Своїми кістлявими пальцями, суглоби яких випиналися з-під напівпрозорої плямистої шкіри, Морін перебирала, наче вервечки, хрестик з розп'яттям і весільну обручку, що висіли на ланцюжку в неї на шиї.

Глибокими зморшками, що тяглися від кутиків губ до підборіддя, Морін завжди нагадувала Саманті ляльку-черевомовця.

Ну, що ти тут забула? — подумки вигукнула Саманта цій уже немолодій жінці. — Та я вже сита по горло Говардом і Шерлі, тільки тебе ще мені бракує.

Саманту мало не знудило від огиди. Їй захотілося сплющити цю задушливу, захаращену мотлохом кімнату, щоб уся ця королівська порцеляна, газовий камін і фотографії Майлза в позолочених рамцях розлетілися на друзки, а тоді втрамбувати розтрощені уламки разом з кістлявою, розмальованою і скрипучою Морін і з розмаху, наче якийсь міфічний дискобол, запустити далеко за обрій — туди, де сідає сонце. Саманта уявляла, як ця розплющена вітальня з приреченою старою каргою всередині ширяє в небесах і занурюється в безкрайній океан, полишивши Саманту сам-на-сам з безмежною тишею Всесвіту.

Сьогодні в неї був жахливий день. Відбулася чергова тривожна розмова з бухгалтеркою. Вона майже не пам'ятала, як доїхала додому з Ярвіла. Хотіла зігнати злість на Майлзі, але він, жбурнувши в коридорі портфель і знявши краватку, відразу спитав: "Ти ще не вечеряла?". Тоді демонстративно понюхав повітря і сам собі відповів: "Бачу, що ні. Ну й добре, бо нас запросили до себе мама й тато". Випереджаючи її протести, він різко докинув: "До ради це не має жодного стосунку! Ми лише обговоримо святкування татового шістдесятип'ятиріччя".

Злість принесла їй полегшення, затьмаривши собою тривогу і страх. Вона пішла вслід за Майлзом до машини, закипаючи від люті. А коли, повернувши за ріг Евертрі Кресент, Майлз нарешті поцікавився, як пройшов її день, Саманта відповіла: "Просто офігенно!"

— Цікаво, що там сталося? — спитала Морін, порушивши тишу вітальні.

Саманта знизала плечима. Шерлі завжди любила викликати своїх чоловіків на розмову, залишаючи жінок у невіданні. Але Саманта аніскілечки не хотіла демонструвати свій інтерес, щоб не давати тещі привід для зайвої втіхи.

І ось затріщав паркет від слонячих кроків Говарда. У Морін від нетерплячки аж відвисла щелепа.

— Так-так-та-а-ак, — загудів Говард, ввалившись до кімнати.

— Я тут саме перевіряла сайт ради, — пролепетала захекано Шерлі, — чи всі зможуть прийти на наступне засідання…

— Хтось опублікував звинувачення проти Саймона Прайса, — сказав Майлз Саманті, проходячи повз батьків і беручи на себе місію оголошення новин.

— А в чому його звинувачують? — запитала Саманта.

— В отриманні крадених товарів, — відповів Говард, рішуче переводячи увагу на себе, — і ще кажуть, що він дурив своїх босів на типографії.

Саманта була втішена, що це її анітрохи не стурбувало. Та вона й поняття не мала, що то за один, той Саймон Прайс.

— Публікація під псевдонімом, — вів далі Говард, — і навряд чи цей псевдонім вам сподобається.

— Він що, непристойний? — спитала Саманта. — Великий Товстопуцько, чи як?

Говард так зареготав, що аж загриміла кімната, Морін нажахано верескнула, Майлз спохмурнів, а Шерлі це просто збісило.

— Та ні, Сáмо, не зовсім так, — відповів Говард. — Ні, він називає себе "Привид Баррі Фербразера".

— Ой, — тільки й вимовила Саманта, і усмішка одразу зникла з її обличчя. Це їй не сподобалось.

Вона ж врешті-решт сиділа у швидкій, коли в непритомне тіло Баррі встромляли голки і якісь трубочки; вона дивилася, як він помирав з тією маскою на обличчі; вона бачила, як Мері хапала його за руку, чула її стогін і ридання.

— Ой, ні, це дуже неприємно, — мовила Морін своїм голосом ропухи. — Яка ницість! Говорити від імені мертвих, намарно їх згадувати. Так не робиться.

— Ні, не робиться, — погодився Говард. — Він замислено пройшовся по кімнаті, дістав пляшку вина і налив Саманті у спорожнілий келих. — Тому, хто вирішив позбавити Саймона Прайса виборчих шансів, явно бракує доброго смаку.

— Якщо ми з тобою подумали про одне й те саме, тату, — почав Майлз, — то хіба не мали б вони взятися насамперед за мене, а не за Прайса?

— А звідки ти знаєш, що за тебе ще ніхто не взявся?

— Тобто?.. — здивувався Майлз.

— Тобто, — сказав Говард, до якого прикипіли всі погляди. — Кілька тижнів тому я отримав анонімного листа про тебе. Нічого особливого. Там було написано, що ти й нігтя Фербразерового не вартий. Я був би дуже здивований, якби виявилось, що цього листа написала інша особа, ніж та, що на сайті. І там, і там ідеться про Фербразера, вас це не дивує?

Саманта занадто різко нахилила келих, і вино потекло їй по підборідді, саме там, де з часом і в неї з'являться глибокі зморшки, від чого й вона стане схожа на ляльку-черевомовця. Вона витерла обличчя рукавом.

— А де цей лист? — запитав Майлз, ледь стримуючи збентеження.

— Я його порвав. Він був анонімний. Не варто перейматися.

— Ми не хотіли тебе засмучувати, дорогенький, — сказала Шерлі й поплескала Майлза по плечу.

— У них на тебе нічого немає, — запевнив сина Говард, — інакше б вони давно вже облили тебе брудом, як і того Прайса.

— У Саймона Прайса чудова дружина, — зітхнула співчутливо Шерлі. — Я не вірю, що Рут могла знати про шахрайські оборудки Прайса. Вона моя подруга з лікарні, — пояснила Шерлі Морін. — Медсестра.

— Ну, вона далеко не перша дружина, яка не бачить того, що діється в неї під носом, — зронила Морін, демонструючи перевагу житейської мудрості над конфіденційною інформацією.

— Нечуване нахабство користуватися ім'ям Баррі Фербразера, — мовила Шерлі, вдавши, що не почула Морін. — Ніхто не подумав про його вдову, про родину. Готові на все заради своєї мети. Продадуть рідну маму.

— Ну, тепер ми бачимо, з ким маємо справу, — сказав Говард і замислено почухав складку на череві. — Зі стратегічного боку — це розумний хід. Я зразу бачив, що Прайс розпорошить голоси тих виборців, які підтримують Поля. Треба віддати належне Безнадійдер-Банді, вона це теж зрозуміла і хоче його позбутися.

— Але, — заперечила Саманта, — цілком можливо, що Парміндер і все її оточення взагалі тут ні до чого. А раптом це хтось, кого ми взагалі не знаємо, хто просто має зуб на Саймона Прайса?

— Ой, Сáмо, — деренчливо засміялася Шерлі, похитуючи головою. — Зразу видно, що в політиці ти повний нуль.

"Пішла ти на фіг, Шерлі."

— Ну, а чого тоді вони взяли ім'я Баррі Фербразера? — сердито зиркнув на дружину Майлз.

— Але ж воно на сайті, хіба ні? І це ж його вакантне місце.

— Кому потрібно задля цього лізти на сайт ради? Ні, — спохмурнів він. — Це тільки інсайдер, той, хто знає ситуацію всередині.

Всередині… Ліббі якось розповідала Саманті, що всередині водяної краплини зі ставка можуть бути тисячі мікроскопічних організмів. Смішні вони всі, думала Саманта, сидять собі поміж меморіальних тарілочок Шерлі, наче в залі для урядових засідань на Даунінґ Стріт, ніби та нещасна плітка, запущена на сайті місцевої ради, — то якась масштабна продумана акція, ніби це має хоч якесь значення.

Цілком свідомо й нарочито зухвало Саманта взагалі перестала на них зважати, а задивилася на чисте вечірнє небо за вікном і думала про Джейка, того м'язистого юнака з улюбленого гурту Ліббі. Сьогодні вдень Саманта пішла по сендвічі й купила музичний журнал, у якому було інтерв'ю з Джейком і рештою учасників гурту. Там було багато фотографій.

— Це для Ліббі, — сказала Саманта своїй помічниці у крамничці.

— Ого, дивіться на нього! Я б його не вигнала з ліжка, навіть якби він накришив там грінками, — сказала Карлі, тицьнувши пальцем на Джейка, голого до пояса, з відкинутою головою, щоб було видно його міцну широку шию. — Ой, ти глянь, йому ж тільки двадцять один. Я з малолітками не бавлюся.

Карлі було двадцять шість. Саманті було якось начхати, на скільки Джейк за неї молодший. Вона стеребила сендвіч, прочитала інтерв'ю й уважно роздивилася фотографії. Ось Джейк тримається рукою за стійку над головою, а його накачані біцепси випираються з-під чорної футболки; ось Джейк у розстібнутій білій сорочці немовби хизується пружними м'язами живота, що випинаються з-понад вільно приспущених джинсів.

Саманта пила Говардове вино й дивилася на небо над темним живоплотом, що мало ніжно-рожевий відтінок, як і її соски до того, як вони потемніли й набухли після вагітності й годування дитини. Вона уявила себе дев'ятнадцятирічною, поруч з молоденьким Джейком, знову зі стрункою талією, звабливими вигинами, пласким і пружним животиком, якому так чудово пасують білі шорти десятого розміру. Вона ще не забула, як то воно сидіти в шортах на колінах у хлопця, відчуваючи під голими стегнами тепло нагрітої сонцем джинсової тканини, а його великі руки обіймають її за гнучку талію. Вона відчувала, як Джейк дихає їй у шию, як вона повертається й дивиться у ці блакитні очі, майже торкаючись його високих вилиць і такого виразного, наче різьбленого, рота…

— … у парафіяльній залі, і нас обслуговуватиме Бакноулз, — казав Говард.