Несподівана вакансія - Сторінка 49

Пізно, їй уже не стати знову "солодкою Террі". "Великі дівчатка не плачуть… великі дівчатка не плачуть…" Це вже багато років потому вона зрозуміла, що пісенька, яку баба Кет наспівувала їй своїм прокуреним голосом, насправді була про "Солодку Шеррі".

Руки Террі порпалися в смітті, мов ті щурі, шукаючи сигаретні пачки й роздираючи їх на клапті, але всі вони були порожні. Кристал, напевне, скурила останню цигарку. Була така ж ненажерлива корова, як і та Деніел, що рилася в речах баби Кет, втаємничивши від усіх її смерть.

На масній тарілці лежав довгенький недопалок. Террі витерла його об футболку і припалила від газової плити. В голові у неї раптом пролунав її ж голос, коли їй було одинадцять.

Я хочу, щоб ти була моєю мамою.

Не хотіла про це згадувати. Схилилася над умивальником, закурила й подумала, що на неї чекає, уявляючи велику сварку, що назрівала між двома старшими сестрами. Ніхто не чіплявся до Шеріл та її чоловіка Шейна: вони обидвоє могли дати здачі, а Шейн якось засунув одному бідоласі в поштову скриньку вхідних дверей запалену ганчірку. За це й мотав свій черговий строк, але йому ще повезло, що нікого не було вдома. Але в Деніел була зброя, могутніша за кулаки: гроші, власний будинок і домашній телефон. А вона зналася зі всякими шишками і вміла з ними ладити. То була людина, яка завжди мала запасні ключі й потрібні документи.

Але Террі сумнівалася, що Деніел заволодіє будинком, попри всю її таємну зброю. Бо ж не лише вони втрьох претендували на нього. Баба Кет мала ще купу внуків і правнуків. Після того, як Террі віддали опікунам, її батько наплодив ще чимало дітей. Загалом дев'ятеро, порахувала якось Шеріл, від п'яти різних матерів. Террі ніколи не бачила своїх зведених братів і сестер, але Кристал якось їй розповіла, що баба Кет з ними зустрічається.

— Справді? — здивувалася Террі. — Ну й нехай обдеруть її до нитки, стару дурну сучку.

Отже, баба бачилася з рештою родини, хоч то були далеко не янголятка з того, що довелося чути Террі. Але тільки від неї одної, що була колись "солодкою Террі", баба Кет відреклася назавжди.

Коли не ширяєшся, з твого темного нутра виповзають лихі думки і спогади, а в черепі дзижчать чорні мухи, обсідаючи його зусібіч.

Я хочу, щоб ти була моєю мамою.

Террі мала на собі жилет, який оголював її вкриту рубцями від опіків руку, шию і спину. Ці шрами й рубці утворювали неприродно обвислі складки, подібні на розтале морозиво. Коли їй було одинадцять, вона шість тижнів пролежала в опіковому відділені південно-західної лікарні.

("Як це сталося, сонечко?" — запитала мама дитини, що лежала на сусідньому ліжку.

Її батько жбурнув у неї сковороду з киплячим жиром, і на ній загорілася футболка.

— Нещасний випадок, — буркнула Террі. Вона казала так усім, навіть соцпрацівниці й медсестрам. Террі радше згоріла б живцем, аніж продала свого батька.

Невдовзі після того, як Террі виповнилося одинадцять, її матір покинула напризволяще усіх трьох своїх дочок. Уже за кілька днів Деніел і Шеріл стали жити в родинах тих хлопців, з якими зустрічалися. Террі лишилася наодинці з батьком, готуючи йому якусь їжу і не полишаючи надії, що мама повернеться. Навіть попри неймовірний біль і жах перших днів і ночей у лікарні, Террі раділа, що так сталося, бо була переконана, що мама про це почує, приїде й забере її звідси. Щоразу, коли Террі чула найменший порух біля дверей палати, її серце підстрибувало.

Але за всі ці шість довгих тижнів болю й самоти її не провідав ніхто, крім баби Кет. Тихої післяобідньої або вечірньої пори баба Кет приходила й сідала біля внучки, нагадуючи їй, що треба дякувати медсестрам. Була похмура й сувора, але разом з тим випромінювала неочікувану ніжність.

Вона принесла Террі дешеву пластикову ляльку в чорному блискучому плащику, та коли Террі його зняла, під плащиком на ляльці нічого не було.

— Бабо, в неї нема панталонів.

Баба Кет тоді захихотіла. А баба Кет ніколи не сміялася.

Я хочу, щоб ти була моєю мамою.

Вона хотіла, щоб баба Кет забрала її до себе. Вона попросила бабу про це, і баба погодилась. Іноді Террі думала, що ті шість тижнів у лікарні були найщасливішими в її житті, незважаючи на біль. Там було так безпечно, всі були з нею лагідні й доглядали її. Там вона мріяла, що поїде додому до баби Кет, до її будиночка з гарними мереживними фіранками, а не до батька, не до тієї спальні, двері якої відчинялися навстіж серед ночі, аж падала з них афішка Девіда Ессекса, яку залишила Шеріл, а потім заходив батько, розстібаючи ширіньку, і підступав до ліжечка, в якому вона благала його не робити цього…)

Доросла Террі пожбурила на кухонну підлогу тліючий фільтр недопалка і попростувала до вхідних дверей. Нікотину їй було замало. Вона рушила вулицею туди ж, куди пішла Шеріл. Краєчком ока зауважила двох сусідок, які про щось розмовляли на тротуарі, позираючи на неї. "Шо, блін, подобається? Дивіться-дивіться…" Террі знала, що про неї тут роками всі пліткували. Знала, про що вони пліткують, бо час від часу їй відверто все це гукали в спину. А одна сусідня сучка ще й постійно плакалася в раду на занедбане подвір'я Террі. "На фіг, на фіг, на фіг…"

Вона вже майже бігла, намагаючись відігнати спогади.

Ти навіть не знаєш, хто його батько, лахудро, га? Я вмиваю руки. З мене досить, Террі, досить.

Отак вони востаннє поговорили, і баба Кет обізвала її так само, як і всі інші, і Террі відповіла в тому ж дусі.

Ну то й пішла ти на фіг, стара коровисько, на фіг.

Вона ніколи не сказала їй: "Ти зрадила мене, бабо Кет." Ніколи не спитала: "Чому ти не залишила мене в себе?" Ніколи не зізналася: "Я любила тебе більше за всіх, бабо Кет".

Террі молила Бога, щоб Оббо повернувся. Він мав повернутися сьогодні; сьогодні, чи завтра. Їй потрібна була доза. Інакше ніяк.

— Як ти, Террі?

— Ти бачив Оббо? — спитала вона хлопця, що курив і попивав, сидячи на мурі біля крамниці спиртних напоїв. Здавалося, ніби шрами на її спині знову почали пекти.

Він похитав головою, скоса зиркнувши на неї. Вона побігла далі. Їй надокучали думки про соцпрацівницю, про Кристал, про Роббі. Знову ці мухи, що набридливо дзижчать у голові, такі схожі на тих сусідок, що витріщаються й засуджують її. Але звідки їм зрозуміти пекучу нагальність і гостроту її потреби?

(Баба Кет забрала її з лікарні до себе і виділила їй окрему кімнату. То була найчистіша, найохайніша кімната, у якій Террі коли-небудь доводилося спати. Вона провела в баби три ночі. Після того, як баба Кет цілувала її на ніч, Террі сідала на ліжко й переставляла на підвіконні прикраси.

Там у скляній вазі подзвонював букетик скляних квітів, лежало пластикове рожеве прес-пап'є з мушлею всередині і стояв дибки, дурнувато посміхаючись, улюбленець Террі, керамічний коник.

— Я люблю коників, — сказала вона тоді бабі Кет.

Коли ще Терріна мати була з ними, в школі організували поїздку на сільськогосподарську виставку. Їхньому класу показали велетенського чорного коня породи шайр, спорядженого в збрую. Террі виявилася єдиною, хто насмілився його погладити. Її сп'янив його запах. Вона обняла гігантську колону його ноги, що закінчувалася масивним білим копитом, прикритим густою шерстю, й відчула живу кінську плоть. Учителька тоді сказала: "Обережно, Террі, обережно!", та літній чоловік, який привів коня, усміхнувся й сказав, що не треба боятися, бо Самсон нічого не зробить такій маленькій гарній дівчинці.

Керамічний коник мав інший колір. Він був жовтий з чорного гривою і хвостом.

— Він твій, — сказала баба Кет, і Террі пережила справжній екстаз.

Але на четвертий ранок приїхав батько.

— Їдемо додому, — скомандував він, і вираз його обличчя нажахав Террі. — Нема чого сидіти в цієї довбаної старої корови. Ти тут не залишишся. Я сказав ні, мала сучко.

Баба Кет налякалася не менше за Террі.

— Майкі, не треба… — белькотіла вона. Вже й сусіди почали визирати з вікон. Баба Кет тримала Террі за одну ручку, а батько схопив її за другу.

— Їдеш зі мною додому!

Він ударив бабу Кет в око і затягнув Террі в машину. А коли вони приїхали, він так відлупцював її, що на ній не лишилося живого місця.)

— Бачили Оббо? — крикнула Террі його сусідці, що стояла метрів за п'ятдесят він неї. — Він повернувся?

— Не знаю, — відповіла жінка й відвернулася.

(Коли Майкл не лупцював Террі, він займався з нею іншими речами, про які вона не хотіла говорити. Баба Кет більше не приходила. Террі втекла з дому в тринадцять років, але не до баби Кет. Вона не хотіла, щоб батько її знайшов. Проте її все одно впіймали й віддали опікунам.)

Террі загупала до Оббо у двері й зачекала. Постукала знову, але ніхто не озвався. Вона впала на поріг, тремтячи з голови до ніг, і заплакала.

Дві прогульниці з Вінтердауна, проходячи повз неї, озирнулися.

— Це ж мама Кристал Відон! — голосно вигукнула одна.

— Ота лахудра? — ще голосніше перепитала друга.

Террі не знайшла в собі сил обматюкати їх, так гірко вона ридала. Пирскаючи й хихочучи, дівчата почимчикували геть.

— Шалава! — загорлала одна з них з другого кінця вулиці.

III

Ґевін міг би запросити Мері у свій кабінет, щоб обговорити недавнє листування зі страховою компанією, але натомість вирішив навідати її вдома. Він не планував на другу половину дня жодних зустрічей, ану ж бо вона запропонує йому лишитись на вечерю. Мері чудово куховарила.

Він інстинктивно намагався не надокучати їй під час жалоби, але їхні зустрічі ставали дедалі частіші. Мері завжди подобалася Ґевінові, але Баррі затьмарював її собою в товаристві. Не те, щоб її гнітила така другорядна роль; навіть навпаки: здавалося, що їй подобалося прикрашати собою заднє тло, вона весело сміялася з жартів Баррі і була щаслива просто бути з ним поруч.

Ґевін сумнівався, що Кей була б задоволена життям, якби їй довелося грати другу скрипку. Він піднімався, перемикаючи швидкості, вгору Соборним провулком і думав, як би обурилася Кей, якби хтось запропонував їй змінити поведінку або стишити свої амбіції заради втіхи, радості чи самоповаги її партнера.

Мабуть, ще ніколи він не почувався таким нещасним у стосунках з іншими жінками, як зараз. Навіть у тій нескінченній агонії, в яку перетворилися його відносини з Лайзою, траплялися тимчасові перемир'я, кумедні моменти, раптові зворушливі згадки про кращі часи.