Несподівана вакансія - Сторінка 47

(Кристал завжди вдавала, ніби в них удома є телевізор. Вона доволі часто дивилася його в однокласниць і в баби Кет, тому могла успішно блефувати. "Ага, це було повне гівно, скажи?" "Знаю, знаю, я мало не всцялася", — вставляла вона свої п'ять копійок, коли заходила мова про різні телевізійні програми.)

Жирко намагався уявити, що буває, коли тебе поріжуть склом. Майже фізично відчував, як зазубрений уламок розтинає ніжну шкіру його обличчя, як печуть оголені нерви, як повітря щипає за порізану шкіру; відчував гарячу вологість крові, що заливає йому обличчя. Шкіра довкола його рота стала надзвичайно чутливою, немовби там уже запікся шрам.

— А Дейн і досі ходить з ножем? — запитав він.

— Звідки ти знаєш, шо в нього є ніж? — здивувалася Кристал.

— Він лякав ним Кевіна Купера.

— А, ну так, — сказала Кристал. — Той Купер гівнюк, скажи?

— Ага, — погодився Жирко.

— Дейн носить ножа через тих братів Ріордонів, — пояснила Кристал.

Жиркові подобалося, з якою буденністю Кристал це говорила: вона розуміла, що ніж може знадобитися, бо на хлопця мають зуб і можуть йому "дати прикурити". Така була сувора реальність. Решта все не мало значення… Перед тим, як того дня приїхав Арф, Каббі вимагав від Тесси поради, на якому папері йому краще друкувати передвиборну листівку: на жовтому чи на білому…

— Може, там? — запропонував за якийсь час Жирко.

Справа від них тягнувся довгий кам'яний мур, а крізь відкриті ворота виднілися зарослі кам'яні плити.

— Ага, можна, — погодилася Кристал. Вона тільки одного разу була на цвинтарі, разом з Ніккі і Ліан. Вони тоді сиділи на якійсь могилі, розпиваючи з бляшанок пиво, й почувалися не дуже певно, а потім якась жінка почала на них кричати й обзивати їх. Вони пішли звідти, а Ліан пожбурила в ту жінку порожню баночку.

Але тут їх буде видно, подумав Жирко, коли вони підійшли до широкої бетонної доріжки поміж могилами: порослі зеленню пласкі надгробні плити ніяк їх не сховають. Тоді трохи далі Жирко помітив під стіною живопліт з барбарису. Він пішов навпростець, перетнувши цвинтар, і Кристал рушила за ним услід, ховаючи руки в кишенях. Тепер вони ступали поміж прямокутними клумбочками, всипаними гравієм. Написи на потрісканих надгробках були нерозбірливі. То був величезний цвинтар, просторий і доглянутий. Невдовзі вони вже дійшли до новіших могил з блискучими чорними мармуровими надгробками і золотистими написами. Довкола лежали свіжі квіти, принесені для тих, хто помер зовсім недавно.

Тут спочиває Ліндсі Кайл,

15 вересня 1960 р. — 26 березня 2008 р.

Спи спокійно, мамусю.

— Ось тут буде добре, — сказав Жирко, дивлячись на темну прогалину поміж колючими кущами, порослими жовтими квітами, і цвинтарним муром.

Вони заповзли у просякнутий вологістю затінок і лягли на землю, притулившись спинами до холодної стіни. Всюди поміж кущів виднілися надгробки, але людей ніде не було. Жирко спритно скрутив косяк, сподіваючись, що Кристал це побачить і буде вражена.

Але Кристал дивилася кудись удалину з-під темного покрову лискучого листя і думала про Анну-Марію, що, як сказала тітка Шеріл, приходила в четвер до баби Кет. Якби вона тоді прогуляла школу і прийшла туди в той самий час, вони могли б нарешті зустрітися. Кристал уже безліч разів уявляла, як побачить Анну-Марію і скаже: "Я — твоя сестра". У цих її фантазіях Анна-Марія завжди була захоплена зустріччю, після якої вони починали бачитися мало не щодня, і, врешті-решт, Анна-Марія пропонувала Кристал переїхати до неї. Уявний будинок Анни-Марії був охайний і чистенький, як у баби Кет, але набагато сучасніший. А останнім часом до цього уявного сюжету Кристал додала ще й маленьке рожевощоке дитятко у вишукано оздобленому ліжечку.

— Тримай, — сказав Жирко, передаючи Кристал косяк. Вона зробила затяжку, на кілька секунд затримала дим у легенях і поринула у мрійливе забуття, відчуваючи, як починають діяти чари коноплі.

— А ти маєш братів або сестер? — поцікавилася Кристал.

— Не маю, — відповів Жирко і помацав кишеню з презервативами.

Кристал віддала Жиркові косяк. У голові їй приємно паморочилося. Жирко зробив потужну затяжку і випустив кільця диму.

— Мене всиновили, — сказав він після паузи.

Кристал витріщилася на Жирка.

— Всиновили, серйозно?

Їхні почуття ставали дедалі розкутіші, вони могли розмовляти довірливо й відверто, усе ставало легким-легким.

— Мою сестру теж удочерили, — сказала Кристал, зачудувавшись такому збігові і зрадівши, що з'явилася нагода поговорити про Анну-Марію.

— Ага. Мабуть, я з такої ж родини, як і в тебе, — мовив Жирко.

Але Кристал його не слухала. Вона хотіла говорити.

— Я маю старшу сестру і старшого брата, Ліама, але їх забрали від нас, коли я ше не народилася.

— Чого? — зацікавився Жирко.

Він раптом став дуже уважним.

— Моя стара була тоді з Річі Адамсом, — почала Кристал. Вона глибоко затяглася й випустила тоненьку цівку диму. — Він стопудовий псих. Отримав пожиттєве. Угробив одного типа. Страшенно бив маму й малих, а тоді прийшли Джон і Сью й забрали дітей, потім ше й соціалка втрутилась, і вони так і лишилися в Джона і Сью.

Вона знову затяглася косяком, уявляючи ті часи, коли її ще не було на світі, просякнуті кров'ю, люттю й пітьмою. Вона багато чого наслухалася про Річі Адамса, здебільшого від тітки Шеріл. Він гасив недопалки об рученята однорічної Анни-Марії й бив її так, що аж ребра тріщали. Розбив Террі обличчя; на її лівій вилиці й досі було видно вм'ятину. Террі тоді серйозно підсіла на наркотики. Тітка Шеріл без жодних емоцій згадувала про рішення забрати від батьків обох цих занедбаних і заляканих малят.

— Так мало статися, — казала Шеріл.

Джон і Сью були їхні далекі бездітні родичі. Кристал так ніколи й не могла збагнути, де саме розташувалася їхня гілка на її заплутаному родинному дереві і як вони здійснили це, за словами Террі, викрадення дітей. Після довгої бюрократичної тяганини вони, врешті-решт, отримали дозвіл на усиновлення дітей. Террі, що залишалася з Річі аж до самого його арешту, так більше ніколи й не побачила ні Анни-Марії, ні Ліама, і цього Кристал ніяк не могла зрозуміти. Уся ця історія наскрізь просякла тухлою ненавистю, непрощенними словами й погрозами, забороненими постановами і нескінченною вервечкою соцпрацівників.

— А хто тоді твій тато? — поцікавився Жирко.

— Сосиска, — відповіла Кристал. Вона спробувала згадати його справжнє ім'я. — Баррі, — невпевнено пробурмотіла вона, сама в цьому сумніваючись. — Баррі Коутс. Але в мене прізвище мами, Відон.

Спогад про юнака, який помер від передозування у Терріній ванні, прилинув до неї крізь пасма важкого, солодкого диму. Вона віддала косяк Жиркові і притулилася головою до кам'яного муру, вдивляючись у різану рану неба, поцятковану темним листям.

Жирко думав про Річі Адамса, який убив чоловіка, і про те, що, можливо, його біологічний батько теж сидить десь у в'язниці: весь у татуюваннях, як Пайкі, худий і м'язистий. Він подумки порівняв Каббі з цим міцним, незламним, справжнім чоловіком. Жирко знав, що його відлучили від біологічної матері ще немовлям, бо бачив фотографії, де Тесса тримає його, кволого й схожого на підбиту пташку, з білою вовняною шапочкою на голові. Він був недоношеною дитиною. Тесса йому розповідала дещо, хоч сам він ніколи її не розпитував. Його справжня мати була зовсім юна, коли завагітніла ним. Можливо, була така, як Кристал: не відмовляла нікому…

Жирко тим часом уже був добряче обкурений. Він обійняв Кристал за шию, притис до себе й почав цілувати, запихаючи їй у рот свого язика. Другою рукою мацав її за груди. У голові йому крутилося, а руки й ноги геть обважніли. Він навіть на дотик майже нічого не відчував. Трохи незграбно запхав руку їй під футболку, а потім ще далі, під ліфчик. Її розпашілий рот пахнув тютюном і травкою. Губи були сухі й потріскані. Його збудження було якесь притуплене. Здавалося, ніби всі його відчуття хтось пропускає крізь незриму ковдру. Набагато довше, ніж минулого разу, він вивільняв її з одежі, а ще важче було натягти презерватив, бо пальці геть задубіли і зробилися мляві. А тоді ненароком він ще й сперся ліктем, усією своєю вагою, на її м'яке, тендітне тіло під пахвою, й вона заверещала з болю.

Вона була сухіша, ніж раніше. Довелося докласти зусиль, щоб увійти в неї, та він був сповнений рішучості довершити те, за чим сюди прийшов. Час уповільнився і став клейким і тягучим, але Жирко чув своє пришвидшене дихання, і це його нервувало, бо він уявляв, що хтось там у темряві сидить навпочіпки біля них, спостерігає за ними й важко дихає прямо йому у вухо. Кристал ледь чутно застогнала. Вона відкинула голову, і ніс її здавався ширшим і схожим на рильце. Він задер їй футболку, розглядаючи гладенькі білі груди, що погойдувалися, випурхнувши з розстібнутого ліфчика. Несподівано кінчив, сам того не очікуючи, а його вдоволений стогін мовби належав тому чужинцеві, що сидів навпочіпки, підглядаючи за ними.

Він скотився з неї, стягнув презерватив і викинув його, а тоді застібнув ширіньку, відверто нервуючись і роззираючись, чи й справді вони тут самі. Кристал однією рукою надягала трусики, а іншою — футболку, сягаючи собі за спину, щоб застібнути ліфчик.

Небо заступили хмари, і вже добряче стемніло, доки вони були там за кущами. Жирко відчував якесь далеке дзижчання у вухах. Він страшенно зголоднів. Його мозок працював уповільнено, але слух став аж надміру чутливий. Жирка не полишав страх, що за ними стежили, можливо, просто з муру за їхніми спинами. Він хотів забратися звідси.

— Давай… — пробурмотів він і виповз, не чекаючи на неї, з-під кущів, після чого випростався й обтрусився. Метрів за сто від них біля якоїсь могили сиділа літня пара. Він хотів якнайшвидше втекти від тих ілюзорних очей, що могли чи не могли бачити, як він злягався з Кристал Відон. До того ж йому здавалося нестерпно обтяжливим, що зараз доведеться шукати потрібну автобусну зупинку, а тоді ще й сідати в автобус на Пеґфорд. Він волів би прямо зараз, цієї ж миті, опинитися у своїй кімнаті на горищі.

Кристал, похитуючись, човгала за ним. Вона розправляла футболку, дивлячись під ноги на порослу травою землю.

— Блін, — пробурмотіла вона.

— Шо? — спитав Жирко.