Несподівана вакансія - Сторінка 74

— Я пізно повернулася і не встигаю з вечерею, але ти проходь.

Згори долинув оглушливий гуркіт барабанів і гучна партія бас-гітари. Ґевін був здивований, що сусіди на це не нарікають. Кей побачила, що він втупився в стелю, і пояснила:

— А, це Ґая лютує, бо якийсь хлопець, що їй сподобався ще в Гекні, почав зустрічатися з іншою дівкою.

Схопивши надпитий келих вина, Кей відсьорбнула чималий ковток. Її почало гризти сумління, що назвала Марка де Луку "якимось хлопцем". За кілька тижнів до того, як вони виїхали з Лондона, він практично переїхав до них жити. Кей він здавався приємним, тактовним і люб'язним. Вона хотіла б мати такого сина, як Марко.

— Переживе, — сказала Кей, відганяючи спогади і накриваючи киплячу картоплю. — їй шістнадцять. Перехідний вік. Налий собі вина.

Ґевін сів за стіл, не розуміючи, чому не можна переконати Ґаю стишити музику. Кей доводилось перекрикувати і гупання бас-гітари, і брязкіт покришок від каструль, і гудіння витяжного вентилятора. Він знову відчув тугу за меланхолійним затишком просторої кухні Мері: там його зустрічали з вдячністю, і він почувався потрібним.

— Що? — голосно перепитав він, бо Кей, здається, щось його запитала.

— Питаю, ти голосував?

— Голосував?

— На виборах до ради! — крикнула вона.

— Ні, — відповів він. — Мені ці вибори ні до чого.

Ґевін не був певний, що вона його почула. Кей щось там бубоніла собі під ніс, але він зміг розібрати її слова тільки тоді, коли вона з ножами й виделками підійшла до столу.

— …взагалі страшенно гидко, що місцева рада у змові з Обрі Фаулі. Боюся, що "Белчепелу" буде кінець, якщо переможе Майлз…

Вона злила воду з картоплі, і голос її знову потонув у брязкоті й шумі.

— …якби цій дурепі не знесло дах, ми були б зараз у виграшнішій позиції. Я дала їй масу документів про клініку, але не думаю, що вона хоч одним скористалася. Вона просто верещала, що Говард Моллісон занадто жирний. Як це все непрофесійно…

Ґевін чув про той скандал, що вчинила доктор Джаванда, але це його радше розвеселило і все.

— … уся ця невизначеність дуже негативно впливає на персонал клініки, я вже мовчу про пацієнтів.

Але Ґевін не виявляв ані жалю, ні обурення. Він лише відчував певне збентеження, що Кей аж настільки перейнялася усіма цими містечковими інтрижками й інтриґантами. Це було черговим свідченням, як глибоко вона вже вкоренилася в Пеґфорді. Тепер її звідси не посунеш.

Він озирнувся й поглянув на заросле травою подвір'я за вікном. Він пропонував Ферґусові допомогти на вихідні навести лад на їхньому подвір'ї. Якщо пощастить, подумав він, Мері знову запросить його на вечерю, і тоді він злиняє від ювілею Говарда Моллісона, хоч Майлз і був переконаний, що Ґевін спить і мріє потрапити на цю вечірку.

— … хотіла залишити за собою Відонів, але ні — Джилліан каже, що ми не можемо вибирати собі, що легше. Скажи, ну, хіба ж це можна назвати "легше"?

— Вибач, що? — перепитав Ґевін.

— Метті повернулася, — сказала Кей, і Ґевін не відразу зміг пригадати, що йдеться про її колегу по роботі, яку Кей тимчасово заміщала. — Я хотіла й далі працювати з Відонами, бо інколи відчуваєш особливий контакт з деякими сім'ями, але Джилліан мені не дозволяє. Якийсь дурдом.

— Мабуть, ти єдина в світі, хто хоче працювати з Відонами, — сказав Ґевін. — Принаймні з того, що я чув.

Кей ледве стрималася, щоб не зірвати на ньому злість. Вона витягла з духовки запечені філе лосося. Музика звучала так гучно, що таця аж завібрувала у неї в руках; Кей різко відклала її на плиту.

— Ґая! — рвонувши до сходів, заверещала Кей, аж Ґевін підскочив. — ҐАЯ! Зроби тихіше! Чуєш! ТИХІШЕ!

Звук стишився на якийсь децибел. Кей, пінячись зі злості, метнулася назад до кухні. Перед приходом Ґевіна у них з донькою вибухнув, мабуть, найгірший за все життя скандал. Ґая заявила, що збирається подзвонити батькові, щоб переїхати до нього.

— Ну, то й ласкаво прошу! — крикнула Кей.

Але що, як Брендан погодиться? Він кинув її, коли Ґаї був лише місяць. Тепер у Брендана дружина і троє дітей. У нього величезний будинок і гарна робота. А раптом він погодиться?

Ґевін був радий, що не мусить говорити за вечерею: оглушлива музика не давала цього зробити, і він міг спокійно думати про Мері. Завтра він розповість їй, що страхова компанія починає робити примирливі кроки, і відчує у відповідь вдячність і захоплення…

Він уже майже спорожнив тарілку, коли помітив, що Кей не з'їла жодної крихти. Вона пильно дивилася на нього, і вираз її обличчя його занепокоїв. Може, він якось виявив свої потаємні думки…

Музика Ґаї зненацька стихла. Гнітюча тиша, що запала раптом у кімнаті, налякала Ґевіна. Він волів би, щоб Ґая знову щось поставила, і то негайно.

— Ти навіть не намагаєшся… — скрушно сказала Кей. — Навіть не приховуєш, Ґевіне, що тобі на все начхати.

Він спробував розрядити ситуацію.

— Кей, у мене був важкий день, — мовив він. — Вибач, що прямо з порога не виявив інтересу до подробиць місцевої політики…

— Я не кажу про місцеву політику, — відрізала Кей. — Ти сидиш з такою міною, ніби тебе тут тримають насильно… це… це образливо. Чого ти добиваєшся, Ґевіне?

У нього перед очима стояло миле обличчя Мері і її кухня.

— Мені доводиться благати тебе про кожну зустріч, — сказала Кей, — а коли ти, нарешті, з'являєшся, то всім своїм виглядом показуєш, що зробив це з великої ласки.

Вона хотіла, щоб він сказав "це неправда". Але він мовчав, і мить, коли його заперечення могло б ще прозвучати щиро, була втрачена. Вони дедалі стрімкіше наближалися до розриву, якого Ґевін і прагнув, і боявся.

— Скажи мені, чого ти добиваєшся, — втомлено мовила Кей. — Просто скажи.

Обоє відчували, що їхні стосунки розсипаються на дрібні уламки під тягарем усього, про що Ґевін не наважувався говорити. Відчуваючи, що лише так він зможе вивільнити їх обох з цієї жалюгідної пастки, Ґевін намацував слова, які ніколи не мав наміру вимовляти вголос, але які, певним чином, могли виправдати їх обох.

— Я не хотів, щоб так сталося, — серйозно почав Ґевін. — Я не спеціально… Кей, мені дуже нелегко це говорити, але я, здається, закохався в Мері Фербразер.

З виразу її обличчя він зрозумів, що вона не очікувала цього.

— Мері Фербразер? — перепитала вона.

— Мені здається, — сказав він (і відчув якусь гірку насолоду від цих слів, хоч і розумів, що завдає їй болю; він не міг сказати про це нікому, крім неї), — що я вже давно в неї закоханий. Я ніколи не зізнавався в цьому… тобто за життя Баррі я б ніколи…

— А я вважала, що він був твоїм найкращим другом, — прошепотіла Кей.

— Він був.

— Але ж він лише кілька тижнів тому помер!

Ґевін волів би цього не чути.

— Послухай, — сказав він, — я хочу бути з тобою відвертим. Хочу бути чесним.

— Хочеш бути чесним?

Він завжди уявляв, що така їхня сцена має закінчитися спалахом люті, але Кей просто стояла і зі сльозами на очах дивилася, як він одягає плаща.

— Пробач, — мовив він і востаннє вийшов з її дому.

На тротуарі він раптом відчув радісне збудження й побіг до машини. Зрештою, розповісти Мері про страхову компанію він зможе ще сьогодні.

Чистина п'ята

Звільнення від відповідальності

7.32 Особа, яка зробила наклепницьку заяву, може бути звільнена від відповідальності за поширення цієї заяви, якщо зможе довести, що діяла без жодного злочинного наміру, а виконувала свій громадянський обов'язок.

Чарльз Арнольд-Бейкер

"Управління місцевими радами"

Сьоме видання

І

Террі Відон звикла до того, що всі її покидають. Уперше це сталося, коли зникла її мама. Вона навіть не попрощалася, а просто взяла валізу й пішла з хати, коли Террі була в школі.

А коли сама Террі в чотирнадцять років втекла з дому, нею опікувалися різні соціальні працівники і виховательки, і деякі навіть доволі приємні, але наприкінці робочого дня вони всі розходились. З кожним таким відходом її захисний панцир ставав дедалі непроникнішим.

У неї було кілька подруг у дитбудинку, але з шістнадцяти років усі вони зажили самостійним життям і пороз'їжджалися хто куди. Вона зустріла Річі Адамса й народила йому двійнят. Дві маленькі рожевенькі крихітки, невинні і найчарівніші в світі, які вийшли з неї; за ті декілька просвітлених годин, проведених у палаті, вона й сама мовби двічі народилася знову.

А тоді в неї забрали тих діток, і відтоді вона їх не бачила.

Сосиска її кинув. Баба Кет її покинула. Майже всі від неї йшли, мало хто залишався. І вона мусила з цим змиритися.

Коли до неї знову прийшла Метті, офіційно закріплена за нею соцпрацівниця, Террі закричала:

— А де та інша?

— Кей? Вона просто підміняла мене на час хвороби, — відповіла Метті. — Ну, де наш Ліам? Ні… не Ліам, а Роббі, так?

Террі не любила Метті. У неї не було дітей. А як може бездітна жінка вчити, як тих дітей виховувати, що вона в цьому тямить? Кей їй, звісно, теж не надто подобалась… але від Кей вона відчувала якесь тепло, як і від баби Кет, перш ніж та почала обзивати Террі лахудрою і вони розсварилися назавжди… Хоч ця Кей, як і все їхнє кодло, носила з собою купу папок і затіяла цей незрозумілий перегляд справи, але відчувалося, що вона справді хоче допомогти, а не робить це просто для галочки. Террі це дуже відчувала. "Але тепер і вона пішла, і тепер, мабуть, навіть не згадує про нас", — ядучо подумала Террі.

У п'ятницю опівдні Метті сказала Террі, що "Белчепел" закриють майже стовідсотково.

— Це все їхня політика, — пояснила вона. — Хочуть заощадити гроші, а окружна рада не підтримує лікування метадоном. Плюс Пеґфорд хоче забрати в лікарні будівлю. Це було в місцевій газеті, може, бачили?

Зазвичай Террі дуже дратувала пустопорожня балаканина Метті і те, як вона ділилася з нею, як із рівною собі, свіжими плітками, а тоді раптом запитувала, чи не забула Террі погодувати сина. Але цього разу Террі засмутило не те, як вона говорила, а те, що вона сказала.

— Закриють? — перепитала вона.

— До того все йде, — безтурботно відповіла Метті, — але на вас це не відіб'ється. Тобто, очевидно…

Террі тричі розпочинала курс у "Белчепелі". Запилюжений інтер'єр переробленої під клініку церкви, зі стінами-перегородками й плакатами, ванною з блакитним неоновим освітленням (щоб пацієнт не бачив вен і не міг уколотися), вже став їй добре знайомим і майже привітним.