Несподівана вакансія - Сторінка 72

— Ніхто ж їх не змушує приймати наркотики.

Вона роззирнулася, шукаючи підтримки. Шерлі усміхнулася до неї.

— Нам іноді доводиться робити дуже важкий вибір, — промовляв Обрі.

— Отже, ви собі спільно з Говардом, — урвала його Парміндер, — вирішили, що можете ось так просто прикрити клініку і викинути її з будівлі на вулицю?

— Можна витрачати гроші на речі набагато достойніші, ніж підтримка купки правопорушників, — сказала бухгалтерка.

— Особисто я урізала б їм усі пільги, — додала Бетті.

— Мене запросили на це засідання, щоб розповісти вам про те, що діється на окружному рівні, — спокійно пояснив Обрі. — Не більше того, докторе Джаванда.

— Гелен, — голосно промовив Говард, показуючи пальцем на ще одного члена ради, яка вже цілу хвилину тримала підняту руку, намагаючись висловити свою думку.

Парміндер не чула нічого, що казала та пані. Вона зовсім забула про купу паперів, що лежали під порядком денним, над якими так ретельно працювала Кей Баден: статистика, приклади успішного виліковування, пояснення переваг метадону над героїном, дослідження, де прораховано фінансові й соціальні витрати, у які обходиться державі залежність від героїну. Усе довкола неї стало якесь розмите і нереальне. Вона відчувала, що зараз зірветься, як ніколи, і цього вже не уникнути, і не треба за цим шкодувати, й опиратися не треба. Лишається тільки спостерігати за собою збоку, бо вже пізно щось змінити, надто пізно…

— … фінансової допомоги, — говорив Обрі Фаулі. — Для людей, які не працювали жодного дня в житті.

— Але ця проблема, глянемо правді у вічі, — сказав Говард, — легко вирішується. Не треба вживати наркотики.

Він обернувся до Парміндер із примирливою посмішкою. — Вони це називають "зав'язати", так, докторе Джаванда?

— О, то ви гадаєте, що вони самі повинні взяти відповідальність за наркозалежність і змінити свою поведінку? — запитала Парміндер.

— В принципі, так.

— Щоб державі не довелося тратити на них великі гроші.

— Абсолю…

— А ви, — голосно крикнула Парміндер, відчуваючи, як вибухають її емоції, — чи знаєте ви, скільки десятків тисяч фунтів витрачає держава на вас, Говарде Моллісон, через вашу абсолютну неспроможність перестати набивати свого кендюха?

Величезна темно-бордова пляма розповзалася з Говардової шиї на його щоки.

— Ви знаєте, скільки коштувало ваше шунтування, ваші медикаменти, ваше перебування в лікарні? А прийоми у лікарів зі скаргами на астму, тиск і висипку на шкірі, спричинені вашим небажанням скинути зайву вагу?

Коли Парміндер зірвалася на крик, інші члени ради почали протестувати, захищаючи Говарда. Шерлі зіскочила з місця, а Парміндер усе ще репетувала, незграбно намагаючись позбирати папери, що порозліталися у неї з-під рук.

— А як же конфіденційність інформації про пацієнта?! — крикнула Шерлі. — Нечувано! Просто нечувано!

Парміндер була вже біля виходу із зали і, ледве стримуючи розлючені ридання, почула, як Бетті вимагає її негайного виключення з ради. Вона майже зірвалася на біг, знаючи, що спричинилася до справжньої катастрофи, і хотіла тільки одного: навічно провалитися в темряву.

IX

Газета "Ярвіл і околиця" вирішила не надто ризикувати й опублікувала далеко не все з того, що було сказане під час чи не найгострішого засідання за всю історію пеґфордської місцевої ради. Але це не врятувало ситуацію: навіть така цензурована й урізана публікація, доповнена яскравими свідченнями присутніх на цьому засіданні, стала приводом для численних пліток. Додала гостроти ще й стаття на першій сторінці, у якій детально описувалися анонімні інтернет-атаки від імені небіжчика, що, за словами Елісон Дженкінс, "стали причиною палких дискусій і значного обурення. Продовження репортажу на четвертій сторінці". І хоч імена жертв і деталі правопорушень, у яких їх було звинувачено, у статті не наводились, але там зустрічалися такі слова, як "серйозні підозри" і "злочинна діяльність", а це стурбувало Говарда чи не більше, ніж самі дописи на сайті.

— Треба було захистити сайт одразу після першого повідомлення, — сказав він дружині і партнерці по бізнесу, вмостившись перед газовим каміном.

Тихий весняний дощ покропив вікно, а газон на подвір'ї відблискував крихітними червонястими крапельками світла.

Говарда лихоманило, і він намагався зігрітися теплом від штучного вугілля. Ось уже кілька днів майже всі відвідувачі гастрономчика й кав'ярні точили ляси про анонімні дописи, про "Привида Баррі Фербразера" і про вибрик Парміндер Джаванди на засіданні ради. Говарду страшенно не хотілося, щоб люди почали пліткувати про всі ті речі, що їх оприлюднила Парміндер. Уперше в житті він почувався незатишно у власній крамничці і був стурбований тим, чи не похитнулися його такі досі стійкі позиції в Пеґфорді. Вибори на вакантну посаду Баррі мали відбутися вже завтра, але замість душевного азарту і олімпійського спокою Говард відчував лише тривогу і дратівливість.

— Це нам сильно нашкодило. Дуже сильно, — повторював він.

Його рука сама тяглася почухати живіт, але Говард її відсмикнув і почав боротися зі сверблячкою з виглядом великомученика. Ох, нескоро він зможе забути ті слова, що їх викрикувала доктор Джаванда на очах у членів ради і представниці преси. Разом із Шерлі він уже переглянув усю інформацію про неї в реєстрі Генеральної медичної ради, переговорив із доктором Кроуфордом і подав офіційну скаргу. Після того засідання Парміндер на роботу не виходила, тож не було сумнівів, що вона вже шкодує про свій вчинок. Проте Говард ніяк не міг забути виразу її обличчя, коли вона на нього кричала. Він був приголомшений, що викликав до себе таку люту ненависть.

— Усе минеться, — заспокоювала його Шерлі.

— Я щось не впевнений, — засумнівався Говард. — Не впевнений. Це виставляє нас у поганому світлі. Нашу раду. Суперечки на очах у преси. Так, ніби у нас розкол. Обрі каже, що в окрузі цим дуже невдоволені. Це підточило довіру до нашої заяви щодо Полів. Привселюдний скандал, брудні інсинуації… у них складається враження, що така рада не може представляти інтереси Пеґфорда.

— Але ж це справді воля пеґфордців, — усміхнулася Шерлі. — Ніхто ж у Пеґфорді не хоче Полів… практично ніхто.

— З цієї статті виходить, ніби наші прибічники переслідують прихильників Полів. Намагаються їх залякати, — не в силах боротися зі спокусою, він почав несамовито чухати живіт. — Певна річ, Обрі знає, що це все не так, але ж та писака усе так спотворила. І ось що я тобі скажу: якщо Ярвіл виставить нас некомпетентними або нечесними… вони вже роками шукають нагоди підім'яти нас під себе.

— Цього не станеться! — випалила Шерлі. — Цього просто не може статися.

— Я думав, що питання закрите, — казав Говард, не зважаючи на дружину і думаючи про Поля. — Я вважав, що ми все вирішили. Думав, що ми їх уже позбулися.

Привид Баррі Фербразера і скандальний випад Парміндер затьмарили собою статтю, якій він присвятив стільки часу, пояснюючи, чому цей житловий масив і наркоклініка "Белчепел" висмоктують усі соки з Пеґфорда. Говард зовсім забув, скільки втіхи принесло йому звинувачення проти Саймона Прайса і як йому тоді навіть не спало на думку видалити їх, доки про це не попросила місіс Прайс.

— Прийшов мейл із окружної ради, — сказав він Морін, — і там купа запитань про наш сайт. Вони хочуть знати, яких заходів ми вживаємо для боротьби з наклепами. Вважають, що ми не надаємо достатньої уваги захисту сайту.

Шерлі, сприйнявши це як особистий докір, холодно процідила:

— Я ж казала тобі, Говарде, що я вже про все подбала.

Учора, коли Говард був на роботі, до них заходив племінник їхніх друзів. Хлопець учився на комп'ютерника. Він порадив Шерлі повністю видалити цей "хакабельний" сайт, знайти когось, хто "знає в цьому толк" і запустити цілком новий сайт.

Шерлі зрозуміла хіба одне з десяти слів комп'ютерного жаргону, яким сипонув на неї той хлопчина. Вона знала, що "хакнути" означало нелегально втрутитися, і коли студент закінчив молоти свою абракадабру, вона зрозуміла, що "Привид" якимось чином зумів дізнатися чужі паролі, — мабуть, підступно вивідавши їх під час звичайних розмов.

Саме тому вона розіслала мейли з проханням змінити паролі і за жодних обставин не повідомляти їх одне одному. Оце вона й мала на увазі, кажучи: "Я про все подбала".

Що ж до пропозиції взагалі закрити сайт, адміністратором і модератором якого вона була, Шерлі так і не вжила жодних заходів і навіть не розповіла Говардові про таку рекомендацію. Шерлі боялася, що сайт з усіма тими ступенями захисту, які пропонував додати той крутий комп'ютерник, виявиться поза межами її управлінських і технічних можливостей. Вона вже й так максимально проявила усі свої таланти, а відмовлятися від посади адміністратора сайту не бажала ні за які гроші.

— Якщо Майлза оберуть… — почала було Шерлі, але Морін перебила її своїм низьким голосом:

— Будемо сподіватися, що та вся гидота йому не надто зашкодить. Дай Боже, щоб це не відбилося на ньому.

— Люди зрозуміють, що Майлз тут ні до чого, — холодно відрізала Шерлі.

— Зрозуміють? Ти певна? — засумнівалася Морін, і Шерлі аж пересмикнуло. Як вона сміє сидіти в її вітальні і заперечувати їй? Мало того — ще й Говард киває головою, погоджуючись із Морін!

— Оце мене й турбує, — сказав він, — а Майлз нам тепер потрібен як ніколи. Щоб повернути раді колишню згуртованість. Після всього, що наговорила Безнадійдер-Банда… після того рейваху… ми навіть не проголосували за "Белчепел". Нам потрібен Майлз.

Шерлі мовчки вийшла з кімнати на знак протесту проти того, що Говард підтримав Морін. Вона розлючено переставляла чайні чашки, міркуючи, чи не подати на стіл лише дві з них, демонстративно натякнувши Морін, на що вона заслуговує насправді. Хай там як, але Шерлі й досі була щиро захоплена "Привидом". Його звинувачення викрили правду про людей, яких вона не любила й зневажала, руйнівників і збоченців. Вона була впевнена, що виборці Пеґфорда побачать усе її очима і проголосують за Майлза, а не за того мерзотника Коліна Вола.

— Коли ми підемо голосувати? — спитала Шерлі Говарда, повернувшись до кімнати з брязкітливим чайним підносом і відверто ігноруючи Морін (адже це за їхнього сина ставитимуть відповідні позначки в бюлетенях).

Але до її ще більшого роздратування Говард запропонував їм піти проголосувати втрьох після закриття крамниці.

Майлз Моллісон не менше за батька хвилювався, що безпрецедентно нездорова атмосфера напередодні голосування підірве його шанси.