Незнайко в Сонячному місті - Сторінка 35

загорожі. Тільки він не догадався, що в Незнайка в руках була чарівна паличка, й подумав, ніби осел сам собою перетворився на коротульку.

— Годі тобі базікати! — сердито відповів Незнайко. — І без тебе все ясно.

Прочитавши до кінця статтю професора Кузьки, Незнайко крякнув з досади й, винувато глянувши на Кнопочку, почухав п'ятірнею потилицю.

— Он що, виходить, накоїв! — знічено пробурчав він.

— Це ще не все! — знову спохмурніла Кнопочка. — Ти ще про Листочка прочитай.

— Про якого Листочка?

— Читай, читай! Наче не пам'ятаєш?

Незнайко став читати в газеті про Листочка, а Пістрявенький знову примостився ззаду й зазирав через плече.

— Отже, Незнайко замість Листочка перетворив на коротульку справжнього осла, потім ще двох, а Листочок так і лишився ослом, — сказав Пістрявенький, трясучись від сміху.

— Та-а-а-а-к! — сказав Незнайко, прочитавши статтю. — Бач, яка штука вийшла! Що ж тепер робити?

— Що? — сердито перепитала Кнопочка. — По-перше, треба Листочка скоріше перетворити на коротульку. Бідолашна Буквочка, мабуть, геть змарніла. А по-друге, всіх трьох ослів, котрих ти перетворив на коротульок помилково, треба перетворити знову на ослів.

— Правильно! — підтвердив Незнайко. — Завтра зранку підемо в зоопарк і пошукаємо там Листочка. Якщо його не виявилося серед тих трьох ослів, виходить, десь іще має бути осел. А от як знайти трьох справжніх ослів, яких я перетворив на коротульок? Це, мабуть, важче буде…

— Нічого! — суворо сказала Кнопочка. — Будемо ходити по місту, поки не знайдемо всіх трьох.

— Як це — будемо ходити по місту? — здивувався Пістрявенький. — Ми ж вирішили завтра виїхати?

— Доведеться зачекати з від'їздом.

— Зачекати? Е-ге! — закричав Пістрявенький. — Мені тут за комір холодну воду литимуть, а я ще маю чекати?

— Виходить, по-твоєму, краще, коли вітрогони всіх мучити будуть, а Листочок назавжди ослом залишиться? А йому ж, крім нас, ніхто не допоможе. Ні в кого чарівної палички нема, розумієш?

— Ну гаразд, — махнув рукою Пістрявенький. — Робіть, як знаєте, тільки не сподівайтеся, що так просто мене спекаєтесь! Ви мене привезли сюди, ви й назад повинні одвезти!

— Одвеземо, можеш не хвилюватися, — відповів Незнайко.

— От-от! І висадите мене на тому самісінькому місці, де взяли, інакше я не згоден! — заявив Пістрявенький і пішов спати.

Розділ двадцять дев'ятий

Зустріч з давніми приятелями

Тієї ночі Незнайко довго не міг заснути. Йому знову почала докоряти совість.

"Я ж не винен, що так вийшло, — виправдовувався Незнайко, перекидаючись у ліжку з боку на бік. — Я не знав, що все так погано вийде".

"А чому ти не знав? Ти повинен був знати. Чому я все знаю?" — казала совість.

"Ну то ти, а то — я. Ніби не знаєш, що я Незнайко!"

"Не хитруй, не хитруй! — з насмішкою сказала совість. — Ти все чудово розумієш, тільки вдаєш дурника-незнайка".

"І зовсім я не вдаю! Навіщо мені вдавати?"

"Сам знаєш, навіщо. Адже дурникам завжди менше перепадає. Ото і вдаєш дурника, щоб тобі все з рук сходило. Але мене, голубчику, не обдуриш! Я ж бо добре знаю, що ти не такий уже дурник!"

"Ні, я дурник!" — уперто торочив Незнайко.

"Неправда! Ти й сам не вважаєш себе дурником. Насправді ти значно розумніший, ніж здаєшся. Я тебе давно розкусила, тому не старайся мене обманути — однаково не повірю".

"Ну гаразд!" — роздратовано відповів Незнайко. — Дай мені поспати. Завтра я все виправлю".

"Виправ, голубчику, будь ласка! — сказала вже лагіднішим голосом совість. — Сам бачиш, як усе недобре вийшло. Через тебе стільки коротульок даремно мучаться… У місті так погано стало… А як же добре було, поки ти не з'явився тут із своєю чарівною паличкою!"

"Ну гаразд, гаразд! Сказав: виправлю — значить, виправлю. Скоро знову все добре буде".

Совість переконалася, що пробрала Незнайка як слід, і замовкла.

Наступного ранку Кнопочка прокинулася раніше за всіх і одразу розбудила Незнайка й Пістрявенького:

— Вставайте мерщій, вже в зоопарк пора!

Незнайко швиденько одягнувся і пішов умиватись, а Пістрявенький одягався не поспішаючи, стараючись згаяти час, щоб якось обійтися без умивання.

Проте Кнопочка розгадала його намір і змусила піти вмитися.

Нарешті всі були готові й уже хотіли вийти з дому, як тут хтось постукав у двері й до кімнати ввійшов Кубик. На ньому була якась кумедна шапочка з блакитної пластмаси з двома довгими ріжками, між якими була напнута спіральна дротина; на вухах були радіонавушники, а на грудях висіла плеската металева коробочка, на якій стирчав рупор. Ще одна така сама коробочка була в нього на спині.

Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький дуже зраділи Кубикові й стали розпитувати, чому він так довго до них не приходив. Кубик розповів, що одного разу він ішов по вулиці і його хтось облив холодною водою, від чого він простудився і занедужав. Увесь цей час йому довелося пролежати в постелі, але тепер він уже цілком здоровий і може ходити.

— А що це у вас за шапочка з ріжками й коробочки? — запитав Незнайко.

— Це новий винахід — так званий найновіший удосконалений пішохідний радіолокатор, скорочено НУПРЛ. Тепер кожен повинен мати цей НУПРЛ для захисту од вітрогонів.

— Як же він діє? — зацікавився Незнайко.

— Дуже просто, — відповів Кубик. — Тут спереду на коробочці є, як ви бачите, радіорупор. З цього рупора при ходьбі весь час випромінюються радіохвилі. Якщо попереду попадеться якась перешкода у вигляді натягнутої впоперек тротуару мотузки. або дроту, хвилі від цієї перешкоди відіб'ються і підуть назад. Тут на шапочці між ріжками напнута, як ви бачите, спіральна антена. Ця антена вловлює радіохвилі, що відбились од перешкоди, й перетворює їх на електричні коливання, а електричні коливання попадають у навушники і, в свою чергу, перетворюються на звукові сигнали. Дуже зручно, як бачите… Як тільки попереду з'явиться перешкода, ви тієї ж миті почуєте сигнал про небезпеку, Особливо цей локатор корисний увечері або вночі, коли ви можете не побачити протягнуту впоперек тротуару мотузку чи іншу перешкоду.

— А на спині для чого рупор? — спитав Незнайко.

— А як же? Це ж найголовніше! — вигукнув Кубик. — Цей рупор посилає радіосигнали назад. Як тільки ззаду з'явиться вітрогон, щоб дати вам щигля чи стусана, чи облити вас водою, ви відразу ж почуєте сигнал. От спробуйте.

Кубик зняв із себе шапочку, навушники, обидві коробочки й надів усю цю апаратуру на Незнайка. Ставши збоку, він простягнув до переднього рупора руку й сказав:

— Уявіть собі, що попереду виникла перешкода. Що ви чуєте?

— Я чую, неначе щось пищить, — відповів Незнайко.

— Цілком правильно. Ви чуєте часті високі звукові сигнали: бі-бі-бі! А тепер я підкрадатимуся до вас непомітно ззаду… Що ви чуєте?

— Ага! — закричав Незнайко. — Знову пищить, але ніби трохи товще: бу-бу-бу!

— Правильно! Цього разу ви чуєте низькі звукові сигнали. Це робиться для того, щоб ви знали: спереду небезпека чи ззаду. Коли почуєте "бі-бі-бі", то, значить, треба уважніше дивитися вперед, а коли "бу-бу-бу", то треба мерщій обернутися назад.

Кнопочка теж зацікавилась цим приладом, й апарат від Незнайка перейшов до неї, а від неї — до Пістрявенького, який довго й зосереджено слухав сигнали, після чого сказав:

— Ну що ж, у тому, що він пищить, нічого дивного нема. Пищати я теж умію. Дивно тільки, звідки він знає, коли треба пищати "бі-бі-бі", а коли — "бу-бу-бу"?

— Ну, це зрозуміло, — відповів Кубик і почав розказувати все спочатку.

У цей час знову хтось постукав у двері. Двері відчинились, і в кімнату протиснулись якісь дві товстенькі істоти. На обох були якісь пухкі, бочкоподібні пальта з рукавами, що незграбно стирчали в боки, а на головах круглі зелені шапки, схожі на водолазні шоломи.

Придивившись, Незнайко впізнав у цих кумедних постатях Ниточку й Карасика.

— Та це ж Ниточка й Карасик! — закричав він, зрадівши. — У що це ви нарядилися?

— Це нові прогумовані, якщо можна так висловитись, надувні пальта й гумові надувні шапки, які випускає наша фабрика. От спробуйте вдарте мене палицею, вибачте на слові, по голові, — сказав Карасик, подаючи Незнайкові палицю, яку він тримав у руці.

— Навіщо ж мені бити вас по голові палицею? — здивувався Незнайко.

— Бийте, бийте, не бійтеся!

Незнайко здивовано знизав плечима, взяв палицю й легенько вдарив Карасика по голові.

— Та ви бийте дужче! З усієї сили бийте, розмахніться, якщо можна так висловитися! — закричав Карасик.

Незнайко розмахнувся і вдарив дужче. Палиця одскочила від голови, як від добре надутої автомобільної шини.

— От бачите, а мені ані крапельки не боляче! — закричав, регочучи на все горло, Карасик. — Тепер по спині бийте.

Незнайко вдарив його палицею по спині.

— Бачите — зовсім не боляче! — закричав, торжествуючи, Карасик. — Я, коли хочете, можу навіть упасти й не заб'юся.

Карасик з розгону бухнувся на підлогу й тут же скочив на ноги, як гумовий м'ячик.

— Для чого ж це все? — з подивом запитав Незнайко.

— Ніби не догадуєтесь? Для захисту од вітрогонів, — відповів Карасик. — Хай тепер якийсь вітрогон спробує дати мені стусана або потиличника, хай навіть водою обіллє — мені зовсім не страшно.

— Але ж це дуже негарно — в такому одязі ходити, — сказала Кнопочка.

— Негарно, тому що не модно, — відповів Карасик. — От коли буде модно, вибачте на слові, то всі казатимуть, що гарно. У нас уже в багатьох магазинах є такі пальта й шапки.

— В магазинах вони, може, і є, але на вулиці я ще нікого не бачила в такому безглуздому наряді, — сказала Кнопочка.

— Нічого, скоро побачите, — відповіла Ниточка. — Голочка навмисне звеліла нам нарядитись у ці пальта й шапки й ходити по вулицях. Сьогодні ми походимо, а завтра всі побіжать у магазини, щоб собі одягтися так. Ми завжди вдаємось до таких хитрощів, коли випускаємо новий фасон одягу.

Ниточка й Карасик подались ходити по вулицях, а Кубик сказав:

Ось до чого довели вітрогони! По-моєму, вже краще ходити з локатором, ніж у цих пухких пальтах. Значно елегантніше.

Тут знову почувся стукіт у двері, й до кімнати вскочив інженер Клепка. Всі так і ахнули, побачивши його. Голова в нього була забинтована. На ліктях і на колінах теж були накладені білі пов'язки. На шиї і підборідді були наклейки з пластиря.

— Що з вами? — злякано запитала Кнопочка. — Ви попали в автомобільну катастрофу?

— Так, тобто ні… Чи певніше сказати, так, — відповів Клепка, підстрибуючи від нетерплячки на місці.