Одіссея - Сторінка 6
- Гомер -
Дорогу
Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї
175] Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.
Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли
Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста
Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять,
Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну.
180] День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней,
Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі
В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину
Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.
Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю
185] Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув.
Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі,
Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого.
Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, —
Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів;
190] Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний;
Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства,
Що заціліли в боях, — з них нікого не викрало море.
А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете,
Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв.
195] Правда, ганебної той покути зазнав незабаром.
Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає
Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,
Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього.
Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий.
200] Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
Так, він помстився на нім по заслузі, й широко ахеї
Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутні.
О, якби силою тою богове й мене наділили,
Щоб за зухвалість болючу я міг женихам відплатити, —
Кривди-бо їх і знущання занадто уже допікають!
Щастя такого, проте, нам боги не судили послати —
Батьку моєму й мені, — і доводиться тільки терпіти".
210] Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:
"Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, —
Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних
Задля твоєї матусі і кривду тобі учиняють.
Отже, скажи, добровільно ти зносиш оце чи до тебе
215] Ставляться люди вороже, керовані голосом божим?
Хто зна, можливо, ще прийде за їхні насильства помститись
Батько твій сам чи всі, із ним разом зібравшись, ахеї.
О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна,
Як Одіссеєм славетним дбайливо вона піклувалась
220] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ми горя зазнали, —
Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили,
Як Одіссеєві явно сприяла Паллада Афіна, —
Зволила б так і тебе любити вона й піклуватись.
То не було б уже в них і згадки про те женихання".
225] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Старче, не думаю я, що це слово справдитися може.
Надто багато сказав ти, аж дивно мені! І надії
В мене нема, щоб те сталось, хоч би і боги так бажали!"
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
230] "Що за слова, Телемах, ти пустив крізь зубів огорожу?
Легко і здалеку бог порятує людину, як схоче.
Краще волів би й багато я стерпіти горя тяжкого,
Тільки б вернутись додому й побачити день повороту,
Ніж, повернувшись, загибель спіткати при вогнищі ріднім,
235] Як Агамемнон, дружини й Егіста підступністю вбитий.
Навіть боги від однаково всім неминучої смерті
Й любого їм врятувать не могли б, коли доля нещадна
В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
240] "Менторе, як нам не гірко, облишмо про це говорити.
Не повернутись додому ніколи йому, бо безсмертні
Смерть йому й чорної Керн обійми давно присудили.
Нині про інше хотів би розвідати я й розпитати
Нестора, — від багатьох справедливіший він і мудріший;
245] Трьом поколінням людським він, кажуть, владар був незмінний.
Глянути тільки на нього — мені він безсмертним здається.
Несторе, сину Нелеїв, скажи-бо усю мені правду,
Як Агамемнон Атрід загинув широкодержавний?
Де Менелай був? Яку для Атріда загибель придумав
250] Хитрий Егіст, що убити здолав він сильнішого мужа?
Може, не в Аргосі був Менелай тоді, десь заблукавши
Поміж чужими людьми, а той і відваживсь на вбивство?"
Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:
"Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я,
2м Сталося все саме так, як і ти вже собі уявляєш.
Справді, якби, повернувшись із Трої, Егіста живого
В братовім домі Атрід Менелай захопив русокудрий,
То не насипали б пагорб могильний тоді над померлим, —
Птахи і пси розтерзали б далеко за містом у полі
Кинуте тіло його, і ніхто б із ахеянок навіть
Смерті його не оплакав, — страшне-бо замислив він діло:
В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято,
В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався
Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину.
Спершу, проте, Клітемнестра пресвітла ніяк не давала
Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста.
Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою,
Син Атрея свою доручив доглядати дружину.
Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись,
270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний,
Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу.
В дім свій бажану привів її він, бо й сама так бажала.
Безліч стегон богам попалив на святих вівтарях він,
Безліч оздоб, і тканин, і речей золотих їм навішав,
275] Справу здійснивши велику, на що вже й не міг сподіватись.
З Трої від'їхавши разом, пливли ми поволі додому —
Син Атрея і я, один одному приязні друзі.
Ми пропливали повз Суній священний, Афін передгір'я, —
Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає
280] Стрілами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю —
Фронтія Онеторіда, що свій корабель мореплавний
Вправно стерном направляв; з-між усіх поколінь він найкраще
Вмів кораблем керувати, коли розбушується буря.
Там забаривсь Менелай, хоч і як поспішав у дорогу, —
285] Мусив товариша він поховати і похорон справить.
Потім, коли в винно-темнеє море поплинув ізнову
На кораблях він доладних і скель стрімковерхих Малеї
Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний
Далі дорогу: вітру наслав він бурхливе дихання
290] Й хвилі навколо бурунні підняв величезні, як гори.
Кріту дісталася тих розпорошених суден частина, —
Там, над Ярданом струмистим, кідони жили споконвіку.
Гола, стрімка, над водою звисає там скеля висока,
З самого краю Гортіни, в імлисто-туманному морі.
295] З лівого боку, до Фесту, велику там кидає хвилю
Нот, і той камінь малий затримує хвилю велику.
Саме туди їх загнало, і ледве уникнули люди
Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито
Хвилями вщент. Із них тільки п'ять кораблів синьоносих
300] Аж до самого Єгипту водою і вітром загнало.
Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,
Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних,
Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив:
Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився.
305] Так він сім років владарив у злотобагатих Мікенах,
Тільки на восьмий з Афін на згубу йому повернувся
Світлий Орест, і Егіста, підступного батькоубивцю,
Вбив він того, що колись умертвив його славного батька.
Потім, проте, поминальну для всіх він справив аргеїв
310] Учту по матері ницій і тім боягузі Егісті.
Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приїхав,
Стільки привізши скарбів, скільки їх в кораблях уміщалось.
Ти ж не барися, мій друже, в блуканнях від дому далеко,
Скарб залишаючи весь у господі своїй на поталу
Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть і між себе
Скарб твій поділять, — даремно й було б тоді в путь вирушати.
До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю
їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся
Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці
виїхать він, коли бурі загнали його на простори
Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе
Навіть за рік долетіти, — таке-бо страшне й величезне.
Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми
Чи суходолом, як хочеш, — стоять он і повіз, і коні;
325] їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять
Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.
Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —
Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний".
Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.
330] Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:
"Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.
Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,
Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,
Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!
335] Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго
Тут нам сидіти на учті богів, — пора розійтися".
Зевсова донька сказала, і всі улягли її слову:
Воду їм чисту на руки окличники стали зливати,
Чаші вином юнаки наповнили всім аж по вінця
340] Й пороздавали навколо їм келихи для узливання.
Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли;
Разом з Афіною встав Телемах боговидий від столу,
На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.
345] Нестор затримав обох, із такими звернувшись словами:
"Хай мене Зевс і інші богове безсмертні боронять,
Щоб на швидкий корабель вам дозволив я йти ночувати,
Начебто зовсім уже я злидень якийсь, голодранець,
Наче нема килимів з покривалами в домі моєму,
з5о Щоб і самому, і гостям було на чім м'яко поспати.
Є в мене ще й килими, й покривал є чудових багато!
Мужа славетного парость, улюблений син Одіссеїв
Спати не ляже у мене на палубі на корабельній,
Поки живу, після мене ж у домі зостануться діти,
355] Щоб пригостити гостей, які у мій дім завітають".
Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:
"Добре сказав ти, мій старче коханий, і ради твоєї
Слід Телемахові слухать, бо так воно буде найкраще.
Разом з тобою нехай він іде, хай спати лягає
360] В домі твоїм, я ж подамся на свій корабель чорнобокий
Товаришів підбадьорити, кожному слово сказати.
Можу-бо я похвалитись, що віком я старший між ними;
Решта — молодші усе, що поїхали приязні ради,
Духом великому всі Телемаху ровесники й друзі.
365] Там ночувати сьогодні в своїм кораблі чорнобокім
Я залишуся, а вранці уже до кавконів відважних
Вирушу, — треба у них мені борг одержати давній
Та й не малий. А ти юнака, що гостює у тебе,
Повозом виряди з сином; звели запрягти йому в повіз
Коней, ходою найшвидших і силою самих найкращих".
Мовивши це, відійшла ясноока богиня Афіна,
Вигляд прибравши морського орла, — всі жахнулись присутні,
И Нестор старий дивувався, на власні це бачивши очі;
Взяв Телемаха за руку, назвав на ім'я і промовив:
"Друже, нікчемою ти й боягузом, я певен, не будеш,
Раз вже тебе, юнака, богове самі супроводять,
Бо не хто інший отут із осельників був олімпійських —
Зевсова донька була, найславетніша Трітогенея,
Що між аргеїв усіх твого батька найбільш вирізняла.
380] Будь же, владарко, ласкава й до мене, і доброї слави
Дай і мені, і дітям моїм, і дружині поважній;
Широколобу в жертву тобі принесу однорічну
Ялівку я, що в ярмо ще ніколи її не впрягали, —
Позолотивши їй роги, тобі принесу її в жертву".
385] Так він молився, й слова ті почула Паллада Афіна.
Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом
Власних синів і зятів до свойого прегарного дому.
А позаходили всі у прославлений дім можновладця,
То посідали рядком на стільцях вони всі та на кріслах.
390] В чашах тоді намішав господар старий для прибулих
Добропитного вина, що стояло вже літ одинадцять, —
Ключниця те їм відкрила вино, з нього покришку знявши,
В чаші його намішавши, він довго молився Афіні,
Зевса-егідодержавця дочці, і чинив узливання.
395] По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,
Й кожен в оселю свою спочивати усі розійшлися.
А Телемаха, любе дитя Одіссееве, на ніч
Нестор, їздець староденний, просив до своєї господи,
Ліжко різьблене йому в передсінку лункім постеливши
400] Поряд з метким списоборцем, мужів владарем Пісістратом,
Що не жонатим один ще у батьковім домі лишався.
Ліг тоді й Нестор в середніх покоях високого дому,
Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
405] Нестор, їздець староденний, підвівся з м'якої постелі,
Вийшов із дому і сів на камінні, обтесанім рівно,
Що перед домом його при дверях високих лежало,
Біле, до блиску натерте оливою; здавна на ньому
Мудрий Нелей спочивав, до безсмертних подібний порадник, —
410] Керою скорений, він давно вже зійшов до Аїду.
Нині тут Нестор старезний сидів, оборона ахеїв,
З берлом в руках; а навколо, з своїх повиходивши спалень,
Разом сини його всі позбирались — Ехефрон, і Стратій,
Далі Персей, і Арет, та ще й Фрасімед богорівний;
415] Шостим, за ними услід, і герой Пісістрат появився;
Богоподібного з ним Телемаха також посадили.
Отже, почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:
"Дітоньки любі! Здійсніть якнайшвидше моє ви бажання,
Передусім хотів би я ласки благати в Афіни,
420] Явно вона-бо на щедру гостину до нас завітала.
В поле один по телицю біжи, щоб додому пригнати
Встиг її швидше пастух, що бики там пасе і корови.
Другий нехай на чорний біжить корабель Телемахів —
Товаришів приведе, лиш двох на борту залишивши.
425] Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —
Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити.
Інші ж усі залишіться зі мною й скажіть, щоб служниці
В домі там учту скоріш готували багату і пишну,
Дрова і чистую воду несли і стільці розставляли".
430] Так він сказав, і усі почали метушитись.
Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї
175] Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.
Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли
Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста
Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять,
Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну.
180] День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней,
Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі
В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину
Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.
Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю
185] Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув.
Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі,
Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого.
Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, —
Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів;
190] Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний;
Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства,
Що заціліли в боях, — з них нікого не викрало море.
А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете,
Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв.
195] Правда, ганебної той покути зазнав незабаром.
Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає
Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,
Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього.
Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий.
200] Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
Так, він помстився на нім по заслузі, й широко ахеї
Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутні.
О, якби силою тою богове й мене наділили,
Щоб за зухвалість болючу я міг женихам відплатити, —
Кривди-бо їх і знущання занадто уже допікають!
Щастя такого, проте, нам боги не судили послати —
Батьку моєму й мені, — і доводиться тільки терпіти".
210] Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:
"Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, —
Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних
Задля твоєї матусі і кривду тобі учиняють.
Отже, скажи, добровільно ти зносиш оце чи до тебе
215] Ставляться люди вороже, керовані голосом божим?
Хто зна, можливо, ще прийде за їхні насильства помститись
Батько твій сам чи всі, із ним разом зібравшись, ахеї.
О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна,
Як Одіссеєм славетним дбайливо вона піклувалась
220] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ми горя зазнали, —
Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили,
Як Одіссеєві явно сприяла Паллада Афіна, —
Зволила б так і тебе любити вона й піклуватись.
То не було б уже в них і згадки про те женихання".
225] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Старче, не думаю я, що це слово справдитися може.
Надто багато сказав ти, аж дивно мені! І надії
В мене нема, щоб те сталось, хоч би і боги так бажали!"
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
230] "Що за слова, Телемах, ти пустив крізь зубів огорожу?
Легко і здалеку бог порятує людину, як схоче.
Краще волів би й багато я стерпіти горя тяжкого,
Тільки б вернутись додому й побачити день повороту,
Ніж, повернувшись, загибель спіткати при вогнищі ріднім,
235] Як Агамемнон, дружини й Егіста підступністю вбитий.
Навіть боги від однаково всім неминучої смерті
Й любого їм врятувать не могли б, коли доля нещадна
В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
240] "Менторе, як нам не гірко, облишмо про це говорити.
Не повернутись додому ніколи йому, бо безсмертні
Смерть йому й чорної Керн обійми давно присудили.
Нині про інше хотів би розвідати я й розпитати
Нестора, — від багатьох справедливіший він і мудріший;
245] Трьом поколінням людським він, кажуть, владар був незмінний.
Глянути тільки на нього — мені він безсмертним здається.
Несторе, сину Нелеїв, скажи-бо усю мені правду,
Як Агамемнон Атрід загинув широкодержавний?
Де Менелай був? Яку для Атріда загибель придумав
250] Хитрий Егіст, що убити здолав він сильнішого мужа?
Може, не в Аргосі був Менелай тоді, десь заблукавши
Поміж чужими людьми, а той і відваживсь на вбивство?"
Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:
"Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я,
2м Сталося все саме так, як і ти вже собі уявляєш.
Справді, якби, повернувшись із Трої, Егіста живого
В братовім домі Атрід Менелай захопив русокудрий,
То не насипали б пагорб могильний тоді над померлим, —
Птахи і пси розтерзали б далеко за містом у полі
Кинуте тіло його, і ніхто б із ахеянок навіть
Смерті його не оплакав, — страшне-бо замислив він діло:
В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято,
В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався
Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину.
Спершу, проте, Клітемнестра пресвітла ніяк не давала
Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста.
Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою,
Син Атрея свою доручив доглядати дружину.
Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись,
270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний,
Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу.
В дім свій бажану привів її він, бо й сама так бажала.
Безліч стегон богам попалив на святих вівтарях він,
Безліч оздоб, і тканин, і речей золотих їм навішав,
275] Справу здійснивши велику, на що вже й не міг сподіватись.
З Трої від'їхавши разом, пливли ми поволі додому —
Син Атрея і я, один одному приязні друзі.
Ми пропливали повз Суній священний, Афін передгір'я, —
Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає
280] Стрілами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю —
Фронтія Онеторіда, що свій корабель мореплавний
Вправно стерном направляв; з-між усіх поколінь він найкраще
Вмів кораблем керувати, коли розбушується буря.
Там забаривсь Менелай, хоч і як поспішав у дорогу, —
285] Мусив товариша він поховати і похорон справить.
Потім, коли в винно-темнеє море поплинув ізнову
На кораблях він доладних і скель стрімковерхих Малеї
Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний
Далі дорогу: вітру наслав він бурхливе дихання
290] Й хвилі навколо бурунні підняв величезні, як гори.
Кріту дісталася тих розпорошених суден частина, —
Там, над Ярданом струмистим, кідони жили споконвіку.
Гола, стрімка, над водою звисає там скеля висока,
З самого краю Гортіни, в імлисто-туманному морі.
295] З лівого боку, до Фесту, велику там кидає хвилю
Нот, і той камінь малий затримує хвилю велику.
Саме туди їх загнало, і ледве уникнули люди
Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито
Хвилями вщент. Із них тільки п'ять кораблів синьоносих
300] Аж до самого Єгипту водою і вітром загнало.
Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,
Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних,
Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив:
Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився.
305] Так він сім років владарив у злотобагатих Мікенах,
Тільки на восьмий з Афін на згубу йому повернувся
Світлий Орест, і Егіста, підступного батькоубивцю,
Вбив він того, що колись умертвив його славного батька.
Потім, проте, поминальну для всіх він справив аргеїв
310] Учту по матері ницій і тім боягузі Егісті.
Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приїхав,
Стільки привізши скарбів, скільки їх в кораблях уміщалось.
Ти ж не барися, мій друже, в блуканнях від дому далеко,
Скарб залишаючи весь у господі своїй на поталу
Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть і між себе
Скарб твій поділять, — даремно й було б тоді в путь вирушати.
До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю
їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся
Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці
виїхать він, коли бурі загнали його на простори
Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе
Навіть за рік долетіти, — таке-бо страшне й величезне.
Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми
Чи суходолом, як хочеш, — стоять он і повіз, і коні;
325] їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять
Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.
Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —
Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний".
Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.
330] Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:
"Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.
Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,
Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,
Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!
335] Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго
Тут нам сидіти на учті богів, — пора розійтися".
Зевсова донька сказала, і всі улягли її слову:
Воду їм чисту на руки окличники стали зливати,
Чаші вином юнаки наповнили всім аж по вінця
340] Й пороздавали навколо їм келихи для узливання.
Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли;
Разом з Афіною встав Телемах боговидий від столу,
На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.
345] Нестор затримав обох, із такими звернувшись словами:
"Хай мене Зевс і інші богове безсмертні боронять,
Щоб на швидкий корабель вам дозволив я йти ночувати,
Начебто зовсім уже я злидень якийсь, голодранець,
Наче нема килимів з покривалами в домі моєму,
з5о Щоб і самому, і гостям було на чім м'яко поспати.
Є в мене ще й килими, й покривал є чудових багато!
Мужа славетного парость, улюблений син Одіссеїв
Спати не ляже у мене на палубі на корабельній,
Поки живу, після мене ж у домі зостануться діти,
355] Щоб пригостити гостей, які у мій дім завітають".
Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:
"Добре сказав ти, мій старче коханий, і ради твоєї
Слід Телемахові слухать, бо так воно буде найкраще.
Разом з тобою нехай він іде, хай спати лягає
360] В домі твоїм, я ж подамся на свій корабель чорнобокий
Товаришів підбадьорити, кожному слово сказати.
Можу-бо я похвалитись, що віком я старший між ними;
Решта — молодші усе, що поїхали приязні ради,
Духом великому всі Телемаху ровесники й друзі.
365] Там ночувати сьогодні в своїм кораблі чорнобокім
Я залишуся, а вранці уже до кавконів відважних
Вирушу, — треба у них мені борг одержати давній
Та й не малий. А ти юнака, що гостює у тебе,
Повозом виряди з сином; звели запрягти йому в повіз
Коней, ходою найшвидших і силою самих найкращих".
Мовивши це, відійшла ясноока богиня Афіна,
Вигляд прибравши морського орла, — всі жахнулись присутні,
И Нестор старий дивувався, на власні це бачивши очі;
Взяв Телемаха за руку, назвав на ім'я і промовив:
"Друже, нікчемою ти й боягузом, я певен, не будеш,
Раз вже тебе, юнака, богове самі супроводять,
Бо не хто інший отут із осельників був олімпійських —
Зевсова донька була, найславетніша Трітогенея,
Що між аргеїв усіх твого батька найбільш вирізняла.
380] Будь же, владарко, ласкава й до мене, і доброї слави
Дай і мені, і дітям моїм, і дружині поважній;
Широколобу в жертву тобі принесу однорічну
Ялівку я, що в ярмо ще ніколи її не впрягали, —
Позолотивши їй роги, тобі принесу її в жертву".
385] Так він молився, й слова ті почула Паллада Афіна.
Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом
Власних синів і зятів до свойого прегарного дому.
А позаходили всі у прославлений дім можновладця,
То посідали рядком на стільцях вони всі та на кріслах.
390] В чашах тоді намішав господар старий для прибулих
Добропитного вина, що стояло вже літ одинадцять, —
Ключниця те їм відкрила вино, з нього покришку знявши,
В чаші його намішавши, він довго молився Афіні,
Зевса-егідодержавця дочці, і чинив узливання.
395] По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,
Й кожен в оселю свою спочивати усі розійшлися.
А Телемаха, любе дитя Одіссееве, на ніч
Нестор, їздець староденний, просив до своєї господи,
Ліжко різьблене йому в передсінку лункім постеливши
400] Поряд з метким списоборцем, мужів владарем Пісістратом,
Що не жонатим один ще у батьковім домі лишався.
Ліг тоді й Нестор в середніх покоях високого дому,
Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
405] Нестор, їздець староденний, підвівся з м'якої постелі,
Вийшов із дому і сів на камінні, обтесанім рівно,
Що перед домом його при дверях високих лежало,
Біле, до блиску натерте оливою; здавна на ньому
Мудрий Нелей спочивав, до безсмертних подібний порадник, —
410] Керою скорений, він давно вже зійшов до Аїду.
Нині тут Нестор старезний сидів, оборона ахеїв,
З берлом в руках; а навколо, з своїх повиходивши спалень,
Разом сини його всі позбирались — Ехефрон, і Стратій,
Далі Персей, і Арет, та ще й Фрасімед богорівний;
415] Шостим, за ними услід, і герой Пісістрат появився;
Богоподібного з ним Телемаха також посадили.
Отже, почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:
"Дітоньки любі! Здійсніть якнайшвидше моє ви бажання,
Передусім хотів би я ласки благати в Афіни,
420] Явно вона-бо на щедру гостину до нас завітала.
В поле один по телицю біжи, щоб додому пригнати
Встиг її швидше пастух, що бики там пасе і корови.
Другий нехай на чорний біжить корабель Телемахів —
Товаришів приведе, лиш двох на борту залишивши.
425] Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —
Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити.
Інші ж усі залишіться зі мною й скажіть, щоб служниці
В домі там учту скоріш готували багату і пишну,
Дрова і чистую воду несли і стільці розставляли".
430] Так він сказав, і усі почали метушитись.