Одіссея - Сторінка 8
- Гомер -
Але Менелай спостеріг це відразу,
І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:
Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,
Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.
120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,
З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦
Мовби сама Артеміда з'явилася золотострільна;
З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,
З вовни м'якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,
125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра
Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,
В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.
Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі.
Гарні триножники два і золота десять талантів.
130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:
Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку
На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.
Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,
Повну куделі тонкої, — лежало у ній веретено
135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.
Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,
І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:
"Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,
Що то за люди, які завітали до нашого дому?
140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:
Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі
Ні із мужчин, ні з жінок, — дивлюся — і дивом дивуюсь! —
Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,
На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку
і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони
В Трою далеку походом воєнним усі вирушали".
Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.
Все-бо точнісінько в нього — і руки ті самі, і ноги,
130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.
От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями
Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,
В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози;
Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий".
155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде,
Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш.
Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму,
Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись
160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий.
Вирядив з ним і мене уже Нестор, їздець староденний,
Проводирем йому бути. Побачитись хтів він з тобою,
Щоб ти порадив його, чи словом то буде, чи ділом.
Синові, втративши батька, багато доводиться в домі
165] Лиха терпіти, якщо оборонників інших немає,
От як тепер Телемах залишився, й немає в народі
Більше нікого, хто б міг від нещастя його захистити".
Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"От дивина! То невже ж завітав до господи моєї
170] Син мого друга, що стільки вже витерпів він задля мене!
Краще з усіх я аргеїв його сподівавсь привітати,
Тільки в швидких кораблях нам по бурному морю б дозволив
Зевс громозвучний, Олімпу владика, додому вернутись:
В Аргосі дав би я місто йому для життя, збудував би
175] Дім і з Ітаки його з багатством усім перевіз би
З сином і всіми людьми, якесь увільнивши для нього
Місто околишнє — з тих, що владі моїй підлягають.
Близько ми з ним живучи, зустрічались би часто, й ніщо нас
Не розділяло б у приязні нашій і радості спільній,
180] Поки когось із нас чорною хмарою смерть не окриє.
Хтось із безсмертних богів, як видно, позаздрив на нього,
Й він, бідолашний, один повороту додому не має".
Так він сказав, і заплакать у всіх розбудив він бажання.
Плакала гірко Єлена аргейська, народжена Зевсом,
185] Плакати став Телемах, і сам Менелай, син Атрея;
Навіть і Несторів син тоді сльози почав проливати:
З тугою в серці згадав бездоганного він Антілоха,
Брата, що світлий убив його син Зоряниці ясної,
А спогадавши, звернувся до нього із словом крилатим:
190] "Сину Атреїв, смертних ти розумом всіх перевищив,
Нестор нам сивий не раз це говорить, коли ми про тебе,
В домі своєму зібравшись, згадаємо часом в розмові.
Нині ж мене ти, будь ласка, послухай. Не дуже я радий
В жаль по вечері вдаватись, ще прийде на те Зоряниця,
195] Рано народжена. Не боронитиму все ж над своїми
Близькими плакать, коли вже недоля і смерть їх настигла.
Тільки й пошани для смертних нещасних, коли на їх пам'ять
Кучері ми острижем чи з очей своїх зронимо сльози.
Втратив і я свого брата, не гіршим він був із аргейських
200] Воїв, — повинен ти знати його, — я ж не знав його досі
Й навіть не бачив; кажуть, проте, із усіх визначався
Брат Антілох і в борні бойовій, і в швидких перегонах".
Відповідаючи, мовив йому Менелай русокудрий:
"Друже мій, кажеш ти так, як могла б лиш людина статечна,
205] Старша від тебе роками, сказати розумно й зробити, —
Батька такого ти син, тому так розумно й говориш.
Легко поріддя впізнать чоловіка, якому Кроніон
Випряв у шлюбі його чи іще при народженні щастя,
Так-от як Нестору дав він життя свого дні всі незмінно
210] В домі своєму прожити в достатку й постарітись дома,
Маючи добрих розумних синів, списоборців найкращих.
Ну-бо, облишмо цей плач жалібний, що так раптом почався,
Краще про учту згадаймо і руки омиймо водою
Чистою. Досить і вранці нам буде часу для розмови,
215] Встигнемо, я й Телемах, перемовитись ще між собою".
Так він сказав, і воду на руки їм злив Асфаліон,
Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.
Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули.
Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена:
220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом
Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути.
Хто його вип'є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши,
Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини,
Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,
Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина
Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.
Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,
Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,
Де плодоносна земля розмаїтого родить багато
230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.
Кожен там — лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням
Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.
Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,
Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:
235] "Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,
Діти відважних мужів! У житті кому як посилає
Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.
Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,
Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.
240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати
Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,
Та розповім про один, що так мужньо його учинив він
В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.
Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,
245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,
Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.
Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, —
Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських
Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея
250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала
Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.
Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,
В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,
Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,
255] Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,
Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.
Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,
Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.
Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо
2"о Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому
І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта
Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,
Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,
Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він".
265] Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.
Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити
Мав я нагоду, країн об'їздивши дальніх багато,
Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі
270] Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,
Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно
У дерев'янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв
Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.
Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий
275] Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:
Разом з тобою тоді підійшов Деїфоб боговидий.
Тричі кругом обійшовши, ти схованку мацала утлу
1 почала визначних на ім'я викликати данаїв,
Голос дружин їх, аргейських жінок, вдаючи достеменно.
280] Я й Діомед, син Тідея, та ще Одіссей богосвітлий.
Сидячи разом всередині, чули, як їх ти гукала.
Скочили з місця обидва, схвильовані, ми вже готові
Вийти з коня чи й відтіль озватися раптом до тебе,
Та Одіссей зупинив нас, і стримавши ті поривання,
інші ахейські сини всі мовчки тим часом сиділи,
Тільки Антікл поривався словами на твій обізватись
Голос. Але Одіссей міцними руками затиснув
Рота йому і тримав так, аж поки Паллада Афіна
Геть відвела тебе, й цим врятував од біди він ахеїв".
290] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Тим-то й смутніше, що хоч і залізне в грудях у нього
Билося серце, але не уник він лихого загину.
Та чи не час нам обом іти на спочинок, щоб, лігши,
295] Сном найсолодшим могли вже утішитись ми на постелях?"
Так він сказав, і Єлена аргейська звеліла служницям
Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
300] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
І постелили постелі, й гостей туди вивів окличник.
Там, у переднім покої, вони і лягли спочивати —
Ліг там герой Телемах і Несторів син світлосяйний;
Сам же Атрід ліг в середніх покоях високого дому,
305] Поруч лягла й довгошатна Єлена, в жінках богосвітла.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свойого підвівся уже Менелай гучномовний,
В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив,
Знизу сандалії гарні до ніг підв'язав мускулястих,
310] Вийшов із спальні своєї, на бога достоту подібний.
До Телемаха підсів, назвав на ім'я і промовив:
"Що спонукало тебе, Телемаху-герою, прибути
У Лакедемон наш світлий по лону широкого моря?
Справа своя чи громадська? Ти, може, одверто розкажеш?"
315] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Я розпитати прибув, — чи про батька вістей не розкажеш?
Дім пожирають у мене, і гинуть багаті маєтки.
Повен мій дім зловорожих мужів, що ріжуть у мене
"° Цілі отари овець, ще й повільних биків круторогих, —
Так мою сватають матір оті женихи презухвалі!
Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш
Розповісти про печальну загибель його: чи на власні
Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти
325] Мандрівника, — на недолю-бо мати його народила.
Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого,
А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.
Щиро благаю, якщо Одіссей, мій отець благородний,
Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло
330] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,
Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду".
З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:
"Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого
Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!
335] Це все одно, якби лань, у лігво могутнього лева
Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,
Вийшла б на травами рясно укриті узгір'я й долини
Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,
Приготував оленятам і лані загибель ганебну, —
Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.
О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,
Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався
Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям.
345] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,
Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!
Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,
Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, —
З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,
350] Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.
Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали
Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби, —
Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми їх пам'ятали.
Острів там є невеликий у вічнобурхливому морі,
355] Перед самим він Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;
Стільки віддалений острів від берега, скільки проплине
З вітром попутним іззаду за день корабель крутобокий.
Є там затока чудова, і зручно із неї просторі
В море вести кораблі, водою запасшись питною.
360] Двадцять днів нас боги там тримали, й за час той ні разу
Вітер не віяв морський, що супутником нам супроводить
Всі кораблі по лону безмежно широкого моря.
Виснаги ми вже зазнали і в силі людей, і в припасах,
Поки одна із богинь не зглянулась, не врятувала —
365] Донька старого Протея, могутнього бога морського,
Ейдотея, — найбільше-бо душу її зворушив я.
Від товариства далеко блукавши, я стрів її раптом,
Товариші ж у той час кривими гачками ловили
Рибу вздовж берега, — шлунки-бо голод їм мучив страшенний.
370] Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:
"Чи нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,
Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?
Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш
Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали".
з" Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:
"Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.
Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,
Чимось образив богів, що простором небес володіють.
Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,
зво Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу
В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?"
Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:
"Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.
Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,
385] Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні
Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;
Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.
Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, —
Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї
390] Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.
Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,
Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму
З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу".
Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:
"Краще придумай сама на божистого старця засаду
Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.
Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом".
Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:
"Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.
400] Щойно докотиться сонце середини неба ясного,
Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра
Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, —
Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.
Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних
405] Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,
І видихають терпкий глибини океанської запах.
Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую
Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш
На допомогу собі супутників трьох найвірніших.
410] Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.
Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;
Потім, усіх по п'яти полічивши й оглянувши пильно,
Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.
Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,
415] Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого
Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.
Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,
Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.
Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.
420] Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,
Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,
Силою більш не тримайте старого, і ти розпитати
Зможеш, герою, хто із безсмертних тобі заступає
Путь поворотну по хвилях багатого рибою моря".
425] Мовила це — та й зникла у хвилях бурхливого моря.
Я ж до своїх кораблів, що стояли в пісках прибережних,
Знову пішов, і тяжко моє хвилювалося серце.
Потім, коли до свого корабля і до моря дійшов я,
Ми зготували вечерю, і ніч божественна настала.
4зо Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Берегом йшов я піщаним широкодорожного моря
Й щиро молився богам.
І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:
Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,
Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.
120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,
З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦
Мовби сама Артеміда з'явилася золотострільна;
З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,
З вовни м'якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,
125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра
Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,
В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.
Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі.
Гарні триножники два і золота десять талантів.
130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:
Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку
На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.
Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,
Повну куделі тонкої, — лежало у ній веретено
135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.
Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,
І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:
"Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,
Що то за люди, які завітали до нашого дому?
140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:
Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі
Ні із мужчин, ні з жінок, — дивлюся — і дивом дивуюсь! —
Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,
На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку
і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони
В Трою далеку походом воєнним усі вирушали".
Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.
Все-бо точнісінько в нього — і руки ті самі, і ноги,
130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.
От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями
Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,
В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози;
Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий".
155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде,
Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш.
Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму,
Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись
160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий.
Вирядив з ним і мене уже Нестор, їздець староденний,
Проводирем йому бути. Побачитись хтів він з тобою,
Щоб ти порадив його, чи словом то буде, чи ділом.
Синові, втративши батька, багато доводиться в домі
165] Лиха терпіти, якщо оборонників інших немає,
От як тепер Телемах залишився, й немає в народі
Більше нікого, хто б міг від нещастя його захистити".
Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"От дивина! То невже ж завітав до господи моєї
170] Син мого друга, що стільки вже витерпів він задля мене!
Краще з усіх я аргеїв його сподівавсь привітати,
Тільки в швидких кораблях нам по бурному морю б дозволив
Зевс громозвучний, Олімпу владика, додому вернутись:
В Аргосі дав би я місто йому для життя, збудував би
175] Дім і з Ітаки його з багатством усім перевіз би
З сином і всіми людьми, якесь увільнивши для нього
Місто околишнє — з тих, що владі моїй підлягають.
Близько ми з ним живучи, зустрічались би часто, й ніщо нас
Не розділяло б у приязні нашій і радості спільній,
180] Поки когось із нас чорною хмарою смерть не окриє.
Хтось із безсмертних богів, як видно, позаздрив на нього,
Й він, бідолашний, один повороту додому не має".
Так він сказав, і заплакать у всіх розбудив він бажання.
Плакала гірко Єлена аргейська, народжена Зевсом,
185] Плакати став Телемах, і сам Менелай, син Атрея;
Навіть і Несторів син тоді сльози почав проливати:
З тугою в серці згадав бездоганного він Антілоха,
Брата, що світлий убив його син Зоряниці ясної,
А спогадавши, звернувся до нього із словом крилатим:
190] "Сину Атреїв, смертних ти розумом всіх перевищив,
Нестор нам сивий не раз це говорить, коли ми про тебе,
В домі своєму зібравшись, згадаємо часом в розмові.
Нині ж мене ти, будь ласка, послухай. Не дуже я радий
В жаль по вечері вдаватись, ще прийде на те Зоряниця,
195] Рано народжена. Не боронитиму все ж над своїми
Близькими плакать, коли вже недоля і смерть їх настигла.
Тільки й пошани для смертних нещасних, коли на їх пам'ять
Кучері ми острижем чи з очей своїх зронимо сльози.
Втратив і я свого брата, не гіршим він був із аргейських
200] Воїв, — повинен ти знати його, — я ж не знав його досі
Й навіть не бачив; кажуть, проте, із усіх визначався
Брат Антілох і в борні бойовій, і в швидких перегонах".
Відповідаючи, мовив йому Менелай русокудрий:
"Друже мій, кажеш ти так, як могла б лиш людина статечна,
205] Старша від тебе роками, сказати розумно й зробити, —
Батька такого ти син, тому так розумно й говориш.
Легко поріддя впізнать чоловіка, якому Кроніон
Випряв у шлюбі його чи іще при народженні щастя,
Так-от як Нестору дав він життя свого дні всі незмінно
210] В домі своєму прожити в достатку й постарітись дома,
Маючи добрих розумних синів, списоборців найкращих.
Ну-бо, облишмо цей плач жалібний, що так раптом почався,
Краще про учту згадаймо і руки омиймо водою
Чистою. Досить і вранці нам буде часу для розмови,
215] Встигнемо, я й Телемах, перемовитись ще між собою".
Так він сказав, і воду на руки їм злив Асфаліон,
Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.
Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули.
Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена:
220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом
Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути.
Хто його вип'є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши,
Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини,
Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,
Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина
Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.
Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,
Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,
Де плодоносна земля розмаїтого родить багато
230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.
Кожен там — лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням
Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.
Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,
Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:
235] "Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,
Діти відважних мужів! У житті кому як посилає
Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.
Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,
Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.
240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати
Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,
Та розповім про один, що так мужньо його учинив він
В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.
Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,
245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,
Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.
Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, —
Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських
Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея
250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала
Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.
Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,
В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,
Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,
255] Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,
Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.
Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,
Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.
Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо
2"о Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому
І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта
Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,
Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,
Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він".
265] Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:
"Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.
Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити
Мав я нагоду, країн об'їздивши дальніх багато,
Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі
270] Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,
Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно
У дерев'янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв
Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.
Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий
275] Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:
Разом з тобою тоді підійшов Деїфоб боговидий.
Тричі кругом обійшовши, ти схованку мацала утлу
1 почала визначних на ім'я викликати данаїв,
Голос дружин їх, аргейських жінок, вдаючи достеменно.
280] Я й Діомед, син Тідея, та ще Одіссей богосвітлий.
Сидячи разом всередині, чули, як їх ти гукала.
Скочили з місця обидва, схвильовані, ми вже готові
Вийти з коня чи й відтіль озватися раптом до тебе,
Та Одіссей зупинив нас, і стримавши ті поривання,
інші ахейські сини всі мовчки тим часом сиділи,
Тільки Антікл поривався словами на твій обізватись
Голос. Але Одіссей міцними руками затиснув
Рота йому і тримав так, аж поки Паллада Афіна
Геть відвела тебе, й цим врятував од біди він ахеїв".
290] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Тим-то й смутніше, що хоч і залізне в грудях у нього
Билося серце, але не уник він лихого загину.
Та чи не час нам обом іти на спочинок, щоб, лігши,
295] Сном найсолодшим могли вже утішитись ми на постелях?"
Так він сказав, і Єлена аргейська звеліла служницям
Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
300] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
І постелили постелі, й гостей туди вивів окличник.
Там, у переднім покої, вони і лягли спочивати —
Ліг там герой Телемах і Несторів син світлосяйний;
Сам же Атрід ліг в середніх покоях високого дому,
305] Поруч лягла й довгошатна Єлена, в жінках богосвітла.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свойого підвівся уже Менелай гучномовний,
В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив,
Знизу сандалії гарні до ніг підв'язав мускулястих,
310] Вийшов із спальні своєї, на бога достоту подібний.
До Телемаха підсів, назвав на ім'я і промовив:
"Що спонукало тебе, Телемаху-герою, прибути
У Лакедемон наш світлий по лону широкого моря?
Справа своя чи громадська? Ти, може, одверто розкажеш?"
315] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Я розпитати прибув, — чи про батька вістей не розкажеш?
Дім пожирають у мене, і гинуть багаті маєтки.
Повен мій дім зловорожих мужів, що ріжуть у мене
"° Цілі отари овець, ще й повільних биків круторогих, —
Так мою сватають матір оті женихи презухвалі!
Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш
Розповісти про печальну загибель його: чи на власні
Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти
325] Мандрівника, — на недолю-бо мати його народила.
Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого,
А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.
Щиро благаю, якщо Одіссей, мій отець благородний,
Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло
330] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,
Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду".
З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:
"Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого
Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!
335] Це все одно, якби лань, у лігво могутнього лева
Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,
Вийшла б на травами рясно укриті узгір'я й долини
Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,
Приготував оленятам і лані загибель ганебну, —
Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.
О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,
Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався
Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям.
345] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,
Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!
Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,
Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, —
З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,
350] Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.
Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали
Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби, —
Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми їх пам'ятали.
Острів там є невеликий у вічнобурхливому морі,
355] Перед самим він Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;
Стільки віддалений острів від берега, скільки проплине
З вітром попутним іззаду за день корабель крутобокий.
Є там затока чудова, і зручно із неї просторі
В море вести кораблі, водою запасшись питною.
360] Двадцять днів нас боги там тримали, й за час той ні разу
Вітер не віяв морський, що супутником нам супроводить
Всі кораблі по лону безмежно широкого моря.
Виснаги ми вже зазнали і в силі людей, і в припасах,
Поки одна із богинь не зглянулась, не врятувала —
365] Донька старого Протея, могутнього бога морського,
Ейдотея, — найбільше-бо душу її зворушив я.
Від товариства далеко блукавши, я стрів її раптом,
Товариші ж у той час кривими гачками ловили
Рибу вздовж берега, — шлунки-бо голод їм мучив страшенний.
370] Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:
"Чи нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,
Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?
Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш
Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали".
з" Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:
"Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.
Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,
Чимось образив богів, що простором небес володіють.
Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,
зво Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу
В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?"
Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:
"Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.
Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,
385] Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні
Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;
Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.
Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, —
Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї
390] Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.
Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,
Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму
З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу".
Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:
"Краще придумай сама на божистого старця засаду
Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.
Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом".
Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:
"Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.
400] Щойно докотиться сонце середини неба ясного,
Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра
Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, —
Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.
Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних
405] Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,
І видихають терпкий глибини океанської запах.
Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую
Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш
На допомогу собі супутників трьох найвірніших.
410] Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.
Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;
Потім, усіх по п'яти полічивши й оглянувши пильно,
Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.
Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,
415] Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого
Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.
Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,
Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.
Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.
420] Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,
Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,
Силою більш не тримайте старого, і ти розпитати
Зможеш, герою, хто із безсмертних тобі заступає
Путь поворотну по хвилях багатого рибою моря".
425] Мовила це — та й зникла у хвилях бурхливого моря.
Я ж до своїх кораблів, що стояли в пісках прибережних,
Знову пішов, і тяжко моє хвилювалося серце.
Потім, коли до свого корабля і до моря дійшов я,
Ми зготували вечерю, і ніч божественна настала.
4зо Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Берегом йшов я піщаним широкодорожного моря
Й щиро молився богам.