Океан ненависті

Глава 1

Цей екзотичний куточок ще не був відомий багатьом мисливцям до розкішного відпочинку, дуже охочим відкривати нові місця. Хоча розташований приблизно в ста кілометрах від Стамбула, поряд з невеликим містечком Сіліврі, цей курорт вже встиг заслужити репутацію одного з найбільш фешенебельних на узбережжі Мармурового моря.

Він не чув про цю місцину і ніколи не бував тут, допоки йому не подзвонив старий знайомий, котрий гаряче рекомендував цей курорт. Він не любив шумливих місць. З роками йому стала подобатися вишукана суворість елітарних готелей, де цілком спокійно і майже не буває настирливих журналістів, так набридаючих своєю увагою. Опріч того, в готелях він ніколи не зупинявся під власним іменем, воліючи реєструватися під вигаданим, котрим ніхто не міг цікавитися. Але поголос про знаменитого аналітика Дронго все одно йшов поперед нього, і його часто пізнавали навіть тоді, коли він хотів лишатися інкогніто.

Приїхавши до Сіліврі, він винайняв у готелі не звичний номер, а віллу, розташовану напроти великого басейна. На цьому курорті можна було займати вілли, розташовані з правої сторони від дороги, що вела до моря. Двоповерхові будинки розміщалися таким чином, щоб усі балкони були звернені до моря і сонця. А з лівого боку від цих будівель містився великий плавальний басейн, в котрому з ранку до пізнього вечора засмагали і купалися прибулі сюди французи, американці, німці.

Тут дійсно було красиво. При в'їзді гості відразу звертали увагу на розташоване справа від основної будівлі готеля казино, в котрому по вечорах кипіли пристрасті і програвалися серйозні суми. З лівого боку був вхід до готелю. При цьому доріжка, по котрій ішли гості, була зроблена зі скла, і під ногами було видно сади і фонтани, розташовані прямо під цим склом. А в самій будівлі струмували фонтани і містилися численні бари, які давали гостям насолодитися прекрасною кухнею місцевих кулінарів. Говорили, навіть, що шеф-кухар готеля – японець, і скуштувати кулінарні витвори, створені його руками, приїжджали гості, навіть, із Стамбула і інших міст Турції.

З холла готелю сходи вели донизу, в ресторани, які виходили терасами до моря. Ще нижче були розташовані сауна, тренажерна зала, масажна, звідки можна було пройти до закритого басейну, розташованого під великим скляним ковпаком. Закритий і відкритий басейни містилися поряд, і можна було попасти з одного в другий. В закритому басейні містився ще один, маленький басейн із забавними атракціонами для дітей, тут же було відведено спеціальне місце для ще одного міні-басейну з гідромасажем.

Вийшовши зі скляного яруса, можна було потрапити до відкритого басейну, де містився великий бар для відвідувачів; тут офіціанти обслуговували гостей просто побіля басейна. Ще далі – два кафе, в котрих крім традиційної кави подавали і міцний турецький чай. І, нарешті, спустившись сходами, чи пройшовши дорогою повз двоповерхові будиночки, можна було дістатися до французького ресторану, що знаходився у саду. Або спуститися ще нижче і вийти до останнього басейну – з морською водою. Поряд знаходилася невелика затока, де бажаючі могли покататися на невеликих яхтах і човнах. Словом, на курорті були забезпечені всі умови для чудового відпочинку.

І, якщо раніше на курорті звучала в основному німецька чи англійська мова, то тепер можна було почути російську та українську мови. З приїжджих найлегше було азербайджанцям. При майже повній тотожності мов вони відчували себе в Турції як вдома, спілкуючись з місцевим населенням на рідній мові.

В останні роки, завдяки бурхливому накату "човників" на Стамбул і інші міста Туреччини, в багатьох готелях, ресторанах і магазинах з'явилися люди, які володіли російською мовою. А навколо великого Стамбульського базара "Гапали чарши" з'явилися ресторани з меню, написаному російською мовою, практично у всіх магазинах працювали дівчата з країн СНГ, котрі спілкувалися з покупцями на звичній їм російській мові.

Дронго, влаштувавшись на круглому балконі вілли, спостерігав, як напроти в кількох метрах від нього, гралася група молодих жінок, які виділялися серед інших стрункими красивими фігурами. Одягнуті в красиві купальні костюми, так модні в нинішньому році і скорше оголюючі всі принади, ніж приховуючі їх, вони весело щебетали російською мовою, і Дронго мимоволі прислухався, вже розуміючи, що гості прибули з Росії. Жінки обговорювали достойності якогось чоловіка, не соромлячись у виразах.

– Так я тобі говорю, він завжди такий, – гарячкувала одна з них, пишнотіла білявка, в темних окулярах з приробленим до них носом для захисту від сильного сонця, – вічно ставить із себе якогось супермена.

– Ні, ти його просто не знаєш, – перечила її подруга.

У неї були дивовижно довгі ноги, мовби вона їх навмисне вирощувала, і затягнуте в тугий вузол важке темне волосся. Третя молода жінка майже не втручалася в розмову, воліючи слухати. Вона була також брюнеткою, з розпущеним волоссям, котре час від часу просто відкидала за плечі характерним порухом голови.

– Як це, не знаю! – обурювалася білявка. – Я знаю його вже стільки років, ще з вісімдесят дев'ятого року, коли в нього взагалі не було грошей. Завжди такий нервовий і такий задавака.

– Ти його знаєш не так, як я, – заперечувала довгонога красуня, він просто багато гарує, і в нього буває потреба розслабитися, відпочити, зняти напругу. Мужику треба давати трохи волі, інакше він починає казитися.

– Ех, Інна, – сказала білявка, – вічно ти зі своїми теоріями. От дограєшся, він і тебе кине.

– Не кине, – усміхнулася довгонога Інна, так упевнена в собі, як бувають певні тільки дуже красиві жінки.

До них підпливла ще одна жінка, трохи старша. Їй було років тридцять, і волосся на голові прикривала гарна червоно-синя шапочка. Вийшовши з басейна, вона зняла шапочку, струсила головою, розсипаючи дуже довгі темно-коричневі пасма.

– А ти що гадаєш, Юля? – прикликала її в арбітри білявка. – Як тобі Віктор?

– Яке мені діло до нього? – байдуже відповіла та. – Нехай Інна про нього думає.

– От бачиш, Свєта, – звернулася до білявки вдоволена Інна, – усі на моєму боці. Я тобі кажу, що ти не знаєш життя.

– А ти що мовчиш? – запитала Свєта брюнетку з розпущеним волоссям.

Та повернулася, і Дронго побачив її чіткий профіль, наче виготовлений по замовленню кращим скульптором. Вона мала тонкі , ідеальні риси обличчя. Вона насупилась і раптом голосно сказала:

– Як на мене, він справжнісіньке лайно, – і, кинувшись у воду, попливла до другого краю басейна.

"Як цікаво, – подумав Дронго, – чотири жінки і чотири різних думки про одного і того ж чоловіка. І, здається, не всі говорять щиро." Втім, це не його справа. Він все одно виїжджає звідси через кілька днів. Він ще раз поглянув на молодих жінок і, відвернувшись, пішов до своєї вітальні. Проблеми якогось Віктора його не цікавили.

Ввечері, за вечерею, він знову звернув увагу на цю групу. Втім, на жінок неможливо було не звернути уваги. Усі четверо дійсно були красиві, і багато хто з чоловіків у залі на них заглядалися. Втім, до смутку можливих залицяльників, у всіх чотирьох жінок були кавалери, які нагодилися майже одночасно, вочевидь, спустившись до ресторану після старанного вливання у барі.

Серед цієї четвірки виділявся один – високий, красивий, схожий на кіноактора. Він підійшов до Інни, поцілував її в шию. Дронго здогадався, що це і був той самий Віктор, про якого так гаряче сперечалися молоді жінки біля басейна. Поряд з білявкою сів кремезний широкоплечий чоловік років тридцяти п'яти, з понурим, незадоволеним обличчям. До брюнетки, котра так категорично висловилася про Віктора, підсів хлопець, років двадцяти. Він весь час усміхався, дивлячись навсібіч, і майже не звертаючи уваги на свою супутницю. Молодий чоловік спустився до вечері в шортах і майці, і постійно поправляв окуляри, ніби вони спадали йому з носа. А поруч з Юлею сів другий молодий чоловік, дивовижно схожий і одночасно несхожий на Віктора. Дронго подумав, що таке сполучення схожості і відмінності буває лише в дуже близьких родичів.

Гості зазвичай воліли вечеряти на терасі, насолоджуючись видом спокійного моря, проте ця вісімка, яка запізнилася через чоловіків на вечерю, змушена була розміститися в закритій зимовій залі неподалік від Дронго. Вечеря була представлена багатством страв на кількох столах, виставлених в одну лінію, звідки кожен міг сам вибрати все, що йому до смаку. Молоді кухарі в білих ковпаках ходили по залі, по ходу справи невпинно поправляючи, добавляючи чи розмішуючи всю цю кулінарну розкіш. Щовечора асортимент повністю обновлявся, і кількість страв перевершувала розумне число в десятки разів, приголомшуючи розмаїтістю і мистецтвом приготування.

Восьмеро, які сиділи поряд з Дронго за сусіднім столом, майже весь час були в русі. Хтось вставав з пустою тарілкою, відправляючись за порцією фруктів чи салатів. Хтось захоплювався смаженими делікатесами, так повно тут представленими. А хтось волів рибу, віддаючи належне майстерності кухарів, які вміло варіювали рибні та м'ясні страви.

Дронго, який полюбляв добре повечеряти, отримував справжнє задоволення від цих кулінарних дослідів, з гіркотою помічаючи однак, що помітно гладшає. І хоча він ніколи особливо не комплексував щодо своєї ваги, але перевищення розумної маси неприємним образом відбивалося і на його рухомості, і на його фізичній підготовці. Разом з тим, при зрості в метр вісімдесят дев'ять він важив більше ста кілограмів, і ніяк не міг опустити планку нижче центнера, розуміючи, що буде виглядати смішно і неприродно, якщо захоче сісти на надто жорстку дієту.

Він мимоволі звернув увагу на сварку, що спалахнула поміж Віктором та кремезним супутником Свєти, котрого називали Рауфом.

– Ти затям, – наполягав Віктор, – що все це дурниці. Ти сам не можеш нічого зробити, а хочеш, щоб за тебе робили інші. Це нерозумно, адже ти втрачаєш свої гроші.

– Я сам вирішу, що мені робити! – огризнувся Рауф. – Ти нічого не доведеш. Теж мені, апостол Павел! Ніби я нічого не знаю. Це ж ти тоді завадив нам домовитися. Думаєш, тепер ми нічого не зможемо без тебе?

– Дурень ти, – злісно сказав Віктор, – нічого не тямлячий дурень. І помреш дурнем.

– Це ще невідомо, хто помре першим, – відрізав Рауф.

Віктор смикнув рукою, і на підлогу впала склянка.