Океан ненависті - Сторінка 8

- Чингіз Абдуллаєв -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Для некурящого Дронго це було абсолютно очевидно.

Останнім часом у багатьох фешенебельних готелях стали вводити спеціальні номери і цілі поверхи для некурящих. І присутність в таких номерах курящої людини була неможлива, оскільки це відразу відчували сусіди.

Дронго запалив світло в коридорі і гучно запитав:

– Хто тут є, виходьте! Я все одно знаю, що у мене гість.

За дверима спальні пролунали чиїсь кроки.

Глава 7

Виходьте! – гучно повторив Дронго, вже почувши кроки.

Двері повільно прочинилися, і на порозі застигла чиясь фігура. Це була Інна.

– Вибачте, – стиха сказала вона, – я навмисно сховалася тут, щоб поговорити з вами, коли ви повернетесь.

– Ходіть до вітальні, – запросив Дронго, – і не треба так побиватися. Тут вас не вкусять. Чорт забирай, я мав би здогадатися! Адже вам ніде лишатися, вірно? У свої апартаменти повернутися ви не хочете, а в чужі не можете.

Молода жінка пройшла до вітальні. Дронго приніс їй теплий плед, помагаючи розміститися на дивані.

– Ваші друзі не будуть про вас непокоїтися? – запитав він, підходячи до телефону.

– Які вони мені друзі! – відмахнулась молода жінка.

Дронго підняв трубку телефона.

– Принесіть, будь ласка, мені на віллу чай на кілька людей, – попросив він, – і сухе печиво.

– Чому ви не вважаєте їх своїми друзями? – запитав Дронго, всідаючись навпроти.

– Які вони друзі? – повторила жінка. – Насправді я з цією компанією познайомилась тільки недавно. Віктор побачив мене на показі весняної колекції і вирішив, що має познайомитися.

– А ви як вирішили? – запитав Дронго.

– Хіба хтось запитує про моє рішення? – гірко всміхнулася жінка. – Просто мене йому представили. Спочатку він мені подобався. Ви ж його бачили, він зовні дуже красивий, для мене ж він став просто кумиром. Розкидав грошима, дарував дорогі подарунки. Словом, все, як зазвичай. Я, навіть, трохи в нього закохалась. А коли розгледіла, що він із себе являє, було пізно. Всі говорили, що він лайно, а я не вірила. Мені все здавалося, що зумію його перевиховати, чи що. Надто пізно я в ньому розібралася, і взагалі у всій цій компанії. А потім мені було все одно.

– Я не зовсім розумію вас, – зазначив Дронго, – що означають ваші слова про те, що ви в них не розібралися?

– Ви бачили обличчя обох братів? – запитала молода жінка. – Вони ж були справжніми божевільними. Якісь параноїки. Для них гроші заміняли все. Вони не визнавали в житті нічого, окрім грошей. Ніяких стосунків. Думаєте, мені було дуже приємно весь час бути з Віктором? А недавно він захопився наркотиками. Це було жахливо, жахливо! У нього почали з'являтися якісь дикі сексуальні фантазії, він став вимагати все нових відчуттів. І я мусила це терпіти...

Вона зненацька істерично заридала.

У двері постукали, і Дронго пішов відкривати. Молодий чоловік приніс великий піднос з чайником і порцеляновим посудом. Поставивши піднос на столик і отримавши чайові, він швидко віддалився.

– Заспокойтеся, – попросив Дронго, – давайте краще вип'ємо чаю.

Він розлив чай по чашечках і подав одну з них молодій жінці.

– Це ви розповіли комісару про мою зустріч з Юрком біля вашого дому? – запитала крізь сльози гостя. – Я ж зрозуміла, що ви могли почути нашу розмову біля вашої вілли.

– Так. Вибачте, я мимоволі опинився свідком цієї розмови.

– Та ні, пусте. Все гаразд. Якби не ви, комісар би вирішив, що це я вбила Віктора, і мене напевне забрали б до в'язниці. Я ніколи б не змогла розповісти про Юрка.

– Чому? – зацікавився Дронго. – Я не зовсім розумію характер ваших взаємин.

– Я сама не розумію, – зітхнула жінка. – Я ж сказала, що Віктор вдався до наркотиків. Останнім часом йому подобалося на все це дивитися. От він так і з Юлею вчинив... А тепер хотів і зі мною.

– Я чув вашу фразу, сказану Юрію про те, що він вже одержав Юлію, але не зовсім зрозумів, що ви мали на увазі.

– А те й мала. Вони ж були знайомі давно. Але після того, як Віктор захопився наркотиками, він став "уступати" її своєму молодшому брату. Вона нічого не розповідала мені, горда. Я потім від дівчат про все дізналася. А я, отже, зайняла її місце. І тепер Віктор весь час хотів, щоб ми... словом, він любив різного роду збочення, груповуху. А мені все це було огидно.

– Розумію, – кивнув Дронго, – уявляю ваш стан.

– Останнього разу ми з ним через це дуже посварилися, і я вирішила, навіть, піти від нього. Однак, він умовив мене поїхати сюди, обіцяючи виправитися. І ось вже тут стався цей скандал з Рауфом.

– Я сидів за сусіднім столиком і все чув. Як ви думаєте, Рауф міг його вбити?

– Взагалі то він запальний, але навряд. Вся комерція Рауфа йшла через компанію Віктора. Пощо було вбивати людину, котра допомагала йому заробляти такі гроші? Ні, я в це не вірю.

– А Кіра? Вона могла зробити що-небудь подібне?

– Чому ви питаєте саме про Кіру? – злякалася жінка.

– Справа в тому, що Кіра виходила з басейна, коли там купались решта її подруг, – пояснив Дронго, – і в неї немає алібі. Тому я хочу знати. У неї які стосунки були з Віктором?

– Вона його зневажала, – трохи подумавши, відповіла Інна. Взявши чашечку, вона стала обережно пити гарячий чай.

– Може, її теж "уступили" кому-небудь? – припустив Дронго.

– Ні, – твердо сказала Інна, – не може бути. Вони, Олег і Кіра, – єдині серед нас, котрі були знайомі дуже давно, кілька років. Зустрічалися давно. Кіра вважала Віктора підлим і боялася за Олега, котрий працював з ним. Коли Віктор починав розповідати свої похабні анекдоти, вона завжди виходила з кімнати, щоб не слухати. І дуже жаліла мене і Юлю. Вони ж вчилися з Юлею в одній школі. І тому Юлю з братами познайомила саме вона. Але вона не могла вбити. Ви ж бачили Кіру. Хіба вона здатна на таке? Ні. Вона б не змогла.

– А Свєта?

– Не знаю, – знизала плечами Інна, – я її взагалі мало знаю. Іноді вона буває якоюсь істеричною, нервовою, а іноді навпаки – стає замисленою, тихою. Не розумію, для чого б їй було вбивати Віктора? Хіба що через Рауфа. Останнім часом Віктор дуже доводив його. Вони весь час лаялися, і Свєта дуже переживала.

– А Юрій? – раптом запитав Дронго. – Він міг убити свого брата?

– Так, – відповіла вона відразу, не задумуючись. – Цей міг все, що завгодно. Він дуже заздрив брату, вважав, що був у нього в "шістках". Весь час через те лаявся і з Юлею, і зі мною. Адже він тому до мене й приставав так нахабно, щоб укріпитися, показати, що він не гірший за Віктора. Так, цей міг убити. Ви знаєте, що тепер він стане президентом і всі гроші будуть належати тільки йому?

– Знаю, – кивнув Дронго, – як на мене, ви його не дуже любите.

– Я його ненавиджу, – зізналася жінка, – він справжній покидьок. У тисячу разів гірший за свого брата. Адже мого брата теж звати Юрієм. І мені завжди так подобалося це ім'я. Таке красиве і рідне. Але коли я згадую про цього, мене всю перевертає. Так, він міг убити свого старшого брата, і він мав привід для вбивства.

– Розумію, – кивнув Дронго. – Вчора я мимоволі опинився свідком і вашої розмови біля басейна, і вашої сварки з Юрієм позаду мого дому. І вашої вечері, котра завершилася скандалом Віктора з Рауфом, і спільного купання п'ятьох членів вашої групи. Просто Олег і Юлія весь час були перед моїми очима, і тому я про них не запитую. У них абсолютне алібі. А от решта не мають такого алібі. А як Юлія ставилася до братів?

– На мою думку, не дуже добре, – чесно зізналася Інна, – але у неї маленька дочка, і їй треба було її якось забезпечувати.

– А Олег? Він же фінансовий директор фірми. Він повинен був ладнати з обома братами?

– Повинен був, проте також не ладнав. Олег розумник, фінансист від Бога. І ось має працювати на цих типів. Вони ж були пов'язані з мафією. Не робіть здивованого обличчя, як наче не знаєте, що всі наші підприємці так чи інакше пов'язані з мафією. Ось і Віктор був пов'язаний з мафією, котра допомагала йому на перших порах.

– Невесела історія, – підсумував Дронго. – Виходить, що в вашій компанії Віктора міг убити хто завгодно. Від його рідного брата до, даруйте, улюбленої жінки.

– Я його не вбивала, – заперечила гостя, – це не я.

– Я не сказав, що вбили ви. Я сказав, що його ненавиділи всі члени вашої групи. Інтересний він був тип, якщо зумів викликати таку колективну ненависть.

– Справді, – погодилася Інна, – саме колективну ненависть. Якщо хочете, це було навіть не море, а цілий океан ненависті.

– Пийте чай, – запросив Дронго, – і давайте домовимося, що сьогодні ви залишитеся у мене. Тут дві спальні, ви можете розміститися в одній з них.

– Дякую, – посміхнулася молода жінка. – А ви не боїтеся, що потім комісар почне підозрювати і вас? Я ж могла приїхати на курорт зі своїм знайомим, котрий і прибрав потім Віктора.

– У вас загострена фантазія, – усміхнувся Дронго. – Ні, я нічого не боюсь. По-перше, тому, що у мене теж є алібі. Я весь час знаходився вдома і сидів на балконі, не виходячи зі своєї вілли. А по-друге, у мене не вийшов би такий удар, яким убили Віктора. Подивіться на мене і на мої руки! Якби я наніс удар такої сили, то просто протикнув би хлопця, як метелика. Та й потім, мені не треба було його убивати таким способом. Я міг би його просто викинути з балкона.

– Ви серйозно? – прошепотіла Інна.

– Звісно, ні. Просто я хотів вас заспокоїти. Допивайте свій чай і йдіть спати, вже третя година ночі. Підозрюю, що завтра комісар буде знову всіх вас допитувати, терзаючи своїми підозрами.

– Дякую, – схлипнула молода жінка, – я так боялася туди йти.

Вона знову дістала сигарети. Дронго згадав про запах у кімнатах, котрий допоміг визначити йому присутність чужої людини в домі.

– А яким чином ви потрапили до мене на віллу? – запитав він. – Невже ви маєте другий ключ, чи ви вмієте користуватися відмичками?

– Ні, – ледь помітно усміхнулась Інна, – просто поряд проходив черговий, котрий приймав сусідню віллу у німців, котрі виїжджали. І я попросила його відкрити мені ці двері. Все дуже просто. Він, навіть, нічого не запідозрив. І зразу відчинив.

– Ще б пак, – засміявся Дронго, – красива молода жінка просить його відкрити їй двері. Крадіжок на цьому курорті не буває, убивство – випадковість, а присутність красивої молодої жінки в номері одинокого чоловіка – ідеальний стимул для його подальшого перебування на курорті.