Осколки честі - Сторінка 23

Такі шовковисті, і такий незвичайний колір. — Він ніжно накрутив одне пасмо на палець. — Треба подумати, що зробити з цим волоссям. Можна було б, звичайно, відразу зняти скальп, але все-таки хочеться придумати що-небудь більш творче. Можливо, я візьму з собою один кучерик, дістану його на нараді штабу і почну нібито неуважно гратись ним, пропускати крізь пальці — подивимося, як швидко це приверне його увагу. Підкріплю його сумніви і зростаючий страх... гм, одним-двома випадковими зауваженнями. Цікаво, чи швидко він почне запинатися і плутатись в своїх дратуюче бездоганних доповідях... Ха! А потім спровадити його на тиждень чи два на завдання, повного сумнівів, все ще не впевненого...

Він взяв зі столика посипаний самоцвітами ніж і зрізав густе пасмо, акуратно згорнув його і сховав у нагрудну кишеню. І увесь цей час не переставав люб'язно посміхатися.

— Звичайно, потрібно бути обережним, щоб не довести його до сказу — він іноді стає настільки бридко некерованим... — Він провів пальцем по лівому боці підборіддя — там, де у Форкосигана був шрам. — Набагато легше почати, аніж зупинитися. Хоча останнім часом він помітно посумирнішав. Твій вплив, ясочка? Або ж просто старіє?

Він недбало жбурнув ніж на столик, потер руки, голосно розреготався і влігся поруч з Корделією, ласкаво зашептавши їй на вухо:

— А після Ескобару, коли нам вже не потрібно буде рахуватися з вартовим псом імператора, переді мною відкриються безмежні можливості. Стільки варіантів... — І він заходився будувати плани, смакуючи кожну непристойну подробицю, як буде катувати через неї Форкосигана. Ці бачення зовсім захопили його, обличчя сполотніло і вкрилося потом.

— Не може бути, щоб таке зійшло вам з рук, — вимовила вона слабким голосом. Тепер вона вже не приховувала свого страху, і сльози бігли з куточків її очей, залишаючи на скронях мокрі доріжки і ховаючись у волоссі — але його все це вже не цікавило. А вона ж думала, що вже звалилася в найглибшу безодню страху, але тепер підлога під нею щезла, і вона знову падала в бездонний колодязь, перевертаючись на льоту.

Схоже, до Форрат'єра частково повернулося самовладання; він встав і обійшов ліжко навколо, не відриваючи від неї погляду.

— Все це так освіжає. Знаєш, я зовсім підбадьорився. Напевно, я все-таки візьмуся за тебе сам. Ти повинна радіти. Я ж набагато привабливіший від Ботарі.

— Не для мене.

Він розстебнув штани і приготувався лягти на неї.

— Ти і мене прощаєш, принадність моя?

Вона почувала себе замерзлою, висохлою, зникаюче маленькою.

— Боюся, що мені доведеться залишити це Нескінченно Милосердному. Ви мені не під силу.

— Пізніше на цьому тижні, — пообіцяв він, помилково сприйнявши її розпач за зухвалість і ще більш розпікаючись від того, що опір продовжується.

Сержант Ботарі тинявся по кімнаті, хитаючи головою і ворушачи вузькою щелепою: Корделія пам'ятала, що так у нього проявляється сильне хвилювання. А зайнятий нею Форрат'єр не звертав будь-якої уваги на рух у себе за спиною. Тому він навіть не встиг як слід здивуватися, коли сержант схопив його за кучеряве волосся, рвонув голову назад і вправно полоснув ножем по горлу від вуха до вуха, одним швидким рухом перерізавши всі чотири головні кровоносні судини. Кров, жахливо гаряча кров, фонтаном заюшила на Корделію.

Форрат'єр конвульсивно смикнувся й обм'як — приплив крові до його мозку припинився. Сержант Ботарі випустив волосся своєї жертви; Форрат'єр звалився на ліжко між ніг Корделії і зісковзнув на підлогу, зникнувши з поля зору.

Сержант продовжував стояти біля ліжка, трохи похитуючись і важко дихаючи. Корделія не пам'ятала, кричала вона чи ні. Не має значення — адже всі не звертають уваги на лементи з цієї кімнати. Руки і ноги в неї заціпнули, обличчя заніміло, серце скажено билося.

Вона прочистила горло.

— Гм, дякую вам, сержант Ботарі. Це був, гм, лицарський вчинок. Чи могли б ви тепер ще й відв'язати мене? — Її голос мимоволі здригнувся, і вона глитнула, зла сама на себе.

Вона спостерігала за Ботарі, заворожена жахом. Абсолютно неможливо було передбачити, що він зробить в наступний момент. Буркочучи щось собі під ніс із вкрай здивованим виглядом, він незграбно розщібнув ремінець на її лівому зап'ясті. Корделія швидко перекотилася на бік і звільнила праву руку, потім сіла і відщебнула щиколотки. Якийсь час вона сиділа на ліжку, схрестивши ноги, зовсім гола і залита кров'ю, розтираючи онімілі кінцівки і намагаючись розбурхати заціпенілий розум.

— Одяг. Одяг, — промурмотіла Корделія напівголосно. Вона зазирнула за край ліжка: покійний адмірал Форрат'єр лежав там зі спущеними штанами, на обличчі його застигло здивування. Чудесні карі очі втратили свій вологий блиск і вже почали скляніти.

Намагаючись триматися подалі від Ботарі, вона спустилася з ліжка і заходилася гарячково порпатись по шафах, які вишикувалися вздовж стін. В кількох шухлядах виявилася колекція "іграшок" Форрат'єра, і вона поспішно загрюкнула їх, відчувши приступ нудоти: їй стало зрозуміло, що означали останні слова Форрат'єра. Збоченість цієї людини сягала воістину грандіозних масштабів. Шафи були набиті мундирами, але на них було занадто багато жовтих нашивок. Нарешті знайшлася й чорна польова форма. Витерши кров м'яким халатом, Корделія поквапливо натягнула її на себе.

Тим часом сержант Ботарі опустився на підлогу, згорнувся в грудку й поклав голову на коліна, продовжуючи щось невиразно бубоніти. Корделія опустилася на коліна поруч з ним. Невже в нього почалися галюцинації? Вона повинна підняти його на ноги і вивести звідси. От-от їх застануть на гарячому. Але де їм сховатися? І якщо тверезо поміркувати: може, це всього-лише адреналін, а зовсім не здоровий глузд, підказує їй бігти? Можливо, є інший вихід?

Вона все ще міркувала, коли двері раптом розлетілися. Вперше вона скрикнула. Але блідою як смерть людиною, що стояла в прорізі дверей із плазмотроном в руці, виявився Форкосиган.

Лоїс МакМастер Буджолд

Осколки честі

Розділи 8-10

Побачивши його, Корделія різко видихнула, випустивши разом з повітрям весь жах, що її сковував.

— Господи, в мене через тебе ледь серце не розірвалося, — видавила вона. — Заходь і закрий за собою двері.

Його губи прошептали її ім'я, і він зайшов в каюту; паніка, яка відображалася на його обличчі, майже дорівнювала її власній. Але ось Корделія побачила, що за ним йде інший офіцер, темноволосий лейтенант з безневинною хлоп'ячою фізіономією. Тому вона не кинулася до Форкосигана і не розревілася на його плечі, як їй жагуче хотілося, а лише обережно вимовила:

— Тут стався нещасний випадок.

— Закрийте двері, Ілліан, — кинув Форкосиган лейтенантові. На той момент, коли молода людина ввійшла слідом за ним, він вже встиг опанувати себе. — І ретельно огляньте тут все. Ви будете свідком.

Стиснувши побілілі губи, Форкосиган повільно обійшов кімнату. Він уважно розглядав всі деталі, вказуючи на деякі з них своєму супутникові. У відповідь на перший жест, зроблений дулом плазмотрона, лейтенант щось невиразно промукав. Форкосиган зупинився перед розпластаним на підлозі тілом, глянув на затиснуту в своїй руці зброю, немов вперше її помітив, і сховав в кобуру.

— Знову начитався маркіза де Сада? — з зітханням звернувся він до трупа, перевертаючи його носком черевика. З розрізаної горлянки витекло ще трохи крові. — Недовченим бути небезпечно. — Він підняв погляд на Корделію. — Кого з вас мені варто поздоровити?

Вона облизнула губи.

— Не знаю достеменно. Яку реакцію викличе цей інцидент?

Лейтенант тим часом оглядав шафи Форрат'єра, завбачливо обгорнувши руку носовою хусткою. Судячи з виразу його обличчя, він лише щойно з'ясував, що його різнобічна освіта була зовсім не така повна, як він вважав. Так, він досить довго розглядав вміст шухляди, яку Корделія так квапливо загрюкнула.

— Імператор, наприклад, буде просто в захваті, — відповів Форкосиган. — але винятково в душі.

— Правду кажучи, в той момент я була прив'язана. Сержант Ботарі... е-е, взяв цей почесний обов'язок на себе.

Форкосиган глянув на Ботарі, який все ще сидів на підлозі, і задумливо хмикнув. Потім знову озирнув каюту.

— Чимось мені все це нагадує ту пам'ятну сцену, свідками якої ми стали, ввірвавшись в технічний відсік. Відчувається твій особистий почерк. В моєї бабусі було для цього прислів'я... Щось про запізнення, і ще там згадувався долар...

— На день спізнився, і долара не вистачило? — мимоволі вирвалося в Корделії.

— Так, саме так. — Його губи зігнулися в іронічній усмішці. — Типово бетанське зауваження, і я починаю розуміти, чому. — Зовні він зберігав незворушність, але жадібно вглядався в неї, і очі були наповнені таємним стражданням. — Я... спізнився?

— Зовсім ні, — запевнила вона його. — Ви, хм, саме дуже вчасно. Я була в паніці, не знаючи, що робити далі.

Форкосиган стояв спиною до Ілліана, і тому дозволив собі на мить глумливо зіщулитися.

— Виявляється, я рятую від тебе свій флот, — пробурмотів він крізь зуби. — Це не зовсім те, задля чого я поспішав сюди, але я радий врятувати хоч щось. Як тільки закінчите, Ілліан, — знову заговорив він в повний голос, — я пропоную пройти до мене в каюту для обговорення подальших дій.

Форкосиган опустився на коліна поруч з Ботарі, уважно в нього вдивляючись.

— Цей чортовий покидьок знову понівечив його, — процідив він. — І це після того як у нас на кораблі він майже одужав. Сержант Ботарі, — заговорив він м'якіше, — ви могли б піти зі мною?

Ботарі пробурмотів щось незрозуміле собі в коліна.

— Йди сюди, Корделія, — покликав її Форкосиган. Вперше вона почула своє ім'я з його вуст. — Спробуй-но підняти його на ноги. Мені, напевно, його краще зараз не чіпати.

Вона присіла навпочіпки, щоб потрапити в поле зору сержанта.

— Ботарі. Ботарі, подивися на мене. Ти повинен встати і трошки пройтися. — Взявши його закривавлену руку, вона спробувала придумати якийсь розумний, або, швидше, божевільний резон, що міг би переконати його. Вона спробувала посміхнутися. — Подивися. Бачиш? Ти обмитий кров'ю. Кров змиває гріхи, вірно ж? Тепер все буде добре... Поганої людини більше нема, і незабаром злі голоси теж зникнуть. Тому ходімо зі мною — я відведу тебе туди, де ти зможеш відпочити.

Поки вона говорила, його погляд поступово фокусувався на ній, а під кінець кивнув і піднявся на ноги.