Осколки честі - Сторінка 24

Все ще тримаючи його за руку, Корделія попрямувала до виходу слідом за Форкосиганом; Ілліан замикав ходу. Лишалося тільки сподіватися, що її заспокійлива присутність буде якийсь час стримувати Ботарі; від кожного сигналу тривоги він може вибухнути, як бомба.

Вона надзвичайно здивувалася, виявивши, що каюта Форкосигана знаходиться всього через одні двері навпроти.

— То ти — капітан цього корабля? — запитала вона. Судячи з нашивок, які вона роздивилася тільки зараз, він був тепер у званні комодора. — Де ж ти був увесь цей час?

— Ні, я прикомандирований до штабу. Мій кур'єрський корабель повернувся з фронту всього кілька годин тому, і я відразу ж відправився на нараду з адміралом Форхаласом і принцом. Вона тільки що закінчилася. Щойно охоронець повідомив мені про нову полонену Форрат'єра, я відразу помчався сюди. Ти... Навіть у найогиднішому страхітті мені не снилося, що це можеш бути ти.

В порівнянні з кривавою бійнею, залишеною ними по інший бік коридору, каюта Форкосигана здавалася безтурботною, немов чернеча келія. Все відповідно до статуту, таким і має бути житло військового. Форкосиган замкнув двері. Він стомлено потер обличчя і зітхнув, а потім знову пильно вдивився в її обличчя.

— Ти дійсно в порядку?

— Просто ошелешена. Я знала, що ризикую, рушаючи на завдання, але не очікувала чогось схожого на цю людину. Клінічний випадок. Не розумію, як ти міг служити йому.

Його обличчя зробилося непроникним.

— Я служу імператору.

Тут вона згадала про присутність Ілліана, що мовчазно стояв збоку й уважно спостерігав за ними. Що їй сказати, якщо Форкосиган запитає її про караван? Його питання для неї небезпечніше від катування. Останні кілька місяців вона думала, що розлука, з часом, заглушить її серцевий голод, але тепер, бачачи його навіч, живого, вона зрозуміла, наскільки знудьгувалася. Хоча незрозуміло, що відчуває він сам. Зараз він виглядає втомленим, невпевненим і напруженим. Все не так, не так...

— Ах, дозвольте представити вам лейтенанта Саймона Ілліана з особистої охорони імператора. Він мій шпигун. Лейтенант Ілліан — командор Нейсміт.

— Тепер вже капітан Нейсміт, — машинально виправила вона. Лейтенант потис їй руку з простодушною безтурботністю, що зовсім не пасувала тій дикій сцені, яку вони щойно покинули в апартаментах Форрат'єра. Він поводився наче на посольському прийомі. Її рукостискання залишило на його долоні сліди крові.

— То за ким же ви шпигуєте?

— Я віддаю перевагу терміну "спостереження", — відповів він.

— Бюрократичне словоблудство, — відмахнувся Форкосиган і пояснив: — Лейтенант шпигує за мною. Він є компромісом між імператором, міністерством політвиховання і мною.

— Імператор, — стримано виправив Ілліан, — використовував вираз "припинення вогню".

— Саме так. Лейтенантові Ілліану вживлено біочип ейдетичної пам'яті. Його можна вважати ходячим записуючим пристроєм, який імператор може прослухати, коли побажає.

Корделія нишком глянула на Ілліана.

— Як шкода, що нам не вдалося зустрітися при сприятливіших обставинах, — обережно промовила вона, звертаючись до Форкосигана.

— Тут не буває сприятливих обставин.

Лейтенант Ілліан прочистив горло, кинув погляд на Ботарі, який стояв обличчям до стіни, сплітаючи і розплітаючи пальці.

— Що тепер, сер?

— Хм. Навряд чи нам вдасться фальсифікувати цю історію, з огляду на те, скільки речових доказів залишилося в тій кімнаті. Не кажучи вже про те, скільки свідків бачили, хто і коли туди входив. Особисто я зволів би, щоб Ботарі там взагалі не було. Той факт, що він явно непідсудний, не буде мати для принца будь-якого значення. — Він встав, гарячково міркуючи. — Ви цілком могли вшитись з тієї каюти ще до того, як туди заявилися ми з Ілліаном. Не знаю, чи довго нам вдасться ховати тут Ботарі... Може, я зумію дістати транквілізатори. — Його погляд впав на Ілліана. — Як щодо імператорського агента в лазареті?

Ілліан сприйняв цю ідею без ентузіазму.

— Може що-небудь вдасться влаштувати... — ухильно відповів він.

— Чудово. — Він повернувся до Корделії. — Ти залишишся тут, будеш доглядати за Ботарі. Нам з Ілліаном потрібно йти, інакше пройде занадто багато часу між закінченням наради і моментом, коли ми здійняли тривогу. Охорона принца ретельно обстежить ту кімнату і напевно відслідкує всі наші пересування.

— Форрат'єр і принц належали до однієї партії? — запитала вона, намагаючись намацати твердий ґрунт у хиткій трясовині барраярської політики. Форкосиган гірко посміхнувся.

— Вони були просто гарними друзями.

І він пішов, залишивши її в повному сум'ятті наодинці з Ботарі.

Вона посадила Ботарі в крісло, але йому не сиділося — він неспокійно вовтузився, явно почуваючи себе не у своїй тарілці. Сама вона сіла по-турецьки на ліжко, намагаючись випромінювати атмосферу спокою і життєрадісності. Зовсім не просто, коли серце переповнене панікою, яка прагне прорватися назовні.

Ботарі піднявся на ноги і почав тинятися по кімнаті, розмовляючи сам з собою. Ні, не з самим собою, збагнула Корделія. І вже достеменно не з нею. В незв'язному потоці слів вона не вловлювала навіть краплі змісту. Час, який загустів від липкого страху, тягся нестерпно повільно.

Коли клацнули, відкриваючись, двері, вони обоє підскочили — але це був всього лише Ілліан. Ботарі відразу прийняв бойову стійку.

— Слуги звіра — це руки звіра, — промовив він. — Він годує їх кров'ю жінки. Дурні слуги.

Ілліан знервовано глянув на нього і вклав Корделії в долоню кілька ампул:

— От. Дайте це йому. Однієї досить, щоб звалити атакуючого слона. Вибачте, не можу затримуватися. — І він вислизнув за двері.

— Боягуз нещасний, — пробурчала вона йому вслід. Але він, швидше за все, правий. В неї набагато більше шансів підібратися до сержанта з ін'єктором. Збудженість Ботарі вже наближалася до вибухонебезпечного рівня.

Корделія відклала в бік всі ампули, крім однієї, і наблизилася до сержанта з променистою посмішкою. Правда, ефект дещо псували розширені від жаху очі. А очі Ботарі перетворилися в мерехтливі щілинки.

— Комодор Форкосиган хоче, щоб ви відпочили. Він надіслав ліки, які допоможуть вам. — Ботарі сторожко позадкував, і вона зупинилася, боячись загнати його в кут. — Бачиш? Це просто заспокійливе.

— Звірині ліки п'янять демонів. Вони співають і завивають. Погані ліки.

— Ні, ні. Це гарні ліки. Вони змусять демонів заснути, — пообіцяла вона. Потрібно було діяти на свій страх і ризик — це було рівнозначно ходінню по канату в повній темряві.

Вона спробувала інший підхід.

— Струнко, солдат, — гаркнула вона. — Стройовий огляд.

Це був хибний крок. Коли вона спробувала прикласти впорскувач до його руки, сержант майже вибив в неї ампулу; його пальці зімкнулися на її зап'ясті, неначе розпечений сталевий браслет. Корделія засичала від болю, але все-таки зуміла вивернути і притиснути кінець ампули до внутрішнього боку його зап'ястя. Ледь встигла — через мить він підняв її в повітря і пожбурив на інший кінець кімнати.

Корделія гримнулася і проїхалась по шорсткуватій підлозі — як їй здалося, зі страшним шумом, — і на повній швидкості врізалася в двері. Ботарі кинувся за нею. "Чи встигне він вбити мене, перш ніж подіють ліки?" — гарячково подумала вона і змусила себе обм'якнути, симулюючи втрату свідомості. Адже люди, які перебувають в безпам'ятстві, зовсім сумирні.

Очевидно, Ботарі так не вважав — руки його відразу стисли її горло. Важке коліно придавило грудну клітку Корделії, і вона виразно відчула, як у цій ділянці в неї відбувається щось дуже негарне. Вона розкрила очі — і побачила, як закочуються очі сержанта. Його захват ослаб, потім він зовсім розтиснув руки; скотився з неї, встав рачки, спантеличено помотиляв головою — і звалився на підлогу.

Корделія сіла, привалившись до стіни спиною.

— Хочу додому, — промурмотіла вона. — Це не входить у мої службові обов'язки. — Слабкий жарт зовсім не зм'якшив наростаючу хвилю істерики, тому Корделія вирішила вдатись до древнішої і серйознішої духовної практики, прошептавши слова молитви вголос. Незабаром до неї повернулося самовладання.

Підняти Ботарі на ліжко було понад її сили. Піднявши його важку голову, вона підіпхнула під неї подушку і розташувала зручніше його руки і ноги. От повернуться Форкосиган зі своєю тінню, хай самі з ним і розбираються.

Нарешті з'явилися Форкосиган з Ілліаном — вони ввійшли в каюту, поспішно закривши за собою двері й обережно обійшовши навколо Ботарі.

— То як? — запитала Корделія. — Як все пройшло?

— З комп'ютерною точністю, як нуль-перехід в пекло, — відповів Форкосиган. Він повернув руку долонею вгору, і від цього знайомого жесту в Корделії завмерло серце.

Вона спантеличено втупилася на нього.

— Від тебе, як від Ботарі, зрозумілого слова не доможешся. Як вони сприйняли вбивство?

— Все пройшло просто чудово. Я під домашнім арештом, підозрюваний в змові. Принц вважає, що це я підмовив Ботарі вбити Форрат'єра, — пояснив він. — Один Бог знає, як мені це удалося.

— Хм... я знаю, що дуже втомилася, — обережно промовила Корделія, — і погано зараз міркую. Мені не здалося? Ти сказав "просто чудово"?

— Комодор Форкосиган, сер, — втрутився Ілліан. — Не забувайте, що мені доведеться доповісти про цю розмову.

— Про яку розмову? — здивувався Форкосиган. — Ми ж тут з вами одні, пам'ятаєте? Від вас не вимагається спостерігати за мною, коли я один — це всім відомо. Вони вже ось-ось почнуть дивуватися, чого ви затрималися тут.

Лейтенант Ілліан осудливо насупився: таке єзуїтство було йому не до душі.

— Наміри імператора...

— Так? А нуж бо, поясніть мені наміри імператора! — очі Форкосигана блискали люттю.

— Наміри імператора, повідомлені ним мені, полягають в тому, щоб не дозволити вам скомпрометувати себе. Ви ж знаєте, що я не здатен редагувати зміст своїх доповідей.

— Те ж саме ви говорили чотири тижні тому. І бачили, що з того вийшло.

Ілліан збентежився. Форкосиган же продовжував тихим і рівним голосом:

— Все, чого хоче від мене імператор, буде виконано. Він великий хореограф, і отримає свій танець мрійників з точністю до останнього кроку. — Форкосиган стис руку в кулак, потім знову розкрив долоню. — Я віддав службі все, що маю, не залишивши собі будь-чого — і особистого життя, і навіть честі.