Острови Халдеї - Сторінка 26

– Вона дуже кістлява. Вона та Ейлін разом мають важити менше за П'ю, якого я збирався взяти із собою. П'ю кремезний. Запали вогонь, тато. Я хочу впіймати зародок вітру.

Насправді, я думала, що ми ніколи не зрушимо. Вогонь був у чомусь схожому на металеву коробку, всередині човна. Після того, як Бран запалив упаковане вугілля у коробці за допомогою – до моєї заздрості та захоплення – слова та легкого руху пальців, Різ змусив Ого та Івара рухати ножні насоси, які були прикріплені до міхів під коробкою. Вогонь заревів та пішов від синього до червоного, а тоді до білого. Ріаннан, Різ, Фінн та я мали тримати важкий шовк, так щоб тепле повітря могло проникнути до повітряної кулі. Це був шовк, вкритий багатьма шарами олії.

Я була уражена, як багато праці мало бути вкладено у неї. Шовк не легко було доставити у Галліс. Різ сказав мені, що більшість тканини прибула з Логри давним-давно. Їм довелося зібрати з тисячу маленьких шматочків та зшити ці шматочки разом. Куля, коли вона нарешті почала округлятися та трохи підніматися, була божевільною клаптиковою штукенцією з кольором неочищеного пергаменту, насиченого синього, квіткових шарфів, рожевого, як нижня спідниця, та червоних весільних суконь, подекуди, із вишитими ящиками.

— О так, — сказала мені Ріаннан, а піт від вогню стікав по її чудовому білявому волоссю, — це зайняло у нас цілий рік божевільного шиття. Мати шила, я шила, Різ шив. Різ був просто навіжений, бо хотів закінчити перш ніж священик помітить, розумієш.

Конверту, як назвали цю божевільну клаптикову штукенцію, знадобилося так багато часу, щоб наповнитися, що Венда мала багато часу, щоб обійти та обійняти усіх нас, перш ніж вона мала підійти до якоря та витягти його зі схилу пагорбу. Бран дратував Різа, бо вештався біля маленького важеля, що відправляв безколісний візок, під човном, у повітря.

— Вже час натискати? – весь час казав він. – Лише скажи, синку.

— Ще ні! – постійно гарчав Різ. – Не марнуй заклинання.

Тітонька Бек дратувала всіх, кажучи знову і знову:

— Покваптеся. Час вирушати.

Навіть Фінн, весь рожевий та пітний, оскалився на неї:

— Ти перестанеш шуміти, Мудрість, чи я повинен виявити справжнього себе та сказати Грін Гріту, щоб клюнув тебе.

Але нарешті, врешті-решт, опуклості клаптикової штукенції збільшилися у величезну кулеподібну форму та вона стала вертикально до пагорбу та парила над човном.

— Продовжуйте накачувати! – крикнув Різ на Івара та Ого, які вдвох виглядали так, ніби вони можуть зникнути. Тоді він крикнув на своїх батьків, — Важіль, батьку, зараз! Якір, Мамо. О. Заради Галлісу, ворушиться, обидва!

Я думаю, Венда та Бран чекали так довго, що їм було важко повірити, що час прийшов. Але вони похитали головами та виконали свою роботу, в той час як Різ затягнув якір та звернув мотузку, у петлю, на човні.

І, неймовірно, ми піднялися над схилом пагорбу та відступали у повітрі.

Деякий час, здавалося, ми рухалися дійсно швидко. Венда та Бран з людей нормального розміру, що махали нам на прощання, перетворилися на крихітні далекі ляльки, майже за мить. Ми піднімалися та піднімалися, і наступної миті були у золотому світанковому небі, із гострими горами під нами; тоді ми піднялися вище, вище над зеленими пагорбами, що тяглися до хвилястої берегової лінії, окресленої білим; після цього, ми були понад морем. Різ дозволив хлопцям перестати накачувати і вони звалилися на скрипучі плетені борти.

Я повисла на мотузці та дивилася назад на славетний краєвид Галлісу, що наче туманний півмісяць, тягнувся вдалину на південь, на всі сині гірські вершини та на зелені або золоті долини. Потім стало занадто туманно, щоб щось розгледіти, а унизу була саме лише вода. Море, якщо дивитися на нього згори, є дивовижно однакове. Я бачила його як сірість із білими хвилями, що перетинали одна одну наче візерунок пледу. Воно було дуже порожнє. Я дивилася уперед і дивувалася де Логра. На горизонті не було нічого окрім туману.

Ріаннан була права. Тут нагорі було холодно. Івар та Ого завернулися у свої пледи. Всі інші, крім Фінна та Тітоньки Бек натягнули пальто. Фінн бадьоро сказав, що він звик до гіршого на Берніці. Тітонька Бек вимовила, що на Скаррі значно холодніше. Ми розсміялися. Ми всі були дивовижно щасливі. Плаг-Аглі лежав на моїх ногах та муркотів. Грін Гріт розмахував крилами на мотузці, де він косо висів, роздивляючись навкруги. Блодред була навіть ще ініціативнішою. Вона перебралася, по голові Різа, на іншу мотузку та вибралася на клаптикову штукенцію, де ми її втратили з поля зору.

— З нею все буде гаразд? – запитала Ріаннан з тривогою.

— Дуже сподіваюся, — сказав Різ, витягуючи голову, слідкуючи за нею, також занепокоєно. – Зазвичай, вона досить розумна.

Ми мчали десь з годину, очевидно знаходячись у повітрі, коли справи пішли не так.

Ого сказав:

— Море виглядає дуже близьким.

Він був правий. Коли я дивилася униз, то могла бачити, як хвилі піднімаються та ламаються бризками білого. Більше не можливо було спостерігати акуратні візерунки з пледу. Воно було лише сірою, розгніваною водою, до далекого горизонту.

Різ, який підживлював вогонь ще одним мішком вугілля, підстрибнув та глянув.

— Галліс! Ми занадто низько! Івар, Ого, починайте качати. – Він наспіх причепив ще дві дерев'яні педалі до міхів та почав скажено натискати на один .

— Ми потонемо? – запитав Івар, коли ставав на найближчу педаль.

— Не повинні, — сказав Різ. – Не тоді, коли під дном безколісний візок. Фінне, чи не покачаєш також, будь-ласка?

Вони вчотирьох почали наполегливо накачувати, пихкаючи та червоніючи. Вогонь ревів та змінився з голубуватого на червоний, а тоді на жовто-білий. А море все ще наближалося. Незабаром, я могла чути як ламаються хвилі. Солоні бризки летіли з-за борту та бризкали у наші обличчя. Тітонька Бек спокійно облизала губи, але я запанікувала.

— Різ, ми вже унизу! – закричала я. Струмінь води перекинувся з-за борту та вогонь зашипів.

— Прокляття богів! – пихкнув Різ. – Гадаю закляття витекло з безколісного візка. Ріаннан, починай співати закляття. Співай, щосили!

Ріаннан стала, тримаючись за одну з мотузок, та заспівала чистий мотив та дивні слова. Це була мелодія, яку я знала зі Скарру. Вона піднімала настрій, ця пісня, але не піднімала повітряну кулю. Ми опустилися настільки низько, що плетений човен почав качатися та кидатися як справжній човен. Піниста вода вирувала крізь щілини.

— Всі співайте! – задихаючись вимовив Різ, все ще накачуючи повітря. – Давайте! Всі!

Він почав співати також, задихаючись, ту саму пісню. Фінн, Івар та Ого приєдналися, ривками. Фінн знав одну частину, Івар та Ого іншу, і вони всі, незважаючи, ревіли, пісня Скарру перемішалася із словами Берніки. Грін Грін прилетів на плечі Фінна, що здіймалися, та, здавалося, крякав пісню також.

Я подивилася униз та зустрілася з очима Плаг-Аглі, що непомірно звинувачували. Він думав, що мені слід співати також.

— Але ти повинен знати, що я не вмію співати, — заволала я.

Він продовжував дивитися так, як лише може кіт.

— Гаразд, — сказала я. – Гаразд. – І я заспівала єдину пісню, про яку могла думати, яка вимовлялася співуче "Гімн Мудрих Жінок". Її слова ніколи не мали сенсу, як на мене. Тітонька Бек якось зізналася, що вона також їх не розуміє. Але я кричала їх.

"Я лосось, що стрибає в падінні,

Я грім бика, що бодає,"

Я викрикнула усе на одній ноті.

— Ha galla ferrin magonellanebry!, співав солодкий голос Ріаннан.

"Сонце, що вражає списом озеро, це я,", нещадно голосила я.

"Я співанка птиці."

— І нехай м'який дощ впаде на мене! – ревів Фінн, накачуючи.

— Ми, чоловіки Скаррі, повинні тріумфувати у всьому! – кричали Івар та Ого, також накачуючи.

"Істинно хитрість кота у мені," наполегливо продовжувала я.

— Ha galla fenin hiraya delbar, — співали Різ із Ріаннан.

Ми мали звучати як найбожевільніший хор, який коли-небудь збирався. Я подивилася, на Тітоньку Бек, що була навхрест від мене, і виявила, що вона також співає наш Гімн. Здавалося, що вона не помічала, що її обливає водою, коли вона співала.

"І сила руху моя, щоб вимагати,

Вогонь є у мені, що дає дракону крила

І це є використаю коли досягну заслуг,

Коли світло потребує списом потрапити у ціль

І ріст прийде із поворотом року…"

Я дійшла аж сюди, коли помітила, що Ріаннан вказує угору, виглядаючи ураженою, коли вона співала. Я також подивилася угору і була така здивована, що ледь не забула, що слід співати далі. За великим клаптиковим округлим краєм повітряної кулі я могла бачити величезне червоне крило, що билося, а якщо я схилилася б назад, переді мною б промайнув довгий махаючий хвіст ящірки. Блодред. "Це Блодред!", подумала я. "Вона виросла здоровенною. Вона допомагає!"

Але було абсолютне правило, що ви не можете перестати співати Гімн, якщо ви вже почали, тож я продовжила:

"Коли Місяць міняється з повного на півмісяць…"

І, коли я продовжувала співати, я побачила, що Різ зробив паузу у своїй пісні – однак не у накачуванні – щоб також вказати нагору. Гадаю, він казав щось на кшталт: "Я знав, що Блодред особлива!". Але Гімн не був закінчений, тож я похмуро продовжувала.

"Я – місяць та зміни місяця.

Дійсно, я всі речі, що змінюються та живуть

Та згораю як іскра в уяві."

Коли я співала, то уявляла Блодред над нами, на верхів'ї повітряної кулі, яка хватається за багатокольорову тканину своїми руками ящірки, та працює своїми перетинчастими крилами, щоб підняти нас із собою. Різ помилявся, кажучи що це не пристойні крила думала я. Вони були крилами. І я подумала, що море мабуть трохи віддаляється.

Але інші все ще співали. І Тітонька Бек, замість того щоб зупинитися на кінці Гімну, просто почала співати знову.

"Я лосось, що стрибає в падінні…"

Я поквапилась, щоб приєднатися. Ми пройшлися по всьому Гімну ще двічі, перш ніж ми, якимось чином, витягли нас знову у небо і більше не мокли від бризкання моря. Майже без нашого усвідомлення, ми піднялися у сліпуче сонце. За сліпучим блиском я могла бачити сіро-синій розмитий горб. Ми були близько Логри, здавалося. І ми все ще піднімалися та піднімалися.

— Гаразд, всі, — сказав Різ. – Тепер зупиніться. Уф! – Він всівся на плетений човен із хрускотом.

І – я абсолютно певна – ми продовжували йти угору.