П'ятеро поросят - Сторінка 25

І додав: "Я одружений, ви це знаєте, і я дуже люблю свою дружину". Я відповіла, що жінка його кохання має бути досить мила. "Вона надзвичайно мила, — сказав він. — Керолайн просто прекрасна, я обожнюю її навіть. Так що закарбуйте це собі, дитино моя".

За тиждень він почав писати картину. Керолайн Крейль прийняла мене досить люб'язно. Я не вельми їй подобалась, але, власне, чому я мала їй подобатись? Еміас був надто запобігливий. Він ніколи мені не говорив нічого, що не можна було б почути його дружині, а я була ввічливою і дотримувалася всіх умовностей. Проте через десять днів він сказав мені, що я повинна повернутися назад, у Лондон. Я здивувалася: "Картина ж не готова". Він сказав: "Я тільки її, почав. Справа в тому, що я не можу тебе писати, Ельзо". Я запитала: "Чому?" — "Ти добре знаєш чому, Ельзо. І тому тобі необхідно виїжджати, Я не можу зосередитися, не можу думати ні про що інше, окрім тебе". Ми сиділи в "саду-батареї", був теплий сонячний день. Співали пташки, гули бджоли. Все довкола здавалося спокійним і щасливим. Але це було не так. Я знала, що мій від'їзд до Лондона ні до чого не приведе, але згодилася: "Дуже добре, я поїду, якщо ти хочеш". Еміас сказав: "Ти розумна дівчина". І я поїхала"

Я не писала йому. Він боровся з, собою десять днів. Потім примчав. Він здавався таким нещасним, що справив на мене гнітюче враження. Еміас заявив: "Я попереджав тебе, Ельзо. Аби не говорила, що я тебе не попереджав". Я відповіла: "Я чекала тебе. Я знала, що ти приїдеш". Він застогнав і сказав: "Деякі речі сильніші за волю людини. Я не можу їсти, не можу спати, не можу заспокоїтися, так сильно я хочу тебе!" Я сказала, що знаю це, що те ж саме і зі мною, що так було з першої миті, як тільки, я його побачила. Це називається долею, і нема ніякого резону боротися з нею. "Ти недовго з нею боролася, чи не так, Ельзо?" Я сказала, що зовсім не боролася. Він зауважив, що я надто молода, а я відповіла, що це не має ніякого значення…

Кілька наступних тижнів ми були надто щасливі. Але щастя — це не те слово. Це було щось глибше і щ той же час страшне. Ми були створені одне для одного, і ми знайшли одне одиого. Однак сталося те, що мало статися. Думки про незакінчену картину почали переслідувати Еміаса. Він сказав: "Раніше я не міг тебе писати, ти сама стояла на моєму шляху. А Тепер я. хочу писати тебе, Ельзо. Я хочу намалювати тебе так, щоб ця картина була найкращою річчю з усього зробленого мною. Я мучуся, у мене сверблять руки рід бажання схопити пензель і дивитися на тебе, як ти сидиш на тій старій зубчастій стіні з вежами, побитими як старий анекдот, а в глибині — синє море і пишні британські дерева… Ти там стоїш як протиріччя всьому, як врочистий виклик! Я повинен тебе такою написати! І я не терплю, коли мені набридають або морочать голову під час роботи. Коли картина буде готова, я скажу Керолайн правду і ми розв'яжемо всю цю заплутану історію".

Я запитала: "Керолайн буде протестувати, якщо ти вимагатимеш розлучення?" Він відповів, що не думає, але, мовляв, з жінками ніколи не знаєш, як вони вчинять. Я сказала, що мені жаль, якщо це її засмутить, але, врешті-решт, подібні речі трапляються. "Дуже просто і дуже розумно, Ельзо. Але, бачиш, Керолайн нерозсудлива, вона ніколи не була і, напевне, й надалі не буде розсудливою. Вона любить мене, ти розумієш?" Я сказала, що розумію, але якщо вона любить тебе, то твоє щастя повинно бути для неї головним і ні в якому разі вона не повинна тримати тебе біля себе. Еміас сказав: "У житті не вдається вирішувати питання за допомогою прекрасних афоризмів, узятих із сучасної літератури. Природа жорстока, з іклами й кігтями, не забувай цього". — "Але ж ми сьогодні цивілізовані люди", — зауважила я, Еміас розсміявся: "Дідька з два цивілізовані! Керолайн напевне захоче пристукнути тебе сокирою по голові! До того ж вона це може. Ти не розумієш, Ельзо, що вона буде страждати. Чи знаєш ти, що таке страждати?.." — "Тоді не кажи їй". — "Ні, розлучення повинно відбутися. Ти повинна мені належати, як світ, Ельзо. Щоб ти була моєю перед усіма". — "А якщо вона не захоче розлучатися?" — "Не цього я боюся". — "Чого ж ти боїшся?" І він тихо мовив: "Не знаю…"

Бачте, він знав Керолайн. Я — ні. Якщо б я тоді могла передбачити…

Ми знову поїхали в Олдербері. Становище було складне. Цього разу справи пішли важко. Керолайн стала підозріливою, ї це мені не подобалося. Мені завжди були бридкі брехня і обдурювання. Я дотримувалася думки, що ми повинні сказати їй про все. Проте Еміас і чути не хотів, Найстрашніше було те, що це його мало зачіпало. При всій його любові до Керолайн і страху перед її стражданням, його просто-напросто не зачіпало: буде це чесно чи ні? Він шалено працював, а все інше його не обходило. Я ще не бачила його таким. Тільки тоді зрозуміла, який він геніальний" Він був, звичайно, одержимий, не рахувався з правилами доброго тону. Але зі мною справа була інша. Моє становище було жахливе. Керолайн мене не терпіла і була права. Єдиний засіб вияснити все — це чесно сказати їй правду. Але Еміас завжди відповідав, що не хоче, щоб йому набридали з різними сценами, поки він не закінчить картину. "Але, напевне, — сказала я, — ніяких сцен не буде. У Керолайн досить гідності і гордості для цього. А я хочу бути цілком чесною. Ми повинні бути чесними!" — "До біса чесність! — закричав Еміас. — Я працюю над картиною, дідько б вас забрав!"

Я розуміла його точку зору. Він моєї не розумів.

Зрештою, я більше не могла. Якось Керолайн розповідала нам про її і Еміасові плани на осінь. Вона говорила з такою впевненістю!.. Раптом мені здалося страшенно підлим те, що ми робимо, — залишати її в невідомості. Можливо, я була також розсерджена, оскільки Керолайн майже весь час погано до мене ставилася. Правда, в інтелігентній формі, так що ні до чого було придратися. І я сказала їй правду в обличчя. Я й досі переконана, що вчинила правильно. Хоча, зрозуміло, я цього не зробила б, якби мала хоч туманне уявлення, до чого воно приведе.

Сутичка сталася негайно. Еміас розсердився, але змушений був визнати, що все, розголошене мною, правда. Поведінка Керолайн була мені незрозуміла. Коли потім ми пішли до Мередіта Блейка на чай, вона прекрасно грала свою роль, базікала, сміялась… По своїй недосвідченості я повірила, що вона сприйняла все по-належному. Після цього мені було страшенно неприємно сидіти в Олдербері, але, якби я виїхала, Еміас метав би громи і блискавки від гніву. Я думала, що, можливо, поїде Керолайн. Це полегшило б для нас усю справу.

Я не бачила, коли Керолайн брала цикуту. Я хочу бути чесною і тому визнаю, що, можливо, її розповідь про самогубство й правдива. Але, правду кажучи, я не вірю. По-моєму, вона була жінка надзвичайно ревнива й егоїстична. Жінка, яка не хоче випускати зі своїх рук нічого з того, що вона вважає своїм. Еміас був її власністю. Вона ладна була б убити його, аніж випустити зовсім І безповоротно до іншої жінки. Мені здається, вона негайно прийняла рішення вбити його. І, по-моєму, розповідь Мередіта про властивості цикути наштовхнула її на думку здійснити задумане.

Вона була надто жорстока і мстива жінка, навіть зла. Еміас завжди пам'ятав, що вона небезпечна. Я цього не знала.

Наступного ранку у неї відбулася остання розмова з Еміасом. Я чула її з веранди. Він тримався прекрасно — терпеливо, спокійно, умовляв її бути розсудливою, говорив, що йому надто дорогі і вона, і дитина, що він буде їх любити й зробить усе, аби забезпечити їхнє майбутнє. Нараз він посуворішав: "Але зрозумій ти одну річ. Я все рівно одружуся з Ельзою, і ніщо мене не зможе зупинити! Ми завжди вважали, що не можна позбавляти людини свободи. Таке в житті буває". Тоді Керолайн заявила: "Роби як знаєш. Я попередила тебе". Голос у неї був спокійний, але з якимись дивними нотками. "Що ти хочеш цим сказати?" — запитав її Еміас. "Ти мій, і я зовсім не збираюсь відпускати тебе. Ніж дозволити тобі піти до цієї жінки, я скоріше уб'ю тебе…" В цей момент я побачила Філіпа Блейка, який ішов уздовж веранди. Я встала і пішла йому назустріч, мені не хотілося, щоб він чув їхню розмову.

Трохи згодом Еміас вийшов з будинку і сказав, що треба поспішати з картиною. Ми спустилися вниз до "батареї". Він майже нічого не розповідав. Сказав тільки, що з Керолайн не так-то просто про щось домовитись, оскільки вона хижа, але не будемо більш говорити про це. Він хотів зосередитися на своїй роботі. "Ще день — і картина буде закінчена, — сказав він. — І це краще, що я зробив, Ельзо. Навіть якщо воно створено ціною крові і сліз".

Пізніше я пішла взяти свій пуловер, бо подув холодний вітер. Повернувшись, застала Керолайн. Я подумала, що вона прийшла з метою зробити останню спробу переконати Еміаса. Там були також Філіп і Мередіт. Еміас сказав, що його мучить згага і що він випив би чого-небудь. Керолайн сказала, що вона пришле йому пива з льоху. Цілком природним, навіть дружнім тоном! Яка артистка! Вона вже тоді знала, що задумала.

Хвилин за десять вона повернулася з пивом. Еміас малював. Керолайн налила склянку і поставила біля нього. Ніхто з нас на неї не дивився. Еміас був зайнятий своєю творчістю, а я не могла міняти своєї пози. Еміас, за звичкою, перехилив воднодух склянку, зморщився і поскаржився, що в пива бридкий присмак, але, в усякому разі, воно хоч холодне. Навіть при цих словах мені і в голову не прийшло про якусь підозру. Я розсміялась і сказала йому жартома: "Печінка".

Побачивши, що він випив, Керолайн пішла. Минуло хвилин із сорок, коли Еміас почав скаржитись на ціпеніння і біль. Він сказав, що це, мабуть, легкий приступ ревматизму.

Еміас завжди нетерпляче ставився до будь-якої недуги і ніколи на це не звертав уваги. Тут же він весело сказав: "Старість, напевне. Ти обрала старого, який тріщить по всіх швах, Ельзо!" Тоді вступила в гру і я. Але я помітила, що він якось дивно і задерев'яніло пересуває ногами і разів зо два зморщився. В мене і думки не було, що то не ревматизм. Затим він підтягнув лавку і приліг на ній, раз у раз підводячись, щоб зробити пензлем щось на полотні. Так він інколи робив під час писання. Він лежав і уважно поглядав то на мене, то на полотно.