П'ятеро поросят - Сторінка 27

Я, мабуть, була надто захоплена своїми думками, замість того, щоб спробувати зупинити її. А це варто було зробити. Все закінчилося тим, що Анжела кинула прес-пап'є в пана Крейля і стрімко вибігла з кімнати.

Я пішла слідом за нею і суворо сказала їй, що мені за неї соромно, що вона веде себе, як маленька дитина. Однак Анжела була занадто збуджена, і я поклала за краще залишити її в спокої. Я була в нерішучості: зайти до кімнати пані Крейль чи не варто? Зрештою, вирішила, що їй це набридливо. З тих пір гірко шкодую, що не зуміла перемогти в собі цю соромливість і не поговорила з нею. Якщо б я це зробила, можливо, щось і змінилося б надалі. Бачте, їй зовсім нікому було вилити свою душу. Хоч я й захоплювалась її витримкою, але ж повинна признатися з жалем, що інколи не варто цього переоцінювати. Краще природним чином давати вихід своїм почуттям.

Я зустріла пана Крейля, йдучи в свою кімнату. Він побажав мені доброї ночі, але я йому не відповіла.

Наступного дня вранці, пригадую, була гарна погода. Здавалося неможливим за такої чудової довколишньої тиші, щоб людина не одумалася. Я зайшла до кімнати Анжели перед тим, як спуститися до першого сніданку, але вона встала раніше і вже пішла. Я підняла порвану спідничку, залишену на долівці, взяла її з собою, щоб доручити дівчинці зашити після сніданку. Однак Анжела, схопивши на кухні хліб і мармелад, зникла.

Злегка перекусивши, я пішла її шукати. Підкреслюю це для того, щоб пояснити, чому того ранку я не провела більше часу з пані Крейль — як, мабуть, варто було. В той час, однак, я вважала, що мій, обов'язок — розшукати Анжелу. Вона була надто неслухняна і норовлива, коли заходила мова про лагодження речей. Я намагалася не дозволяти їй вести себе зі мною в цих питаннях подібним чином.

Її купальника на місці не було. Я спустилася до пляжу.

Не помітивши її ні в воді, ні на скелях, вирішила, що, можливо, вона пішла до пана Мередіта Блейка. Це була досить дружня пара. Переправившись через затоку човном, я продовжувала свої пошуки, але марно, і, зрештою, повернулася назад. Пані Крейль, пан Мередіт Блейк і пан Філіп Блейк були на веранді.

Того ранку було дуже душно, зовсім не відчувалося вітерця, а будинок і веранда були загороджені. Пані Крейль запропонувала принести пива з льоху. Я подалася за нею.

Анжелу ми застали біля холодильника — вона саме виймала пляшку.

Пані Крейль узяла пиво і сказала мені: "Я віднесу пляшку Еміасові". Дуже важко тепер вирішити, чи повинна була я щось запідозрити. Її голос (я майже переконана в цьому) був цілком нормальним. Але мушу признатися, що в той момент мої думки були зайняті не нею, а Анжелою. Анжела стояла біля холодильника, і я була задоволена, дивлячись, як вона почервоніла і прибрала винуватого вигляду.

Я взялася за неї круто, і, на подив, вона виявилася досить слухняною. На запитання, де була, відповіла, що купалась. "Я не бачила тебе на пляжі". Вона розсміялась у відповідь. Потім я спитала її, де в'язана кофта, і дівчинка відповіла, що, певно, забула на пляжі.

Згадую про ці подробиці для того, щоб пояснити, чому дозволила пані Крейль віднести пиво вниз, у "сад-батарею".

В моїй пам'яті трохи стерлися спогади про решту часу того ранку. Анжела принесла дюжину голок і зашила спідничку без усяких сперечань. Мені здається, що і я тоді латала якусь домашню білизну. Пан Крейль не прийшов їсти. Мене порадувало, що в нього виявилося хоч стільки благопристойності.

Після цього пані Крейль повідомила, що піде вниз, у "батарею". Я хотіла розшукати кофту, забуту Анжелою на пляжі. Ми спустилися разом. Вона звернула в "сад-батарею", а я пішла своїм шляхом, як раптом її крик повернув мене назад. Як я вже казала, коли ви в мене були, вона послала мене нагору подзвонити по телефону. По дорозі я зустріла пана Мередіта Блейка, доручила йому це і повернулася до пані Крейль.

Ось мій звіт, як я його розповіла на слідстві і пізніше, на процесі.

Те, що я напишу далі, я ніколи і нікому не говорила. Мені не було поставлено жодного запитання, на яке я дала б неправильну відповідь. Разом з тим я винна, що приховала деякі факти… Хоч і не жалію за цим. Я так само зробила б знову. Добре розумію, що цим викриттям викличу, можливо, У декого осуд, але не думаю, щоб після стількох років хтось з надзвичайною серйозністю розглядав цю проблему. Тим більше, що пані Крейль була засуджена без моїх свідчень.

Отже, відбулося таке. Зустрівши пана Мередіта, Блейка, я, як уже вам казала, щодуху побігла назад. Я носила кімнатні туфлі і завжди була метка. Досягши воріт "батареї", ось що я побачила: пані Крейль хапливо витирала своєю хустинкою пивну пляшку на столі. Потім вона взяла руку покійного чоловіка і притиснула до пляшки його пальці. Весь цей час вона була надзвичайно насторожена. Переляк, який я побачила на її лиці, розкрив мені істину. Я зрозуміла з абсолютною переконаністю: Керолайн отруїла свого чоловіка. І особисто я не осуджую її. Він виштовхнув її за межу людського страждання і сам накликав на себе свою долю.

Я ніколи не нагадувала пані Крейль про цей інцидент, а вона ніколи не знала про те, що я бачила. Я взагалі ніколи і нікому про це не згадувала, але існує хтось, хто, на мій погляд, має право знати.

Дочка жінки, якою була Керолайн Крейль, не повинна засновувати своє життя на брехні. Як не боляче їй буде довідатися про правду, але правда — це єдине, що має значення. Передайте їй від мене, що її матір не варто осуджувати, її змусили терпіти більше того, що може витримати будь-яка жінка. Дочка повинна її зрозуміти і простити…"

ОПОВІДЬ АНЖЕЛИ УОРРЕН

"Дорогий пане Пуаро!

Я дотрималась слова і записала тут усе, що зуміла згадати про ті жахливі події шістнадцять років тому. Але тільки тепер, сівши писати, я зрозуміла, як мало насправді пригадую. До того, коли відбулася драма, не знаходжу нічого, від чого можна було б відштовхнутися. В мене тільки розпливчасті спогади про окремі літні дні і деякі випадки, але я навіть не зуміла б з певністю сказати, якого саме літа це сталося.

Смерть Еміаса була для мене громом серед ясного неба. Ніщо не могло мені її провістити, і таке враження, що в мене зникли в пам'яті Всі події, які призвели до неї.

Я роздумувала, задавала собі питання — можлива чи не можлива подібна розв'язка? Мабуть, дівчата в тринадцять років такі ж сліпі й глухі, якою була і я. Я легко розуміла душевний стан людей, але ніколи не утруднювала себе тим, щоб довідатися, що саме викликало його.

Крім того, саме тоді я раптом почала розкривати чарівність слова. Те, що я читала, — уривки віршів Шекспіра, наприклад, дзвеніло в моїх думках. Я наче бачу себе в саду біля кухні: іду стежкою і повторюю в екстазі: "…У воді зеленій, прозорій і спокійній, мов дзеркало…" Це було так гарно, що я відчувала потребу повторювати знову і знову. Поруч з цими відкриттями і хвилюваннями були й інші речі, які, наскільки мені пригадується, я любила робити: плавати, лазити по деревах, їсти фрукти і підсміюватися над хлопчиком, з конюшні, а також годувати коней.

Керолайн і Еміас були для мене чимось, що не підлягає осудженню. В моєму світі вони були центральними постатями. Але я ніколи не думала про них, про їхні справи, про те, що відчували і думали вони.

Я не завважила як особливу подію з'яву Ельзи. Вважала її дурною, вона мені навіть не здавалася гарною. Я сприйняла її як багату і нудну особу, яку малював Еміас.

Першим сигналом наступних подій для мене була фраза, яку я почула з веранди, де приховалася після сніданку: Ельза говорила, що вийде заміж за Еміаса! Це мені, звичайно, видалося смішним. Пригадую, я засипала Еміаса запитаннями. Це відбувалося в саду, у Хандкроссі. Я запитала його: "Чому Ельза говорить, що вийде за тебе заміж? Вона ж не може цього зробити. Адже людина не може мати двох дружин — я знаю, що за це саджають у тюрму…" Еміас страшенно розсердився і сказав: "Як, чорт візьми, ти це почула?" — "Через вікно бібліотеки", — відповіла я йому. Тоді він розсердився сильніше, ніж будь-коли, і сказав, що мені пора іти в школу і щоб я кинула звичку підслуховувати.

Ще й досі пам'ятаю своє обурення при цих словах. Я щось базікала, що не підслуховувала, але — як би там не було — чому Ельза мовить таку дурницю? Еміас відповів, що це був тільки жарт.

Це мало мене задовольнити. І майже задовольнило. Але не зовсім. Я сказала Ельзі дорогою, коли поверталися: "Я запитала Еміаса, що ти мала на увазі, коли казала, що виходиш за нього заміж, і він мені відповів, що це тільки жарт". Я вважала, що надто її цим уколю. Але вона тільки усміхнулася.

Мені не сподобалася та її усмішка. Я піднялася нагору в кімнату Керолайн. Вона саме одягалася до обіду. Я прямо запитала її, чи можливо, щоб Еміас одружувався з Ельзою? Досі пам'ятаю, що відповіла Керолайн. Відповідь її прозвучала багатозначно і урочисто: "Еміас одружиться з Ельзою тільки після моєї смерті".

Це мене повністю заспокоїло. Смерть мені здавалася на безмежній відстані, коли це стосувалося когось із Нас. Воднораз я була ще дуже сердита на Еміаса за все те, що він сказав мені вдень, і просто атакувала його після вечері.

Пригадую, був справжній скандал — з громом і блискавками. Я стрімко вискочила з кімнати, кинулася на ліжко і плакала, поки не заснула.

Погано пригадую, що сталося після обіду у Мередіта Блейка, хоча й пам'ятаю, що він прочитав нам уривок, де описувалася смерть Сократа. Я раніше не чула його. Він здавався мені найкращим, найчарівнішим з того, що я чула досі. Це я пам'ятаю, але не пригадую, коли саме було. Якщо вірити пам'яті, то це могло статися будь-якого дня того літа.

Вже не пригадую подій наступного ранку, хоч багато про це думала. Здається, я купалася, потім мені дали щось зашивати… Але все це досить розпливчасте й нечітке до того моменту, коли Мередіт піднявся, задиханий, стежкою, що вела до веранди. Обличчя його було зовсім сіре. Пригадую, чашка кави впала з рук Ельзи і розбилася. І ще пригадую, вона кинулася бігти, як божевільна, стежкою донизу… Як зараз, бачу вираз жаху на її обличчі…

Я все твердила собі: "Еміас помер". Але це здавалося мені просто нереальним.

Пригадую візит доктора Фоссета і його статечну постать.

Мадемуазель Уільямс була зайнята з Керолайн.