Паразити свідомості - Сторінка 35
- Колін Генрі Вілсон -Більшість наших нових "рекрутів" були такі здивовані, що ледве могли говорити. Вони страждали від ефекту "подвійного зсуву". Вони знали, що були вже не тими, що раніше, — не тими людьми, якими вони завжди почували себе, — але ще не усвідомили, що ті дивні глибини незнайомого буття — це вони самі. Пояснювати їм це не було сенсу, бо пояснення замкнуло б їх у межах раціональної частини свідомості; вони мали дійти до цього самі.
У всякому разі десятеро з нас мали цілком ясні голови. Тепер ми розуміли, що проблеми пального для нас більше не існує. Спільними психокінетичними зусиллями ми могли вести ракету хоч би й до Плутона, і то зі швидкістю в тисячу разів вищою від теперішньої. Однак це нам було ні до чого. Треба було повертатися на Землю і далі боротися з паразитами. Але як боротися? Знищити Гвамбе й Газарда було б неважко, але це був би лише тимчасовий успіх. Паразити здатні створити нових Гвамбе й Газардів. Ми не можемо знищити всіх їхніх послідовників або "перепрограмувати" їхні свідомості. Нам доводилося приймати правила гри паразитів. Це було схоже на гру в шахи, у якій людські істоти — пішаки.
Ми обмірковували ситуацію до глибокої ночі. але так і не виробили якогось певного плану. У мене було відчуття, ніби ми взагалі на неправильному шляху. Ми думали, як би здолати паразитів за допомогою, сказати б, військового мистецтва. А тут мав би бути якийсь інший шлях...
О третій ранку мене збудив Райх. Радше мене збудила його свідомість, бо сам він був у іншій кімнаті. Ми лежали в темряві й спілкувалися за допомогою телепатії. Райх не спав із самого вечора; він обмірковував проблему паразитів у всій її цілості, повільно й методично.
Він сказав:
— Я намагався узгодити між собою всі ті знання, які ми маємо про цих істот. Мене спантеличує одне: чому вони так не хочуть покидати Землю? Якщо вони перебувають у свідомості людини, то їм повинно бути однаково, де є та людина.
Я на те відповів:
— Бо вони існують на рівні свідомості, спільному для всіх людей, — те, що Юнг називає "колективним несвідомим".
— Це не відповідь, — сказав Райх. — Відстань не має для думки ніякого значення. За допомогою телепатії я можу спілкуватися з кимось на Землі так само легко, як і з тобою. Отже ми й далі складаємо частину ірраціональної сфери людської свідомості. А коли так, то вони мали б почуватися так само добре, як і на Землі.
— А що ти сам про це думаєш? — запитав я.
— Мені здається, що це якось пов'язано з Місяцем.
— Ти гадаєш, що вони використовують його як базу?
— Ні, тут справа набагато складніша. Вислухай мене і скажи, чи є в тому, що я казатиму, якийсь глузд. Почнемо з Кадата. Ми знаємо, що вся та історія, пов'язана з "Великими Старими", — фікція. Отже ми з повним правом можемо припустити, що зв'язку між паразитами свідомості і Кадатом немає ніякого і що паразити використали ту історію, як відворотне зілля, аби змусити людину й далі шукати своїх ворогів не в самій собі, а зовні. Але якщо навіть так воно й було, чи дає нам Кадат ключ до розгадки? Перший безсумнівний висновок — це те, що загальноприйняте датування людської історії помилкове. Згідно з даними геології, вік людини становить мільйон років. Це означає не що інше, як лише те, що ми досі не зуміли знайти давніших людських останків.
— А найдавніші знайдені останки свідчать про те, що мільйон років тому людина відійшла не далеко від мавпи, — зауважив я.
— — Яка людина? Пітекантроп? Австралопітек? Звідки ми знаємо, що це були єдині види людини? Не забувай, що римляни мали високий рівень цивілізації тоді, коли британці були ще дикуни. А хети мали високу цивілізацію тоді, коли римляни й греки були дикуни. Все це відносно. Цивілізація має тенденцію розвиватися в різних ізольованих місцях, як геологічні кишені або гнізда. Ми знаємо напевне, що еволюційний процес сприяє розвиткові інтелекту. Чому ж тоді ми повинні дотримуватися отого чудернацького припущення, що людина з'явилася мільйон років тому? Ми знаємо, що динозаври, мамонти, гігантські ящури, ба навіть коні, існували мільйони років перед тим. Пращуром людини була, мабуть, примітивна людиноподібна мавпа в юрському періоді. Людина не могла з'явитися на голому місці.
— Ти згоден з тим, що існування Кадата підтверджує цю теорію? Єдиною альтернативною теорією могло б бути те, що мешканці Кадата прийшли з іншої планети.
Отже ми погодились, що вік людини набагато більше, ніж мільйон років. Але в такому разі постає питання — чому цивілізація не розвивалася швидше? І тут я знову схильний прислухатись до різних міфів про зруйнування світу — всесвітній потоп Тощо. А що коли прихильники чудернацьких місячних теорій мають рацію, і в їхніх твердженнях, ніби всесвітній потоп був спричинений падінням Місяця на Землю, є якась правда?
Я не міг зрозуміти його до кінця. Не міг утямити, що спільного між цими міркуваннями і паразитами свідомості.
— Зараз зрозумієш. Якщо ми узгодимо один з одним усі міфи, що стосуються всесвітнього потопу, то дійдемо висновку, що потоп стався порівняно нещодавно в історії людства — скажімо, п'ять тисяч років до нової ери. Припустімо тепер:
потоп був спричинений Місяцем, що обертався ближче до Землі, як уважає Гербігер. Чи означає це. що наш теперішній Місяць обертається навколо Землі всього сім тисяч років?
— Гадаю, що це можливо[33].
— Ти, як археолог, можеш сказати, чи є реальні докази на підтримку цієї думки, чи, може, це просто вигадка?
— Доказів дуже багато, чимало з них я навів у своїй книжці, яку написав двадцять років тому. Але я все-таки не розумію, яке відношення має все це до паразитів. —
— Зараз зрозумієш. Я довго міркував над проблемою походження паразитів, Вайсман твердив, що, на його думку, вони прибули на Землю років двісті тому. Але ми знаємо, що вони не люблять відкритого космосу. Звідки ж тоді вони прибули?
— З Місяця?
— Може. Але таке припущення дає підстави гадати, що вони можуть існувати окремо від людської свідомості.
І тут я зрозумів, що він має на думці. Ну звичайно ж! Тепер у наших руках був важливий ключ щодо походження паразитів — вони не люблять бути окремо від маси людства. Чому?
Відповідь була така приголомшливо проста, що повірити в неї майже неможливо. Вони не можуть існувати окремо від людства, бо вони і є людство.
Ключ до розгадки містився в першому реченні Вайсманових "Роздумів над історією": "Я переконаний.. що людство зазнає нападів з боку своєрідного раку свідомості".
Рак... А рак не може існувати без тіла людини.
Що ж спричинює фізичний рак? Відповідь на це питання цілком очевидна для того, хто досліджував свою свідомість. Причина раку та сама, що й причина роздвоєння особистості. Людина — це континент, але раціональна частина її свідомості це всього-на-всього вузька садова стежина біля її будинку. Річ у тім, що людина майже цілковито складається з нездійснених можливостей. Люди, яких називають великими, це ті. у кого вистачило мужності реалізувати хоча б деякі зі своїх прихованих можливостей. Так звана "пересічна людина" надто боязка, щоб зробити спробу виявити себе. Вона віддає перевагу затишкові садової стежини біля свого будинку.
Роздвоєння особистості виникає тоді, коли деякі з цих нереалізованих можливостей починають мститися за себе. Так, наприклад, боязкий чоловік із сильним статевим потягом, який він силкується придушити, несподівано для себе вдається до зґвалтування. Він намагається виправдати себе, кажучи, що це сталося так, ніби якась інша істота заволоділа його тілом і вчинила зґвалтування. Але та "інша істота" це насправді він сам — та його частина, яку він не наважується визнати.
Рак також спричинюється "нездійсненими можливостями", які мстяться за себе. Вчені, що досліджують ранні ступені раку, вказують на те, що ця хвороба пов'язана з розчаруванням або старістю. Люди, у яких вистачає мужності реалізувати себе, не помирають від раку. А ті, що мають певні потенційні можливості, але не наважуються виявити їх, становлять великий відсоток хворих на рак. їхня недовіра до життя отруює їм душі.
Щойно людина опановує вміння заглиблюватись у своє внутрішнє єство, рак і роздвоєння особистості стають неможливими, бо неможливим стає виникнення вогнищ розчарування.
У певному розумінні Карел Вайсман мав рацію: "паразити" справді з'явилися близько двох сторіч тому. Люди попередніх сторіч так силкувалися сполучати вимоги тіла й душі, що в них не було часу для розчарувань. Вони були цілісніші, ніж сучасна людина — вони жили на інтуїтивнішому рівні. Пізніше людина досягла нового щабля в своїй еволюції, на якому вона мала стати свідомішою, інтелектуальнішою і самокритичнішою істотою. Прірва між раціональними та інтуїтивним рівнями свідомості збільшилася. І тоді рак та шизофренія перестали бути рідкісними хворобами, поширившись у всьому світі.
Але яка в усьому тому роль Місяця? І тут рак знову дає ключ для розгадки. Причиною раку є повсюдне зниження життєздатності внаслідок розчарування або старості. Але цього ще не досить для виникнення раку. Тут потрібне специфічне подразнення, наприклад, невелика травма. Якщо розглядати життя як різновид електричної сили, що заповнює людське тіло так само, як магнетизм заповнює магніт, то тоді можна сказати, що травмована плоть нездатна вже проводити магнітний потік так само, як решта тіла. Ця травмована плоть переходить на нижчий рівень і розвивається далі по-своєму — виникає своєрідне "роздвоєння особистості".
Якби устриці були вищими організмами, то подразнення їхнього тіла об перлину було б достатнім, щоб викликати рак.
Райхова теорія щодо паразитів свідомості зводилась ось до чого:
Близько десяти тисяч років тому Земля силою свого тяжіння поволі притягувала Місяць до себе. Це був її третій чи четвертий Місяць. Минуло дві тисячі років, поки нарешті Місяць упав на Землю, розбившись на друзки. Вода, яка завдяки силі тяжіння Місяця утримувалась біля екватора Землі, величезною хвилею відкотилася назад по всій земній кулі, знищуючи всі здобутки тодішньої цивілізації (але не цивілізацію Кадата, яка була зруйнована попереднім Місяцем).
Близько тисячі років Земля не мала Місяця, життя на ній занепало. Відтак вона захопила ще одного космічного блукальця, ще одного величезного метеорита — нашого теперішнього Місяця Але вона полонила надзвичайно небезпечного супутника.