Пес іде в світ - Сторінка 2

Рябий песик схопив дві останні сардини з тарілки в кішки, укинув собі в рот і подивився на пса так, ніби зовсім не злякався, а тоді ще й вигукнув:

— Що, діду?! Чого носом крутиш?!

Одним швидким ударом хвоста пес міг змести рябого нахабу зі стільця. Одним ударом лапи міг він нокаутувати це рябе щеня. Але рябий песик нагадував псові його наймолодшого синка! Така сама зухвала мордочка була й у нього! Такі самі рябі гострі вушка! Такий самий кудлатий закручений хвіст!

Пес подумав: "Авжеж! Так само міг би сидіти й мій наймолодший! Зухвалий, безцеремонний! Тільки б зчинити сварку, тільки б щось накоїти, накапостити! Але глибоко в своїй песячій душі він був усе-таки добросердим песиком!" Тому пес по-дружньому сказав рябому песикові:

— Хлопче, не задирайся! Не треба!

Рябий песик підморгнув викидайлові. Його рожева мордочка сіпнулась, рябі гострі вушка незвично дрібно затремтіли, а кудлатий закручений хвіст швидко-швидко заметлявся.

"Ну точнісінько мій наймолодший,— подумав пес— Великий страхополох і чималий задирака!"

Рябий песик запалив цигарку і пустив троє кілець диму в писок викидайлові.

Пес вийняв йому з морди цигарку й розтовк у попільничці. Потім хвацько вхопив рябого песика за карк, виніс за двері й посадовив на лузі.

— Гайда додому, хлопче,— порадив йому по-дружньому — Тобі давно пора лежати в ліжечку, твоя мама дуже хвилюється!

— Старий бовдур! — перевівши подих, буркнув рябий песик і подріботів геть.

Пес повернувся до кав'ярні.

— Браво, друзяко! — вигукнула пара гостей.

— Професійна робота! — похвалив його лагідний Генріх.

Проте пес засумував. Оскільки рябий песик вельми нагадував його наймолодшого сина, йому все здавалося, ніби це він обізвав його "старим бовдуром".

Опівночі, коли пішли з кав'ярні останні відвідувачі, а лагідний Генріх та його дружина стали прибирати залу й застеляти свіжими скатертинами столи, пес узяв аркуш паперу й почав писати листа:

Любий наймолодший сину!

Сподіваюся, що тобі живеться добре!

Сподіваюся, що всі з тобою дуже люб'язні!

Я часто думаю про тебе й дуже, дуже тебе люблю!

Твій батько.

Пес поклав листа в конверт, надписав адресу наймолодшого сина, наклеїв марку в правому горішньому куті і вкинув листа в поштову скриньку біля парадних дверей. Тепер йому стало не так сумно.

Невдовзі в околиці тільки й розмов було: у кав'ярні "Дикий Генріх" викидайлом найнявся дуже великий, дуже показний і дуже сильний пес. Тому підозрілі типи стали оминати кав'ярню, бешкетники заходили до неї зрідка, а коли й заходили, то поводилися так, ніби їх тут не було.

Іноді до кав'ярні завертав безневинний базіка. Або хтось випивав зайвий кухоль пива і зчиняв легеньку сварку. Якось заскочив червоний півень, який їв за трьох і пив за чотирьох, але грошей при собі не мав. Та в цьому випадку від "викидання" не було б жодної користі.

Пес подумав, чи не звільнитися йому. "Я їм більше не потрібний,— мовив він сам до себе — А просто стовбичити тут, щоб погрожувати чи відлякувати, теж не мета мого життя!"

До того ж пес майже нічого не заробив, адже лагідний Генріх платив лише за "справжні викидання". Бо коли пес тільки підводився загрозливо й, погарчавши, витурював задерія чи примушував замовкнути надто голосного базіку, лагідний Генріх йому за це не платив ні гроша. "Це ж не робота",— пояснював він псові. Пес лютував не через гроші — він просто не терпів скупих людей.

Минав його третій робочий тиждень, була субота, йшов дощ, увечері в кав'ярні було лише кілька відвідувачів. Старий осел і півень біля шинквасу пили пиво, два коти сиділи в тьмяному кутку й лизали шоколадне морозиво, три пси, пава й теля сиділи за круглим столом і гомоніли про становище в світі.

Пес сидів на своєму звичному місці й раз по раз позіхав.

Раптом у дверях з'явився вепр. Середнього зросту, рожевий, не дуже старий і не дуже молодий свійський кабан. Мабуть, приїхав на мопеді, бо під рукою тримав шолом, а живіт йому облягав захисний жилет. Через плече була перевішена торбина.

Вепр попрямував до вішалки, почепив на гачок шолом, струсив зі своєї вепрячої шкіри дощові краплини й довго порпався в торбині.

Лагідний Генріх миттю придріботів до пса.

— Негайно! — прошепотів він — Викиньте вепра на вулицю! —Чим він вам не до вподоби? — запитав пес— Неп'яний, не

лається і на вигляд не розбійник, не баламут!

— Вепр — картяр,— прошепотів лагідний Генріх.

— Ну то й що? — витріщився на нього пес— Грати ж тут можна!

— О, Господи! — зітхнув лагідний Генріх — Ви, бачу, нічого не збагнули! Вепр грає в карти й ошукує людей! Це його фах!

Тим часом вепр сів до столу.

— Пане господарю, ромашковий чай з медом і цитриною! — гукнув він.

— Моя кав'ярня — не картярський дім,— прошепотів лагідний Генріх.— Іди прожени вепра!

Пес рушив до вепра. Той привітно всміхався до нього. Пес зрозумів, що вигнати радісного мокрого вепра із сухого місця буде непросто. Він подумав: "Може, шеф сплутав його з іншим вепром. Зрештою, я також трохи спостережливий і мені він видається симпатичним".

— У вас службова поїздка, пане? — запитав пес. Вепр кивнув головою і відказав:

— Я агент ґудзикової фірми.

Він відкрив свою торбину і витяг кілька взірців. До картонок були пришиті нитяні, рогові, шкіряні, металеві й пластикові ґудзики.

— Моя колекція зразків,— мовив вепр — Якщо вас цікавлять ґудзики, то я можу назвати ціни і терміни поставок!

— Ви дуже люб'язні,— промовив пес— Але наразі мені не бракує жодного ґудзика!

Пес побіг до шинквасу.

— Помилка, шефе! — прошепотів він лагідному Генріхові.— Вепр не картяр! Він агент ґудзикової фірми!

— То він так маскується! — прошепотів лагідний Генріх — Він робить своє діло без галасу, здружується, а потім людей ошукує!

"Ні, ні, ні, сотню разів ні,— думав пес — У вепра лагідний погляд і приємний голос! Вепр незлий! Вепр не підступний!"

Пес витяг із шухляди пакетик чаю, поклав у чашку й залив окропом із експрес-автомата.

— Гей, ви! — обурився лагідний Генріх — Що це ви робите! Я тут господар! А ви — викидайло!

Пес узяв цитрину й порізав її на вісім частиночок. Одну поклав на тарілочку, а поряд — ще баночку меду.

— Якщо господар не обслуговує своїх гостей,— дорікнув він лагідному Генріхові,— то це з радістю зроблю я!

Пес приніс вепрові чай.

— Ще чогось бажаєте? — спитав так, як зазвичай питав лагідний Генріх. Тільки трохи лагідніше.

— Мені аби ще невеличку компанію,— відповів вепр.

Пес підсів до вепра. Він подумав: "Навіщо ходити манівцями! Запропоную йому зіграти в карти! Тоді й побачимо, хто має рацію: лагідний Генріх чи я!"

— Може, перекинемося в карти? — запитав пес.

— З радістю, якщо маєте таке бажання,— відповів вепр.

— Може, у "відьми"? — запитав пес.

— З радістю, якщо маєте бажання,— відповів вепр. І витяг з торбини колоду карт для гри у "відьми".

— На що гратимемо? — запитав пес.

— Грати на гроші заборонено,— відповів вепр.— Зіграємо на ґудзики! —1 витяг з торбини зразки ґудзикової колекції. П'ять ґудзиків дав псові, п'ять залишив собі.

Пес подумав: "Моя правда! Вепр зовсім не хоче грати на гроші! От і побачимо, що милого, безневинного вепра обмовляють!"

— Ставка — по два ґудзики,— запропонував вепр — Хто виграє, тому дістануться чотири ґудзики!

Пес погодився.

Перші чотири ґудзики виграв пес. Наступні чотири ґудзики виграв також пес. Третю четвірку ґудзиків знову виграв пес. Вепр програвав кожну партію! Не минуло й півгодини, як пес заволодів усіма ґудзиками. У вепра не лишилося жодного!

Пес схотів віддати вепрові півкупи своїх ґудзиків, але той відмовився.

— Ні слова більше про це! Я — чесний вепр! Виграв — твоє!

— В такому разі ми не зможемо грати далі! — Псові стало трохи сумно: гра й виграші дарували йому радість.

— Проте... може, щось маленьке та кругленьке, схоже на ґудзика, знайдемо?

Вепр удав, що міркує. Але першим додумався пес.

— Монети! — вигукнув він — Візьмемо монети! Вони точнісінько як ґудзики, хіба що нема дірочок для пришивання, але нам це ні до чого!

Він витяг з гаманця двадцять шилінгових монет.

— У мене, на жаль, нема дрібних,— сказав вепр.

-Зі мною ви поділилися ґудзиками,— мовив пес— Тепер я з радістю поділюся з вами своїми монетами! — І він відсунув вепрові десять шилінгових монет.

Вони грали в "відьми" далі, але тепер вигравав вепр. Коли всі монети опинилися у вепра, пес витяг з гаманця ще вісім монет. Більше дрібняків у нього не було! Після чотирьох ігор вони опинилися також у вепра!

— Я б вам розміняв, якщо маєте паперові гроші,— запропонував вепр.

Пес витяг з гаманця десятишилінгову асигнацію, віддав вепрові й натомість одержав десять шилінгових монет. Потім він ще зіграв у "відьми" п'ять партій і знову позбувся всіх грошей, а також щонайменшого бажання грати далі.

— Годі,— мовив він.— Мені більше не щастить!

— Що означає тут "не щастить"? — Лагідний Генріх підбіг до вепра й вихопив у нього з ратиць карти. Він розіклав їх на столі так, щоб усі вони лежали зворотним боком догори. Зворотний бік карт був позначений червоними та синіми ромбиками.

Коли всі карти лежали на столі, лагідний Генріх витяг із фартуха окуляри, начепив їх і заходився пильно розглядати карти. І він раптом вигукнув:

— Людоньки! Це ж "відьма"! — Він ухопив одну карту, яка в кожному куті мала в червоному ромбику маленьку блакитну крапку.

Лагідний Генріх перевернув карту: це справді була "відьма". Вепр зірвався на ноги, побіг до вішалки, схопив жилет і шолом та й кинувся до виходу. Гроші, що їх він виграв у пса, лишилися на столі.

— Нумо, ворушіться! — вигукнув лагідний Генріх.— Мерщій за вепром! Передамо його поліції!

Пес зібрав гроші.

— Я не зазнав збитків,— промурмотів він.

— Невже? — вирячив очі лагідний Генріх — Вепр — шулер, а за шулерство саджають на три роки за ґрати! Коли цього вепра нарешті затримають, то буде мій найкращий день!

— Так, так! До буцегарні веприща! — закричали гості.

А осел, який зіперся на шинквас і жлуктив своє найулюбленіше пиво, заревів:

— Що таке три роки за ґратами? Нехай веприще мучиться там до кінця свого життя!

А півень, що примостився біля осла, закукурікав:

— Чому до кінця життя? Як на мене, вепра слід негайно заколоти!

Інші гості забарабанили кулаками по столах. Це означало: півень каже правду.

Пес підвівся й мовив:

— У певному сенсі мене, панове, аж занудило! Ви мені огидні! Він узяв валізу, дорожню сумку, надяг капелюха-борзаліно, тричі

закутав шию шаликом, перевісив через плече торбу і, сказавши лагідному Генріхові: "Я йду від вас", залишив кав'ярню.

Надворі була темнюща ніч.