Підозра - Сторінка 5

Нееле був людиною. Тож Нееле був, як і всі люди. Це — підступний силогізм, однак ніхто не годен його заперечити,— відповів велетень, не спускаючи з Берлаха очей. Ніщо в його масивному обличчі не виказувало його думок.

— Припускаю, що фотографію Нееле ти міг побачити в часописі "Лайф", комісаре,— провадив далі єврей.— Це — єдиний знімок з нього, який ще зберігся. Хоч як шукали в цьому прекрасному світі, але іншого так і не знайшли. Тим паче прикро, що на знаменитому знімку не дуже розпізнаєш цього неймовірного ката.

— Виходить, існує тільки один знімок,— міркував уголос Берлах.— А чи це вірогідно?

— Диявол дбає про свою челядь краще, ніж Бог про свою, і це він влаштовує різний збіг обставин,— відповів глузливо єврей.— У списку СС, яким користуються нині криміналісти в Нюрнберзі, Нееле не значиться, його прізвища немає і в жодному іншому реєстрі, він, очевидно, не був членом СС. В офіційних зведеннях із концтабору Штутгоф у штаб-квартиру рейхсфюрера його прізвище жодного разу не згадується, і в додаткових табелях про кількість обслуговуючого персоналу про нього теж нічого не сказано. З цією постаттю, яка не відчуває докорів сумління за незчисленні жертви, пов'язане щось бузувірське, протизаконне, отож навіть нацисти могли б її соромитись. І все-таки Нееле був, ніхто й сумніву не мав у тому, що він існує, не сумнівалися навіть неприторенні безбожники, бо в Бога, який придумує пекельні муки, люди найскоріше вірять. То ж ми тоді в концентраційних таборах — а вони ні в чому не поступалися Штут-гофу — весь час говорили про Нееле, часто навіть більше з чуток, як про одного з найжорстокіших та найне-милосердніших ангелів у цьому раю для суддів і катів. Нічого й не відкрилося, коли почав розсіюватися туман. З самого табору нікого більше не знайшлося, хто міг би щось розповісти. Штутгоф розташований біля Данціга. Тих кілька в'язнів, що витримали тортури, есесівці знищили, коли прийшли росіяни, які притягли за це до відповідальності й повісили "медичних служителів", Нееле ж, проте, серед кандидатів на шибеницю не було, комісаре. Він, очевидно, зарані дременув з табору.

— Але ж його розшукували,— сказав Берлах. Єврей засміявся:

— Кого тільки тоді не розшукували, Берлах! Увесь німецький народ втягли у цю кримінальну справу. Однак Нееле не згадала б жодна людина, бо жодна людина вже не змогла б щось згадати, про його злочини ніхто б не знав, якби під кінець війни в часописі "Лайф" не з'явилося це фото, яке ти бачив, знімок операції, зробленої за всіма правилами хірургічного мистецтва з єдиним лише недоліком, що вона проводилася без наркозу. Людство законно обурилося, і тоді почалися розшуки. Інакше Нееле міг би спокійнісінько зайнятися приватною практикою, перетворитися в якогось безневинного сільського лікаря або влаштуватися курортним фахівцем і десь завідувати яким-небудь дорогим санаторієм.

— А як же потрапив той знімок у "Лайф"? — наївно спитав старий.

— А дуже просто,— спокійно відповів велетень.'— Я його туди подав!

ьерлах рвучко сів на ліжку й здивовано втупився в євреєве обличчя. "Однак Гуллівер знає більше, ніж поліція",— подумав він, щиро вражений. Сповнене пригод життя цього обідраного велетня, якому безліч євреїв завдячували своїм порятунком, минало в тих сферах, де збігалися всі кінці злочинів та жахливих пороків. Перед Берлахом сидів суддя з власними законами, що судив на власний розсуд, виправдовував і засуджував, незалежно від кримінальних кодексів та порядку виконання вироку в уславлених країнах на цьому світі.

— Випиймо горілки,— сказав єврей.— Випити її завжди корисно. Нам треба з нею дружити, інакше на цій Богом забутій планеті втратиш останні солодкі ілюзії.

Він налив у келишки й крикнув:

— Хай живе людина! — Потім вихилив келишок і додав: — Тільки як? Часто це дуже важко.

Комісар сказав, щоб він не кричав, бо прийде нічна сестра. Вони ж, мовляв, у солідній лікарні.

— Християнський світ, християнський світ,— мовив єврей.— Він породив добрих медичних сестер і водночас кваліфікованих убивць.

Старий на хвилину задумався, з нього вже досить було горілки, та зрештою випив і він.

Кімната раптом закружляла, Гуллівер нагадав йому велику летючу мишу, потім кімната спинилася знову, хоча й трохи перекособочилась. Але з цим треба було, мабуть, примиритися.

— Тц знав Нееле! — сказав Берлах.

— Якось випадково мав із ним до діла,—відповів велетень і знову взявся до горілки. Потім почав розповідати, проте вже не так холодно й спокійно, як спершу, а якимсь незвичним голосом, ніби співав, і голос той підсилювався, коли в ньому звучали іронія й кпини, а тоді ставав тихий, глухий, і Берлах розумів, що все це, на-віжене й зловтішне, було лише виявом незмірної скорботи від того незбагненного гріхопадіння колись прекрасного, Богом твореного світу. І ось опівночі цей велетенський "Вічний жид" сидів біля нього, старого комісара, що смертельно хворий лежав у своєму ліжку й вслуховувався у слова чоловіка, який викликав щирий жаль і якого історія нашої доби зробила понурим, страхітливим ангелом смерті.

— Це було в грудні сорок другого,— майже проспівав підбадьорений горілкою Гуллівер, на житейському морі якого нестерпний біль розплився темною масною плямою,— а тоді ще в січні наступного року, коли вже на далеких обріях Сталінграда й Африки сходило сонце надії. Однак це були прокляті місяці, комісаре, і я вперше заприсягнувся усіма нашими шановними талмудистами та їхніми сивими бородами, що я ті місяці не переживу. Та я все-таки вижив, завдяки Нееле, життям якого ти так цікавишся. Про цього чоловіка, що присвятив себе медицині, я можу тобі тільки сказати, що він врятував мені життя, загнавши мене у найглибше пекло й знову витягши звідти за волосся,— метод, який, наскільки мені відомо, витримала лише одна людина, це я, бо я приречений витримувати все; і з надмірної вдячності я анітрохи не завагався, щоб зрадити його, сфотографувавши за роботою. У цьому перекрученому світі трапляються благодіяння, за які можна заплатити тільки негідництвом.

— Не розумію, що ти розказуєш,— відповів комісар, не збагнувши достоту, чи не горілка була причиною такого звірення.

Велетень засміявся й дістав із надр свого каптана другу пляшку.

— Даруй,— сказав він,— моя розповідь довга, але мої муки були ще довші. Те, що я хочу сказати, дуже просте: Нееле оперував мене. Без наркозу. То мені випала така нечувана честь. Даруй мені ще раз комісаре, але я мушу пити горілку як воду, коли лишень про це згадую, надто було тоді моторошно.

— Прокляття,— вигукнув Берлах, а потім у лікарняній тиші пролунало ще раз: — Прокляття! — Він сів у ліжку й мимохіть простяг до чудовиська, що сиділо поруч, порожній келишок.

— Щоб усе це вислухати, треба мати міцні нерви, а ще міцніші, аби це пережити,— провадив далі співучим голосом єврей у старому, заяложеному каптані.— Кажуть, що про ці речі треба врешті забути, і не тільки в Німеччині, в Росії тепер ніби теж лютує жорстокість, садисти є скрізь; але я нічого не хочу забувати й не лише тому, що я — єврей, шість мільйонів мого народу знищили німці, шість мільйонів! А тому, що я все ще людина, дарма що живу у льоху з пацюками. Я відмовляюся бачити якусь різницю між народами й говорити про добрі й погані нації, але різницю між людьми мушу провести, це мені удовбали в голову, і з першим ударом, що врізався в моє тіло, я почав розрізняти катів від катованих. Нові звірства інших стражів порядку в інших країнах я не скидаю з рахунку, який виставляю нацистам і який вони мусять мені сплатити. Я беру на себе сміливість не проводити різниці між тими, хто катує. Вони всі мають однакові очі. Якщо є Бог, комісаре, а моє зганьблене серце більш нічого не сподівається, то перед ним постануть не народи, а люди, й він судитиме кожного зокрема міркою його злочинів й виправдовуватиме міркою його справедливості. Християнине, християнине, послухай, що розповідає іудей, народ якого розп'яв вашого Спасителя і якого тепер разом із його народом християни прибили до хреста: тож лежав я, жалюгідний і тілом, і душею в концентраційному таборі Штутгоф, у таборі смерті, як його називають, поблизу старовинного міста Данціга, через який і розпочалася ця злочинна війна, а тоді вже там заварилося. Єгова був далеко, він зайнявся іншими світами, а може, вивчав якусь теологічну проблему, що заволоділа його піднесеним духом, коротше кажучи, тепер його народ ще з більшою погордою гнали на смерть, отруювали газом, розстрілювали, в залежності від настрою СС та погоди: якщо дув східний вітер, то вішали, а дув південний — то на "юду" нацьковували собак. Був там і той лікар Нееле, долею якого ти так цікавишся, той поборник світового ладу високої моральності. Цими лікарями аж кишіло у кожному таборі, ці гнойові мухи з науковою ревністю займалися масовим убивством, отруювали сотні в'язнів газом, фенолом, карболовою кислотою й іншою трутизною, якою вони користувалися для своєї пекельної втіхи між небом і землею або навіть проводили свої досліди на людині без наркозу, як вони запевняли — з нужди, бо гладкий рейхсмаршал заборонив вівісекції на тваринах. Отож Нееле був там не один. Бач, доведеться про нього заговорити. Під час цодорожей по різних країнах я доб£е надивився на всяких катів і познайомився зі своїми братами. Нееле багато чим вирізнявся як лікар. У звірствах, які полюбляли інші, він участі не брав. Мушу зізнатися, що він допомагав в'язням, наскільки це було можливо й наскільки взагалі це мало сенс робити у таборі, призначенням якого було знищення. Нееле був жахливий у зовсім іншому розумінні, ніж решта лікарів, комісаре. Його експерименти не вирізнялися якимись посиленими катуваннями, а в інших лікарів вправно прив'язані євреї з ревом вмирали під ножами від шоку, спричиненого болем, а не від незугарності лікаря. Жорстокість Нееле полягала в тому, що все це він виконував зі згоди своїх жертв. Хоч як це було дивно, Нееле оперував лише євреїв, які йшли на це добровільно, хоча гаразд знали, що їх чекає; він навіть ставив таку умову, щоб в'язні були присутні під час операції, аби бачили ці жахливі тортури, перш ніж давати згоду на таку ж операцію і собі.

— Та навіщо? — спитав Берлах, затамувавши подих.

— Заради надії,— засміявся велетень, і його груди заходили ходором.— Заради надії.

З очей його іскрилася якась незбагненна твариняча дикість, рубці на обличчі виступили виразніше, руки, ніби лапи, лежали на Берлаховому покривалі, понівечений рот, через який вливалися у це скалічене тіло все нові і нові ковтки горілки, застогнав від неземної скорботи:

— Віра, Надія, Любов, як гарно ці три символи названі у тринадцятому посланні корінфянам.