Плавучий острів - Сторінка 26

Добре видно його чорні гранітні скелі та водоспади, падаючі з центральних височин, вкритих багатющою рослинністю.

Пролив шириною в три милі відокремлює цей острів від Тау — Ати. Для Стандарт-Айленда він занадто вузький, тому доводиться обігнути Тау-Ату з заходу, де бухта Мадре де Діос — за Куком бухта Резольюшен — була першою, яка прийняла кораблі європейців. Цей острів виграв би, перебувай він подалі від свого суперника — Хіва-Оа. Тоді, можливо, їм важче було б воювати один з одним, племена, які їх населяють, не могли б стикатися і займатися взаємознищенням, якому вони дотепер із захопленням віддаються.

Пройшовши повз берегів Мотаньє, які залишилися в східній стороні, острова абсолютно безплідного, голого, безлюдного, комодор Сімкоо, взяв напрямок на Фату-Хіву, яка колись іменувалася островом Кука. Насправді — це просто величезна скеля, заселена птахами тропічного поясу, цукрова голова окружністю в три милі! Після полудня 9 вересня Стандарт-Айленд втрачає з виду цей останній південно-східний острівець архіпелагу.

Узгоджуючи зі своїм маршрутом, штучний острів повертає на південний захід, щоб досягти архіпелагу Помоту (Туамоту) і перетнути його в середній його частині.

Погода як і раніше сприятлива, — тутешній вересень відповідний березню Північної півкулі.

Вранці 11 вересня шлюпка, послана з Бакборт-Харбора, підійшла до плавучого буя, на якому закріплений один з кабелів бухти Магдалени. Кінець мідного дроту, ізольованого шаром гутаперчі, приєднують до апаратів обсерваторії, і таким чином встановлюється телефонний зв’язок з берегами Америки.

Адміністрація Стандарт-Айленда запитує управління Компанії щодо потерпілих аварію з корабля малайців. Чи дозволять губернатору дати їм можливість дістатися на плавучому острові до Фіджі, звідки вони більш швидким і дешевим способом можуть потрапити на батьківщину?

Одержана сприятлива відповідь. Стандарт-Айленду навіть дозволяється, якщо проти цього не заперечуватиме рада іменитих громадян Мільярд-Сіті, плисти далі на захід, до Нових Гебрід, щоб висадити там потерпілих.

Сайрес Бікерстаф повідомляє про це рішення капітану Сароля, і той просить губернатора передати його подяку всьому правлінню в бухті Магдалени.

12. ТРИ ТИЖНІ НА ПОМОТУ

Члени квартету проявили б воістину обурливу невдячність щодо Калістуса Менбара, якби не відчували до нього вдячності за те, що він, нехай навіть дещо зрадницьким способом, заманив їх на плавучий острів. Та чи не все одно, які засоби застосував пан директор, для того щоб перетворити паризьких артистів в настільки захоплено прийнятих, оточених загальним схилянням і щедро оплачуваних гостей Мільярд-Сіті! Себастьєн Цорн все ще продовжує дутися, але ж неможливо покритого колючими голками їжака перетворити на кішечку з м’якою шерстю. А Івернес, Пеншіна, навіть Фрасколен, і не мріють про більш приємне життя. Така чудова прогулянка! Ні небезпек, ні втоми! Прекрасний здоровий клімат, який майже завжди залишався рівним завдяки зміні місця!.. Брати участь в суперництві двох таборів їм не доводиться, їхню музику скрізь приймають, як живу поезію плавучого острова. У сім’ї Танкердонів і в найбільш видних сім’ях лівобортної частини Мільярд-Сіті їх приймають так само охоче, як в родині Коверлі і в інших іменитих людей правобортної сторони; в мерії до них проявляють найвищу повагу губернатор і його підлеглі, в обсерваторії — комодор Сімкоо і його помічники; у них прекрасні відносини з полковником Стьюартом і його людьми, квартет їх сприяє і католицьким святам і богослужінням у протестантській церкві, вони знаходять собі друзів в обох портах, на заводах, серед службовців і робітників. Хіба можуть в таких умовах наші французи пошкодувати про той час, коли вони роз’їжджали по містах Сполучених Штатів? І чи знайдеться такий байдужий до утіх життя чоловік, який не позаздрить їм?

"Ви станете мені руки цілувати!" — сказав пан директор під час першої їхньої зустрічі.

І якщо вони цього не зробили і ніколи не зроблять, то лише тому, що цілувати руки у чоловіків не прийнято.

Одного разу Атаназій Доремюс, найщасливіший — якщо такі взагалі існують — із смертних, сказав їм:

— Я на Стандарт-Айленді вже близько двох років і без жалю готовий пробути тут і шістдесят років, тільки б мені гарантували, що через шістдесят років я ще буду живий...

— Видно, життя вам не обридло, — відповів йому Пеншіна, — раз ви хотіли б прожити до ста!

— О пан Пеншіна, будьте впевнені, що я і доживу до ста років! Ну навіщо помирати на Стандарт —Айленді?..

— Усюди ж помирають...

— Тільки не тут, шановний пане, тут, як і в раю небесному, не вмирають!

Що на це відповісти? Все ж від часу до часу траплялося, що й на цьому чарівному острові нерозумні люди вирушали на той світ. Тоді їх останки перевозили на пароплавах в бухту Магдалени. Видно, вже так доля вир ішила, що в нашому недосконалому світі повне блаженство недосяжне.

Все ж і на горизонті Стандарт-Айленда спостерігаються деякі чорні цятки, —доводиться навіть визнати, що вони поступово набувають форми насичених електрикою хмар, які незабаром можуть вибухнути грозами, бурями і шквалами.

Все загострюється суперництво Танкердонів і Коверлі і вселяє побоювання. Їх прихильники теж ворогують між собою. Чи не дійде справа в один прекрасний день до сутички між двома партіями? Чи не загрожують Стандарт —Айленду смути, заколоти, революції? Чи вистачить у головного управління енергії, а у губернатора Сайреса Бікерстафа твердості, щоб зберегти мир між цими Капулетті і Монтеккі плавучого острова? Від суперників, чиє самолюбство, мабуть, безмежне, можна чекати всього.

З того часу, як при переході через екватор між ними відбулося зіткнення, обидва мільярдера знаходяться у відкритій ворожнечі. І того й іншого підтримують їхні друзі. Між двома частинами острова припинилися всякі відносини. Побачивши один одного здалека, люди намагаються не зустрічатися, а якщо зустріч виявляється неминучою, — якими вони обмінюються загрозливими жестами і злісними поглядами! Поширився навіть слух, ніби колишній чиказький комерсант і ще кілька лівобортників мають намір заснувати торговий дім, ніби вони домагаються у Компанії дозволу побудувати великий завод, завести на острів сто тисяч свиней, забити їх, засолити і продавати на різних архіпелагах Тихого океану.

Можна сказати, що тепер особняк Танкердона і особняк Коверлі представляють собою два порохових погреби. Достатньо іскри, і вони злетять у повітря, — а з ними і весь плавучий острів. Не слід забувати, що врешті —решт це всього лише судно, що пливе над глибинними провалами Тихого океану.

Вибух, зрозуміло, може відбутися лише в "чисто моральному плані", — якщо допустимо такий вислів, — але він привів би до вельми плачевних наслідків; безсумнівно, імениті громадяни вирішили б покинути острів. А таке рішення виявилося б фатальним для всього майбутнього Компанії Стандарт-Айленд і для її фінансового становища.

Словом, ця незгода чревата небезпечними ускладненнями, якщо не матеріальними катастрофами. Та й хтозна, чи не загрожують острову навіть і такі лиха?..

Справді, владі Стандарт —Айленда, пильність якої ослабла в атмосфері оманливої безпеки, слід було б уважніше спостерігати за капітаном Саролем і його малайцями, настільки гостинно прийнятими після загибелі їх судна! Не можна сказати, щоб вони вели підозрілі розмови, — вони взагалі не балакучі, живуть відособлено і не заводять ні з ким ніяких відносин, насолоджуючись безтурботним існуванням, про яке вони не раз згадають на своїх диких Нових Гебридах! Чи є привід підозрювати їх в чому —небудь? І так і ні. Більш пильний спостерігач помітив би, що вони цілими днями шастають по острову, вивчають Мільярд-Сіті, розташування його вулиць, палаців і особняків, немов хочуть скласти найточніший план міста. Їх зустрічаєш і в парку і в околицях. Вони з’являються в Бакборт-Харборі і в Штирборт-Харборі і стежать за прибуттям і відходом кораблів. Буває, що під час далеких прогулянок вони досліджують узбережжі, де вдень і вночі чергує митна охорона, або відвідують батареї, розташовані в носовій і кормовій частині Стандарт-Айленда. Але ж це так природно! Чи можуть малайці, перебуваючи у вимушеній бездіяльності, краще використовувати свій час і чи є підстави вбачати тут щось підозріле?

Між тим комодор Сімкоо веде Стандарт-Айленд з невеликою швидкістю в південно-західному напрямку. Івернес, немов все його єство оновилося з тих пір, як він став плавучим остров’янином, цілком віддається зачаруванню цієї подорожі. З Пеншіна і Фрасколеном сталося те ж саме. Які чудові концерти вони дають двічі на місяць в казино, і як прекрасні їхні виступи на вечорах і балах, куди їх намагаються залучити, обіцяючи золоті гори! Щоранку з газет Мільярд —Сіті, яким підводні кабелі доставляють найсвіжіші телеграфні повідомлення про найважливіші події, а пароплави, що здійснюють регулярні рейси, привозять кожні два-три дні цікавий матеріал для хроніки, вони дізнаються всі новини світського життя, науки, мистецтва та політики Старого і Нового Світу. Що стосується політики, то треба зазначити, що англійська печать всіх напрямків не перестає заперечувати проти існування плавучого острова, який обрав місцем своїх подорожей Тихий океан. Але на ці заперечення ні на Стандарт —Айленді, ні в бухті Магдалени не звертають уваги.

Згадаємо також, що вже протягом декількох тижнів Себастьєн Цорн і його товариші читають в рубриці закордонних звісток, що їх доля обговорюється в американських газетах. Таємниче зникнення знаменитого Концертного квартету, який користувався таким успіхом у Сполучених Штатах, не могло не викликати неабиякого галасу. Коли в призначений день квартет не прибув до Сан-Дієго, це місто першим забило на сполох. Почали збирати відомості, і в кінці кінців з’ясувалося, що французькі артисти були викрадені і тепер знаходяться на плавучому острові. Втім, оскільки вони самі не протестували проти цього викрадення, обміну дипломатичними нотами між Компанією Стандарт — Айленда і федеральним урядом не було. Коли квартету заманеться знову з’явитися там, де він здобував такі успіхи, його зустрінуть найкращим чином.

Зрозуміло, що обидві скрипки і альт примусили до мовчання віолончель, яка не проти була б стати причиною оголошення війни і військових дій між Новим Світом і "перлиною Тихого океану"!

Втім, наші музиканти не раз уже писали до Франції, після того як їх насильно помістили на плавучому острові.