Плавучий острів - Сторінка 49

Та й хвороби здійснюють серед них сильні спустошення; наприклад, у тисяча вісімсот сімдесят п’ятому році тільки від віспи загинуло більш тридцяти тисяч осіб. Але ж архіпелаг Фіджі — благодатна країна, як ви самі можете судити! Якщо у внутрішніх частинах островів середня температура дуже висока, то вона досить помірна на узбережжі, де прекрасно ростуть фрукти, овочі, всілякі дерева, кокосові пальми, банани і т.д. Тільки й праці, що збирати бульби ямсу, таро9 і добувати зі стовбурів сагової пальми поживну речовину.

— Саго! — вигукує Фрасколен. — Мимоволі згадується наш "Швейцарський Робінзон!"

— Що стосується свиней і курей, — продовжує комодор Сімкоо, — то ці тварини надзвичайно розмножилися, з тих пір як їх завезли на острів. Тому тут зовсім не важко задовольняти всі життєві потреби. На жаль, тубільці схильні до лінощів, до far niente10, незважаючи на те, що відрізняються живим розумом, дотепні...

— Відомо, що коли діти дуже розвинені... — говорить Фрасколен.

— Вони недовговічні? — відповідає комодор Сімкоо.

І правда, хіба всі ці тубільці — полінезійці, меланезійці та інші — сильно відрізняються від дітей?

Прямуючи до Віті-Леву, Стандарт-Айленд зустрічає на шляху безліч островів, наприклад Вануа-Вату, Моала, Нгау, але зупинок там не роблять.

З усіх боків до плавучого острова спрямовуються, огинаючи його берега, цілі флотилії довгих пиріг з балансирами з схрещених бамбукових палиць, який підтримують човен у рівновазі. Пироги снують туди-сюди, витончено маневрують, але навіть не намагаються зайти ні в Штирборт-Харбор, ні в Бакборт-Харбор. Так, ймовірно, їх туди і не допустили б, беручи до увагу досить погану репутацію фіджійців. Правда, з тих пір як європейські місіонери в 1835 році влаштувалися на Лакембі, майже всі тубільці прийняли християнство весліанського спрямування, хоча серед них і є кілька тисяч католиків. Але предки їх були прихильні до людоїдства, і, можливо, що вона і тепер не остаточно ще втратили смак до чолов’ятини.

До того ж тут замішана і релігія. Їх боги любили кров. Ці племена розцінювали добрі почуття як слабкість і навіть як гріх. З’їсти ворога значило надати йому честь. Людину упосліджену, правда, теж варили, але не з’їдали. На бенкетах головними ласощами було м’ясо дітей, і не настільки вже багато часу минуло з тієї пори, коли король Такумбау з задоволенням сідав під деревом, на кожній гілці якого стирчала якась частину людського тіла, призначена для королівського столу. Іноді траплялося, що ціле плем’я, — так сталося з племенем нулока на Віті-Леву, недалеко від Намози, було з’їдено все цілком, за винятком декількох жінок: одна з них дожила до 1880 року.

Вже якщо Пеншіна не виявить на якому-небудь тутешньому острівці онуків людожерів, які ще дотримуються древніх звичаїв, то йому доведеться остаточно розпрощатися з надією знайти хоча б слід "місцевого колориту" на архіпелагах Тихого океану.

Західна група Фіджі складається з двох великих островів, Віті-Леву і Вануа-Леву, і двох меншого розміру, Кандаву і Тавеуні. На північний захід від них знаходяться острови Ясава, і там же відкривається прохід Раунд-Айленд.

Комодору Сімкоо треба буде пройти через нього, щоб взяти курс на Нові Гебріди.

Після полудня 25 січня на горизонті з’являються висоти Віті-Леву. Цей гористий острів — найбільший в архіпелазі, він на третину більше Корсики, тобто займає площу в десять тисяч шістсот сорок п’ять квадратних кілометрів.

Його вершини піднімаються на тисячу двісті — тисячу п’ятсот метрів над рівнем моря. Це — згаслі або принаймні тимчасово заснулі вулкани, які зазвичай прокидаються в дуже поганому настрої.

Віті-Леву з’єднаний зі своїм північним сусідом, Вануа-Леву, підводним скелястим бар’єром, який напевно виступав на поверхню в епоху формування цієї частини нашої планети. Тепер Стандарт-Айленд міг безпечно пливти над ним. З іншого боку, на північ від Віті-Леву, глибина моря — від чотирьохсот до п’ятисот метрів, а на південь — від п’ятисот до двох тисяч метрів.

Перш столицею архіпелагу була Левука на острові Овалау, на схід від Віті-Леву. Може бути, факторії, засновані там англійськими фірмами, і тепер важливіші, ніж факторії Суви, нинішньої столиці, на острові Віті-Леву.

Але цей порт дуже зручний для навігації, бо розташований на південно —східному краю острова, між двома річковими дельтами, чиї води рясно зрошують узбережжі. Що стосується порту, де швартуються пароплави, які здійснюють рейси на Фіджі, то він розташовується в глибині бухти Нгалао, на півдні острова Кандаву, в пункті, найбільш близькому до Нової Каледонії, до Австралії, до французьких островів Нової Зеландії і Лоялті.

Стандарт-Айленд зупиняється біля входу в порт Сува. Формальності виконані, і вільний доступ на острів дозволено в той же день. Так як відвідування островів громадянами Мільярд-Сіті тільки вигідні для колоністів і для тубільців, мільярдці можуть бути впевнені у відмінному прийомі, хоча тут, ймовірно, більше розрахунку, ніж почуття. Але не треба забувати все-таки, що Фіджі — колонія британської корони, а відносини між Форін Офіс11 і "Стандарт-Айленд компані", коли остання ревниво оберігає свою незалежність, залишаються як і раніше натягнутими.

На наступний день, 26 січня, торговці Стандарт-Айленда рано вранці з’їжджають на берег, щоб закупити потрібні їм товари або продати свої.

Туристи, а між ними наші парижани, теж не змушують себе чекати. Хоча Пеншіна і Івернес люблять жартувати над Фрасколеном — старанним учнем комодора Сімкоо — з приводу його "етно-нудно-географічних студій", як висловлюється "Його високість", вони тим не менш користуються його знаннями. У другої скрипки завжди знайдеться яка-небудь повчальна відповідь на питання товаришів про жителів Віті-Леву, їх звичаї і вдачі. Сам Себастьєн Цорн при випадку удостоює його розпитуваннями, і той же Пеншіна, дізнавшись, що ці місця були головною ареною людоїдства, не може втриматися від зітхання.

— Так... але ми з’явилися занадто пізно, і ви побачите, що ці зніжені цивілізацією фіджійці опустилися до смажених курчат і вареної шинки з горошком!

— Людожер! — кричить йому Фрасколен. — Тебе б слід було подати до столу короля Такумбау.

— Хе, хе! Антрекот Пеншіна по-бордоськи...

— Ну, гаразд, — втручається Себастьєн Цорн. — Якщо ми будемо втрачати час в порожніх спорах...

— То не зможемо йти вперед, до прогресу! — вигукує Пеншіна. — Ось фразочка по твоєму смаку, чи не так, мій старий віолончеллулоїдист! Ну, що ж — кроком руш вперед!

Будинки міста Сува, розташованого на правому боці невеликої бухти, розсипалися по схилу зеленого пагорба. У місті є набережні, пристосовані для причалу кораблів, вулиці з дощатими тротуарами, зовсім такі, як на пляжах великих морських курортів. Дерев’яні одноповерхові будинки, зрідка і з другим поверхом, мають веселий і чистий вид. В околицях міста — тубільні хижки з дахами, загостреними у вигляді рогів і прикрашеними раковинами. Дахи ці дуже міцні і добре витримують зимові дощі, які ливнем ллються з травня по жовтень.

І дійсно, в березні 1871 року, якщо вірити Фрасколену, добре підкованому у царині статистики, Мбуа, розташована в східній частині острова, отримала за одну добу тридцять вісім сантиметрів води.

Віті-Леву відданий примхам клімату не в меншій мірі, ніж інші острова, і рослинність на одному березі сильно відрізняється від рослинності на іншому. На одній стороні, яка овівається південно-східними пасатними вітрами, атмосфера волога, і там ростуть розкішні ліси.

На іншій — простягаються величезні савани, які відмінно можна обробляти і засівати. Помічено, що деякі дерева на архіпелазі починають пропадати, між іншим сандалове, яке майже зовсім зникло, а також сосна Фіджі — "Даку".

Все ж, гуляючи по острову, квартет переконується, що флора його залишилася тропічно розкішною. Всюди ліси кокосових і всяких інших пальм, з стволами, обліпленими паразитуючими орхідеями, заросли казуарин, панданусів, акацій, деревовидних папоротей, а в заболочених місцях багато мангрових дерев з повітряними коренями. Однак вирощування бавовни і чаю не дало тих результатів, які обіцяє теплий і вологий клімат. І насправді, ґрунт на Віті-Леву той же, що і на всіх інших островах архіпелагу — глинистий, жовтуватого кольору, що складається з одного вулканічного попелу, якому перегній надає родючі властивості.

Фауна тут не різноманітніше, ніж на інших островах Тихого океану: до сорока порід птахів — акліматизовані папуги та канарейки, летючі миші, легіони щурів, неотруйні плазуни, яких тубільці дуже охоче вживають в їжу, ящірки в такій кількості, що невідомо, куди від них подітися, і огидні таргани, ненажерливі, як людоїди.

Зате хижих звірів зовсім немає, і тому Пеншіна не може не пожартувати:

— Нашому губернатору, Сайресу Бікерстафу, варто було б зберегти кілька пар левів, тигрів, пантер і крокодилів і висадити їх на Фіджі... Тим самим він тільки повернув би отримане, — адже острова належать Англії.

Тубільці — змішання полінезійської і меланезійської рас — досить красиві, хоч і не так, як на Самоа або Маркізьких островах. Чоловіки — з бронзовим, майже чорним кольором шкіри, з пишним кучерявим волоссям, — відрізняються високим зростом і міцним складанням; серед них багато метисів.

Одяг їх примітивний, часто на них тільки пов’язка на стегнах або плащ з тубільної тканини, так званої "маси", що виробляється з волокна особливої шовковиці, яка йде тільки на виготовлення паперу. Тканина спочатку виходить чисто біла, але фіджійці вміють фарбувати її і покривати строкатим візерунком; вона користується великим попитом на всіх архіпелагах східній частині Тихого океану. Слід додати, що тубільці не гребують при нагоді одягатися в старі європейські обноски, що потрапили сюди через лахмітників Сполученого королівства або Німеччині. Парижанинові не втриматися від веселих зауважень при вигляді фіджійців, спотворених брюками, які втратили свою первісну форму обшарпаними пальто або навіть фраком, який, переживши різноманітні стадії занепаду, закінчує своє існування на плечах уродженця Віті-Леву.

— Про такий фрак можна написати цілий роман... — говорить Івернес.

— Роман про фрак, який врешті-решт так обчикрижили! — додає Пеншіна.

Що стосується жінок, то вони, незважаючи на весліанські проповіді, більш-менш пристойно одягнені в спідницю і кофточку з тієї ж масі.