Плавучий острів - Сторінка 63

Якщо це неможливо, то чи не можна встановити між ними зв’язок? Це питання невдовзі отримує позитивне рішення, тому що в Бакборт-Харборі виявляють багато справних човнів. Об’їхавши на човні окремі шматки плавучого острова, комодор Сімкоо буде знати, які є ресурси, скільки залишилося прісної води, скільки харчів.

Але чи є можливість встановити, на якій широті і довготі знаходиться ця флотилія уламків?

Ні, за відсутністю інструментів для вимірювання висоти сонця над горизонтом цього встановити не можна, і тому неможливо отримати уявлення про те, чи знаходиться зазначена флотилія поблизу від якогось острова чи материка.

В дев’ять годин ранку комодор Сімкоо сідає з двома своїми офіцерами в шлюпку, надіслану з Бакборт-Харбора. На цьому човні він відвідує інші уламки. Ось що з’ясувалося під час обстеження: опріснювальні апарати Бакборт— Харбора знищені, але у водосховищі вистачить ще на два тижні питної води, якщо витрачання її буде суворо обмежена. Що стосується запасів портового складу, то вони можуть забезпечити врятувалися їжею приблизно на такий же термін.

Значить, потерпілим аварію корабля необхідно не пізніше ніж за два тижня висадитися в будь-якому пункті Океанії.

Відомості ці можуть вважатися до певної міри заспокійливими. Все ж комодору Сімкоо доводиться з прикрістю визнати, що жахлива ніч коштувала багатьох сотень життів. Страждання сімейств Танкердонів і Коверлі не можна описати. Ні Уолтер, ні міс Ді не були виявлені на уламках, які об’їздив комодор. У момент катастрофи молодий чоловік, несучи на руках свою наречену, яка втратила свідомість прямував до Штирборт-Харбору, а від цієї частини Стандарт— Айленда на поверхні Тихого океану не залишилося нічого.

Після полудня вітер поступово починає спадати, море заспокоюється і шматки острова тільки трохи погойдуються на хвилях. Завдяки швидким шлюпкам Бакборт-Харбора комодор Сімкоо може зайнятися розподілом продовольства, причому кожен потерпілий отримає рівно стільки, щоб лише не померти з голоду.

Втім, людям тепер стало легше спілкуватися один з одним. Окремі уламки острова, підкоряючись закону взаємного тяжіння, подібно шматочках пробки на поверхні налитої в таз води, потроху зближуються один з одним. І це здається хорошою ознакою довірливому Калістусу Менбару, який вже передбачає відродження своєї "перлини Тихого океану".

Ніч проходить у цілковитій темряві. Як далеко той час, коли авеню Мільярд-Сіті, вулиці його торгових кварталів, галявини парку, поля і луки сяяли електричними вогнями, коли алюмінієві місяця щедро заливали своїм сліпучим світлом весь плавучий острів!

У темряві сталося кілька зіткнень між окремими уламками.

Ударів уникнути було не можна, але, на щастя, вони не були сильні і не заподіяли лиха.

На світанку всі переконалися, що уламки сильно зблизилися між собою і пливуть разом по спокійному морю, не зачіпаючи один одного. Щоб перебратися з одного на інший, достатньо кількох помахів весла. Комодору Сімкоо не складає ніяких труднощів порядок постачання водою і продовольством.

Потерпілі самі розуміють, що це зараз головне, і спокійно миряться з нестатками.

Човни перевозять цілі родини. Люди розшукують втрачених рідних. Яка радість знайти своїх близьких, не думаючи про майбутні небезпеки! Яке горе — марно волати до відсутніх!

Штиль, усталений на море, — обставина дуже радісна. Все ж, можливо, треба пошкодувати про те, що південно-східний вітер спав. Він допоміг би течії, яка в цій частині Тихого океану прямує до австралійських земель.

За наказом комодора Сімкоо всюди розставлені спостерігачі, які ретельно оглядають горизонт по всій його окружності. Якщо з’явиться який-небудь корабель, йому одразу ж стануть подавати знаки. Але в цих віддалених областях океану кораблі рідкісні, особливо ж тепер, коли починаються рівноденні бурі.

Надія помітити димок, що стелеться над лінією, яка відокремлює небо від води, або побачити вітрило, що вимальовується на обрії, отже, дуже мала... І, проте, близько другої години пополудні комодор Сімкоо отримує від одного зі спостерігачів наступне донесення:

"У північно —східному напрямку помітна точка, яка переміщається, і, хоча не можна розрізнити самий корпус, повз Стандарт-Айленда, очевидно, проходить якесь судно".

Ця новина викликає надзвичайне хвилювання. Король Малекарлії, комодор Сімкоо, офіцери, інженери, всі спрямовуються на ту сторону, звідки помічений корабель. Відданий наказ привернути увагу помахами прапорів, укріплених на довгих жердинах, і залпами з наявних рушниць. Якщо настане ніч, а сигнали не будуть помічені, на головному уламку запалять багаття, в темряві він буде видно на великій відстані, його обов’язково примітять. Але до вечора чекати не довелося. Судно, про яке йде мова, явно наближається. Над ним розстилається густий дим, і немає сумніву, що воно йде до останків Стандарт —Айленда. Тому біноклі не втрачають його з виду, хоча корпус судна лише незначно піднятий над рівнем моря, і воно не має ні щогл, ні вітрил.

— Друзі мої, — лунає незабаром вигук комодора Сімкоо, — тепер можна сказати з упевненістю: це уламок нашого острова... і це може бути тільки Штирборт-Харбор, який плином віднесло далеко в море!.. Цілком ймовірно, містеру Сомуа вдалося виправити машину і він прямує до нас!

Новина ця зустрінута з божевільним захватом. Всім здається, що тепер порятунок забезпечено! З цим уламком Штирборт-Харбора до Стандарт— Айленду немов повертається життєво необхідний орган.

Все дійсно сталося так, як припустив комодор Сімкоо.

Відірвавшись від Стандарт-Айленда, Штирборт-Харбор, підхоплений протитечією, був віднесений до північного сходу. З настанням ранку містер Сомуа, провівши деякі лагодження злегка пошкоджених машин, повернувся до місця аварії, везучи ще кілька сотень тих, хто залишився в живих.

Через три години Штирборт-Харбор знаходиться на відстані одного кабельтова від флотилії... І з якою радістю, якими захопленими криками його зустрічають! Уолтер Танкердон і міс Ді Коверлі, яким вдалося знайти на ньому притулок перед катастрофою, знаходяться тут же, один біля одного...

З прибуттям Штирборт-Харбора виникають деякі шанси на порятунок. На складах порту достатньо пального, щоб протягом декількох днів приводити в рух машини, підтримувати роботу динамо і обертання гвинтів.

П’ять мільйонів кінських сил, якими він володіє, допоможуть дістатися до найближчої землі. Згідно зі спостереженнями, проробленим комодором Сімкоо, такий землею є Нова Зеландія.

Але складність полягає в тому, що на Штирборт-Харборі треба розмістити кілька тисяч чоловік, а поверхня його — всього шість —сім тисяч квадратних метрів. Чи не послати його шукати підмоги за п’ятдесят миль?

Але це вимагало б занадто багато часу, а години залишаються лічені. Адже щоб уберегти потерпілих аварію корабля від мук голоду, не можна втрачати жодного дня.

— Є вихід набагато краще, — каже король Малекарлії. — На уламках Штирборт-Харбора, батареї Хвилеріза й батареї Корми можна розмістити всіх, які залишилися в живих. З’єднаємо ці три уламка міцними ланцюгами і розташуємо їх один за одним, як баржі, які тягне буксир. Потім Штирборт-Харбор встане на чолі каравану і за допомогою своїх п’яти мільйонів кінських сил доставить нас до Нової Зеландії!

Рада чудова, практично здійсненна і має всі шанси на успіх, раз Штирборт-Харбор володіє настільки потужною рушійною силою. У серця людей знову повертається впевненість у порятунку, як ніби вони вже бачать бажану гавань.

Залишок дня всі трудяться, поспішаючи пришвартувати ланцюгами один до одного осколки Стандарт-Айленда. Комодор Сімкоо вважає, що таке плавуче намисто може робити від восьми до десяти миль на добу. Отже, з допомогою течії воно в п’ять діб пройде відстань, що відділяє його від Нової Зеландії. На цей час харчів напевно вистачить. Однак, обережності заради і в передбаченні можливих затримок, обмеження в їжі будуть суворо дотримуватися.

Близько сьомої години вечора, коли все було готово, Штирборт-Харбор зайняв своє місце на чолі каравану. Його гвинти обертаються, і, ведучи на буксирі два інших уламка, він починає повільно рухатися по морю, на якому панує повний штиль.

На світанку наступного дня спостерігачі втратили із виду останні залишки Стандарт —Айленда.

Ніяких надзвичайних подій не трапилося 4, 5, 6, 7 і 8 квітня. Погода сприятлива, брижі ледь відчуваються, і плавання проходить у чудових умовах.

Дев’ятого квітня близько восьми годин ранку з лівого борту помічена земля —високий берег, видний здалеку.

За допомогою інструментів, що збереглися в Штирборт-Харборі, зроблені вимірювання, і вже не залишається жодних сумнівів, що це край І-ка-на-Мауї, великого північного острова Нової Зеландії.

Проходить ще один день, ще одна ніч, і назавтра, 10 квітня вранці, Штирборт-Харбор зупиняється на відстані одного кабельтова від берега бухти Раваракі.

Яке заспокоєння, яке почуття безпеки охоплює людей, коли вони відчувають під ногами справжню землю замість штучного ґрунту Стандарт —Айленда!

І, проте, міцно збудоване самохідне судно існувало б ще дуже довго, якби пристрасті людські, що виявились сильніше вітрів і хвиль, не сприяли його руйнуванню!

Потерпілі гостинно прийняті новозеландцями, які негайно постачають їх усім, у чому вони потребують.

Після прибуття в Окленд, столицю острова І-ка-намауі, з усією урочистістю, якої вимагають обставини, справляють весілля Уолтера Танкердона і міс Ді Коверлі. Додамо, що Концертний квартет в останній раз виступав перед публікою Стандарт-Айленда при здійсненні цієї церемонії, на якій побажали бути присутніми все мільярдці. Це буде щасливий шлюбний союз, і як шкода, що в інтересах громадського благополуччя він не був укладений раніше! Кожен з молодят має зараз щорічний дохід розміром не більше одного жалюгідного мільйона...

— Але, — як висловився з цього приводу Пеншіна, — треба думати, що і при цих мізерних коштах вони все ж знайдуть щастя!

Що стосується Танкердонів, Коверлі та інших іменитих сімей, то вони мають намір повернутися в Америку, де їм не доведеться оскаржувати один у друга влади губернатора плавучого острова.

Те ж рішення приймають комодор Етель Сімкоо, полковник Стьюарт і їх офіцери, службовці обсерваторії і навіть пан директор Калістус Менбар, який ні в якій мірі не схильний відмовлятися від думки побудувати новий штучний острів.

Король і королева Малекарлії не приховують, що вони жалкують про Стандарт-Айленді, на якому вони думали мирно закінчити свої дні...