Подорож на Місяць - Сторінка 22
- Жуль Верн -Там вони були прокладені крізь товсті стінки чавуну і підіймалися до грунту через отвори у мурованні, зроблені для цього. На вершині Стонз-Гілла усі дроти, підтримані жердинами на протязі 4 кілометрів, з'єднувалися з потужною батареєю Бунзена і проходили через переривачі струму. Досить було натиснути пальцем кнопку приладу, щоб негайно включити струм і запалити 200 тонн піроксиліну. Звичайно, батарея мала діяти лише в останній момент.
28 листопада 800 патронів були укладені на дно колумбіади. Цю частину операції вдалося зробити успішно. Але скільки хвилювань, скільки неспокою і турбот зазнав президент Барбікен! Даремно він заборонив входити за огорожу Стонз-Гілла. Щодня зацікавлені обступали огорожу, і деякі нерозсудливо палили цигарки серед ящиків піроксиліну. Барбікен лютував, а Дж. Т. Мастон допомагав йому, енергійно проганяючи настирливих відвідувачів і підбираючи ще димуючі недокурки сигар, що їх повсюди кидали янкі. Обов'язок цей був важкий, бо понад 300 тисяч чоловік тиснулося навколо огорожі. Мішель Ардан охоче запропонував свої послуги для охорони ящиків під час перевозу їх до жерла колумбіади, але його самого бачили з величезною сигарою в роті, коли він ганявся за необережними, подаючи їм поганий приклад. Президент Гарматного клубу побачив тоді, що він не може сподіватися допомоги від цього безнадійного курця, і повинен наглядати ще й за ним.
Нарешті, вдалось укласти у гармату весь необхідний піроксилін. Третє парі капітана Ніколла було через це програно. Залишалося ще ввести в колумбіаду снаряд і покласти його на товстий шар піроксиліну.
Але перед тим, як узятися до цієї операції, необхідні для подорожі предмети були розташовані у вагоні-снаряді. Їх було чимало, і коли б дозволили Мішелю Арданові робити, те що він хоче, він незабаром зайняв би все місце, приділене для мандрівників. Не можна навіть уявити, чого тільки цей чарівний француз не бажав повезти з собою на Місяць. Це була безліч некорисних речей. Але Барбікен дозволив брати лише конче потрібне. Кілька термометрів, барометрів і підзорних труб були розташовані у ящиках для інструментів.
Мандрівники хотіли дивитися на Місяць під час свого перельоту і, щоб полегшити ознайомлення з цим новим світом, вони взяли з собою чудову карту Бера і Медлера, селенографічний атлас на чотирьох аркушах, який справедливо вважається зразком спостереження і терпіння. Він подає з надзвичайною точністю найдрібніші деталі тієї частини світила, яка обернена до Землі. Гори, долини, улоговини, кратери, жолоби, борозни — все це можна побачити там у точному масштабі, з правильною орієнтацією і з усіма назвами, починаючи від гір Дерфель і Лейбніц, вершини яких височать на східній частині диска, аж до "Моря холоду", яке простяглося в полярній області місячної кулі.
Отже, це був дорогоцінний документ для подорожніх, бо вони могли обізнатися з країною ще до свого приїзду туди.
Вони взяли з собою три рушниці і три. мисливські карабіни з відповідною кількістю пороху та свинцю.
— Ще невідомо, з ким там доведеться мати справу, — сказав Мішель Ардан. — Людям або тваринам, може, буде не до вподоби, що ми приїхали відвідати їх! Отже, треба вжити запобіжних заходів.
До інструментів особистого захисту були додані ломи, мотики, ручні пилки й інше необхідне знаряддя, вже не кажучи про одяг, придатний для всіх температур — від холоду полярних країв до спеки жаркої зони.
Мішель Ардан бажав узяти з собою в експедицію кілька тварин, хоч і не всіх порід, бо він не вважав за потрібне акліматизувати на Місяці отруйних гадюк, тигрів, алігаторів та інших шкідливих тварин.
— Ні, — сказав він Барбікенові, — їх не треба, але кілька в'ючних тварин — волів або корів, ослів або коней — це було б дуже корисно для нашої подорожі.
— Я згоден, мій любий Ардан, — відповів президент Гарматного клубу, — але наш вагон-снаряд не вмістить їх. Та він для цього і не призначений. Отже, залишаймося в межах можливого.
Нарешті, після довгих суперечок умовились задовольнитися лише тим, що візьмуть з собою чудового мисливського собаку, який належав Ніколлові, та ще одного сильного ньюфаундлендського пса. Кілька ящиків найкориснішого насіння було додано до необхідних предметів. Коли б дозволити Мішелю Арданові робити те, що він бажав, він захопив би ще кілька клунків з землею, щоб було де сіяти насіння. У всякому разі він узяв з собою дванадцять рослин, які були пильно загорнуті у солому й розташовані в кутку снаряда.
Залишалося ще дуже важливе питання про харчові продукти, бо треба було передбачати, що снаряд може потрапити на зовсім неродючу частину Місяця. Барбікен вирішив узяти провіанту на рік, але треба додати, — хай це нікого не дивує, — що цей провіант складався з м'ясних консервів і овочів, зведених до найменшого об'єму тиском гідравлічного преса, які мали в собі велику кількість поживних речовин. Вони не були різноманітні, але в такій експедиції доводилося задовольнятися ними. Крім того, мандрівники взяли запас горілки до 200 літрів і води, якої вистачило б на два місяці. І справді, внаслідок останніх астрономічних спостережень ніхто не мав сумніву в тому, що певна кількість води є на поверхні супутника Землі. Щодо провіанту, було б безглуздям вважати, що жителі Землі не знайдуть там для себе нічого придатного на їжу. Мішель Ардан не мав сумніву в цьому, і коли б це було не так, він не наважився б туди вирядитися.
— Крім того, — сказав він одного дня своїм приятелям, — ми не зовсім будемо покинуті нашими товаришами на Землі, якщо вони постараються не забути за нас.
— Цього ніколи не буде! — відповів Дж. Т. Мастон.
— Як це ви розумієте? — спитав Ніколл.
— Нічого нема простішого, — відповів Ардан. — Хіба колумбіада не завжди перебуватиме там? Щоразу, як Місяць буде в сприятливих умовах зеніту або перигею, тобто приблизно один раз на рік, хіба не можна буде послати бомбу, навантажену провіантом, яку ми чекатимемо у призначений день?
— Ура! Ура! — вигукнув Дж. Т. Мастон у захваті від цієї думки. — Добре сказано! Певна річ, мої хоробрі друзі, ми вас ніколи не забудемо!
— Я сподіваюся на це. Отже, ви бачите, що ми матимемо регулярно всі новини з земної кулі, а ми самі будемо дуже недотепні, якщо не винайдемо способу сполучатися з нашими добрими друзями на Землі.
Ці слова дихали такою переконаністю, що Мішель Ардан своєю рішучістю, своїм апломбом міг би викликати захват у всього Гарматного клубу. Те, що він казав, здавалося простим, елементарним, легким, певним, і треба бути жалюгідним скептиком, прив’язаним до цієї земної кулі, щоб не піти за мандрівниками в їх експедиції на Місяць.
Коли різні предмети були вже розміщені в снаряді, — вода, призначена бути пружиною, була налита між перегородками і газ для освітлення введений у відповідну посудину. Боячись непередбачених затримок у дорозі, Барбікен узяв таку кількість хлористого і їдкого калію, якої було досить, щоб поновляти кисень і вбирати вуглекислоту протягом двох місяців. Дуже дотепно злагоджений автоматичний прилад відновлюватиме необхідні для дихання властивості повітря і зовсім очищатиме його.
Отже, снаряд був готовий, і залишилося тільки спустити його в колумбіаду. Проте це була операція, сповнена труднощів і небезпек.
Величезну бомбу втягли на вершину Стонз-Гілла. Там потужні крани підходили її і підняли над металевим колодязем.
Це була хвилина надзвичайного хвилювання. Що, коли б ланцюги розірвалися від цієї надмірної ваги? Адже від падіння такої великої маси піроксилін напевно вибухнув би.
На щастя, нічого цього не сталося, і через кілька годин після того вагон-снаряд, обережно спущений у жерло гармати, вже лежав на своєму шарі піроксиліну, як на справжньому пороховому пуховику. Його тиск не мав інших наслідків, крім того, що міцніше спресував заряд у колумбіаді.
— Я програв, — сказав капітан, передаючи президентові 3 000 доларів.
Барбікен не хотів брати цих грошей від свого нового товариша, але мусив здатися на домагання Ніколла, який бажав закінчити всі свої справи перш, ніж залишити Землю.
— Тоді, — сказав Мішель Ардан, — я можу вам побажати, мій дорогий капітане, лише одне.
— Що саме? — спитав Ніколл.
— Щоб ви програли і обидва інші парі. Тоді ми будемо певні того, що не залишимося десь у дорозі.
Розділ XXV
ВОГОНЬ!
Настав день першого грудня, роковин день, бо якби постріл не відбувся цього самого вечора, о 10 годині 46 хвилин і 40 секунд, то довелося б чекати понад 18 років, коли Місяць знов перебуватиме в таких самих умовах зеніту й перигею.
Погода була чудова. Хоч уже наближалася зима, сонце сяяло і купало в своєму промінні цю Землю, яку три її жителі збиралися залишити, щоб летіти до нового світу.
Вже з раннього ранку незчисленний натовп зібрався на рівнинах навколо Стонз-Гілла. Що чверть години приїжджали до Темпа-Тауна нові юрби зацікавлених. Це переселення незабаром набрало небувалих розмірів. За підрахунками газети "Темпа-Таун Обсервер" ("Темпа-Таунський спостерігач") цього вікопомного дня 5 мільйонів глядачів топтали своїми ногами землю Флоріди.
Ще за місяць до пострілу значна частина приїжджих розташувалася навколо огорожі і поклала основу місту, яке згодом було назване Арданз-Таун. Бараки, халупи, курені, намети були розкидані на рівнині, і ці тимчасові житла давали притулок такому численному населенню, що йому могли б заздрити найбільші міста Європи.
Всі нації світу мали там своїх представників. Там можна було почути водночас мови всіх народів Можна було подумати, що це і є так зване "вавілонське стовпотворіння". Різні прошарки американського суспільства зустрічалися тут впереміжку. Банкіри, плантатори моряки, торгівці, купці, бавовнярі, корабельники, судді, урядовці безцеремонно штовхали один одного. Креоли з Луїзіани стояли в натовпі пліч-о-пліч із фермерами з Індіани. Джентельмени з Контуккі йшли поруч із джентельменами з Теннессі, жителі Віргінії, чепурні і зарозумілі, контрастували з напівдикими жителями країни великих північних озер і з торгівцями худобою з міста Цінцінаті. У білих повстяних капелюхах з широкими крисами, тобто в класичних панамах, у блакитних бавовняних штанях, у полотняних чепурних блузах, у черевиках яскравих кольорів, вони виставляли на показ свої батистові жабо.