Подорож на Місяць - Сторінка 26
- Жуль Верн -Ми полетіли вісім хвилин тому. Якби наша початкова швидкість не зменшилася через тертя, шести секунд нам було б досить, щоб перелетіти сімдесят кілометрів атмосфери, яка оточує нашу землю.
— Безперечно! — підтримав Ніколл, — але як зменшується швидкість через тертя?
— На одну третину, — відповів Барбікен. — Це значне зменшення, але так виходить за обчисленнями. Отже, коли початкова швидкість становила одинадцять кілометрів, то при виході з атмосфери вона зменшиться до семи кілометрів. Ми вже тепер пролетіли цей простір, отже…
— Отже, — сказав Мішель Ардан, — друг Ніколл програв обидва свої парі: 4000 доларів, бо колумбіада не розірвалася; 5000 доларів, бо снаряд піднявся вище 12 кілометрів. Ну, Ніколл, програв — розплачуйся!
— Спершу перевіримо, — відповів капітан, — і тоді вже розплачуватимемось. Дуже можливо, що припущення й висновки Барбікена справедливі, і я програв свої 9000 доларів. Але мені спала на думку інша гіпотеза, яка могла б скасувати саме парі.
— Яка? — живо спитав Барбікен.
— А така, що з будь-якої причини порох не був запалений, і ми не полетіли.
— Ну, капітане, — скрикнув Мішель Ардан, — це гіпотеза, яку міг би хіба я висунути! Вона не серйозна! Хіба ми не були мало не вбиті струсом? Хіба я тебе ж не приводив до пам'яті? Хіба плече президента не позначене дряпиною через відбій?
— Усе це так, Мішель, але одне-єдине запитання.
— Кажи, любий капітане!
— Ти чув вибух? Адже він мав бути жахливий.
— Ні, — відповів Ардан, дуже здивований, — справді, я не чув вибуху.
— А ви, Барбікене?
— Так само не чув.
— Ну, то як? — спитав Ніколл.
— Справді, — промурмотів Барбікен. — Чому ми не чули вибуху?
Троє друзів збентежено подивились один на одного. Сталася незбагненна річ. Снаряд вилетів у простір, отже, постріл мав бути.
— Давайте спершу з'ясуємо, де ми, — сказав Барбікен. — Відчинімо наші віконниці.
Це була дуже проста справа, і до неї негайно взялися. Гайки, що держали прогоничі на зовнішніх пластинах правого люка, були розгвинчені англійським ключем, і прогоничі висунуті назовні. Спеціальні затички, оправлені каучуком, відразу затулили отвори, куди проходили ці прогоничі. Тоді зовнішня пластина опустилася на шарнірі, і відкрилося скло ілюмінатора. Такий самий ілюмінатор був у стінці на другому боці снаряда, третій у його вершині і четвертий посередині дна. Отже, можна було спостерігати небесний простір у чотирьох різних напрямах, а Землю і Місяць — через верхній і нижній отвори снаряда.
Барбікен і його товариші кинулися до вікна. Жоден промінь не проходив крізь нього. Глибока темрява оточувала снаряд.
— Ні, мої любі, — скрикнув Барбікен, — ми не впали назад на Землю! Ні, ми не на дні Мексіканської затокиї Ми піднімаємось у просторі! Бачите зорі, що миготять уночі? Ви помічаєте, як згусає темрява між нами і землею?
— Ура! ура! — одностайно закричали Ніколл і Мішель Ардан.
Справді, ця непрониклива пітьма доводила, що снаряд залишив Землю, бо земна поверхня була яскраво освітлена місячним світлом. Отже, мандрівники бачили б її, якби залишилися на ній. Ця темрява доводила також, що снаряд пройшов шар атмосфери, бо інакше світло, розпорошене повітрям, передало б на металеві стінки відблиск, а його не було помітно. Це світло осяяло б ілюмінатор, але він був темний. Ніякого сумніву не могло бути: мандрівники залишили Землю.
— Я програв, — сказав Ніколл.
— З чим тебе і вітаю, — озвався Ардан.
— Ось дев'ять тисяч доларів, — сказав капітан, витягаючи з кишені пачку банкових білетів.
— Дати вам розписку? — спитав Барбікен, беручи гроші.
— Коли це не утруднить вас, — відповів Ніколл. — Так буде краще.
Президент Барбікен серйозно і неквапно, як завжди, вийняв свій блокнот, вирвав звідти чистий аркушик, написав за всіма правилами розписку олівцем і передав її капітанові, який дбайливо поклав її в портфель.
Мішель Ардан, знявши свою кепку, мовчки вклонився своїм двом товаришам. Цей формалізм у такий момент просто відібрав йому мову. Ардан ще ніколи в своєму житті не бачив нічого більш "американського".
Кінчивши з цією формальністю, Барбікен і Ніколл знову підійшли до ілюмінатора і почали розглядати сузір'я. На темному фоні неба зорі вирізнялися яскравими крапками. Але Місяця з цього боку не було видно, бо він, ідучи з сходу на захід, потроху наближався до зеніту.
— А Місяць? — спитав Мішель Ардан. — Чи не хоче він, бува, уникнути зустрічі з нами?
— Заспокойтеся, — відповів Барбікен. — Наш сфероїд на своєму місці, але з цього боку ми не можемо бачити його. Відчинімо другий боковий ілюмінатор!
Барбікен попрямував до протилежного ілюмінатора, але наближення якогось блискучого предмета зупинило його.
Це був надзвичайно великий блискучий диск, такий великий і блискучий, що розмірів його навіть не можна було визначити. Його обернена до Землі поверхня була яскраво освітлена. Цей диск можна було вважати за маленький Місяць, що відбиває світло великого. Він рухався з надзвичайною швидкістю і, здавалося, описував навколо Землі орбіту, що перетинала лінію путі снаряда. Поступний рух цього тіла поєднувався з обертовим навколо своєї осі. Отже, у своєму русі воно не відрізнялося від інших тіл, які обертаються в небесному просторі.
— Що це? — скрикнув Мішель Ардан. — Інший снаряд?
Барбікен не відповів. Поява цього величезного тіла його дуже здивувала й збентежила. Загрожувала зустріч, наслідки якої були б згубні — однаково, чи відхилився б снаряд з своєї путі, чи впав би на Землю через зіткнення, яке перервало б його подорож, чи був би захоплений притяжною силою астероїда[68].
Президент Барбікен миттю зважив усі ці можливі наслідки, які, так чи інакше, могли спричинити загибель усієї їх справи. Ардан і Ніколл мовчки дивилися в простір.
Цей предмет, наближаючись, збільшувався, і здавалося, що снаряд просто прямує на нього.
— Сто чортів! — скрикнув Мішель Ардан. — Поїзди мають зіткнутися.
Інстинктивно мандрівники кинулися назад. Їх охопив надмірний жах, але тривав він не довго, кілька секунд усього. Астероїд промчав на відстані кількох сот метрів від них і зник, — зник не так від швидкості польоту, як від того, що його поверхня протилежна Місяцеві, раптом злилася з глибокою темрявою простору.
— Щаслива путь! — вигукнув Мішель Ардан з віддихом задоволення. — Невже сама безмежність не така широка, щоб у ній не могло прогулятися без перешкод якесь мізерне ядро? Що це за безглузда куля, яка мало не збила нас?
— Я знаю її, — сказав Барбікен.
— Чорт візьми! Ти знаєш усе!
— Це звичайний болід[69], але болід гігантський; тяжіння Землі захопило його, і він став її супутником.
— Справді? — скрикнув Мішель Ардан. — Отже, Земля має два супутники, як і Нептун?
— Так, друже, два, хоча звичайно гадають, що вона має тільки одного. Але цей другий Місяць занадто малий, і рух його такий швидкий, що жителі Землі не можуть його помітити. Французький астроном Пті визначив існування другого супутника й обчислив його елементи, беручи на увагу лише деяку неправильність у русі Землі. За спостереженням Пті, цей болід обертається навколо Землі за три години і двадцять хвилин, тобто надзвичайно швидко.
— Чи всі астрономи, — спитав Ніколл, — визнають існування цього супутника?
— Ні, — відповів Барбікен. — Але коли б вони здибали його, як оце ми зараз, то, мабуть, вже не мали б ніякого сумніву. До речі, я думаю, що цей болід, який міг завдати нам чимало клопоту, коли б він налетів на нас, дає змогу визначити наше місце в просторі.
— Як? — спитав Ардан.
— Відстань його відома, і, коли ми натрапили на нього, ми були рівно за 8 140 кілометрів від поверхні земної кулі.
— Понад вісім тисяч! — скрикнув Ардан. — Куди до такої швидкості експресам жалюгідної кулі, яку називають Землею.
— Я думаю, нас нелегко наздогнати, — сказав капітан Ніколл, подивившись на свій хронометр. — Зараз одинадцята година, а ми залишили американський континент тільки тринадцять хвилин тому.
— Тільки тринадцять? — запитав Барбікен.
— Так, — підтвердив Ніколл. — Отже, коли б не змінилася наша початкова швидкість, ми пролітали б 40 000 кілометрів на годину.
— Все це, друзі мої, дуже добре, — сказав президент, — але лишається нерозв'язаним питання: чому ми не чули пострілу колумбіади?
Не діставши відповіді, Барбікен заходився відкривати другий боковий ілюмінатор. Коли він відкрив, через ілюмінатор фонтаном бризнуло в снаряд місячне проміння.
Економний Ніколл негайно загасив газ, світло якого було тепер зайве і навіть заважало спостерігати міжпланетний простір.
Місячний диск виблискував напрочуд яскраво. Проміння, не затримуване туманною атмосферою земної кулі, проходило крізь ілюмінатор і наповнювало снаряд сріблястим світлом. Темний фон неба посилював сяйво Місяця, який у цій ефірній порожнечі, де не розпорошувалося світло, не затьмарював сусідніх зір.
Небо являло собою видовище, яке людське око неспроможне було охопити.
Зрозуміло, з якою величезною цікавістю розглядали відважні мандрівники дивну ціль своєї подорожі.
Супутник Землі у своєму поступному русі непомітно наближався до зеніту — до математичної точки, якої він мав досягти приблизно через 96 годин, його гори, рівнини, борозни й усі інші контури здавалися, на перший погляд, такими ж, якими їх можна побачити з першого-ліпшого пункту на земній поверхні. Але в безповітряному просторі світло від нього лилося з дивовижною ясністю. Диск виблискував, як платинове дзеркало.
Про Землю, яка остаточно зникла, мандрівники зовсім забули. Капітан Ніколл перший згадав про зниклу земну кулю.
— Так, так! — відповів Мішель Ардан. — Не будемо невдячні до неї. І якщо ми лишаємо нашу Землю, останні наші погляди мають бути звернені на неї. Я хочу дивитися на неї, доки вона зникне остаточно з-перед очей.
Щоб задовольнити бажання свого друга, Барбікен взявся відкривати ілюмінатор на дні снаряда, який давав змогу дивитися на Землю.
Насилу розібрали рухомий диск, притиснутий силою пострілу до дна снаряда. Частини його, які могли ще стати в пригоді, обережно розташували вздовж стінок. Нарешті, звільнився в нижній частині снаряда ілюмінатор у 50 сантиметрів завширшки. Його закривало скло в мідній оправі, в 15 сантиметрів завтовшки.
Мішель Ардан став навколішки перед ілюмінатором, що був якийсь каламутний, наче матовий.
— Гаразд! — скрикнув він. — А де ж Земля?
— Земля? — сказав Барбікен. — Онде!
— Як? Оця вузенька смужка, цей срібний серп?
— Без ніякого сумніву, Мішелю.