Подорож в Арзрум - Сторінка 3

Він сподівався побачити мене в Петербурзі; він шкодував, що знайомство наше буде не довге і т. д. Із соромом змушений я був залишити поважно-жартівливий тон і з їхати на звичайні європейські фрази. Ось урок нашій російській глузливості. Надалі не стану судити про людину по її баранячій папасі* і по фарбованих нігтях.

Пост Кобі розташований біля підніжжя Хрестової гори, через яку має бути наш перехід. Ми тут зупинилися ночувати і почали думати, яким би чином зробити цей жахливий подвиг: чи сісти, кинувши екіпажі, на козачих коней, чи послати за осетинськими волами? На всяк випадок я написав від імені всього нашого каравану офіціальну просьбу до п. Чиляєва, який начальствував у тутешній стороні, і ми лягли спати в чеканні підвод.

Другого дня десь о 12-й годині почули ми шум, крики, і побачили видовище незвичайне: 18 пар худих, малорослих волів, яких поганяла юрба напівголих осетинців, насилу тягли легку, віденську коляску приятеля мого О***. Це видовище враз розсіяло всі мої сумніви. Я вирішив відправити мою важку петербурзьку коляску назад у Владикавказ і їхати верхи до Тифліса. Граф Пушкін не хотів іти за моїм прикладом. Він вважав за краще впрягти цілий гурт волів у свою бричку, навантажену всякими запасами, і з торжеством переїхати через сніговий хребет. Ми розсталися, і я поїхав з полковником Огарьовим, який оглядав тутешні дороги.

Дорога йшла через обвал, який обрушився в кінці червня 1827 року. Такі випадки бувають звичайно раз через кожні сім років. Величезна брила, звалившись, засипала ущелину на цілу версту і загатила Терек. Вартові, що стояли нижче, чули жахливий гуркіт і побачили, що річка швидко міліла і за чверть години зовсім затихла й вичерпалась. Терек прорився крізь обвал не раніше, як через дві години. І жахливий же він був!

Ми круто підіймалися вище і вище. Наші коні грузли в пухкому снігу, під яким шуміли струмки. Я з здивуванням дивився на дорогу і не бачив можливості їзди на колесах.

В цю мить почув я глухий гуркіт. "Це обвал",— сказав мені п. Огарьов. Я оглянувся і побачив осторонь купу снігу, яка осипалась і повільно з'їжджала з кручі. Малі обвали тут бувають не рідко. В минулому році російський візник їхав по Хрестовій горі. Обвал обірвався; страшна брила звалилася на його повозку, поглинула коня й мужика, перепалилась через дорогу і покотилася в безодню з своєю здобиччю. Ми досягли самої вершини гори. Тут поставлено гранітний хрест, старий пам'ятник, поновлений Єрмоловим. Тут подорожні звичайно виходять з екіпажів і йдуть пішки. Недавно проїжджав якийсь іноземний консул: він був такий слабкий, що велів зав'язати собі очі; його вели під руки, і коли зняли з нього пов'язку, тоді він став на коліна, дякував богу та ін., що дуже здивувало провідників.

Раптовий перехід від грізного Кавказу до миловидної Грузії чарівний. Південне повітря вмить починає повівати на подорожнього. З висоти Гут-гори відкривається Кайшаурська долина з її заселеними скелями, з її садами, з її ясною Арагвою, яка в'ється мов срібна стрічка,— і все це у зменшеному вигляді, на дні триверстного провалля, по якому іде небезпечна дорога.

Ми спускались у долину. Молодий місяць показався на ясному небі. Вечірнє повітря було тихе й тепле. Я ночував на березі Арагви, в будинку п. Чиляєва. На другий день я попрощався з ласкавим господарем і вирушив далі.

Тут починається Грузія. Світлі долини, зрошувані веселою Арагвою, змінили похмурі ущелини і грізний Терек. Замість голих скель я бачив біля себе зелені гори і плодоносні дерева. Водопроводи свідчили про освіченість. Один з них вразив мене довершеністю оптичного обману: вода, здається, має свою течію по горі знизу вгору.

В Пайсанаурі зупинився я для переміни коней. Тут я зустрів російського офіцера, що супроводив перського принца. Скоро почув я звук дзвіночків, і цілий ряд катарів (мулів), прив'язаних один до одного і нав'ючених по-азіатському, потяглися по дорозі. Я пішов пішки, не дочекавшись коней; і за півверсти від Ананура, на повороті дороги, зустрів Хозрев-Мірзу. Екіпажі його стояли. Сам він виглянув з своєї коляски і кивнув мені головою. Через кілька годин після нашої зустрічі на принца напали горці. Почувши свист куль, Хозрев вискочив з своєї коляски, сів на коня і поскакав. Росіяни, що були при ньому, здивувались його сміливості. Річ у тому, що молодий азіатець, не звиклий до коляски, бачив у ній скоріше пастку, ніж сховище.

Я дійшов до Ананура, не відчуваючи втоми. Коні мої не приходили. Мені сказали, що до міста Душета залишалось не більше як десять верст, і я знову рушив пішки. Але я не знав, що дорога йшла на гору. Ці десять верст були варті добрих двадцяти.

Настав вечір; я йшов уперед, підіймаючись все вище і вище. З дороги збитись було неможливо; але місцями глиняста грязь, утворювана джерелами, доходила мені до коліна. Я зовсім стомився. Темнота збільшувалась. Я чув виття і гавкання собак і радів, гадаючи, що місто недалеко. Але помилявся: гавкали собаки грузинських пастухів, а вили шакали, звірі в тій стороні звичайні. Я проклинав своє нетерпіння, але робити було нічого. Нарешті побачив я вогні i десь опівночі опинився біля будинків, затінених деревами. Перший зустрічний взявся провести мене до городничого і вимагав за те з мене абаз.

Поява моя у городничого, старого офіцера з грузин, справила велике враження. Я вимагав, по-перше, кімнати, де б міг роздягнутися, по-друге, склянку вина, по-третє, абаза для мого провідника. Городничий не знав, як мене прийняти, і поглядав на мене з непевністю. Дивлячись, що він не квапиться виконати мої прохання, я почав перед ним роздягатись, прохаючи вибачення de la liberte grande *. Нa щастя, знайшов я в кишені подорожню, яка доводила, що я мирний мандрівник, а не Рінальдо Рінальдіні. Благословенна хартія викликала вмить належну дію: кімната була мені відведена, склянка вина принесена і абаз виданий моєму провідникові з батьківською доганою за його користолюбство. Я кинувся на диван, сподіваючись після мого подвигу заснути богатирським сном: та де там! блохи, які далеко небезпечніші від шакалів, напали на мене і всю ніч не дали мені спокою. Ранком з'явився до мене мій слуга і сповістив, що граф Пушкін благополучно переправився на волах через снігові гори і прибув у Душет. Треба було мені поспішати! Граф Пушкін і Шернваль відвідали мене і запропонували знову їхати разом у дорогу. Я залишив Душет з приємною думкою, що ночую в Тифлісі.

Дорога була така ж приємна і мальовнича, хоч рідко бачили ми сліди населення. За кілька верст від Гарціскала ми переправились через Куру по стародавньому мосту пам’ятнику римських походів, і швидкою риссю, а іноді і вскач, поїхали до Тифліса, в якому непомітно й опинилися годині об одинадцятій вечора.

ПОДОРОЖ В АРЗРУМ

ПІД ЧАС ПОХОДУ 1829 РОКУ

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Тифліс. Народні бані. Безносий Гассан. Звичаї грузинські. Пісні. Кахетинське вино. Причини жари. Дорожнеча. Опис міста. Від'їзд з Тифліса. Грузинська ніч. Вигляд Вірменії. Подвійний перехід. Вірменське село. Гергери. Грибоєдов. Безобдал. Мінеральне джерело. Буря в горах. Нічліг у Гумрах. Арарат. Кордон. Турецька гостинність. Каре. Вірменська сім'я. Від'їзд з Карса. Табір графа Паскевича.

Я зупинився в трактирі, на другий день пішов у славні тифліські бані. Місто здалось мені багатолюдним. Азіатські будівлі й базар нагадали мені Кишинів. По вузьких і кривих вулицях бігли осли з перекидними корзинами; гарби, запряжені волами, перегороджували дорогу. Вірмени, грузини, черкеси, персіяни тіснились на неправильній площі; між ними молоді російські чиновники роз’їжджали верхи на карабахських жеребцях. При вході в бані сидів власник, старий персіянин. Він відчинив мені двері, я увійшов у широку кімнату і що ж побачив? Більше п'ятдесяти жінок, молодих і старих, напіводягнених і зовсім неодягнених, сидячи й стоячи роздягались, одягались на лавках, розставлених біля стін. Я зупинився. "Ходім, ходім,— сказав мені господар,— сьогодні вівторок: жіночий день. Нічого, не біда".— "Звичайно, не біда,— відповів я йому,— навпаки". Поява чоловіків не справила ніякого враження. Вони продовжували сміятись і розмовляти між собою. Ні одна не поспішила прикритись своєю чадрою, ні одна не перестала роздягатись. Здавалось, я зайшов невидимкою. Багато в них були дійсно прекрасні і виправдували уявлення Т. Мура:

a lovely Georgian maid,

With all the bloom, the freshen'd glow

Of her own country maiden's looks,

When warm they rise from Teflis' brooks.

Lalla Rookh*.

Зате не знаю нічого гидкішого від грузинських старух: це відьми.

Персіянин ввів мене в бані: гаряче залізо-сірчане джерело лилося в глибоку ванну, висічену в скелі. Зроду не зустрічав я ні в Росії, ні в Туреччині нічого розкішнішого від тифліських бань. Опишу їх докладно.

Хазяїн залишив мене під опіку татарина-банщика. Я мушу признатись, що він був без носа; це не заважало йому бути майстром своєї справи. Гассан (так звався безносий татарин) почав з того, що розпластав мене на теплій кам'яній підлозі, після чого почав він ламати мені члени, витягати суглоби, бити мене сильно кулаками; я не відчував найменшого болю, тільки дивне полегшення. (Азіатські банщики впадають іноді в захоплення, вискакують вам на плечі, ковзають ногами по стегнах і танцюють по спині навприсядки, е sempre bene*). Після цього довго тер він мене шерстяною рукавицею і, сильно сполоснувши теплою водою, став умивати намиленим полотняним пузирем. Відчуття невимовне: гаряче мило обливає вас, як повітря! N3: шерстяна рукавиця і полотняний пузир неодмінно мають бути запроваджені в російській бані: знавці будуть вдячні за таке нововведення.

Після пузиря Гассан відпустив мене в ванну; тим і кінчилась церемонія.

У Тифлісі сподівався я знайти Раєвського, але довідавшись, що полк його уже виступив у похід, я вирішив просити у графа Паскевича дозволу приїхати в армію.

У Тифлісі пробув я щось із два тижні і познайомився з тамошнім товариством. Санковський, видавець "Тифлисских Ведомостей", розповідав мені багато цікавого про тутешній край, про князя Ціціанова, про О. П. Єрмолова та ін. Санковський любить Грузію і віщує їй блискуче майбутнє.

Грузія вдалася під покровительство Росії в 1783 році, що не завадило славному Аге-Мохамеду взяти і зруйнувати Тифліс і 20000 жителів забрати в полон (1795 p.).