Порівняльні життєписи - Сторінка 5

Одного разу він зустрівся з трагічним актором Калліппідом, ім'я якого було прославлене серед греків і який користувався загальним визнанням. Калліппід першим вітав Агесилая, а потім з гордим виглядом змішався з тими, що супроводили

царя на прогулянці, розраховуючи, що той скаже йому яку-небудь люб'зність.

Нарешті, Калліппід не витерпів і сказав: "Хіба ти не пізнаєшся мене, цар? " — на що Агесилай, повернувшись до нього, відповів: "Здається мені, що ти Калліппід, дикелікт? " — так називають лакедемоняне мімів. У інший раз його покликали послухати людину, що наслідує співу солов'я. Агесилай відмовився, сказавши: "Я чув самого солов'я". Лікар Менекрат за успішне лікування в декількох безнадійних випадках отримав прізвисько Зевса. Він безсоромно користувався цим прізвиськом і зважився навіть написати Агесилаю; "Менекрат-Зевс бажає бути здоровим Агесилаю".

Агесилай написав у відповідь: "Цар Агесилай бажає Менекрату бути в здоровій думці".

ХХII.

Коли Агесилай знаходився ще біля Корінфа і після захоплення Герея спостерігав, як його воїни відводять полонений і відносять здобич, до нього прибули посли з Фів з пропозицією дружнього союзу. Агесилай, що завжди ненавидів це місто, знайшов такий випадок слушним, щоб виразити своє презирство до фіванців, і зробив вигляд, що не бачить і не чує послів. Але він потерпів заслужену відплату за свою гординю. Бо ще не встигли фіванці піти, як прибутки до нього гінці із звісткою, що ціла мору спартанців порубана Іфікратом. Таке велике нещастя вже давно не осягало лакедемонян: вони втратили багатьох славних воїнів, причому гопліты виявилися переможеними легкою піхотою і лакедемоняни —— найманцями.

Агесилай негайно поспішив на виручку, але, коли дізнався, що справа вже здійснилася,швидко повернувся в Герей і вже сам запропонував з'явитися беотійским послам. А фіванці, платячи йому тією ж монетою, тепер ні словом не згадали про мир, а лише просили пропустити їх в Корінф. Агесилай, розгніваний, сказав: "Якщо ви бажаєте бачити, як ваші друзі гордяться своїми успіхами, ви цілком можете почекати до завтра". І, взявши їх з собою, він на наступний день спустошив корінфські володіння і підійшов до самого міста. Довівши цим, що корінфяни не зважуються чинити йому опір, він відпустив посольство фіванців.

Приєднавши до себе людей, вцілілих з потерпілої поразку мори, Агесилай відвів військо в Лакедемон; по шляху він знімався з табору до світанку і зупинявся лише з настанням темряви, щоб ті з аркадян, які ненавиділи його і заздрили йому, не могли тепер радіти його нещастю. Трохи пізніше він, через добре відношення до ахейців, зробив разом з ними похід в Акарнанію і захопив там велику здобич, перемігши акарнанців в битві. Ахейці просили його залишитися у них до зими, щоб перешкодити противникам засіяти поля. Однак Агесилай відповів, що він зробить якраз зворотне, бо вороги будуть тим більше жахатися війни, якщо до літа земля буде засіяна. Так і трапилося: коли акарнанці дізналися про новому поході, що готується Агесилая, вони уклали з ахейцями мир.

ХХIII.

Після того як Конон і Фарнабаз, за допомогою царського флоту завоювавши володарювання на морі, стали спустошувати береги Лаконії, а афиняни на гроші, отримані від Фарнабаза, знову укріпили своє місто, лакедемоняни вирішили укласти мир з царем. Вони послали Анталкида до Тірібазу з тим, щоб ганебним, найнесправедливішим чином зрадити цареві греків, що населяють Азію, — тих греків, за яких стільки бився Агесилай. Тому і вийшло, що ця ганьба менше усього торкнулася самого Агесилая; до того ж Анталкид був його ворогом і всіма силами сприяв миру, вважаючи, що війна зміцнює владу Агесилая, збільшує його славу і вплив. Все ж людині, яка сказала, що лакедемоняни стали прихильниками персів, Агесилай відповів: "А по-моєму, швидше перси —— лакедемонян". Крім того, він загрожував оголошенням війни тим, хто не бажав прийняти умови світу, і примусив таким чином всіх підкоритися тим вимогам, які пред'явив персидський цар. При цьому більше усього Агесилай домагався, щоб фиванці, проголосивши самостійність Беотії , тим самим ослабили себе. Однак його наміри стали цілком ясними лише з його подальшої поведінки. Бо, коли Фебід здійснив негідне справу, захопивши Кадмею в мирний час , всі греки були охоплені обуренням; обурювалися і самі спартанці, особливо же противники Агесилая. У гніві вони питали Фебіда, по чийому наказу він так вчинив, і загальні підозри були звернені на Агесилая. Але Агесилай без коливань відкрито виступив на захист Фебіда, кажучи, що важливо з'ясувати тільки, чи приніс цей вчинок яку-небудь користь. "Бо все, що приносить користь Лакедемону, — говорить він, — цілком допустимо здійснювати на свій страх і ризик, навіть без чийого-небудь наказу". І ця людина на словах вважала справедливість вищою доброчесністю, стверджуючи при будь-якій зручній нагоді, що хоробрість не приносить ніякої користі там, де немає справедливості, і що якби все стали справедливими, хоробрість взагалі була б не потрібна! Коли йому говорили, що те або інше бажано великому цареві, він відповідав: "Але чому він повинен бути більш великим, ніж я, якщо він не більш справедливий? " — цілком розумно вважаючи, що перевага у величі повинно визначатися справедливістю, бо це і є достовірно царська міра. Він не прийняв листа, в якому цар після укладення миру пропонував йому гостинність і дружбу, відповівши, що досить загальної дружби їх держав і немає необхідності в якійсь приватній дружбі. Однак в своїх вчинках він не залишився вірний цим переконанням, він був дуже зосереджений честолюбством і прагненням першості, і це особливо ясне виявилося в історії із заняттям Фів. Він не тільки врятував життя Фебіду, але і переконав державу взяти відповідальність за цей злочин, розмістити в Кадмеє вартовий загін і надати фіванські справи і державний устрій на свавілля Архия і Леонтіда, з допомогою яких Фебід увійшов в місто і захопив твердиню.

ХХIV.

Ось чому вже в першу хвилину у всіх з'явилася думка, що Фебід був тільки виконавцем, а призвідник всієї справи —— Агесилай. Подальші події з безсумнівністю підтвердили це підозра. Бо коли фиванці вигали спартанський загін і звільнили своє місто, Агесилай звинуватив їх в тому, що вони убили Архія і Леонтіда (а ті лише на ім'я були полемархами, насправді ж — тиранами), і оголосив їм війну. На цей раз з військом в Беотію був відправлений Клеомброт, що став царем після смерті Агесиполіда. Агесилай же, оскільки вже сорок років назад вийшов з підліткового віку і по законах міг не брати участь в походах, відмовився від командування, оскільки незадовго до того він воював з фліунтцями через вигнанців і тепер йому було незручно чинити насильство над фіванцами в ім'я справи тиранів. У цей час гармостом в Теспіях був спартанець Сфодрій, що належав до числа противників Агесилая. Це був людина далеко не без сміливості і не без честолюбства, але більш сповнена пустих надій, чим розсудливості. Він-то, бажаючи здобувати славу і вважаючи, що Фебід, завдяки своєму зухвалому вчинку в Фівах, став знаменитим, прийшов до висновку, що він отримає є ім'я ще більш гучне, якщо несподіваним нападом захопить Пірей і цим відріже афінян від моря.

Передають також, що це була витівка беотархів з Мелоном і Пелопідом на чолі.

Вони підіслали до Сфодрію людей, що прикинулися друзями лакедемонян, які улесливими похвалами і запевненнями, що лише він один гідний такого подвигу, спонукали Сфодрія взятися за справа. Цей вчинок по своїй несправедливості і противозаконності був подібний вчинку Фебіда, але у виконанні його не було ні такої ж сміливості, ні такого ж успіху. Бо Сфодрий сподівався за ніч досягнути Пірея, але день застав його на Тріасійскій рівнині. Кажуть, що побачивши яскраве світло, що лився з боку елевсінських святилищ, його солдат охопили паніка і жах.

Мужність покинула і його самого, оскільки задум його вже не міг більш залишатися в таємниці, і, захопивши невелику здобич, він ганебно і безславно відступив в Теспії, Тоді в Спарту були відправлені посли з Афін, щоб звинуватити Сфодрія.

Однак після прибуття їх в Лакедемон виявилося, що спартанські власті не потребують ні яких обвинувачів і вже залучають Сфодрія до суду по обвинуваченню, загрозливому смертної стратою. Однак той не прибув на суд, побоюючись гніву співгромадян, які, соромлячись афінян, хотіли самі здаватися ображеними, щоб їх не вважали співучасниками злочинів.

ХХV.

У Сфодрія був син Клеонім, ще зовсім юний і красивої зовнішності, до якого палав пристрастю син царя Агесилая Архидам. Останній, зрозуміло, розділяв неспокій Клеоніма з приводу небезпеки, загрозливої його батькові, однак не міг відкрито нічого для нього зробити і взагалі як-небудь йому допомогти, бо Сфодрій належав до числа противників Агесилая. Проте Клеонім прийшов до Архідама і з сльозами благав його, щоб він змилостивив Агесилая, якого друзі Сфодрія побоювалися більше усього. Протягом трьох або чотирьох днів Архідам всюди ходив за Агесилаєм, не рішуючись, однак, з страху і сорому заговорити з ним про справу.

Нарешті, коли день суду був вже близький, він рішився сказати Агесилаю, що Клеонім звернувся до нього, просячи за свого батька. Агесилай знав про пристрасть Архідама, але не перешкоджав їй, оскільки Клеонім ще з дитинства більше, ніж будь-хто інший, подавав надії на те, що стане видатною людиною. Тим не менш, коли син звернувся до нього з цим проханням, Агесилай ніяк йому не подав надію, відповівши тільки, що він подумає, що можна зробити, не порушуючи пристойності і благопристойності. З цими словами він віддалився. Архідам був так присоромлений, що припинив свої побачення з Клеонімом, хоч до цього звик бачити його по декілька разів в день. Друзі Сфодрія вважали його справу остаточно програною. поки один з приятелів Агесилая,Етимокл, не відкрив їм істинну думку Агесилая: з його слів, той дуже засуджував вчинок Сфодрія, але у всьому іншому вважав його доблесним чоловіком і вважав, що держава має потребу в подібних воїнах. З прихильності до сина Агесилай при всякому зручному випадку висловлював цю думку про справу Сфодрія, так що і Клеонім незабаром дізнався про турботи Архидама, і друзі Сфодрія з більшою сміливістю стали допомагати обвинуваченому.

Агесилай взагалі дуже любив своїх дітей, і про нього часто розказують забавну історію, неначе він вдома грав зі своїми дітьми, коли вони були ще маленькими, і їздив разом з ними верхом на паличці.