Порівняльні життєписи - Сторінка 7

На цей час доряни займали Лакедемон вже протягом не менш шестисот років, і за весь цей період ще жоден ворог не зважився вступити в їх країну: беотійці були першими ворогами, яких спартанці побачили на своїй землі і які тепер спустошували її — ні разу досі не займану і не розграбовану — вогнем і мечем, дійшовши безперешкодно до самої ріки і міста.

Справа в тому, що Агесилай не дозволив спартанцям битися з таким, як говорить Теопомп, "валом і потоком війни", але зайняв центр міста і найважливіші пункти,

терпляче зносячи загрози і похвали фіванців, які викрикували його ім'я, закликаючи його як підбурювача війни і винуватця всього нещастя битися за свою країну. Але не менш турбував Агесилая переполох, що панував в місті, крики і безладні метання немолодих людей, що обурювалися з приводу, що трапився, і жінок, які не могли залишатися спокійними і абсолютно збожеволіли від крику ворогів і вигляду їх багать. Важким ударом для його слави було і те, що, прийнявши місто самим сильним і могутнім в Греції, він тепер бачив, як сила цього міста похитнулася і недоречної стала гордовита похвала, яку він сам часто повторював, — що, мовляв, ще ні одна лакедемонська жінка не бачила диму ворожого табору. Кажуть, що і Анталкід в суперечці з одним афінянином про хоробрість, коли той сказав: "А ми вас часто відганяли від Кефіса", — відповів: "Але ми вас ніколи не відганяли від Еврота". Подібним же чином один нічим не видатний спартанець у відповідь на зауваження аргівянина: "Багато вас лежить похованими в Арголіде", заперечив: "Але жоден з вас —— в Лаконії".

ХХХII.

Повідомляють, що Анталкид, який був тоді ефором, зі страху таємно переправив своїх дітей на Киверу. Агесилай же, коли помітив, що вороги мають намір перейти Еврот і силою увірватися в місто, залишив всі інші позиції і вистроїв лакедемонян перед центральними, підвищеними частинами міста. Якраз в цей час Еврот через велику кількість снігів на горах виступив з берегів і розлився ширше звичайного, але переправу убрід не стільки утрудняла швидкість течії, скільки крижаний холод води. Агесилаю вказали на Епамінонда, який виступив перед ладом; як кажуть, він довго дивився на фіванського полководця, проводжаючи його очима, однак сказав лише: "Яка неспокійнв людина! " Як ні старався Епамінонд з честолюбства зав'язти битву в самому місті і поставити трофей, він не зміг виманити Агесилая або викликати його на бій, а тому знявся з табору, відійшов від міста і став спустошувати країну. У Лакедемоні, тим часом, біля двохсот громадян, з числа негідних і зіпсованих, які вже давно склали змову,захопили Іссорій, сильно укріплений і неприступний пункт, де знаходилося святилище Артеміди. Лакедемоняни хотіли негайно кинутися на них, але Агесилай, побоюючись заколоту, наказав іншим дотримувати спокою, сам же, одягнутий в плащ, в супроводі лише одного раба наблизився до змовників,кажучи, що вони не зрозуміли його наказу: він посилав їх не сюди і не всіх разом, а одних — туди (він указав на інше місце),інших —— в інші квартали міста. Ті ж, почувши його, зраділи, вважаючи, що їх задум не розкритий, і, розділившись, розійшлися по тих місцях, які він указав. Агесилай негайно послав за іншими воїнами і зайняв з ними Іссорій; вночі ж він наказав арештувати і убити біля п'ятнадцяти чоловік з числа змовників. Незабаром була розкрита інша, ще більш значна змова спартанців, які збиралися таємно в одному будинку, підготовлюючи переворот. Але при найбільшому безладді було однаково небезпечно як залучити їх до суду, так і залишити змову без уваги. Тому Агесилай, порадившись з ефорами, наказав убити їх без суду, хоч раніше жоден спартанець не зазнавав смертної страти без судового розгляду. З периеків та ілотоі, які були включені до складу війська, багато хто перебіг з міста до ворога. Оскільки це викликало занепад духа у війську, Агесилай наказав своїм служителям обходити кожен ранок постелі воїнів в таборі, забирати зброю перебіжчиків і ховати його; завдяки цьому число перебіжчиків залишалося невідомим. Одні письменники кажуть, що фіванцы відступили з Лаконії через холоди, що почалися, а також тому, що аркадяни стали в безладді йти і розбігтися, інші — що вони і так провели там цілих три місяці і встигли спустошити велику частину країни. Теопомп же повідомляє інше: беотархи вже вирішили відступити, коли до них прибув спартанець Фрікс, доставивши їм від Агесилая як плату за відступ десять талантів, так що, виконуючи те, що було задумано раніше, вони ще отримали від ворогів гроші на дорогу. Але я не розумію, як міг один лише Теопомп знати про це, в той час як іншим це залишилося невідомим.

ХХХIII.

Але всі стверджують одноголосно, що порятунком своїм Спарта була тоді зобов'язана Агесилаю, який на цей раз відмовився від властивих йому за природою якостей — честолюбства і упертості і діяв з великою обережністю. Проте після цього падіння він не зміг підняти могутність і славу свого міста на колишню висоту, Як трапляється зі здоровим тілом, — яке привчено до постійного і найсуворішого режиму, так трапилося і з державою: щоб погубити все його благополуччя, виявилося достатнім однієї лише помилки, одного лише коливання теорезів. Інакше і бути не могло, бо з державним устроєм, найкращим чином пристосованим для миру, однодумності і доброчесності, намагалися з'єднати насильну владу і панування над іншими — те, що Лікург вважав абсолютно непотрібним для щастя і процвітання міста. Це і привело Спарту до занепаду.

Агесилай відмовився надалі від командування в походах через свій похилий вік.

Син же його, Архидам, з військом, що прийшов йому на допомогу від тирана з Сицилії, переміг аркадян і так званій "Безслізній битві" (в ній з воїнів Архидама не був убитий жоден, а ворогів пасло дуже багато). Ця битва була найкращим доказом того, як знесилилась Спарта. Раніше перемога над ворогами вважалася такоюзвичайною справою, що на честь її не приносили ніяких жертв, крім півня;ті, що повернулися з битви не випробовували особливої гордості, і звістка про перемогу навіть нікого особливо не радувала. Так, після битви при Мантінеє, яку описує Фукидід першому, хто прибув із звісткою про перемогу, спартанські власті не послали в якості нагороди за радісну звістку нічого іншого, крім шматка м'яса від загальної трапези. На цей же раз, коли прийшло повідомлення про битву, а потім прибув Архидам, ніхто вже не міг утриматися від вираження своїх почуттів; першим зустрів його батько в сльоах радості разом з всією владою; безліч стариків і жінок спустилися до ріки, піднімаючи до неба руки і дякуючи богів, неначе лише в той день Спарта змила свою ганьбу і знову знайшла право дивитися на променисте сонце. Кажуть, що до цієї битви чоловіки не рішавалися прямо поглянути на дружин, соромлячись своєї поразки.

ХХХIV.

Коли Мессена була знову заснована Епамінондом і колишні її громадяни стали стікатися туди з всіх сторін, лакедемоняни не спромогатися перешкодити цьому і не зважилися виступити з зброєю, але обурювалися і гнівались на Агесилая за те, що в його царювання вони позбавилися країни, що не поступалася Лаконії по розмірам і перевершуючої родючістю інші області Греції, країни, якої вони стільки часу володіли. Ось чому Агесилай і не прийняв запропонованого фіванцями миру. Однак, не бажаючи на словах поступитися цією країною тим, хто на ділі вже тримав її і своїх руках, і упираючись в цьому, він не тільки не отримав назад цієї області, але миало не втратив саме Спарту, обдурений військовою хитрістю ворога. Справа в тому, що, коли мантінейці знову відбились від Фів і закликали на допомогу лакедемонян , Епамінонд, дізнавшись, що Агесилай вийшов з військом і наближається до нього, вночі непомітно для мантінейцев знявся з табору і повів армію з Тегеї прямо на Лакедемон. Обійшовши Агесилая, він ледве не захопив раптовим нападом місто, позбавлене будь-якого захисту. Однак Агесилаю доніс про це, по словам Каллісфена, теспієць Евтін, за Ксенофонтом ж —— якийсь крітянин.

Агесилай негайно послав в Спарту кінного гінця, а через короткий час з'явився і сам. Трохи пізніше фіванці перейшли Еврот і здійснили напад на місто. Агесилай відбивався не за віком рішуче і запекло, оскільки бачив, що порятунок тепер вже не в обачній обороні, але в неозорій відвазі. Такій відвазі він ніколи раніше не довіряв і не давав їй волі, але тепер лише завдяки їй відвів небезпеку, вирвав місто з рук Епамінонда, поставив трофей і показав дітям і жінкам, що лакедемоняни самим гідним чином платять вітчизні за те виховання, яке воно ним дало. Особливо відрізнявся в цій битві Архідам, який з надзвичайною мужністю і спритністю швидко перебігав по тісних вуличках в найбільш небезпечні місця і разом з невеликою купкою оточуючих його воїнів, всюди надавав ворогу опір.

Прекрасне і гідне здивування видовище не тільки співгромадянам, але і противникам доставив також Ісад, син Фебіда. Чудово складений, високий і стрункий, він був в тому віці, коли люди, переходячи від отроцтва до змужнілості, знаходяться в розквіті сил. Він вискочив з свого будинку абсолютно голий, не прикривши ні доспіхами, ні одягом своє тіло, натерте маслом,. тримаючи в одній руці спис, в інший меч, і кинувся в гущавину ворогів, повергаючи додолу і вражаючи всіх, хто виступав йому назустріч. Він навіть не поранився, чи тому, що в нагороду за хоробрість його охороняло божество, або тому, що показався ворогам істотою надприродною. Кажуть, що ефори спочатку нагородили його вінком, а потім покарали штрафом в тисячу драхм за те, що він зважився вийти назустріч небезпеці без доспіхів.

ХХХV.

Декілька днів опісля сталася битва при Мантінеє; і Епамінонд вже зім'яв перші ряди противника, тіснячи ворогів і швидко переслідуючи їх, коли, як розказує Діоськорід, проти нього виступив лаконянин Антікрат і пронизав його списом.

Однак лакедемоняни ще і тепер називають нащадків Антікрата Махеронами , і це доводить, що Епамінонд був уражений махерою — коротким мечем. Випробовуючи за життя Епамінонда вічний страх перед ним, спартанці так захоплювалися подвигом Антікрата, що не тільки дарували йому постановою Народних зборів особливі почесті і нагороди, але і всьому його роду надали звільнення від податків, яким і в наш час ще користується Каллікрат, один з нащадків Антікрата.