Прерії Арктики - Сторінка 27

Знайшлися й свідчення того, що вовки скуштували лосиного м'яса.

Того ж вечора стався кумедний випадок із ласкою. Перед сном ми зібралися біля багаття. Раптом я виразно почув шерех листя.

— Хтось іде, — сказав я пошепки.

Усі затамували подих. Раптом із мороку вискочила сніжно-біла ласочка. Пребл із закладеними за голову руками лежав поблизу багаття. Ласка відважно[29] стрибнула йому на груди та заходилася озиратись навсібіч. Пребл миттю притис її правим ліктем до грудей і заніс над нею ліву руку. На жаль! Хто з мисливців не знає, якщо хапаєш ласку, а вона у відповідь спробує схопити тебе, то виявиться спритнішою.

— Попалася, — мовив Пребл і скрушно додав, — але першим попався я. О муки Мойсея! Негідниця встромлює зуби дедалі глибше!

Приглушене виття маленького дияволяти стихло тільки тоді, коли вкушений придушив звіра дужою лівою рукою. Але, поки в ній тепліло життя, ласка запекло впиналося зубами в палець Пребла.

Нам здавалося, що сутичка триває дуже довго. Пребл час від часу вибухав прокльонами, і тоді хто-небудь запитував:

— Пребле, як ви там поживаєте, ти й твоя приятелька?

За лічені хвилини все завершилося, але у звіряти від люті стався спазм щелепних м'язів, і мені довелося розімкнути йому щелепи силоміць, аби визволити Пребла.

Ласка тепер експонується в Американському музеї, а Пребл служить у департаменті сільського господарства, з ним усе гаразд.

Так минув місяць, і останній вечір збігся з традиційним святом сімейного вогнища — переддень Дня Всіх Святих. Цього святкового вечора ми голилися, милися, лагодили одяг. Вранці мала завершитися наша подорож.

ЗАВЕРШЕННЯ ПОДОРОЖІ

Особливо яскраво пригадується високий берег, порослий соснами та ялинами. Упевнено ковзає річковою гладінню човен, вода з усмішкою розступається перед ним — полишаємо останній табір, п'ятисотий за рахунком. Тане досвітній туман, річка зблискує в сонячних променях, ми обгинаємо останній із тисячі мисів, і вдалині маячить уже маленьке прикордонне містечко Лендінг — тепер воно уявляється нам столицею! "Енн Сетон" пристає до берега в тому самому місці, де шість місяців тому його було спущено на воду. Швидко змінюють одне одного клопоти й хвилювання, пов'язані з поверненням у великий світ, — листи з дому, телеграф, щире прощання з нашими сміливими лоцманами.

Тривалу подорож скінчено.

Звідтоді минуло чотири роки. З літами любов до подорожей не згасла в моїй душі, як не згасає вогонь, роздмуханий вітром. Вона стала моєю другою натурою. І розум, і серце кажуть мені: повернися, щоб побачити цей край знову. І за велінням серця я зберу сміливців, які кермували моїм утлим суденцем, і, якщо не забракне сили — ПОВЕРНУСЯ!

ДОДАТОК

Новий Північний Захід

— Подумаєш, кілька акрів снігової пустелі, — зневажливо кинув один легковажний французький дипломат, коли виявив, що Канаду назавжди втрачено для Франції.

З того часу ці несправедливі слова завдали чимало шкоди країні.

На загальну думку, у всій Канаді придатним для сільського господарства був лише південний край півострова Онтаріо Усі дуже здивувалися, коли переселенці обжили й долину Оттави. Район же Ред-Рівер взагалі вважався Арктикою.

Як же відокремити правду від вимислу? Як набути впевненості, що, вихваляючи новий район, не станеш винуватцем руйнації нових поселень? Як уникнути інших крайнощів — приховати правду про цей воістину обіцяний край?

Із вирубкою лісу літні заморозки на ґрунті припинилися. Теоретично їхня причина в наступному. Земля під густим рослинним покривом не поглинає належної кількості сонячних променів і не прогрівається на достатню глибину, але за орної обробки ґрунту вона накопичує досить тепла, щоб уникнути небезпечного промерзання. Правий я чи не правий, але у всіх країнах, які вирощують пшеницю, мороз відступив під натиском плуга.

Маємо право припустити, що сільськогосподарський розвиток району призведе до підвищення середньої літньої температури в цьому новому щасливому краї.

Наскільки мені відомо, літо тут майже таке, як у Манітобі. Ґрунти в основному родючі, рельєф рівнинний або трохи горбкуватий. Саме там росте чудовий будівельний ліс, який зберігає вологу в ґрунті, саме тут найкращі пасовиська.

Тривала зима, безумовно, серйозний недолік — мабуть, найсерйозніший, але наскільки мені відомо, і в Манітобі зима триває з кінця жовтня до початку квітня. Я не кажу про такий неврожайний рік, як 1907. Якщо судити по ньому, то всю Північну Канаду варто було б визнати непридатною для сільського господарства.

Як правило, річки в тутешніх краях розкриваються до 20 квітня, і земля вже готова до оранки.

Є в Північного Заходу ще один недолік, про який варто сказати прямо — так само як і про переваги краю, тому що безсовісна хвала є не меншим злом за безсоромну огуду. Влітку тут засилля комарів і ґедзів, але знову ж таки, їх не більше, ніж у Манітобі чи Міннесоті. Старожили цих місць виготовляють димокури, накомарники та, як на мене, майже не звертають уваги на шкідливих комах, але ж комарі — суща напасть для приїжджих.

В інші пори року ні комахи, ні якісь особливі захворювання не завдають людям клопоту, а тутешній клімат — один із найкорисніших у світі для здоров'я.

Але фермерів найбільше цікавить практичне питання: а що тут уже сіяли?

Подорожуючи цими краями, я взяв за правило вести власні спостереження й дізнаватися з надійних джерел про результати сільськогосподарських експериментів.

У Форт-Резольюшен на власні очі бачив, як чудово родили картопля, ревінь, редиска та інші овочі.

Єпископ Брейнат запевнив мене, що в районі Форт-Провіденс і річки Хей-Рівер спостерігаються сталі врожаї пшениці. За свідченням іншого очевидця, у середині липня тут уже зріла пшениця, цвіла картопля, горох же й овочі до цього часу дозрівали.

Картопля дає гарний урожай скрізь, аж до Гудхопа, який перебуває вже за Полярним колом. До речі, про колорадського жука там жодного уявлення не мають. Е. А. Пребл, відомий натураліст і мандрівник, повідомив мені багато даних, які підтверджують ці відомості.

Результати спостережень я відтворив графічно на карті, і ще ніхто не назвав мій прогноз надто оптимістичним. Андерсон і Крісті з Компанії Гудзонової затоки вважають, що я виявив помірковану обережність. На думку єпископа Брейната — навіть зайву. Він вважає, що пшениця росте й північніше позначеної мною зони — і овес теж — і що варто пересунути на північ лінії поширення інших культур.

Не сумніваюся, що пшениця росте північніше позначеної мною зони, але й у ній зустрічаються місця, де вона не росте. Зрозуміло, подібні земельні ділянки можна зустріти й у Манітобі, і навіть у штаті Нью-Йорк — якась місцева особливість ґрунту, рельєфу, мікроклімату перешкоджає росту пшениці, але ж є землі в Ірландії чи Англії, де не родить картопля.

Поза сумнівом, пшеницю можна вирощувати північніше, але там несприятливі умови виникають частіше й стають правилом, а не винятком. Однак, що не десятиліття, термін дозрівання пшениці скорочується за рахунок виведення стійкіших сортів, і в такий спосіб більшає зона її поширення.

Це стосується не тільки землеробства, а й скотарства. Виведено особливі породи худоби, пристосовані до умов Півночі. Згадаємо, що як і домашній північний олень живе у суворіших кліматичних умовах, ніж у найхолоднішій частині нашого Північного Заходу, а його м'ясо, молочні продукти, шкіра, шерсть здавна складають національне багатство країн, де вони живуть.

Уродженець Онтаріо, який прибув до Альбертови чи Манітоби, теж вважає, що потрапив на Північ і просуватися далі не варто — надто холодно. Але вже в наступному поколінні люди адаптуються до місцевого клімату й стверджують, що він не тільки нормальний, але й найкращий на Землі!

Знаю напевне, що багато переселенців із Онтаріо прожили в Манітобі три-чотири роки, потім вирішили, що там надто холодно й виїхали в Каліфорнію. Але всі вони повернулися в Манітобу — головним чином, на настійну вимогу дітей, яким Манітоба більше припала до смаку.

Швидше за все, нові переселенці навряд чи вважатимуть раєм на Землі рідколісся, що межує з тундрою, але ж у Європі живуть тисячі фінів і скандинавів, звичних до таких умов. Вони живуть повним життям і взимку, і влітку — і можуть навчити інших поселенців використовувати місцеві умови собі на благо. Наш новий Північний Захід із його нерозкритими можливостями для них ще стане Землею Нової Надії, здійсненою мрією. Вони б залюбки приїхали в цей край, якби сюди було легко добратися.

Генрі Уорд Бічер, який відвідав нашу країну, розповідав в одній зі своїх лекцій: "У людей, що переселилися на Північний Захід Канади, гарна голова на плечах. Дивишся на їхні нескінченні ниви та думаєш: ось воно, багатство! А довгі зимові вечори налаштовують на роздуми. Таким чином, виникає рідкісне поєднання — розумні люди, які мають час для міркувань, і природне багатство. Повірте, на канадський Північний Захід чекає велике майбутнє!"

І нарешті, нехай супротивники освоєння нової Землі Обіцяної поїдуть у Європу та самі переконаються в тім, що там, ще ближче до Півночі, майже марна земля годує безліч людей. Тоді вони в справжньому світлі побачать можливості тутешніх родючих рівнин і змінять свою думку.

Примітки

1

Карибу — північний олень, живе в Євразії та Північній Америці.

2

Баррен-Граундз — дослівно, переклад з англійської "марні землі". Так в Америці найчастіше називають північні безлісі території, котрі отримали в усьому світі назву тундр, від фінського слова "тунтури" "гори". На канадському Північному Заході тундри здебільшого відрізняються кам'янистими грунтами. — Тут і далі примітки А. Рябоконя (ред.).

3

Сова Річардсона, або американський підвид волохатоногого сича (Aegolius funereus richardsoni), гніздиться в Канаді на північ до межі лісів. Довжина тіла птаха — 28 см. Його весняна пісня, поетично передана Сетоном-Томпсоном, нагадує дзвінке плюскотіння крапель, які падають з висоти. Існує індіанська легенда, в якій говориться, що птаха ця була за давніх літ найбільшою совою та дуже пишалася своїм гучним і дзвінким голосом. Якось вона вирішила заглушити піснею звук водоспаду. Подібне зухвальство страшенно розгнівало Гітчі-Маніту (Великого Духа), і він у покару зробив її маленькою.