Прерія - Сторінка 29

Якусь хвилю вона вагалася, ніби намагаючись побороти своє обурення, а потім відповіла з властивою їй запальністю:

— Я не розумію, за яким правом мене запитують про клятви та обіцянки, що стосуються лише тієї, хто їх давав, коли таке було взагалі! Я не бажаю більше розмовляти з чоловіком, що такої високої думки про себе і зважає тільки на свої почуття.

— Ні, старий трапере, ти лишень послухай! — сказав простодушний бортник, рвучко повернувшись до свого літнього друга. — Найскромніша комаха з тих, що пурхають в небесах, зібравши свій взяток, прямо й чесно летить до гнізда чи вулика, як їй і належить. А шляхи жіночого розуму такі ж криві, як гілки сучкуватого дуба, й звивистіші, ніж повороти Міссісіпі!

— Ні, ні, дитинко, — мовив трапер, добродушно обстаючи за скривдженим Полом. — Ти повинна зрозуміти, що цей юнак дуже запальний і не полюбляє довго розмірковувати. Але обіцянка — не цяцянка: її не можна відкинути геть і набути, наче буйволячі копита чи роги.

— Красно дякую, що ви нагадали мені про мою клятву, — відповіла все ще роздратована Еллен, досадливо прикусивши свою гарненьку нижню губку. — Адже я забудькувата!

— Еге! Ось і прокинулася в ній жіноча природа, — сказав старий і розчаровано похитав головою. — От тільки не в такий спосіб, як хотілося б…

— Еллен! — вигукнув молодий незнайомець, який досі унижно прислухався до розмови. — Оскільки вас усі називають Еллен…

— Не тільки "Еллен" — у мене, зважте на це, є й прізвище, яке дав мені батько.

— Називай її Неллі Уейд, — пробурмотів Пол. — Це її законне прізвище і, про мене, хай воно їй залишається назавжди!

— Так, я мав додати "Уейд", — вів далі молодик. — Ви переконаєтеся, що я, хоч сам і не зв'язаний ніякою присягою, поважаю клятви, що їх дали інші. Ви чуєте, що я говорю неголосно, хоч варто лише мені крикнути, — і поклик мій долинув би до вух тієї, яка б йому дуже зраділа. Отже, дозвольте мені самому піднятися на скелю. Обіцяю вам — я відшкодую будь-які збитки, що їх може зазнати ваш родич.

Еллен завагалася, але, позирнувши на Пола, який стояв, погордливо спершись на свою рушницю та байдужісінько насвистуючи якусь морську пісеньку, вчасно схаменулась і відповіла:

— Мій дядько, йдучи з синами на полювання, призначив мене комендантом цього укріплення. Комендантом я й залишуся, поки він повернеться й звільнить мене від моїх обов'язків.

— Ми марнуємо час і втрачаємо добру нагоду, якої, може статися, більше ніколи не матимемо, — рішуче сказав молодий офіцер. — Сонце вже низько, і скватер із своїм диким виводком ось-ось повернеться до табору.

Доктор Баттіус озирнувся і втрутився в розмову:

— Досконалість завжди приходить у зрілому віці, — як у тваринному світі, так і в світі інтелекту. Міркування — мати мудрості, а мудрість — мати успіху. Я пропоную відійти на певну відстань від цієї неприступної позиції та порадитись, як нам почати правильну облогу цієї фортеці, чи, може, відкласти це до сприятливішої пори, й тим часом покликати допомогу з населених місць і таким чином захистити гідність закону від небезпеки його зневаження.

— Краще штурм, — усміхнувся офіцер, змірявши поглядом висоту бескиду й оцінивши досвідченим оком усі труднощі. — В найгіршому випадку — зламана рука чи синець на чолі.

— Штурм так штурм! — вигукнув гарячкуватий бортник, рвонувшись уперед, і кількома стрибками опинився у безпечному, недосяжному для куль місці під навислим прискалком, на якому тримала оборону залога. — А тепер можете робити, що хочете, чортенята; та навряд чи встигнете щось утнути!

— Поле! Божевільний! — скрикнула Еллен. — Ще один крок — і брили роздушать тебе! Вони тримаються на волосинці, а дівчата вже наготувались їх зіштовхнути!

— Так віджени цей клятий рій від вулика! Бо я однаково видерусь на скелю, хоч би її геть усю обліпили шершні!

— Хай-но вона тільки поткнеться! — глузливо вигукнула старша дівчинка, стрясаючи мушкетом в рішучістю, що зробила б честь навіть її войовничій матері. — Я тебе знаю, Неллі Уейд, ти в думках заодно із законниками; спробуй лишень підійти хоч на крок, і ти побачиш, як карають на пограниччі. Підважте-но цю каменюку, дівчата! Ану, швидко! Хотіла б я побачити, хто посміє ввірватися до табору Ішмаела Буша, не спитавши дозволу в його дітей!

— Ані руш, Поле! Тримайся під скелею, якщо хочеш жити!

Раптом Еллен замовкла, бо на запоморочливїй висоті з'явилося те саме видіння, що напередодні поклало край гучному галасові.

— Ім'ям того, хто панує над усім, благаю вас — зупиніться! Всі зупиніться — і ви, що так нерозсудливо наражаєтеся на небезпеку, і ви, дівчата, ладні забрати в людини те, чого ніколи не зможете повернути! — промовив голос з ледь відчутним чужоземним акцентом, і всі подивилися вгору.

— Інес! — закричав офіцер. — Невже я знов бачу тебе? Тепер ти моя, хай цю скелю охороняють хоч тисячі дияволів! Посуньтеся, мій відважний бортнику, і дайте мені дорогу!

Вражені появою мешканки намету, захисниці табору заціпеніли. Все могло б обійтись добре, коли б не Фібі: сполохана вигуком Мідлтона, вона від несподіванки розрядила свій мушкет у незнайомку, навряд чи усвідомлюючи, в кого стріляє: в живу істоту чи в примару з потойбічного світу. Еллен, скрикнувши від жаху, кинулася в намет слідом за своєю подругою, не знаючи, поранена та чи просто перелякалася.

Поки тривала ця небезпечна сцена, знизу виразно долинали звуки рішучої атаки. Пол, скориставшись загальним сум'яттям нагорі, просунувся вперед, звільнивши для Мідлтона місце під прискалком. Слідом за молодим офіцером до скелі кинувся настрашений пострілом природознавець, інстинктивно шукаючи захистку. Тільки трапер залишився на місці, незворушно, але уважно спостерігаючи все, що відбувалося. Однак, хоч він і не брав безпосередньої участі в нападі, старий все ж допомагав своїм товаришам — зручна позиція давала йому змогу попереджати їх про переміщення тих, хто згори загрожував їхньому життю, і він підказував, як краще пробиратися далі.

Тим часом дочки Естер залишалися вірними тому духові, що його успадкували від своєї безстрашної матері. Коли Еллен побігла за своєю таємничою подругою, дівчата зосередили увагу на своїх мужніших і, безперечно, небезпечніших супротивниках, які вже встигли міцно закріпитися на захопленій позиції серед гострих скель. Пол весь час грізним голосом, намагаючись вселити страх в юні серця, пропонував дівчатам здатися, а трапер умовляв їх припинити опір, який, не даючи навіть слабкої надії на успіх, міг бути згубним для них; але вони не зважали на жоден з цих закликів. Підбадьорюючи одна одну, дівчата підтягли уламки скель ближче до краю, наготували каміння, щоб скидати вниз, і вистромили цівки мушкетів зі спокоєм та діловитістю, що зробили б честь випробуваним воякам.

— Тримайся під прискалком! — казав трапер, пояснюючи Полові, як йому просуватися далі. — Став ближче ногу до ноги, хлопче… Ага! Недарма ти мене послухався! Якби цей камінь улучив тобі в ногу, бджоли вільно могли б літати над преріями. А тепер, тезку мого друга, Ункасе по імені та по духу, коли ти такий меткий, як Прудконогий Олень, стрибни праворуч — і ти безпечно просунешся футів на двадцять. Не хапайся за цей кущ, обережно! Він не витримає! Ага! Стрибнув-таки! І зробив це точно й сміливо. Тепер твоя черга, мій друже, шукачу дарів природи. Ступи трохи ліворуч, щоб відвернути увагу дітей… Стріляйте по мені, дівчата, стріляйте, мої старі вуха звикли до свисту свинцю; мені нема чого боятися, маючи за плечима вісімдесят з гаком літ… — Печально всміхаючись, він похитав головою; жоден м'яз не поворухнувся на його обличчі, коли розлючена Гетті вистрелила, й куля пролетіла зовсім поруч. — Безпечніше стояти на місці, не ухиляючись, коли отаким-от слабеньким пальчиком натискають на спусковий гачок, — провадив він далі. — Але як прикро бачити, що людська схильність до зла живе навіть у такому юному створінні! Молодець, любителю трав і звірів! Ще один такий стрибок — і байдуже тобі до всіх скватерових загорож і перешкод! Еге, лікар розпалився. Я бачу це по його очах; от тепер буде діло! Щільніше до скелі, чоловіче… щільніше!

Хоч трапер і не помилився щодо настрою доктора Баттіуса, проте неправильно визначив його причину. Наслідуючи рухи своїх товаришів і дуже обережно, навіть з душевним трепетом, видряпуючись угору, природолюб краєчком ока помітив невідому рослину за кілька ярдів над своєю головою, і то на місці, майже незахищеному від каміння, що його дівчата безперервно жбурляли в нападників. Забувши про все на світі, окрім слави першовідкривача, який впише цей скарб до наукових каталогів, він жадібно, наче горобець за метеликом, кинувся до своєї здобичі. Тієї ж миті вниз прогуркотів уламок скелі, засвідчуючи, що вченого помітили. Хмара пилюки й кам'яних бризок, що їх здійняла, падаючи, брила, огорнула його постать, і трапер подумав був, що природознавець загинув, але через хвильку знов уздрів його, цілого й неушкодженого, в западині, яка виникла на місці кількох великих каменюк, збитих силою удару: доктор Баттіус переможно стискав у руці жадану рослину, пожираючи її захопленим оком знавця. Пол негайно скористався з цієї нагоди. Звернувши вбік, він блискавично стрибнув туди, де так зручно влаштувався Оубед, і коли той нахилився над своїм скарбом, Пол безцеремонно ступив йому на плече, наче на ослінчик, пробіг крізь вилом, що залишився після падіння брили, і вискочив на майданчик. За ним метнувся Мідлтон, і вони вдвох схопили та обеззброїли дівчат. Таким чином здобуто безкровну й цілковиту перемогу над укріпленням, що його самовдоволений Ішмаел вважав неприступним.

РОЗДІЛ XV

Хай небо шлюб оцей благословить, Щоб горе потім нас не покарало.

Шекспір. Ромео і Джульетта

Припинімо на певний час нашу оповідь, щоб звернутися до тих подій, внаслідок яких відбулася щойно змальована сутичка. Ця перерва буде по змозі коротка, але вона потрібна, щоб задовольнити тих читачів, які вимагають, аби особа, котра взяла на себе обов'язки історика, нічого не пропускала й не змушувала їхню багату уяву заповнювати ті пропуски.

У війську, яке уряд Сполучених Штатів послав до новопридбаної території на Заході, був загін, очолюваний тим молодим офіцером, який грав таку помітну роль у кількох сценах нашої оповіді.