Пригоди бравого вояка Швейка - Сторінка 67

За повішеного чоловіка солдат діставав десяток сигарет "Спорт", за жінку й дитину — п'ять. Потім інтендантство почало наводити економію, й розстрілювали людей цілими гуртами. Зі мною служив один циган, і ми довго не могли второпати, що й він це робить. Правда, нас трохи дивувало, чому його завжди на ніч кличуть до канцелярії. Ми тоді стояли на Дрині. Раз уночі, коли його не було, одному з наших спало на думку понишпорити в його речах. І ось що виявилося: цей гультяй ховав у заплічному мішку аж три коробки по сотні "Спорту". Вдосвіта повернувся циган до нашої стодоли. Ми недовго розглядали його справу, звалили на землю, а один такий Белоун задушив його ременем. Та й живучий же був, чортів циган, як той кіт.

Старий сапер Водічка плюнув:

— Ніяк не можна було його задушити. Вже обробився, очі йому вилізли на лоба, а ще тріпотів, як недорізаний півень. Тоді його схопили двоє за голову, двоє — за ноги, шарпнули, як кішку, і скрутили йому в'язи. Потім ми начепили на нього мішок з його сигаретами і нишком кинули в Дрину. Хто б ті сигарети курив? А вранці його почали шукати.

— Ви повинні були заявити, що він здезертирував, — розважливо сказав Швейк. — Він, мовляв, довго до цього готувався і щодня хвалився, що ось-ось зникне.

— Та хто б там ще про такі речі думав? — відповів Водічка. — Ми своє зробили, а інше вже нас не турбувало. Там це було зовсім легко. Щодня хтось зникав, і вже навіть трупів з Дрини не витягали. Біля нашого розшарпаного ландверака 1 гарненько плив Дриною до Дунаю і роздутий чужак. Побачать таке вперше новачки, і аж температура в них підскакує.

1 Солдата крайової оборони.

— Треба було їм дати хінін, — сказав Швейк.

Вони саме ввійшли до барака, де містився дивізійний суд, а патруль зразу ж відвів їх до канцелярії № 8, там за довгим столом над купами актів сидів слідчий Руллер.

Перед ним на столі лежав том кодексу законів, а на ньому стояла недопита склянка чаю. Праворуч було розп'яття з штучної слонової кості. Запорошений Христос розпачливо дивився на підставку свого хреста, вкриту попелом і недокурками сигарет.

Слідчий Руллер, знов викликаючи жаль розп'ятого бога, саме однією рукою струшував попіл з сигаретки об підставку розп'яття, а другою рукою віддирав склянку з чаєм, яка прилипла до кодексу.

Звільнивши склянку з обіймів кодексу, він перегорнув сторінку книжки з бібліотеки офіцерського клубу.

Це був твір Фр. С. Краузе з багатонадійною назвою: "Forschungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral" 1.

Задивившись на репродукції з наївних малюнків чоловічих і жіночих статевих органів з відповідними віршами, які відкрив учений Фр. С. Краузе у вбиральнях берлінського Західного вокзалу, слідчий не звернув уваги на прибулих.

Тільки коли Водічка закашляв, він стрепенувся й перестав розглядати репродукції.

— Was geht los? 2 — спитав він і знову почав перегортати сторінки, шукаючи продовження наївних малюночків, екскізів та начерків.

— Насмілюсь доповісти, пане аудиторе, — відповів Швейк, — камарад Водічка застудився і тепер кашляє.

Слідчий Руллер лише тепер поглянув на Швейка і на Водічку, намагаючись надати своєму обличчю суворого виразу.

— Нарешті ви приволоклися, ледарі, — сказав, порпаючись у купі паперів на столі. — Я наказав привести вас на дев'яту годину, а тепер уже майже одинадцята.

Як ти стоїш, осле старий, — звернувся він до Водічки, бо той насмілився стати "вільно". — Як скажу ruht, лише тоді можеш робити зі своїми ножиськами, що хочеш.

— Насмілюсь доповісти, пане аудиторе, — відізвався Швейк, — у нього ревматизм.

— Ти ліпше заткни рот, — сказав слідчий Руллер. — Говоритимеш, коли я тебе запитаю. Ти вже тричі був У мене на допиті, і завжди ляпаєш те, чого не слід.

Так знайду я нарешті ці кляті папери чи не знайду? Ну й маю я з вами, мерзотники, роботу. Ви думали під суд попасти, прорахувалися, голубчики. Ось подивіться, сучі сини, — сказав він, витягши з купи паперів товстенну папку з написом: "Schwejk und Woditschka" 3. — Не думайте собі, що тут, у дивізійному суді, будете вилежуватися на ліжках через якусь дурну бійку і на деякий час уникнете фронту. Заради вас я мусив по телефону говорити аж із судом при штабі армії, йолопи ви проклятущі.

1 "Дослідження з історії розвитку статевої моралі" (нім.).

2 Що там трапилось? (Нім.)

3 Швейк і Водічка (нім.).

Він зітхнув.

— Чого ти надимаєшся, Швейку? На фронті тобі одразу відпаде охота битися з якимись гонведами. Слідство над вами обома припиняється, і кожен піде до своєї частини, де буде покараний на рапорті. А тоді підете з маршовою ротою на фронт.

Лише попадіться мені знов у руки, мерзотники, то я вас прикручу, аж язики повивалюєте. Ось вам довідка про звільнення, і поводьтеся по-людському.

Проведіть їх до канцелярії номер два.

— Насмілюсь доповісти, пане аудиторе, — сказав Швейк, — ми обидва візьмемо ваші слова до серця і стократ дякуємо за вашу доброту. Коли б це було в цивільному житті, я насмілився б сказати, що ви золота людина. Отож ми обидва мусимо просити у вас пробачення за те, що ви з нами стільки часу втратили. Ми насправді цього не заслуговуємо.

— Забирайтеся вже під сто чортів! — загорлав слідчий на Швейка. — Пан полковник Шредер просив за вас. Коли б не він, не знаю, як би це вам обійшлося.

Водічка відчув себе знову давнім Водічкою тільки аж у коридорі, коли патруль вів їх до канцелярії номер два.

Солдат боявся запізнитися на обід і тому сказав:

— Та швидше, швидше, хлопці, сунетесь, як ті воші. Тоді Водічка попросив його не дуже розпускати губу.

— Щастя твоє, що ти чех. Коли б ти був мадяр, я б тебе роздер, як оселедця.

Військові писарі з канцелярії пішли на обід, і солдат, що супроводив Швейка і Водічку, мусив поки що привести їх знову до в'язниці дивізійного суду, і це не обійшлося без прокльонів на адресу ненависної породи військових писарів.

— Хлопці там знову зберуть увесь жир з юшки, — нарікав він трагічно, — а замість м'яса залишать мені жили. Я вчора також конвоював двох до табору, і хтось у мене за той час ізжер півхлібини, яку вони одержали за мене.

— Ви, як видно, тут у дивізійному суді тільки й думаєте, як би нажертись, — сказав Водічка, який знову піднісся духом.

Коли вони розповіли однорічниковї, як закінчилась справа, той вигукнув:

— Отже, маршова рота, друзі! "Попутного вітру!" — як люблять писати в журналі чеських туристів. Готування до променаду скінчене. Наше славне військове управління про все подбало і все виконало. Вас також запросили взяти участь у екскурсії до Галичини. "Ясна думка і серце веселе, хай вам щастя дорогу встеле".

Вирушайте ж у далеку дорогу. Щиро полюбіть ті краї, де вас познайомлять із траншеями. Там же так гарно і надзвичайно цікаво. У далекій чужині будете почувати себе, як у своїй хаті, як на братній землі, а може, навіть і як у милій вітчизні. З високими почуттями вирушайте в дорогу до країн, про які ще старий Гумбольдт казав: "У цілому світі я не бачив нічого розкішнішого за ту дурну Галичину". Багатий і рідкісний досвід, якого набула наша славна армія під час відступу з Галичини в дні першого походу, буде для наших нових воєнних походів, певно, бажаним дороговказом при накресленні програми другої подорожі. Лише простуйте прямісінько до Росії і з радощів повистрілюйте в повітря всі патрони.

По обіді, перед відходом Швейка і Водічки до канцелярії, до них підійшов бідолашний учитель, автор поезії про вошей, і, відвівши обох набік, таємниче сказав:

— Не забудьте, коли вже будете на російському боці, зараз же сказати росіянам:

"Здравствуйте, русские братья, мы братья чехи, мы не австрийцы".

Коли виходили з барака, Водічка, бажаючи демонстративно висловити свою ненависть до мадярів і підкреслити, що його тюрма не зламала й не похитнула його переконань, несподівано наступив на ногу мадярові, який не хотів служити в армії, і загорлав на нього:

— Взуйся, лобуряко!

— Я ж чекав, що він обізветься, — невдоволено казав потім сапер Водічка до Швейка, — бодай би хоч раз гавкнув, тоді б я йому роздер від вуха до вуха його мадярську пащеку. А він, дурний телепень, мовчить і дозволяє топтати себе по

ногах. Грім би їх, Швейку, всіх побив. Мене чорти беруть, що мене не засудили.

Таж це так, немовби нас на глум хотіли підняти, ніби наша бійка з мадярами й згадки не варта. А ми ж таки билися, як леви. Це ти винен, що нас не засудили й дали таке свідоцтво, буцімто ми не вміємо добре битися. Що ж вони, власне, про нас думають? Таж це був конфлікт високої марки!

— Знаєш, брате, — добродушно сказав Швейк, — я тебе добре не розумію.

Дивізійний суд офіційно визнав нас цілком порядними людьми, яким ніхто нічого не може закинути, а тебе це не радує. Правда, я на допиті викручувався як міг, але там треба так говорити. Наш обов'язок брехати, як каже адвокат Бас своїм клієнтам. Коли мене пан аудитор спитав, з якої речі ми вдерлися в квартиру цього

пана Каконі, то я йому відрубав: "Я думав, що ми з паном Каконі найкраще познайомимося, якщо будемо бігати до нього в гості". Пан аудитор потім мене вже ні про що не розпитував, цього було з нього досить. Запам'ятай собі на все життя, — вів далі Швейк свої сентенції, — перед військовими судами ніколи не смій признаватися. Тоді, як я сидів у гарнізонній тюрмі, один солдат із сусідньої камери признався, і коли інші про це довідалися, то накинули йому ковдру на голову і віддубасили, та ще й наказали йому відмовитись від своїх зізнань.

— Коли б я зробив щось нечесне, то, ясно, я б не признався, — сказав сапер Водічка, — але коли мене той тип аудитор прямо спитав: "Ви бились?" — я сказав:

"Так, бився". — "А ви побили когось?" — "Певне, пане авдиторе". — "І когось поранили?" — "Звичайно, пане авдиторе". Хай знає, з ким має справу. Та тепер від сорому не знаєш, як іти: чи плечима, чи очима. Скидається, немовби він не повірив, що я на тих мадярських шкурах порвав свій ремінь, і то вже були не люди, а локшина, синці та гулі. Ти ж був при тому, як на мене раптом насіли три мадярські бики, і за хвилину всі вони валялися на землі, а я їх топтав і гуцав по них. І після всього якийсь шмаркач, якийсь авдиторський пришийкобиліхвіст припиняє над нами слідство. Це так, якби він мені сказав: "Кожний шмаркач лізе битися! Теж мені ще".