Про славних жінок - Сторінка 39

Не сказати нічого про неї було б несправедливо: хоча краще зовсім промовчати, аніж сказати мало.

Йоанна – перша донька Яснійшого принца Карла, славного герцога Калабрійського,[228] що був первородним сином Роберта, короля Єрусалима і Сицилії, світла йому пам'ять. Мати Йоанни – Марія, сестра Філіппа, короля Франції.

Досліджуючи її батьківський рід аж до дідів та прадідів, до початку династії, зупинимося не раніше, аніж дійшовши через численних царів до Дардана, засновника Трої, батьком якого, за переказами древніх, був сам Юпітер. Із цього давнього і знаменитого роду, як з однієї, так і з іншої сторони, виводять свій родовід так багато славних правителів, і немає такого християнського короля, який би так чи інакше не походив із нього чи не був би з ним споріднений. Жоден інший рід у наші дні чи у дні наших батьків не сяяв такою шляхетністю.

Йоанна була ще зовсім немовлям, коли батька Карла передчасно забрала смерть. Оскільки її дідусь Роберт не мав жодного наслідника чоловічого роду, то за його вказівкою Йоанна стала законним спадкоємцем королівства по його смерті. Її величезна спадщина не простягається, однак, ані до тропічного поясу, ані до Сарматів, що біля Північного полюса; володіння охоплюють територію під ніжним небом поміж Адріатичним і Тірренським морями, від Умбрії, Піценії та давніх земель вольсків аж до заток Сицилії. У цих межах її володінню підкоряються давні кампанійці, луканці, брути, салентини, калабри, давни, вестали, самнійці, пелігни, марси та багато інших, не згадуючи про великі землі, як-от єрусалимське царство, острів Сицилію, місцевість П'ємонт у Цисальпійській Галлії, які несправедливо захопили якісь загарбники. Жителі сьомої провінції, що між Нарбонійською Галлією, Роданом і Альпами, а також ті, що населяють Форкальквер, підкоряються її законам, визнаючи Йоанну своєю правителькою і королевою.

Скільки у цій місцевості славних міст, скільки чудових містечок, скільки морських заток і пристаней для моряків, скільки портів, озер та лікувальних джерел, скільки лісів, лугів і пасовиськ, затишних місць з чудовими краєвидами та плодовитих полів! А скільки різних живе там народів, скільки величних правителів! А до того ж, повноту достатку і багатство запасів цього королівства нелегко описати.

Ці володіння – найбільші, які коли-небудь посідала жінка, і якщо докладніше описувати її королівство, то наш подив дорівнюватиме його славі. А що викликає ще більший подив, так це те, що їй вистачає духу керувати такою імперією: настільки добре зберегла вона блискучий характер своїх предків.

Щойно отримала королівську діадему, Йоанна переповнилася такою енергійною відвагою, що рішучими діями очистила від злодійських збіговиськ не тільки великі міста і приміські території, а навіть Альпи, віддалені гори, ліси і зовсім дикі місця: усі вони або повтікали в страхові, або позамикалися у високогірних замках. Рейди військових загонів під керівництвом блискучих полководців не знімали облоги з таких місць аж доти, доки не захоплювали всі насиджені місця грабіжників і не винищували їх усіх. Жоден з попередніх правителів або не хотів, або й не міг зробити нічого подібного. На своїх територіях Йоанна добилася такого порядку, що і бідняк, і багач як удень, так і вночі може цілком щасливо і безпечно прямувати, куди йому заманеться. А що не менш знаменито, усіх відомих можновладців і королівських нащадків вона привчила до такої стриманості, упокоривши їхні розгнуздані манери до загальноприйнятих меж, що, забувши про свою колишню зверхність, ще вчора зневажаючи королівську величність, сьогодні вони тремтять від погляду розгніваної жінки.

А до того ж, Йоанна настільки розумна, що можна її перехитрити хіба лиш обманом, але аж ніяк не розумом. Її величність – радше королівська, а не жіноча. Терпелива і витривала, вона нелегко змінює своє власне рішення під впливом інших; це просто продемонструвати на прикладі жорстоких ударів долі, які колись часто навалювалися на неї з різних сторін, тривожачи і пригнічуючи її. Йоанна розправилася з незгодою в королівській родині та з іноземними війнами, що часто розгорялися в самому серці королівства. Але через чужі провини їй довелося втікати, жити у вигнанні, згодом давати собі раду з жорстоким характером свого чоловіка, з розбещеністю знаті, з незаслуженою поганою репутацією, з гнівом Папи та перенести могутнім серцем багато інших незгод. Йоанна все переборола своїм непереможно мужнім духом. Справді, це все було б гідне для могутнього і сильного правителя, не те що для жінки.

Краса її лиця – розкішна і прекрасна, її м'яким голосом і красномовством втішається кожен. Відчувається в нім непохитна королівська гордість, якщо вимагають того обставини, або ж приятельська близькість, доброта, м'якість та прихильність, – так що хтось сказав би, що вона не королева, а звичайна людина. Чи хтось хотів би чогось більшого від мудрого короля? А якщо хтось прагнув би розказати все про Йоанну як про видатну особистість, то це була б дуже довга розповідь.

Я вважаю, що ці аргументи достатні не тільки для того, щоб зарахувати Йоанну до видатних знаменитостей з блискучою славою, але й говорити про неї як про виняткову окрасу Італії, небачену досі в жодній іншій нації.

Заключення

Як бачимо, у розповіді ми дійшли аж до сучасних жінок; але оскільки серед них дуже рідко зустрічаємо видатних особистостей, то я вважаю, що краще достойно завершити цю працю, аніж продовжувати далі. Варто зробити так і тому, що ця книга, в якій першою була розповідь про нашу праматір Єву, завершується такою чудовою королевою.

Адже я знаю: знайдуться такі, що дорікатимуть мені за те, що я пропустив багатьох, про яких слід було б розповісти, а інші говоритимуть, що є й таке, що можна заслужено відкинути.

Першим я смиренно відповів би, що й справді оминув багатьох – адже ніяк не міг згадати про всіх, бо славу численних поглинув тріумфатор Час. А також не був я спроможний прочитати про всіх, що залишилися, та й з тих, про кого я довідався, не все змогла вберегти моя пам'ять. Але щоб мене не вважали зовсім безпам'ятним, скажу, що я свідомо пропустив багатьох – як з варварських народностей, так і з греків та римлян, у тому числі й жінок імператорів та королів. Загалом я довідався про багатьох жінок, зважив багато їхніх вчинків. Але коли дійшла справа до пера, то не мав я наміру описувати всіх без винятку: адже навіть на початку твору я зазначав, що з великої кількості вибрав і включив до своєї праці небагатьох. Вважаю, що зробив я це належним чином, тому й різні закиди є даремними.

А всім іншим скажу ось що: цілком можливо, та й легко могло таке статися, що деякі речі можна було б не включати до твору. Адже часто вводить в оману не лише незнання деяких речей, але й надмірна прив'язаність автора до власної праці. Якщо це трапилося, то мені дуже прикро: і заради поваги до гідності високого мистецтва я прошу читача ставитися з терпеливістю і розумінням до того, що було, на його думку, виконане не на найвищому рівні. А якщо ж хтось помірковано налаштований, то нехай щось додасть чи усуне, або ж відредагує чи поправить те, що написано неналежно. Адже тоді ця праця прислужиться комусь на благо, а не загине у пащі ненависників, не принісши нікому користі.

Таке щасливе завершення книги Джованні Боккаччо з Чертальдо "Про славних жінок"

ПРИМІТКИ

1

Хоча Боккаччо родом із Флоренції, однак працював над цим твором у Чертальдо (1361–1362), на дозвіллі, як сам говорить далі.

2

Відомий флорентійський рід.

3

Грецьк. andreia – "мужність", те саме, що латинське virtus, або vir: аналогічно – в українській мові слова "муж" та "мужність" мають спільний корінь. Боккаччо писав свій твір у період, коли змінювалося середньовічне уявлення про роль і заняття жінки. Це чітко видно у багатьох біографіях.

4

Карл д'Арто, граф Монтеодорізійський, перший чоловік Андреї Аціароліс, помер у 1346 р. У 1357-у вона одружилася вдруге з Бартоломеєм ІІ з Капуї, графом Алтавільським. Однак, незважаючи на це, Боккаччо часто засуджує повторне одруження у тексті твору.

5

Петрарка Франческо (1304–1374) – перший видатний італійський гуманіст, сучасник Боккаччо. Твір Петрарки "De viris illustribus" ("Про славних мужів") надихнув Боккаччо до праці над своїм твором.

6

Цікаві роздуми автора щодо семантичного наповнення деяких ключових слів. Такі слова, по суті, можна вважати термінами у рамках цього твору.

7

Боккаччо ніколи докладно не вказує, на які саме джерела він покладається.

8

Семираміда, або Шаммурамат (царювала в 824–811 рр. до Різдва Христового). З її іменем помилково пов'язують так звані "висячі сади" поблизу Вавилона. Створення садів радше стосується періоду правління вавилонського царя Навуходоносора (605–562 рр. до Р. Х.).

9

Стіни Вавилону, одне із Семи чудес світу (список непостійний). Згодом їх викреслили зі списку, замість них зарахували до чудес Александрійський маяк.

10

Опіс, чи Опс – богиня врожайності. Ототожнювали з Реєю.

11

Уран (грецьк. uranos – "небо") – божество неба.

12

Веста, – богиня домашнього вогнища.

13

Сатурн – бог землеробів та врожаю, батько Юпітера. Його ототожнювали з грецьким Хроносом і вважали справедливим правителем золотого віку.

14

Покоління доолімпійських богів.

15

Юнона – вище жіноче божество римського пантеону, дружина Юпітера. Вважалася богинею багатьох італійських міст.

16

Самос – острів у Греції в Егейському морі.

17

Споглядання – вищий рівень розумової діяльності, умоглядність.

18

Мінерва – богиня мистецтва і талантів, покровителька ремесел.

19

За легендою, Гефест розколов молотом Зевсові голову і звідти появилася богиня у повному обладунку.

20

Див. розділ 18.

21

Мінерва, у грецькій міфології Афіна, або Паллада – покровителька Афін.

22

Медуза Ґорґона – міфічна потвора, що своїм поглядом перетворювала все живе в камінь.

23

На Капітолії, одному із семи пагорбів Рима (двогорбому), стояли три храми – Юпітера, Юнони та Мінерви. На цьому пагорбі завершувалися тріумфальні процесії.

24

Венера – богиня кохання. Вважалася матір'ю Енея, тому її вшановували як праматір усіх римлян.

25

Марс – бог війни, тому й говориться про воїна.

26

Боккаччо показує свою обізнаність з різними джерелами.