Річард ІІІ (Річард Третій) - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Все йому скажу.
(Іде геть.)
Входить К е т с б і.
К е т с б і
Вітаю щиро, лорде-камергере.
Г а с т і н г с
Привіт вам, Кетсбі! Чом так рано ви?
Що чути у хиткому королівстві?
К е т с б і
Ну що ж? Воно хитається і справді.
Але на ноги твердо стане, вірю,
Коли прикрасить Глостера вінець.
Г л о с т е р
Ви що? Який вінець? Корона тобто?
К е т с б і
Звичайно, лорде Гастінгсе.
Г а с т і н г с
Скоріш
Дозволю власну голову зрубати,
Ніж дати, щоб на голову йому
Корону одягнули беззаконно.
Ти думаєш, він пнеться в королі?
К е т с б і
Клянусь, що так. І вірить, що самі ви
Очолите прибічників його.
Тому він шле для вас хорошу звістку:
Сьогодні стратять рідних королеви
У Помфреті, всіх ваших ворогів.
Г а с т і н г с
Ну, плакати за ними я не буду.
Завжди із ними я ворогував.
Але щоб голос Глостеру віддав я
І зрадив цим прямого спадкоємця,–
Клянуся Богом – краще я помру!
К е т с б і
Дай Бог цієї думки вам триматись.
Г а с т і н г с
Ні, я і через рік сміятись буду
Від радості, що довелось діждатись
Загибелі підступних ворогів,
Які мене з монархом розсварили.
Послухай-но…
К е т с б і
Що скажете, мілорде?
Г а с т і н г с
Двох тижнів не мине, як зажену
Я декого, куди він не чекає.
К е т с б і
Як тяжко тим зустріти наглу смерть,
Хто не чекав її, не готувався.
Г а с т і н г с
Ох, тяжко, тяжко! Трапилося так
І з Ріверсом, і з Вогеном, і з Греєм.
І трапиться ще де з ким, хто вважає,
Що він в безпеці, наче ти та я,
Кого і Бекінгем, і Глостер люблять.
К е т с б і
Обидва принци високо вас цінять.
(на бік)
І красуватись буде вище всіх
Відтята голова твоя на тичці.
Г а с т і н г с
Я знаю, що повагу заслужив я.
Входить С т е н л і.
Рогатину чому ж ви не взяли?
Ви вепра боїтеся, а без зброї.
С т е н л і
Здорові будьте, Гастінгсе і Кетсбі!
Вам легко жартувати, а мені
Не до вподоби нинішні наради.
Г а с т і н г с
Життя мені не менше дороге,
Ніж вам – своє; і досі ще ніколи
Воно таким прекрасним не здавалось.
Чи міг би бути я таким щасливим,
Коли б нам щось загрожувать могло?
С т е н л і
Ті лорди, що у Помфретській тюрмі,
Із Лондона веселі виїжджали
І у безпеку вірили свою.
Боятись не було у них причини,
Та бачите – настав їх чорний день.
Мене лякає ця раптова помста.
Дай Боже, щоб мій страх не мав підстав.
То в Тауер рушаємо? Вже ранок.
Г а с т і н г с
Мілорде мій, заждіть. Чи знали ви,
Що стратять їх у Помфреті сьогодні?
С т е н л і
За відданість їм голови зітнуть!
Зітнуть би з суддів їх шапки суддівські!
Що ж, Гастінгсе, рушаємо тепер?
Входить п о с л а н е ц ь.
Г а с т і н г с
Ви йдіть, а я із ним поговорю.
Стенлі і Кетсбі ідуть геть.
Як поживаєш друже?
П о с л а н е ц ь
Веселіше,
Ніж ви мене питаєте про це.
Г а с т і н г с
Мені живеться також значно краще,
Аніж при нашій зустрічі останній.
Тоді мене у Тауер вели
За наклепом родини королеви.
А зараз, – тільки ти мовчи про це, –
Тих ворогів моїх ведуть на страту,
Тоді як сам я високо злетів.
П о с л а н е ц ь
Хай Бог оберігає вашу світлість!
Г а с т і н г с
Пий за моє здоров'я. Ось тобі!
(Кидає йому гаманець.)
П о с л а н е ц ь
Аякже. Щиро дякую, мілорде.
(Іде геть.)
Входить с в я щ е н и к.
С в я щ е н и к
Мілорде, радий бачить вашу світлість.
Г а с т і н г с
Я вдячний вам, сер Джоне, від душі.
Не заплатив я за останню службу,
Тож у неділю вам віддам свій борг.
С в я щ е н и к
Я можу почекати, не турбуйтесь.
Входить Б е к і н г е м.
Б е к і н г е м
З священиком говорите, мілорде?
Потрібніший він вашим ворогам,
Що в Помфреті. Вам рано сповідатись.
Г а с т і н г с
І сам про них відразу я згадав,
Коли святий отець мені зустрівся.
Ви в Тауер?
Б е к і н г е м
Туди, та не надовго.
Я звідти повернусь раніш за вас.
Г а с т і н г с
Напевне. Я обідати там буду.
Б е к і н г е м
(на бік)
Й вечеряти, – хоч сам того не знаєш. –
Ходімо разом.
Г а с т і н г с
Я до ваших послуг.
Ідуть геть.
Сцена третя
Помфретський замок.
Входять Р е т к л і ф і варта, яка веде на страту
Р і в е р с а, Г р е я і В о г е н а
Р е т к л і ф
Ведіть скоріше в'язнів до помосту.
Р і в е р с
Не дуже поспішай, сер Річард Реткліф:
Ти ще побачиш, як приймають смерть
За честь свою, обов'язок і вірність.
Г р е й
Хай принца Бог від вас убереже,
Кати прокляті, зграя кровопивців!
В о г е н
Іще свою оплачете ви долю!
Р е т к л і ф
Пора! Для вас скінчилося життя.
Р і в е р с
О, Помфрете, ти став фатальним замком,
Знеславленим убивством короля!
У стінах цих загинув Річард Другий,
Тут пролилась його шляхетна кров.
А ми, невинну кров свою проливши,
Примножимо тепер твою ганьбу.
Г р е й
Спостигло нас прокляття Маргарити
За те, що ми і Гастінгс допустили,
Щоб Глостер Едуарда заколов.
Р і в е р с
І Глостера вона, і Бекінгема,
І Гастінгса із нами прокляла.
О Господи! Почуй її прокльони!
Карай їх так, як ти караєш нас!
Та пощади сестру мою із дітьми, –
Умилостивить хай тебе, Господь,
Кров наша, що проллється беззаконно.
Р е т к л і ф
Доволі! Вже пробив ваш смертний час.
Р і в е р с
Обнімемось же, Вогене і Грею!
Прощай!.. Прощай!.. До зустрічі на небі!
Ідуть геть.
Сцена четверта
Тауер.
Входять Б е к і н г е м, С т е н л і, Г а с т і н г с,
єпіскоп І л і й с ь к и й, Р е т к л і ф, Л о в е л
та інші лорди і займають місця за столом.
Г а с т і н г с
Зібрались ми, ясновельможні пери,
Щоб день для коронації призначить.
В ім'я Господнє, назовімо день.
Б е к і н г е м
Чи все для коронації готове?
С т е н л і
Готове все, лиш день обрати треба.
Є п і с к о п
Можливо, завтра? Підходящий день.
Б е к і н г е м
А лорд-протектор як про це міркує?
Хто знає, лорди, наміри його?
Є п і с к о п
Кому ж їх знати краще, аніж вам?
Б е к і н г е м
Мені? Чому, мілорде? Ми знайомі,
Та я не знаю – що в його душі,
Як він не знає – що в моїй чи вашій.
Про наміри його скоріше Гастінгс
Сказати може: він із ним близький.
Г а с т і н г с
Так, герцог дуже приязний до мене,
Але його про день коронування
Я не питав, а він не говорив,
Яка ухвала бажана для нього.
Та ви, мілорди, призначайте день,
Подам я замість герцога свій голос:
Він, певне, не образиться на це.
Входить Г л о с т е р.
Є п і с к о п
Та ось іде сам герцог, в добрий час.
Г л о с т е р
Вітаю вас, вельмишановні лорди!
Сьогодні я проспав, та, сподіваюсь,
Моя відсутність вам не заважала
У вирішенні всіх нагальних справ.
Б е к і н г е м
Коли б ви запізнилися на вихід,
То репліку за вас подав би Гастінгс –
Про те, коли вінчати короля.
Г л о с т е р
Відважитись на це міг тільки Гастінгс:
Мене він добре знає й щиро любить.
Г а с т і н г с
Вам дякую, мілорде, від душі!
Г л о с т е р
Єпіскопе Ілійський!
Є п і с к о п
Що, мілорде?
Г л о с т е р
У вас в саду у Холбурні я бачив
Чудові полуниці. Не могли б
Послати, щоб зібрали нам на пробу?
Є п і с к о п
О так, пошлю із радістю, мілорде.
(Виходить.)
Г л о с т е р
(до Бекінгема)
Прошу вас на два слова, Бекінгеме.
(Відводить його на бік.)
Вже з Гастінгсом наш Кетсбі говорив,
Питав його – чи з нами він? А той
Скипів і заявив, що не дозволить,
Щоб син його любимого монарха
(Так по-холопськи висловився він)
Позбувся королівського престолу,
Мовляв, скоріше голову складе.
Б е к і н г е м
Давайте не надовго з вами вийдем.
Глостер і Бекінгем виходять
С т е н л і
Ми не обрали день для торжества.
Я думаю, що завтра – надто рано.
Відкласти трохи радий був би сам,
Щоб краще міг усе підготувати.
Повертається є п і с к о п І л і й с ь к и й.
Є п і с к о п
Де ж лорд-протектор? Я уже послав
У сад за полуницею прислугу.
Г а с т і н г с
Який привітний герцог і веселий!
Розважений приємними думками,
Як тепло привітався з нами він!
Між християн він менш за всіх людей
Ненависть і любов ховати здатний:
Що в серці, те у нього й на лиці.
С т е н л і
І що ж ви по обличчю прочитали?
Г а с т і н г с
Що ні на кого зла він не тримає,
Інакше б у очах читався гнів.
С т е н л і
Дай Бог, щоб так було, як ви сказали.
Входять Г л о с т е р і Б е к і н г е м.
Г л о с т е р
Скажіть мені, що заслужили ті,
Хто, смерть мою задумавши, вдалися
До підступів бісівських, чародійства
І зіпсували чарами мене?
Г а с т і н г с
Всі знають, як люблю я вас, мілорде,
І через це бажаю першим я
І суду, й кари; хоч би хто був злодій,
Йому одна належна кара – смерть.
Г л о с т е р
Хай будуть очі свідками злодійства!
Погляньте, як мене зачарували:
Моя рука, мов хвороблива гілка,
Зненацька всохла! А врекли мене
Підступна Едуардова вдова
І потаскуха Шор – дві кляті відьми.
Г а с т і н г с
Мілорде, та якщо це їх вина…
Г л о с т е р
"Якщо"? Як смієш, захисник повії,
Мене дражнити цим своїм "якщо"?
Велю рубати голову йому!
Не сяду їсти, доки не побачу
Відтятою її. Вам доручаю
Це, Ловеле і Реткліфе. Всі інші,
Кому я дорогий, за мною йдіть.
Всі ідуть, крім Гастінгса, Реткліфа і Ловела.
Г а с т і н г с
О горе, горе Англії й мені!
Безумець! – міг усе я відвернути.
Приснилось Стенлі – вепр зірвав шолом,
Та, сміючись, я знехтував пророцтвом.
Мій кінь спіткнувся тричі на шляху
У Тауер і дибки став при в'їзді,
Мов відчував: везе мене на смерть.
Тепер мені потрібний той священик…
А як я говорив із посланцем!
Як я радів, що ворогів моїх
У Помфреті сьогодні вранці стратять,
А я в пошані й милості живу!
О Маргарито! Як твої прокльони
Упали враз на голову мою!
Р е т к л і ф
Коротше! Вже обідати пора,
Чекає герцог голову відтяту.
Г а с т і н г с
Ми швидкоплинних милостей людських
Шукаємо, забувши Божу милість!
Та хто чекає їх, живе, немов
Матрос-п'яниця на верхівці щогли:
Бо може хитавиця корабля
Його щомиті скинути у море.
Л о в е л
Доволі марно скиглити! Пора.
Г а с т і н г с
О Річарде кривавий! Рідна земле!
Пророчу я тобі жахливий час!
Ведіть мене на плаху, і злочинцю
На глум віддайте голову мою.
Той, хто сміється, сам вже на краю.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Лондон. На стінах Тауера.
Входять Г л о с т е р і Б е к і н г е м
в іржавих, дивних обладунках.
Г л о с т е р
Ну, друже, чи зумієш ти тремтіти,
І полотніти, й подих зупиняти,
І говорити, й замовкати знов,
Немов би ти від страху втратив розум?
Б е к і н г е м
Як справжній трагік, буду озиратись,
І белькотіти щось про небезпеку,
Здригатися і зображати жах.
Налякана усмішка й дикий погляд
Мені в пригоді стануть неодмінно,
Щоб втілити нарешті задум наш.
Та де ж, одначе, Кетсбі? Щось не видно.
Г л о с т е р
Дивись: лорд-мера він сюди веде.
Входять л о р д – м е р і К е т с б і.
Б е к і н г е м
Лорд-мер…
Г л о с т е р
Пильнуйте цей підйомний міст!
Б е к і н г е м
Б'ють в барабан…
Г л о с т е р
Огляньте мури, Кетсбі!
Б е к і н г е м
Послали ми за вами, лорде-мере…
Г л о с т е р
Гей, озирнись і захищайся – ворог!
Б е к і н г е м
Хай береже нас Бог і правота!
Г л о с т е р
Чекай, це наші друзі: Реткліф, Ловел.
Входять Л о в е л і Р е т к л і ф з головою Гастінгса.
Л о в е л
Ось голова, з якою розпрощався
Мерзенний зрадник, віроломний Гастінгс.
Г л о с т е р
(плаче)
Як я любив того, за ким тужу!
У світі християнському, я думав,
Немає більш беззлобної істоти,
Ніж він.
(Іде геть.)
Входить К е т с б і.
К е т с б і
Вітаю щиро, лорде-камергере.
Г а с т і н г с
Привіт вам, Кетсбі! Чом так рано ви?
Що чути у хиткому королівстві?
К е т с б і
Ну що ж? Воно хитається і справді.
Але на ноги твердо стане, вірю,
Коли прикрасить Глостера вінець.
Г л о с т е р
Ви що? Який вінець? Корона тобто?
К е т с б і
Звичайно, лорде Гастінгсе.
Г а с т і н г с
Скоріш
Дозволю власну голову зрубати,
Ніж дати, щоб на голову йому
Корону одягнули беззаконно.
Ти думаєш, він пнеться в королі?
К е т с б і
Клянусь, що так. І вірить, що самі ви
Очолите прибічників його.
Тому він шле для вас хорошу звістку:
Сьогодні стратять рідних королеви
У Помфреті, всіх ваших ворогів.
Г а с т і н г с
Ну, плакати за ними я не буду.
Завжди із ними я ворогував.
Але щоб голос Глостеру віддав я
І зрадив цим прямого спадкоємця,–
Клянуся Богом – краще я помру!
К е т с б і
Дай Бог цієї думки вам триматись.
Г а с т і н г с
Ні, я і через рік сміятись буду
Від радості, що довелось діждатись
Загибелі підступних ворогів,
Які мене з монархом розсварили.
Послухай-но…
К е т с б і
Що скажете, мілорде?
Г а с т і н г с
Двох тижнів не мине, як зажену
Я декого, куди він не чекає.
К е т с б і
Як тяжко тим зустріти наглу смерть,
Хто не чекав її, не готувався.
Г а с т і н г с
Ох, тяжко, тяжко! Трапилося так
І з Ріверсом, і з Вогеном, і з Греєм.
І трапиться ще де з ким, хто вважає,
Що він в безпеці, наче ти та я,
Кого і Бекінгем, і Глостер люблять.
К е т с б і
Обидва принци високо вас цінять.
(на бік)
І красуватись буде вище всіх
Відтята голова твоя на тичці.
Г а с т і н г с
Я знаю, що повагу заслужив я.
Входить С т е н л і.
Рогатину чому ж ви не взяли?
Ви вепра боїтеся, а без зброї.
С т е н л і
Здорові будьте, Гастінгсе і Кетсбі!
Вам легко жартувати, а мені
Не до вподоби нинішні наради.
Г а с т і н г с
Життя мені не менше дороге,
Ніж вам – своє; і досі ще ніколи
Воно таким прекрасним не здавалось.
Чи міг би бути я таким щасливим,
Коли б нам щось загрожувать могло?
С т е н л і
Ті лорди, що у Помфретській тюрмі,
Із Лондона веселі виїжджали
І у безпеку вірили свою.
Боятись не було у них причини,
Та бачите – настав їх чорний день.
Мене лякає ця раптова помста.
Дай Боже, щоб мій страх не мав підстав.
То в Тауер рушаємо? Вже ранок.
Г а с т і н г с
Мілорде мій, заждіть. Чи знали ви,
Що стратять їх у Помфреті сьогодні?
С т е н л і
За відданість їм голови зітнуть!
Зітнуть би з суддів їх шапки суддівські!
Що ж, Гастінгсе, рушаємо тепер?
Входить п о с л а н е ц ь.
Г а с т і н г с
Ви йдіть, а я із ним поговорю.
Стенлі і Кетсбі ідуть геть.
Як поживаєш друже?
П о с л а н е ц ь
Веселіше,
Ніж ви мене питаєте про це.
Г а с т і н г с
Мені живеться також значно краще,
Аніж при нашій зустрічі останній.
Тоді мене у Тауер вели
За наклепом родини королеви.
А зараз, – тільки ти мовчи про це, –
Тих ворогів моїх ведуть на страту,
Тоді як сам я високо злетів.
П о с л а н е ц ь
Хай Бог оберігає вашу світлість!
Г а с т і н г с
Пий за моє здоров'я. Ось тобі!
(Кидає йому гаманець.)
П о с л а н е ц ь
Аякже. Щиро дякую, мілорде.
(Іде геть.)
Входить с в я щ е н и к.
С в я щ е н и к
Мілорде, радий бачить вашу світлість.
Г а с т і н г с
Я вдячний вам, сер Джоне, від душі.
Не заплатив я за останню службу,
Тож у неділю вам віддам свій борг.
С в я щ е н и к
Я можу почекати, не турбуйтесь.
Входить Б е к і н г е м.
Б е к і н г е м
З священиком говорите, мілорде?
Потрібніший він вашим ворогам,
Що в Помфреті. Вам рано сповідатись.
Г а с т і н г с
І сам про них відразу я згадав,
Коли святий отець мені зустрівся.
Ви в Тауер?
Б е к і н г е м
Туди, та не надовго.
Я звідти повернусь раніш за вас.
Г а с т і н г с
Напевне. Я обідати там буду.
Б е к і н г е м
(на бік)
Й вечеряти, – хоч сам того не знаєш. –
Ходімо разом.
Г а с т і н г с
Я до ваших послуг.
Ідуть геть.
Сцена третя
Помфретський замок.
Входять Р е т к л і ф і варта, яка веде на страту
Р і в е р с а, Г р е я і В о г е н а
Р е т к л і ф
Ведіть скоріше в'язнів до помосту.
Р і в е р с
Не дуже поспішай, сер Річард Реткліф:
Ти ще побачиш, як приймають смерть
За честь свою, обов'язок і вірність.
Г р е й
Хай принца Бог від вас убереже,
Кати прокляті, зграя кровопивців!
В о г е н
Іще свою оплачете ви долю!
Р е т к л і ф
Пора! Для вас скінчилося життя.
Р і в е р с
О, Помфрете, ти став фатальним замком,
Знеславленим убивством короля!
У стінах цих загинув Річард Другий,
Тут пролилась його шляхетна кров.
А ми, невинну кров свою проливши,
Примножимо тепер твою ганьбу.
Г р е й
Спостигло нас прокляття Маргарити
За те, що ми і Гастінгс допустили,
Щоб Глостер Едуарда заколов.
Р і в е р с
І Глостера вона, і Бекінгема,
І Гастінгса із нами прокляла.
О Господи! Почуй її прокльони!
Карай їх так, як ти караєш нас!
Та пощади сестру мою із дітьми, –
Умилостивить хай тебе, Господь,
Кров наша, що проллється беззаконно.
Р е т к л і ф
Доволі! Вже пробив ваш смертний час.
Р і в е р с
Обнімемось же, Вогене і Грею!
Прощай!.. Прощай!.. До зустрічі на небі!
Ідуть геть.
Сцена четверта
Тауер.
Входять Б е к і н г е м, С т е н л і, Г а с т і н г с,
єпіскоп І л і й с ь к и й, Р е т к л і ф, Л о в е л
та інші лорди і займають місця за столом.
Г а с т і н г с
Зібрались ми, ясновельможні пери,
Щоб день для коронації призначить.
В ім'я Господнє, назовімо день.
Б е к і н г е м
Чи все для коронації готове?
С т е н л і
Готове все, лиш день обрати треба.
Є п і с к о п
Можливо, завтра? Підходящий день.
Б е к і н г е м
А лорд-протектор як про це міркує?
Хто знає, лорди, наміри його?
Є п і с к о п
Кому ж їх знати краще, аніж вам?
Б е к і н г е м
Мені? Чому, мілорде? Ми знайомі,
Та я не знаю – що в його душі,
Як він не знає – що в моїй чи вашій.
Про наміри його скоріше Гастінгс
Сказати може: він із ним близький.
Г а с т і н г с
Так, герцог дуже приязний до мене,
Але його про день коронування
Я не питав, а він не говорив,
Яка ухвала бажана для нього.
Та ви, мілорди, призначайте день,
Подам я замість герцога свій голос:
Він, певне, не образиться на це.
Входить Г л о с т е р.
Є п і с к о п
Та ось іде сам герцог, в добрий час.
Г л о с т е р
Вітаю вас, вельмишановні лорди!
Сьогодні я проспав, та, сподіваюсь,
Моя відсутність вам не заважала
У вирішенні всіх нагальних справ.
Б е к і н г е м
Коли б ви запізнилися на вихід,
То репліку за вас подав би Гастінгс –
Про те, коли вінчати короля.
Г л о с т е р
Відважитись на це міг тільки Гастінгс:
Мене він добре знає й щиро любить.
Г а с т і н г с
Вам дякую, мілорде, від душі!
Г л о с т е р
Єпіскопе Ілійський!
Є п і с к о п
Що, мілорде?
Г л о с т е р
У вас в саду у Холбурні я бачив
Чудові полуниці. Не могли б
Послати, щоб зібрали нам на пробу?
Є п і с к о п
О так, пошлю із радістю, мілорде.
(Виходить.)
Г л о с т е р
(до Бекінгема)
Прошу вас на два слова, Бекінгеме.
(Відводить його на бік.)
Вже з Гастінгсом наш Кетсбі говорив,
Питав його – чи з нами він? А той
Скипів і заявив, що не дозволить,
Щоб син його любимого монарха
(Так по-холопськи висловився він)
Позбувся королівського престолу,
Мовляв, скоріше голову складе.
Б е к і н г е м
Давайте не надовго з вами вийдем.
Глостер і Бекінгем виходять
С т е н л і
Ми не обрали день для торжества.
Я думаю, що завтра – надто рано.
Відкласти трохи радий був би сам,
Щоб краще міг усе підготувати.
Повертається є п і с к о п І л і й с ь к и й.
Є п і с к о п
Де ж лорд-протектор? Я уже послав
У сад за полуницею прислугу.
Г а с т і н г с
Який привітний герцог і веселий!
Розважений приємними думками,
Як тепло привітався з нами він!
Між християн він менш за всіх людей
Ненависть і любов ховати здатний:
Що в серці, те у нього й на лиці.
С т е н л і
І що ж ви по обличчю прочитали?
Г а с т і н г с
Що ні на кого зла він не тримає,
Інакше б у очах читався гнів.
С т е н л і
Дай Бог, щоб так було, як ви сказали.
Входять Г л о с т е р і Б е к і н г е м.
Г л о с т е р
Скажіть мені, що заслужили ті,
Хто, смерть мою задумавши, вдалися
До підступів бісівських, чародійства
І зіпсували чарами мене?
Г а с т і н г с
Всі знають, як люблю я вас, мілорде,
І через це бажаю першим я
І суду, й кари; хоч би хто був злодій,
Йому одна належна кара – смерть.
Г л о с т е р
Хай будуть очі свідками злодійства!
Погляньте, як мене зачарували:
Моя рука, мов хвороблива гілка,
Зненацька всохла! А врекли мене
Підступна Едуардова вдова
І потаскуха Шор – дві кляті відьми.
Г а с т і н г с
Мілорде, та якщо це їх вина…
Г л о с т е р
"Якщо"? Як смієш, захисник повії,
Мене дражнити цим своїм "якщо"?
Велю рубати голову йому!
Не сяду їсти, доки не побачу
Відтятою її. Вам доручаю
Це, Ловеле і Реткліфе. Всі інші,
Кому я дорогий, за мною йдіть.
Всі ідуть, крім Гастінгса, Реткліфа і Ловела.
Г а с т і н г с
О горе, горе Англії й мені!
Безумець! – міг усе я відвернути.
Приснилось Стенлі – вепр зірвав шолом,
Та, сміючись, я знехтував пророцтвом.
Мій кінь спіткнувся тричі на шляху
У Тауер і дибки став при в'їзді,
Мов відчував: везе мене на смерть.
Тепер мені потрібний той священик…
А як я говорив із посланцем!
Як я радів, що ворогів моїх
У Помфреті сьогодні вранці стратять,
А я в пошані й милості живу!
О Маргарито! Як твої прокльони
Упали враз на голову мою!
Р е т к л і ф
Коротше! Вже обідати пора,
Чекає герцог голову відтяту.
Г а с т і н г с
Ми швидкоплинних милостей людських
Шукаємо, забувши Божу милість!
Та хто чекає їх, живе, немов
Матрос-п'яниця на верхівці щогли:
Бо може хитавиця корабля
Його щомиті скинути у море.
Л о в е л
Доволі марно скиглити! Пора.
Г а с т і н г с
О Річарде кривавий! Рідна земле!
Пророчу я тобі жахливий час!
Ведіть мене на плаху, і злочинцю
На глум віддайте голову мою.
Той, хто сміється, сам вже на краю.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Лондон. На стінах Тауера.
Входять Г л о с т е р і Б е к і н г е м
в іржавих, дивних обладунках.
Г л о с т е р
Ну, друже, чи зумієш ти тремтіти,
І полотніти, й подих зупиняти,
І говорити, й замовкати знов,
Немов би ти від страху втратив розум?
Б е к і н г е м
Як справжній трагік, буду озиратись,
І белькотіти щось про небезпеку,
Здригатися і зображати жах.
Налякана усмішка й дикий погляд
Мені в пригоді стануть неодмінно,
Щоб втілити нарешті задум наш.
Та де ж, одначе, Кетсбі? Щось не видно.
Г л о с т е р
Дивись: лорд-мера він сюди веде.
Входять л о р д – м е р і К е т с б і.
Б е к і н г е м
Лорд-мер…
Г л о с т е р
Пильнуйте цей підйомний міст!
Б е к і н г е м
Б'ють в барабан…
Г л о с т е р
Огляньте мури, Кетсбі!
Б е к і н г е м
Послали ми за вами, лорде-мере…
Г л о с т е р
Гей, озирнись і захищайся – ворог!
Б е к і н г е м
Хай береже нас Бог і правота!
Г л о с т е р
Чекай, це наші друзі: Реткліф, Ловел.
Входять Л о в е л і Р е т к л і ф з головою Гастінгса.
Л о в е л
Ось голова, з якою розпрощався
Мерзенний зрадник, віроломний Гастінгс.
Г л о с т е р
(плаче)
Як я любив того, за ким тужу!
У світі християнському, я думав,
Немає більш беззлобної істоти,
Ніж він.