Річард ІІІ (Річард Третій) - Сторінка 5

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Так наказав король.

К л а р е н с
Сліпі і нерозумні виконавці!
Хіба Господь, король над королями,
Не висік на скрижалях: "Не убий!"?
Ви заповідь зневажите Господню,
Людському підкоряючись наказу.
Тож бійтеся: караюча десниця
Відплатить тим, хто заповідь забув!

Д р у г и й у б и в е ц ь
Ось і тебе тепер карає Бог
За вбивство і порушення присяги:
Причастям ти обітницю скріпив
На стороні Ланкастерів боротись.

П е р ш и й у б и в ц я
Ти – зрадник, бо обітницю свою
Порушив ти і меч свій віроломний
Ввіткнув у серце сина короля.

Д р у г и й у б и в ц я
Якого ти поклявся захищати.

П е р ш и й у б и в ц я
Ти згадуєш про заповідь Господню,
А сам над нею поглумився ти!

К л а р е н с
На жаль! Та задля кого це злодійство
Здійснив тоді я? Задля Едуарда!
О ні, не міг послати він убивць:
У смерті принца винні ми обидва.
Коли нас Бог карає за гріхи,
Він робить це не криючись, відверто.
Не виривайте ж із його руки
Стрілу відплати. Щоб скарати винних,
Йому шляхів не треба обхідних.

П е р ш и й у б и в ц я
А хто ж тебе штовхнув зробитись катом,
Коли нащадок юний королівський,
Плантаганет, тобою вбитий був?

К л а р е н с
Любов до Едуарда, гнів і чорт.

П е р ш и й у б и в ц я
Твої гріхи, любов до Едуарда
Й обов'язок нам вбить тебе велять.
К л а р е н с
Коли ви брата любите, то як же
Ненавидіти можете мене?
Я брат йому, і я його люблю.
Якщо ж ви спокусилися грошима,
Ідіть до брата Глостера, і він
Вам за життя моє заплатить більше,
Ніж Едуард заплатить вам за смерть.

Д р у г и й у б и в ц я
Це – помилка: ненавидить вас Глостер.

К л а р е н с
Неправда, щиро любить! Ми з ним – друзі.
Звертайтеся до нього.

У б и в ц і
Неодмінно.
К л а р е н с
Ви нагадайте, як наш батько Йорк
Своєю переможною рукою
Благословляв при смерті трьох синів.
Він закликав до єдності й любові
Між нами. Він і думати не міг,
Що здатне щось порушити цю дружбу.
Про це згадає Глостер – і заплаче.

П е р ш и й у б и в е ц ь
Скоріш заплачуть камені, ніж він.

К л а р е н с
Навіщо брешеш? Він такий ласкавий!

П е р ш и й у б и в ц я
Як сніг – до квіточок. Ви помилились:
Він сам віддав наказ – убити вас.

К л а р е н с
Неправда! Ні! Коли ми розлучались,
Він обіймав мене і обіцяв
За будь-яку ціну мене звільнити.

П е р ш и й у б и в ц я
А він і звільнить: із юдолі сліз
Він відправляє вас у райські кущі.

Д р у г и й у б и в е ц ь
Миріться з небом, краще, перед смертю.

К л а р е н с
Є благочестя у твоїй душі:
Ти дав пораду з Богом помиритись.
Невже у сліпоті посмієш ти,
Мене убивши, стати проти Бога?
Подумайте: хто вас штовхнув на гріх,
Той сам же вас зненавидить за вбивство.

Д р у г и й у б и в ц я
Що ж нам тоді робити?

К л а р е н с
Пожаліти.
І душі ви врятуєте свої.

П е р ш и й у б и в ц я
Жаліють лиш жінки та боягузи.

К л а р е н с
Безжалісний – дикун, диявол, звір.
Та хто ж із вас, якби він був ще й принцем
І у в'язниці був, як я тепер,
Побачивши таких, як ви, убивців,
Хто б не молив їх слізно про життя?
Мій друже! Жалість у твоїх очах!
Прошу тебе, якщо вони правдиві,
Благай зі мною разом про пощаду,
Немов би сам ти у моїй біді –
Нещасний принц – і про життя благаєш.

Д р у г и й у б и в ц я
Мілорде, озирніться!

П е р ш и й у б и в ц я
(б'є Кларенса)
Ось тобі!
А ось іще! Якщо цього замало,
В мальвазії тебе я утоплю.
(Іде геть, виносячи тіло.)

Д р у г и й у б и в ц я
Яка кривава й відчайдушна справа!
Бажав би, як Пілат, умити руки
І бути до убивства непричетним.

Повертається п е р ш и й у б и в ц я.
П е р ш и й у б и в ц я
Ти що? Чому мені не допоміг?
Я герцогу скажу, що ти злякався.

Д р у г и й у б и в ц я
Дізнався б краще він, що брата я
Від смерті врятував… Собі всі гроші
Візьми, бо я розкаявся в убивстві.
(Іде геть.)
П е р ш и й у б и в ц я
А я не каюсь. Забирайся геть!
Сховаю труп, щоб потім закопати
Там, де мені накаже герцог Глостер.
Заплатить – і подалі від біди:
Закінчив справу – замітай сліди.
(Іде геть.)

Д І Я Д Р У Г А

Сцена перша

Лондон. Кімната в палаці.
Входять хворий к о р о л ь Е д у а р д,
к о р о л е в а Є л и з а в е т а, Д о р с е т,
Р і в е р с, Г а с т і н г с, Б е к і н г е м, Г р е й та інші.

К о р о л ь Е д у а р д
Сьогодні я зробив хорошу справу,
Тож зміцнюйте союз між вами, пери.
Щодень я жду від Бога посланця,
Що призове мене. Моя душа
Тепер на небо відлетить спокійно:
Я мир між вами, друзі, встановив.
Вам, Ріверсе і Гастінгсе, пора вже
Забути ворожнечу; присягніться,
Що друзями залишитесь навік.

Р і в е р с
Клянусь, що в серці не лишилось злоби.
І ось, на знак цього, моя рука.

Г а с т і н г с
І я клянусь у цьому власним щастям.

К о р о л ь Е д у а р д
Не здумайте лукавити зі мною,
А то Господь, владика всіх владик,
Вас може покарати за дволичність
І знищити взаємно змусить вас.

Г а с т і н г с
Я Ріверса люблю – життям клянуся!

Р і в е р с
І я всім серцем Гастінгса люблю!

К о р о л ь Е д у а р д
Вас також закликаю, королево,
І сина, Дорсета, і лорда Бекінгема:
До розбрату причетні ви усі.
Моя дружино, Гастінгса вшануйте
І для цілунку руку простягніть
На знак того, що дружба ваша – щира.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Ось, Гастінгсе.
(простягає руку для поцілунку)
Ніколи не згадаю
Минулу ворожнечу. В тім клянуся.

К о р о л ь Е д у а р д
Ви, Дорсете і Гастінгсе, скріпіть
Обіймами сердечний мир між вами.

Д о р с е т
Не зраджу я довіку нашій дружбі.

Г а с т і н г с
І я у тому ж присягаюсь вам.

Гастінгс і Дорсет обіймаються.
К о р о л ь Е д у а р д
Тепер, обнявши рідних королеви,
Скріпи і ти, вельможний Бекінгеме,
Загальну єдність на утіху нам.

Б е к і н г е м
(до королеви)
Якщо колись ворожість замість дружби
Вам виявить невдячний Бекінгем,
Нехай мене Всевишній покарає
Ворожістю близьких мені людей.
Коли мені потрібний буде друг,
Нехай у щонайкращому із друзів
Знайду бездушність, зраду і брехню!
Хай збудеться усе, коли до вас
Я охолону, чи до ваших рідних.

Всі обнімаються.
К о р о л ь Е д у а р д
Обітниця твоя – бальзам для серця,
Мій Бекінгеме. Жаль, що тут нема
Із нами брата Глостера, щоб стало
Загальним це примирення і повним.

Входить Г л о с т е р.
Б е к і н г е м
А ось і він, наш благородний герцог.

Г л о с т е р
Добридень королеві й королю!
Добридень і усім шановним перам!

К о р о л ь Е д у а р д
І справді, день цей добрим був для нас:
Його ми присвятили добрій справі,
Змінивши ворожнечу на любов,
Війну – на мир поміж гарячих перів.

Г л о с т е р
Володарю, це справді гідний труд!
Якщо комусь з високого зібрання
За наклепом або через підозру
Я небезпечним ворогом здаюсь,
Якщо колись у гніві, ненавмисне
Образив я когось, то я б хотів
З ним щиро і відверто помиритись,
Бо ворожнеча й розбрат – смерть моя.
Я тільки миру й злагоди бажаю. –
Хай буде, королево, поміж нами
Віднині мир – я милість заслужу. –
І ви, мій благородний Бекінгеме,
Забудьте про незгоди наші давні. –
І ви, шановні Ріверсе і Грею,
До мене ворожнечу загасіть. –
Вас, герцоге, вас, графи, вас, мілорди,
Прошу лиш про одне: хай буде мир.
Немов малюк, який ледь народився,
Не здатний я ні з ким ворогувати.
Хвала Творцю, що мій приборкав дух!

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Цей день для нас віднині буде святом.
Нехай дарує згоду нам Господь!
Тож хочу вас, володарю, просити,
Щоб ви опалу з Кларенса зняли.

Г л о с т е р
Я не для того в дружбі присягався,
Щоб глуму зазнавав при королі!
Чи не відомо всім, що герцог вмер?
Загальне сум'яття.
Не личить вам над мертвим насміхатись.

К о р о л ь Е д у а р д
Відомо всім, що вмер? Таж він живий!

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
О Боже наш! Що коїться на світі?

Б е к і н г е м
(до Дорсета)
Чи зблід я також, Дорсете, як всі?

Д о р с е т
О так, мілорде, тут нема людини,
Що зберегла рум'янець на щоках.

К о р о л ь Е д у а р д
Як мертвий? Відмінив я свій наказ.

Г л о с т е р
І все ж він мертвий – з вашого веління.
Мабуть, наказ Меркурій ніс крилатий,
З відміною ж каліка шкутильгав,
Який якраз до похорону встиг.
Є люди (їх не можна порівняти
Ні знатністю, ні вірністю престолу
Із братом), що ховають у собі
Багато гірші помисли злочинні,
Але у вас до них нема підозр.

Входить С т е н л і і прихиляє одне коліно.
С т е н л і
Володарю, про милість вас молю.

К о р о л ь Е д у а р д
Прошу, мовчи. Душа моя сумує.

С т е н л і
О, вислухайте просьбу, бо не встану.

К о р о л ь Е д у а р д
Ну, говори скоріше: що ти просиш?

С т е н л і
Помилуйте, прошу, мого слугу,
Який убив сьогодні дворянина,
Бешкетника, що Норфолку служив.

К о р о л ь Е д у а р д
Язик мій брата присудив до смерті,
Невже тепер помилує раба?
Але ж мій брат не убивав нікого,
Його провина – в помислах і тільки,
А він за це засуджений на смерть!
Та хто просив навколішках за нього?
В час гніву хто одуматись благав?
Відмовитись молив від братовбивства
І про любов братерську говорив?
Нагадував про те, як бідний Кларенс
Від тестя відступився задля мене?
При Тьюксбері хто битву нагадав?
Я Оксфордом був скинутий на землю,
А Кларенс врятував мене й сказав:
"Живи, мій брате, наш король майбутній!"
Хто нагадав мені нічний привал,
Коли ми замерзали в чистім полі,
І він мене своїм плащем закутав,
А сам тремтів від холоду всю ніч?
Та напад люті з пам'яті моєї
Усе це стер, – і ось ніхто із вас
Не зжалився, ніхто мене не стримав.
Коли ж ваш конюх чи якийсь слуга,
Паплюжачи пресвітлий образ Божий,
Уб'є когось у п'яному дебоші,
Ви просите пробачити його,
І, всупереч закону, я прощаю.
А ось за брата не просив ніхто,
І сам себе, невдячний, не просив я.
Згадайте: найпихатішим із вас
Не раз він допоміг в тяжку хвилину,
Але ніхто не став йому на захист.
О Боже! Я боюсь, твій правий гнів
Впаде на нас і на нащадків наших. –
(до Гастінгса)
Подайте руку, лорде! – Бідний Кларенс!

Король Едуард, королева Єлизавета
і декілька лордів ідуть геть.
Г л о с т е р
Ось наслідки поспішності. Не диво,
Що звістка ця про Кларенсову смерть
Збентежила родину королеви.
Вони на це штовхнули короля.
Та Бог помститься! А тепер – до нього:
Він потребує слова співчуття.

Б е к і н г е м
Мілорде, ми усі йдемо за вами.

Ідуть геть.

Сцена друга

Лондон. Королівський палац.
Входить г е р ц о г и н я Й о р к с ь к а
з двома д і т ь м и К л а р е н с а.
С и н К л а р е н с а
Скажи, бабусю, батько наш помер?

Г е р ц о г и н я
Ні, хлопчику.

С и н К л а р е н с а
Тоді навіщо плачеш,
І в груди б'єш себе, і промовляєш:
"О, Кларенсе! О, мій нещасний син!"?

Д о ч к а К л а р е н с а
Навіщо ти хитаєш головою
І називаєш сиротами нас,
Якщо живий наш благородний батько?

Г е р ц о г и н я
Ви помилились, дітки: я сумую
За безнадійно хворим королем,
І сльози ллю не за покійним батьком –
Не воскресиш покійника слізьми.

С и н К л а р е н с а
Зізналась ти, бабусю, що помер він,
І винен в тому дядько наш, король.
Хай покарає Бог його! В молитвах
Про це його молитиму щодня.

Д о ч к а К л а р е н с а
Я також, кожен день.

Г е р ц о г и н я
Тихіше, діти!
Король вас дуже любить.