Річард ІІІ (Річард Третій) - Сторінка 2
- Вільям Шекспір -
–
Посланце пекла, зникни із очей!
Ти владний був над смертним тілом жертви,
Та над душею ти не владний. Геть!
Г л о с т е р
Свята, будь милосердною зі мною,
Не витрачай дарма лайливих слів!
Л е д і А н н а
В ім'я Господнє згинь, нечистий, згинь!
Ти світ щасливий обернув на пекло,
Де лиш прокляття й стогони звучать.
Тобі приємний вигляд справ огидних?
То подивись: ось жертва рук твоїх.
Милуйся! Рани Генріха розкрились
І знову почали кровоточити.
Тремти, карайся, нелюде потворний:
З'явився ти, і виступила кров
Із жил порожніх, де нема вже крові.
Природі це так само суперечить,
Як суперечать їй твої діла.
Господь, хто кров явив нам цю, помстися!
Хай небо знищить блискавкою вбивцю,
Нехай земля розверзнеться під ним
І пожере його, як пожирала
Кров короля, яку він сам пролив.
Г л о с т е р
Закони милосердя вам відомі?
Там сказано: за зло плати добром,
Благословляй того, хто проклинає.
Л е д і А н н а
Тобі, потворо, ні людські, ні Божі
Закони невідомі. Пожаліти
Буває здатним навіть дикий звір.
Г л о с т е р
А я не здатний. І тому – не звір я.
Л е д і А н н а
О диво! Правду мовив сатана.
Г л о с т е р
Подвійне диво: ангел розлютився.
Дозволь мені, довершеносте дивна,
Перед тобою виправдать себе
У всіх, мені приписаних, злодійствах.
Л е д і А н н а
Дозволь, огидне втілення пороків,
Стократ тебе, проклятий, проклясти
За всі злодійства, вчинені тобою.
Г л о с т е р
Чарівніша, ніж висловити можу,
Дай вимолити прощення твоє.
Л е д і А н н а
Мерзенніший, ніж можу уявити,
Повісься: лиш тоді тебе прощу.
Г л о с т е р
Зробивши так, я визнав би провину.
Л е д і А н н а
Зробивши так, помстився б сам собі
За те, що інших знищував, і, може б,
Ти прощення у мене заслужив.
Г л о с т е р
Якщо ж я їх не знищував?
Л е д і А н н а
Он як!
Чи всі вони живі? О ні, убиті
Тобою, вихованцем сатани.
Г л о с т е р
Твого не убивав я чоловіка.
Л е д і А н н а
Не убивав? То може, він живий?
Г л о с т е р
Ні, вбитий він рукою Едуарда.
Л е д і А н н а
І ти не подавився від брехні?
Застала ж королева Маргарита
Тебе тоді, як ти злодійський меч
Ще обтирав від крові чоловіка.
Ти вслід за ним убив би і її,
Якби тебе брати не зупинили.
Г л о с т е р
Тому причина – злий її язик,
Що приписав мені братів провину.
Л е д і А н н а
Причина – кровожерливість твоя.
Ти і вві сні лише убивства бачиш.
Ти короля убив?
Г л о с т е р
Ну я, нехай.
Л е д і А н н а
О злодіє, нехай? То хай Господь
Навіки прокляне тебе за злочин!
Король був добрим і благочестивим.
Г л о с т е р
Такому місце лиш на небесах.
Л е д і А н н а
Так, він на небесах. Ти там не будеш!
Г л о с т е р
Ну, що ж? Нехай подякує мені
За те, що я послав його на небо,
Де буть йому пристойніше, ніж тут.
Л е д і А н н а
Тобі ж підходить місце лиш у пеклі.
Г л о с т е р
Є ще одне… Сказати не посмів.
Л е д і А н н а
Либонь, в тюрмі?
Г л о с т е р
О ні, у тебе в ліжку.
Л е д і А н н а
Нехай з тобою в ліжку сплять кошмари.
Г л о с т е р
Кошмари й сплять, допоки ти не спиш.
Л е д і А н н а
Я сподіваюсь.
Г л о с т е р
Ну а я це знаю.
Але облишмо дотепів змагання,
Розмову повернувши в інший бік.
Скажи: чи заслуговує на кару
Так само, як і вбивця, винуватець
Убивства чоловіка й короля?
Л е д і А н н а
Ти сам і винуватець, і убивця.
Г л о с т е р
О ні, твоя краса – всьому причина!
Вона вві сні тривожила мене,
Підбурюючи світ мечу віддати,
Щоб я в твоїх обіймах засинав.
Л е д і А н н а
Якщо б це так було, то я б, убивце,
Красу цю здерла нігтями з лиця.
Г л о с т е р
Дивитися, як гине ця краса?
Не дав би я на неї посягнути.
Вона для мене, як для світу сонце:
Вона – мій день, вона – моє життя!
Л е д і А н н а
Хай згубить смерть життя, хай згасне день!
Г л о с т е р
Не проклинай себе. Ти – все для мене.
Л е д і А н н а
Красу згубивши, я тобі помщуся.
Г л о с т е р
Повір, твоя ворожість неприродна:
Не можна мстити за палку любов.
Л е д і А н н а
Ворожість ця розумна й справедлива:
Я мщу тому, ким вбитий чоловік.
Г л о с т е р
Той, хто тебе позбавив чоловіка,
Бажав для тебе кращого знайти.
Л е д і А н н а
Немає в світі кращого за нього.
Г л о с т е р
Зате є той, хто більше любить вас.
Л е д і А н н а
Хто ж він?
Г л о с т е р
Плантагенет.
Л е д і А н н а
І він так звався.
Г л о с т е р
Ім'я одне, а вдача зовсім інша.
Л е д і А н н а
І де ж він?
Г л о с т е р
Тут.
Леді Анна плює йому в обличчя.
Навіщо ти плюєш?
Л е д і А н н а
Хотіла б я отрутою плювати.
Г л о с т е р
Вона не личить ніжним цим вустам.
Л е д і А н н а
Та притаманна жалюгідній жабі.
Для мене ти – отрута. Геть з очей!
Г л о с т е р
Мені отрута, мила, – погляд твій.
Л е д і А н н а
Жаль, не вбиває він, як василіски.
Г л о с т е р
Нехай уб'є – відразу б тільки вмерти!
Зневагою карає він живцем.
Він викликає, соромно зізнатись,
Дитячі сльози із моїх очей.
Із цих очей не впало ні сльозинки,
Коли мій батько Йорк із Едуардом
Ридали, вчувши розповідь про те,
Як Ретленда убив жорстокий Кліффорд.
Коли твій грізний батько говорив
Про смерть мого і плакав, як дитя,
Бо горе перехоплювало горло,
Коли у всіх, що слухали, обличчя
Були в сльозах, як листя під дощем,
З очей моїх скорбота не змогла
Цілком доречні вичавити сльози.
Безсиле горе, та твоя краса
Всесильна. Подивись, – від сліз я сліпну.
Язик мій досі ніжних слів не знав,
Не вмів просити ворога чи друга.
Та я тепер – краси твоєї раб,
І серце про помилування просить,
Підказуючи просьби язику.
Леді Анна з презирством дивиться на нього.
О, не криви презирливо вуста,
Що створені лишень для поцілунків!
Якщо не знайдеш прощення у серці,
Тоді візьми до рук цей гострий меч
І вдар мене, щоб випустить на волю
Те серце, що взяла ти у полон.
Я для удару відкриваю груди,
Навколішках молю тебе про смерть.
(Підставляє груди для удару.)
Леді Анна намагається вдарити його мечем.
Чого ти ждеш? Я Генріха убив.
Але краса твоя – тому причина.
Не зволікай! Я вбив і Едуарда,
Та в тому винен твій небесний лик.
Леді Анна впускає меч на землю.
Меч підніми чи підійми мене.
Л е д і А н н а
Встань, лицеміре! Заслужив ти смерті,
Та я тобі не можу бути катом.
Г л о с т е р
Тоді скажи, щоб сам я вбив себе.
Л е д і А н н а
Я вже сказала.
Г л о с т е р
Та сказала в гніві.
Ти знов скажи! Скоряючись тобі,
Моя рука, яка в ім'я кохання
Безжалісно любов твою убила,
В ім'я того ж кохання без вагань
Тоді уб'є любов безмірно більшу,
І винною в обох смертях ти будеш.
Л е д і А н н а
Дізнатись би, що в серці?
Г л о с т е р
Про те язик мій каже.
Л е д і А н н а
Боюсь, обоє брешуть.
Г л о с т е р
Тоді брехливі всі.
Л е д і А н н а
Вложи свій меч у піхви.
Г л о с т е р
Скажи, що ти прощаєш.
Л е д і А н н а
Дізнаєшся пізніше.
Г л о с т е р
Надія в мене є?
Л е д і А н н а
Живуть всі люди нею.
Г л о с т е р
Прийми від мене перстень.
Л е д і А н н а
Але свого не дам.
(Одягає перстень на палець.)
Г л о с т е р
Як палець твій в полон узяв мій перстень,
Так серце ти моє взяла в полон.
То володій же ними неподільно.
Коли б твій бідний і покірний раб
Міг випросити в щедрості твоєї
Іще один знак милості, він був би
Навіки ощасливленим.
Л е д і А н н а
Чим саме?
Г л о с т е р
На мене всі турботи полишіть,
Я перший маю бути у жалобі.
Самі ж, прошу, прямуйте звідси в Кросбі.
Як урочисто я віддам землі
Монарха благородного останки
В монастирі у Чертсі і могилу
Сльозами покаяння обіллю,
Негайно поспішу, щоб вас побачить.
Із багатьох причин, – про це пізніше, –
Благаю дати згоду.
Л е д і А н н а
Від душі
Її даю, бо бачити я рада
Розкаяння. – Вам, Тресселе і Барклі,
Належить супроводити мене.
Г л о с т е р
Невже не попрощаєтесь?
Л е д і А н н а
Вам мало?
У вас навчившись лестощам, скажу:
Ви уявіть, що я вже попрощалась.
Леді Анна, Трессел і Барклі ідуть геть.
Г л о с т е р
Несіть труну.
Д в о р я н и
В Чертсейський монастир?
Г л о с т е р
Та ні, у Біле братство. Там чекайте.
Ідуть усі, крім Глостера.
Хто так безглуздо зваблював жінок?
Хто жінкою оволодів так дивно?
Вона – моя, хоч швидко надокучить.
Ха! Як же так?! Прийшов до неї я, –
Убивця чоловіка, вбивця свекра, –
Текли із серця злоба і ненависть,
Із вуст прокляття, сльози із очей,
А тут, в труні, лежав кривавий доказ.
Все проти мене: Бог, цей труп і совість.
І навіть друга в поміч не було,
Один диявол тільки й лицемірство.
І всупереч всьому – вона моя!
Невже забутий нею чоловік,
Принц Едуард, якого спересердя
При Тьюксбері мечем я заколов?
Трьох місяців відтоді не минуло!
А він мав чисту королівську кров,
Красивим був, розумним і сміливим.
Такого вже на світі не знайти.
І раптом погляд кидає вона
На мене, хто довершеного принца
У розквіті скосив, надавши їй
Невтішну долю й постіль удовину?
На мене, хто потворний і кривий,
Хто весь не вартий частки Едуарда?
Ні, герцогство поставлю проти пенса,
Що досі я не знав собі ціни!
Чорти б мене взяли! Хоч як це дивно,
Для неї я і справді – чоловік.
Тож дзеркало купити доведеться,
Кравців найняти з дюжину чи більше:
Нехай мені стрункішим зроблять стан.
Якщо вже втерлись ми до себе в милість,
Розщедримось хоч трохи на красу.
Спроваджу зараз короля в могилу
І знову жінку зваблювать піду.
Допоки в мене дзеркала немає,
Мене хай тінню сонце зображає.
(Іде геть.)
Сцена третя
Лондон. Кімната у палаці.
Входять к о р о л е в а Є л и з а в е т а,
Р і в е р с та Г р е й.
Р і в е р с
Утіштеся хоч трохи, королево:
Король, я вірю, видужає скоро.
Г р е й
Він мучиться сильніш від ваших мук.
Прошу, заради Бога, заспокойтесь,
Веселістю монарха підбадьорте.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Що жде мене, якщо король помре?
Р і в е р с
Нічого, окрім втрати чоловіка.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
У втраті цій зливаються всі втрати.
Г р е й
У цьому горі, – слава небесам, –
Ваш син, спадковий принц, опора вам.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Він дуже юний, і до повноліття
Опікуватись ним повинен Глостер,
А він не любить ні мене, ні вас.
Р і в е р с
Йому вже доручили опікунство?
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Про це не оголошено іще,
Та як помре король, все так і буде.
Входять Б е к і н г е м і С т е н л і.
Г р е й
З'явились лорди Бекінгем і Стенлі.
Б е к і н г е м
Вітаємо сердечно королеву.
С т е н л і
Хай Бог колишню радість верне вам.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
На побажання щире, лорде Стенлі,
"Амінь" графиня Річмонд не сказала б.
Та хоч дружина ваша нас не любить,
Немилістю я вам не відплачу.
С т е н л і
Я вас молю не вірити пліткам,
Які звели наклепники на неї.
Якби тут частка правди і була,
Вважайте цю ворожість за дивацтво,
За примху хворобливої душі.
Р і в е р с
Ви бачили сьогодні короля?
С т е н л і
Ми тільки-но із лордом Бекінгемом
Відвідали удвох його величність.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Як вам здається, – краще королю?
Б е к і н г е м
Надійтеся на краще: він бадьорий.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Врятуй його Господь! Ви говорили?
Б е к і н г е м
О, так.
Посланце пекла, зникни із очей!
Ти владний був над смертним тілом жертви,
Та над душею ти не владний. Геть!
Г л о с т е р
Свята, будь милосердною зі мною,
Не витрачай дарма лайливих слів!
Л е д і А н н а
В ім'я Господнє згинь, нечистий, згинь!
Ти світ щасливий обернув на пекло,
Де лиш прокляття й стогони звучать.
Тобі приємний вигляд справ огидних?
То подивись: ось жертва рук твоїх.
Милуйся! Рани Генріха розкрились
І знову почали кровоточити.
Тремти, карайся, нелюде потворний:
З'явився ти, і виступила кров
Із жил порожніх, де нема вже крові.
Природі це так само суперечить,
Як суперечать їй твої діла.
Господь, хто кров явив нам цю, помстися!
Хай небо знищить блискавкою вбивцю,
Нехай земля розверзнеться під ним
І пожере його, як пожирала
Кров короля, яку він сам пролив.
Г л о с т е р
Закони милосердя вам відомі?
Там сказано: за зло плати добром,
Благословляй того, хто проклинає.
Л е д і А н н а
Тобі, потворо, ні людські, ні Божі
Закони невідомі. Пожаліти
Буває здатним навіть дикий звір.
Г л о с т е р
А я не здатний. І тому – не звір я.
Л е д і А н н а
О диво! Правду мовив сатана.
Г л о с т е р
Подвійне диво: ангел розлютився.
Дозволь мені, довершеносте дивна,
Перед тобою виправдать себе
У всіх, мені приписаних, злодійствах.
Л е д і А н н а
Дозволь, огидне втілення пороків,
Стократ тебе, проклятий, проклясти
За всі злодійства, вчинені тобою.
Г л о с т е р
Чарівніша, ніж висловити можу,
Дай вимолити прощення твоє.
Л е д і А н н а
Мерзенніший, ніж можу уявити,
Повісься: лиш тоді тебе прощу.
Г л о с т е р
Зробивши так, я визнав би провину.
Л е д і А н н а
Зробивши так, помстився б сам собі
За те, що інших знищував, і, може б,
Ти прощення у мене заслужив.
Г л о с т е р
Якщо ж я їх не знищував?
Л е д і А н н а
Он як!
Чи всі вони живі? О ні, убиті
Тобою, вихованцем сатани.
Г л о с т е р
Твого не убивав я чоловіка.
Л е д і А н н а
Не убивав? То може, він живий?
Г л о с т е р
Ні, вбитий він рукою Едуарда.
Л е д і А н н а
І ти не подавився від брехні?
Застала ж королева Маргарита
Тебе тоді, як ти злодійський меч
Ще обтирав від крові чоловіка.
Ти вслід за ним убив би і її,
Якби тебе брати не зупинили.
Г л о с т е р
Тому причина – злий її язик,
Що приписав мені братів провину.
Л е д і А н н а
Причина – кровожерливість твоя.
Ти і вві сні лише убивства бачиш.
Ти короля убив?
Г л о с т е р
Ну я, нехай.
Л е д і А н н а
О злодіє, нехай? То хай Господь
Навіки прокляне тебе за злочин!
Король був добрим і благочестивим.
Г л о с т е р
Такому місце лиш на небесах.
Л е д і А н н а
Так, він на небесах. Ти там не будеш!
Г л о с т е р
Ну, що ж? Нехай подякує мені
За те, що я послав його на небо,
Де буть йому пристойніше, ніж тут.
Л е д і А н н а
Тобі ж підходить місце лиш у пеклі.
Г л о с т е р
Є ще одне… Сказати не посмів.
Л е д і А н н а
Либонь, в тюрмі?
Г л о с т е р
О ні, у тебе в ліжку.
Л е д і А н н а
Нехай з тобою в ліжку сплять кошмари.
Г л о с т е р
Кошмари й сплять, допоки ти не спиш.
Л е д і А н н а
Я сподіваюсь.
Г л о с т е р
Ну а я це знаю.
Але облишмо дотепів змагання,
Розмову повернувши в інший бік.
Скажи: чи заслуговує на кару
Так само, як і вбивця, винуватець
Убивства чоловіка й короля?
Л е д і А н н а
Ти сам і винуватець, і убивця.
Г л о с т е р
О ні, твоя краса – всьому причина!
Вона вві сні тривожила мене,
Підбурюючи світ мечу віддати,
Щоб я в твоїх обіймах засинав.
Л е д і А н н а
Якщо б це так було, то я б, убивце,
Красу цю здерла нігтями з лиця.
Г л о с т е р
Дивитися, як гине ця краса?
Не дав би я на неї посягнути.
Вона для мене, як для світу сонце:
Вона – мій день, вона – моє життя!
Л е д і А н н а
Хай згубить смерть життя, хай згасне день!
Г л о с т е р
Не проклинай себе. Ти – все для мене.
Л е д і А н н а
Красу згубивши, я тобі помщуся.
Г л о с т е р
Повір, твоя ворожість неприродна:
Не можна мстити за палку любов.
Л е д і А н н а
Ворожість ця розумна й справедлива:
Я мщу тому, ким вбитий чоловік.
Г л о с т е р
Той, хто тебе позбавив чоловіка,
Бажав для тебе кращого знайти.
Л е д і А н н а
Немає в світі кращого за нього.
Г л о с т е р
Зате є той, хто більше любить вас.
Л е д і А н н а
Хто ж він?
Г л о с т е р
Плантагенет.
Л е д і А н н а
І він так звався.
Г л о с т е р
Ім'я одне, а вдача зовсім інша.
Л е д і А н н а
І де ж він?
Г л о с т е р
Тут.
Леді Анна плює йому в обличчя.
Навіщо ти плюєш?
Л е д і А н н а
Хотіла б я отрутою плювати.
Г л о с т е р
Вона не личить ніжним цим вустам.
Л е д і А н н а
Та притаманна жалюгідній жабі.
Для мене ти – отрута. Геть з очей!
Г л о с т е р
Мені отрута, мила, – погляд твій.
Л е д і А н н а
Жаль, не вбиває він, як василіски.
Г л о с т е р
Нехай уб'є – відразу б тільки вмерти!
Зневагою карає він живцем.
Він викликає, соромно зізнатись,
Дитячі сльози із моїх очей.
Із цих очей не впало ні сльозинки,
Коли мій батько Йорк із Едуардом
Ридали, вчувши розповідь про те,
Як Ретленда убив жорстокий Кліффорд.
Коли твій грізний батько говорив
Про смерть мого і плакав, як дитя,
Бо горе перехоплювало горло,
Коли у всіх, що слухали, обличчя
Були в сльозах, як листя під дощем,
З очей моїх скорбота не змогла
Цілком доречні вичавити сльози.
Безсиле горе, та твоя краса
Всесильна. Подивись, – від сліз я сліпну.
Язик мій досі ніжних слів не знав,
Не вмів просити ворога чи друга.
Та я тепер – краси твоєї раб,
І серце про помилування просить,
Підказуючи просьби язику.
Леді Анна з презирством дивиться на нього.
О, не криви презирливо вуста,
Що створені лишень для поцілунків!
Якщо не знайдеш прощення у серці,
Тоді візьми до рук цей гострий меч
І вдар мене, щоб випустить на волю
Те серце, що взяла ти у полон.
Я для удару відкриваю груди,
Навколішках молю тебе про смерть.
(Підставляє груди для удару.)
Леді Анна намагається вдарити його мечем.
Чого ти ждеш? Я Генріха убив.
Але краса твоя – тому причина.
Не зволікай! Я вбив і Едуарда,
Та в тому винен твій небесний лик.
Леді Анна впускає меч на землю.
Меч підніми чи підійми мене.
Л е д і А н н а
Встань, лицеміре! Заслужив ти смерті,
Та я тобі не можу бути катом.
Г л о с т е р
Тоді скажи, щоб сам я вбив себе.
Л е д і А н н а
Я вже сказала.
Г л о с т е р
Та сказала в гніві.
Ти знов скажи! Скоряючись тобі,
Моя рука, яка в ім'я кохання
Безжалісно любов твою убила,
В ім'я того ж кохання без вагань
Тоді уб'є любов безмірно більшу,
І винною в обох смертях ти будеш.
Л е д і А н н а
Дізнатись би, що в серці?
Г л о с т е р
Про те язик мій каже.
Л е д і А н н а
Боюсь, обоє брешуть.
Г л о с т е р
Тоді брехливі всі.
Л е д і А н н а
Вложи свій меч у піхви.
Г л о с т е р
Скажи, що ти прощаєш.
Л е д і А н н а
Дізнаєшся пізніше.
Г л о с т е р
Надія в мене є?
Л е д і А н н а
Живуть всі люди нею.
Г л о с т е р
Прийми від мене перстень.
Л е д і А н н а
Але свого не дам.
(Одягає перстень на палець.)
Г л о с т е р
Як палець твій в полон узяв мій перстень,
Так серце ти моє взяла в полон.
То володій же ними неподільно.
Коли б твій бідний і покірний раб
Міг випросити в щедрості твоєї
Іще один знак милості, він був би
Навіки ощасливленим.
Л е д і А н н а
Чим саме?
Г л о с т е р
На мене всі турботи полишіть,
Я перший маю бути у жалобі.
Самі ж, прошу, прямуйте звідси в Кросбі.
Як урочисто я віддам землі
Монарха благородного останки
В монастирі у Чертсі і могилу
Сльозами покаяння обіллю,
Негайно поспішу, щоб вас побачить.
Із багатьох причин, – про це пізніше, –
Благаю дати згоду.
Л е д і А н н а
Від душі
Її даю, бо бачити я рада
Розкаяння. – Вам, Тресселе і Барклі,
Належить супроводити мене.
Г л о с т е р
Невже не попрощаєтесь?
Л е д і А н н а
Вам мало?
У вас навчившись лестощам, скажу:
Ви уявіть, що я вже попрощалась.
Леді Анна, Трессел і Барклі ідуть геть.
Г л о с т е р
Несіть труну.
Д в о р я н и
В Чертсейський монастир?
Г л о с т е р
Та ні, у Біле братство. Там чекайте.
Ідуть усі, крім Глостера.
Хто так безглуздо зваблював жінок?
Хто жінкою оволодів так дивно?
Вона – моя, хоч швидко надокучить.
Ха! Як же так?! Прийшов до неї я, –
Убивця чоловіка, вбивця свекра, –
Текли із серця злоба і ненависть,
Із вуст прокляття, сльози із очей,
А тут, в труні, лежав кривавий доказ.
Все проти мене: Бог, цей труп і совість.
І навіть друга в поміч не було,
Один диявол тільки й лицемірство.
І всупереч всьому – вона моя!
Невже забутий нею чоловік,
Принц Едуард, якого спересердя
При Тьюксбері мечем я заколов?
Трьох місяців відтоді не минуло!
А він мав чисту королівську кров,
Красивим був, розумним і сміливим.
Такого вже на світі не знайти.
І раптом погляд кидає вона
На мене, хто довершеного принца
У розквіті скосив, надавши їй
Невтішну долю й постіль удовину?
На мене, хто потворний і кривий,
Хто весь не вартий частки Едуарда?
Ні, герцогство поставлю проти пенса,
Що досі я не знав собі ціни!
Чорти б мене взяли! Хоч як це дивно,
Для неї я і справді – чоловік.
Тож дзеркало купити доведеться,
Кравців найняти з дюжину чи більше:
Нехай мені стрункішим зроблять стан.
Якщо вже втерлись ми до себе в милість,
Розщедримось хоч трохи на красу.
Спроваджу зараз короля в могилу
І знову жінку зваблювать піду.
Допоки в мене дзеркала немає,
Мене хай тінню сонце зображає.
(Іде геть.)
Сцена третя
Лондон. Кімната у палаці.
Входять к о р о л е в а Є л и з а в е т а,
Р і в е р с та Г р е й.
Р і в е р с
Утіштеся хоч трохи, королево:
Король, я вірю, видужає скоро.
Г р е й
Він мучиться сильніш від ваших мук.
Прошу, заради Бога, заспокойтесь,
Веселістю монарха підбадьорте.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Що жде мене, якщо король помре?
Р і в е р с
Нічого, окрім втрати чоловіка.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
У втраті цій зливаються всі втрати.
Г р е й
У цьому горі, – слава небесам, –
Ваш син, спадковий принц, опора вам.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Він дуже юний, і до повноліття
Опікуватись ним повинен Глостер,
А він не любить ні мене, ні вас.
Р і в е р с
Йому вже доручили опікунство?
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Про це не оголошено іще,
Та як помре король, все так і буде.
Входять Б е к і н г е м і С т е н л і.
Г р е й
З'явились лорди Бекінгем і Стенлі.
Б е к і н г е м
Вітаємо сердечно королеву.
С т е н л і
Хай Бог колишню радість верне вам.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
На побажання щире, лорде Стенлі,
"Амінь" графиня Річмонд не сказала б.
Та хоч дружина ваша нас не любить,
Немилістю я вам не відплачу.
С т е н л і
Я вас молю не вірити пліткам,
Які звели наклепники на неї.
Якби тут частка правди і була,
Вважайте цю ворожість за дивацтво,
За примху хворобливої душі.
Р і в е р с
Ви бачили сьогодні короля?
С т е н л і
Ми тільки-но із лордом Бекінгемом
Відвідали удвох його величність.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Як вам здається, – краще королю?
Б е к і н г е м
Надійтеся на краще: він бадьорий.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Врятуй його Господь! Ви говорили?
Б е к і н г е м
О, так.