Річард ІІІ (Річард Третій) - Сторінка 4
- Вільям Шекспір -
Бо прокляття
До вуст, що проклинають, пристають.
К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ні, до небес підносяться вони,
Тривожачи Творця. О Бекінгеме,
Слідкуй весь час за цим скаженим псом:
Бо він, хвостом махаючи, кусає,
І кожен раз смертельний цей укус.
Не знайся з ним, його остерігайся!
Гріха і пекла носить він ознаки,
І духи зла скоряються йому.
Г л о с т е р
(До Бекінгема)
Про що вона говорить?
Б е к і н г е м
Цим словам
Не надаю я значення, мілорде.
К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ти гребуєш порадою моєю
І лестиш чорту? Бережись його!
Згадай мене, коли смертельні муки
Від нього згодом приймеш, і скажи:
"Збувається пророцтво Маргарити".
Хай кожного ненавидить він злісно,
А ви – його і всіх вас разом – Бог!
(Іде геть.)
Г а с т і н г с
Волосся дибом встало від проклять.
Р і в е р с
І в мене теж. Чому вона на волі?
Г л о с т е р
Судити не наважусь: їй на долю
Гіркий дістався жереб. Завинив
І я у тому, каюсь щиросердно.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Я шкоди їй ніколи не чинила.
Г л о с т е р
Та всі її нещастя – вам на користь.
Творив я самовіддано добро
Для декого, хто це не пам'ятає.
А з Кларенсом вже щедро розплатились:
За всі труди посаджено у хлів.
Пробач, Господь, тому, хто в цьому винен!
Р і в е р с
Мілорде, згідно з вченням християнським
Повинні ми за кривдників молитись.
Г л о с т е р
Я так і намагаюся.
(на бік)
Ще б пак!
Бо клянучи, прокляв би я себе.
Входить К е т с б і.
К е т с б і
Його величність просить королеву,
І вашу світлість, і усіх мілордів
До себе у покої.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Я іду.
А ви, мілорди?
Р і в е р с
Ми йдемо за вами.
Всі, крім Глостера, виходять.
Г л о с т е р
Вчиняючи розбій, кричу: "Грабують!"
Свої таємні задуми вершу,
А всю вину я звалюю на інших.
І перед стадом легковірних дурнів, –
Між ними Стенлі, Гастінгс, Бекінгем, –
Над Кларенсом ридаю лицемірно,
Якого сам спровадив до тюрми.
Жаліюся, що леді Грей з ріднею
На брата нацькували короля.
Вони мене під'юджують до помсти
І Вогену, і Ріверсу, і Грею,
А я їм посилаюсь на Писання:
Господь велів за зло платить добром.
Так я своє злодійство прикриваю
Уривками євангельського тексту,
На людях з себе корчачи святого.
Та ось ідуть і спільники мої.
Входять д в а у б и в ц і.
Ну що, мої хоробрі й вірні друзі,
Готові ви здійснити справу цю?
П е р ш и й у б и в ц я
Так, ваша милість. Та потрібен пропуск.
Без нього у в'язницю не пройти.
Г л о с т е р
Я вже потурбувався: він у мене.
(Подає їм пропуск.)
Зробивши справу, прийдете у Кросбі.
Але потрібно діяти рішуче,
Не слухати ні просьб, ні умовлянь.
Бо Кларенс – балакун і красномовець,
Він може і розжалобити вас.
П е р ш и й у б и в ц я
Ну ні, мілорде. Нам не до розмов.
З балакунів – погані виконавці.
Працюють руки, а не язики.
Г л о с т е р
Ви – хвацькі молодці. Тепер я бачу:
Скоріш заплачуть камені, ніж ви.
Тоді до справи!
П е р ш и й у б и в ц я
Ми йдемо, мілорде.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Лондон, Тауер.
Входять К л а р е н с і к о м е н д а н т Т а у е р а Б р е к е н б е р і.
Б р е к е н б е р і
Чому такі похмурі ви, мілорде?
К л а р е н с
Сьогодні я провів жахливу ніч:
Страшні й потворні сни мене гнітили.
Клянусь Христом, якби я навіть міг
Іще за ніч таку собі купити
Щасливе й безтурботне майбуття,
Відмовився б: такі я бачив жахи.
Б р е к е н б е р і
Мілорде, що ж ви бачили вві сні?
К л а р е н с
Приснилося мені, що втік я звідси
І кораблем в Бургундію пливу.
Пливе зі мною разом брат мій Глостер
І все мене на палубу зове.
І, з берегом прощаючись англійським,
Ми згадуємо вир гірких подій
Війни поміж Ланкастером і Йорком.
Йдемо ми з ним по палубі хиткій,
І раптом брат невдало оступився.
Я кидаюсь підтримати його,
Та, падаючи, він мене штовхає
За борт в кипіння знавіснілих хвиль.
О Боже! Як нестерпно я тонув!
Іще у вухах – рев води морської!
Іще в очах – страшні видіння смерті!
Я бачив затонулі кораблі,
І рибами обгризені скелети;
І якорі, і злитки золоті,
І діаманти, і прекрасні перли, –
Коштовності, яким нема ціни, –
Що дно морське покровом укривали.
З очниць людських, лобастих черепів
Глузливо витріщались самоцвіти,
Знущалися з очей, які колись
Знаходилися там, і насміхались
Над розсипом біліючих кісток.
Б р е к е н б е р і
Як ви зуміли у смертельну мить
Розгледіти всі таємниці моря?
К л а р е н с
Не знаю – як, але усе я бачив.
Готовий був я вмерти, та вода
Тримала душу, їй не даючи
З грудей злетіти вільно у повітря.
А бідні груди ледь не розривались
Від спроб назовні вивергнути дух.
Б р е к е н б е р і
І ви проснулись від цієї муки?
К л а р е н с
Ні, смерть прийшла, та сон іще тривав.
Яке в душі творилося сум'яття!
Приснилось: по безрадісній ріці
Сумний човняр, оспіваний у віршах,
Мене у царство мертвих перевіз.
І перший, з ким збентежена душа
Зустрілась там, був славний тесть Уорік.
"Яку ти приймеш кару, – він спитав, –
За зраду і порушення присяги
У царстві мертвих, Кларенсе брехливий?"
Сказав і щез. Та інша тінь за ним:
Лик ангела із золотим волоссям,
Весь у крові. І крикнув він: "Ось Кларенс,
Підступний злодій, віроломний Кларенс,
Що заколов при Тьюксбері мене!
О фурії, тягніть його на муки!"
І невідомо звідки коло мене
З'явився цілий легіон чортів.
Вони зняли такий нестерпний галас,
Що я від диких криків пробудився,
Весь тремтячи. І довго ще мені
Здавалося, що досі я у пеклі:
Так цей жахливий сон мене потряс.
Б р е к е н б е р і
Не диво, що злякались ви, мілорде:
Від розповіді я жахнувся теж.
К л а р е н с
Я справді, друже, все оце здійснив,
Що каменем лягло мені на душу.
Для брата все! І ось його подяка!
О Господи! Якщо мої молитви
Твій гнів не відведуть, то покарай
Мене за зло, та пощади дружину
І збережи дітей моїх нещасних! –
Побудь іще зі мною, коменданте.
На серці тяжко. Може, я засну…
Б р е к е н б е р і
Я не піду. Пошли вам, Боже, спокій.
Кларенс засинає у кріслі.
Б р е к е н б е р і
Скорботі невідомий календар,
Їй все одно – чи день, чи ніч надворі.
Пишатись можуть титулами принци,
Та зовні – блиск, всередині – печаль;
Ціною мук, нещастя і турбот
Вони за привид слави часом платять.
Тож доля принца й доля жебрака
Однаково мінлива і тяжка.
Входять д в о є в б и в ц і в.
П е р ш и й у б и в ц я. Гей! Чи є тут жива душа?
Б р е к е н б е р і
Чого тобі? Ти як сюди ввійшов?
П е р ш и й у б и в ц я. Мені потрібний Кларенс, а ввійшов я сюди власними ногами.
Б р е к е н б е р і
Ти зашвидкий і небагатослівний.
Д р у г и й у б и в ц я. Краще швидко, аніж даремно гаятися. – Покажи йому наказ, та й по всьому.
Перший убивця подає Брекенбері папір, той його читає.
Б р е к е н б е р і
За цим наказом я повинен вам
Із рук на руки герцога віддати.
Не буду обговорювать наказ
І суть його не братиму під сумнів.
Ось вам ключі. Он герцог в кріслі спить.
А я піду монарха сповістити,
Що здав вам повноваження свої.
П е р ш и й у б и в ц я. Це дуже розумно, сер. Бувайте здорові.
Брекенбері іде геть.
Д р у г и й у б и в ц я. Ну що? Заколемо його вві сні?
П е р ш и й у б и в ц я. Ні, а то ще, прокинувшись, він скаже, що ми вбили його, як боягузи.
Д р у г и й у б и в ц я. Прокинувшись? Ти – дурень! Йому вже не прокинутись до Страшного суду.
П е р ш и й у б и в ц я. Ось тоді він і скаже, що ми його зарізали сплячим.
Д р у г и й у б и в ц я. Варто було згадати Страшний суд, і відразу стало страшно.
П е р ш и й у б и в ц я. Ти що, злякався?
Д р у г и й у б и в ц я. Я не боюся вбити його, бо на це є наказ. Боязно бути проклятим за вбивство – від цього жоден наказ не врятує.
П е р ш и й у б и в ц я. Я думав, що ти наважився.
Д р у г и й у б и в ц я. Я і наважився лишити йому життя.
П е р ш и й у б и в ц я. А я ось піду до герцога Глостера і все йому розкажу.
Д р у г и й у б и в ц я. Ні, зачекай трохи. Я сподіваюсь, що моя жалісливість швидко пройде. Не встигнеш полічити до двадцяти, як вона вивітриться.
П е р ш и й у б и в ц я. Ну, як тепер?
Д р у г и й у б и в ц я. Ніби краплина совісті ще залишилася.
П е р ш и й у б и в ц я. А ти згадай, скільки нам заплатять, коли справу буде зроблено.
Д р у г и й у б и в ц я. Чорти б його взяли! Я й забув про гроші. Хай помре!
П е р ш и й у б и в ц я. Де ж вона тепер, твоя совість?
Д р у г и й у б и в ц я. В гаманці у лорда Глостера.
П е р ш и й у б и в ц я. Отже, коли він його розв'яже, щоб розплатитись з нами, твоя совість випурхне звідти?
Д р у г и й у б и в ц я. І хай собі летить. Кому вона потрібна?
П е р ш и й у б и в ц я. А раптом вона до тебе повернеться?
Д р у г и й у б и в ц я. Не буду я більше з нею морочитись. Совість – підступна річ: вона чоловіка обертає на боягуза. Украв би – не можна, совість докоряє, лайнувся б – не можна, совість соромить, переспав би з дружиною сусіда – не можна, совість не велить. Вона щось на зразок духа з червоним від сорому обличчям, який нуртує у людських грудях і заважає у всіх справах. Якось знайшов я гаманець із золотом, а совість примусила повернути його власнику. З нею зв'яжешся – станеш жебраком. Недарма її женуть із усіх міст і сіл – небезпечна річ. Якщо людина хоче жити добре, у злагоді з собою, то повинна обходитися без совісті.
П е р ш и й у б и в ц я. А, дияволе! Ось і мене почала смикати: не вбивай, мовляв, герцога.
Д р у г и й у б и в ц я. А ти поклич на допомогу чорта і не піддавайся совісті; бо ти й зойкнути не встигнеш, як вона тебе загнуздає.
П е р ш и й у б и в ц я. Не на того напала: я – міцний горішок.
Д р у г и й у б и в ц я. Добре сказано! Ти, я бачу, від свого не відступишся. Ну що, пора до роботи?
П е р ш и й у б и в ц я. Вдар його по голові руків'ям меча, а потім втопимо його у бочці мальвазії, що стоїть за дверима.
Д р у г и й у б и в ц я. Добре вигадав! Зробимо з нього гарну настоянку.
П е р ш и й у б и в ц я. Тихше, він прокидається. Вдарити?
Д р у г и й у б и в ц я. Ні, спершу з ним поговоримо.
К л а р е н с
(прокидаючись)
Наглядаче, ти де? Налий вина.
П е р ш и й у б и в ц я
Вина, мілорде, буде, хоч залийся.
К л а р е н с
Ти хто такий?
П е р ш и й у б и в ц я
Людина, як і ви.
К л а р е н с
Та ти не принц, як я.
П е р ш и й у б и в ц я
Але й не зрадник.
К л а р е н с
Обличчя боязке, а голос грізний.
П е р ш и й у б и в ц я
Лице – моє, а голос – короля.
К л а р е н с
Говориш ти і страшно, й загадково.
Загроза у очах, а сам блідий.
Хто вас послав? Навіщо тут обоє?
У б и в ц і
(разом)
Для того… щоб…
К л а р е н с
Мене убити?
У б и в ц і
(разом)
Так.
К л а р е н с
Ви ледве це наважились сказати,
Невже убити зважитесь мене?
Зізнайтесь, друзі, чим я вас образив?
П е р ш и й у б и в ц я
Образили не нас, а короля.
К л а р е н с
Та з королем я скоро помирюся.
Д р у г и й у б и в ц я
Ні, герцоге! На вас чекає смерть.
К л а р е н с
Чому з усіх людей лиш вас обрали
Невинного убити? В чім вина?
Які зібрали докази провини?
Коли, який прискіпливий суддя
Те слідство вів? І хто мене, нарешті,
До смерті самовільно присудив?
Допоки суд мене не звинуватив,
Загрожувати смертю – беззаконно!
Спасінням вашим заклинаю вас,
Христовою подвижницькою кров'ю –
Ідіть! Облиште намір! Щоб убивством
На себе не накликати проклять.
П е р ш и й у б и в ц я
Ми діємо за даним нам наказом.
Д р у г и й у б и в ц я
Ми ж не самі.
До вуст, що проклинають, пристають.
К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ні, до небес підносяться вони,
Тривожачи Творця. О Бекінгеме,
Слідкуй весь час за цим скаженим псом:
Бо він, хвостом махаючи, кусає,
І кожен раз смертельний цей укус.
Не знайся з ним, його остерігайся!
Гріха і пекла носить він ознаки,
І духи зла скоряються йому.
Г л о с т е р
(До Бекінгема)
Про що вона говорить?
Б е к і н г е м
Цим словам
Не надаю я значення, мілорде.
К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ти гребуєш порадою моєю
І лестиш чорту? Бережись його!
Згадай мене, коли смертельні муки
Від нього згодом приймеш, і скажи:
"Збувається пророцтво Маргарити".
Хай кожного ненавидить він злісно,
А ви – його і всіх вас разом – Бог!
(Іде геть.)
Г а с т і н г с
Волосся дибом встало від проклять.
Р і в е р с
І в мене теж. Чому вона на волі?
Г л о с т е р
Судити не наважусь: їй на долю
Гіркий дістався жереб. Завинив
І я у тому, каюсь щиросердно.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Я шкоди їй ніколи не чинила.
Г л о с т е р
Та всі її нещастя – вам на користь.
Творив я самовіддано добро
Для декого, хто це не пам'ятає.
А з Кларенсом вже щедро розплатились:
За всі труди посаджено у хлів.
Пробач, Господь, тому, хто в цьому винен!
Р і в е р с
Мілорде, згідно з вченням християнським
Повинні ми за кривдників молитись.
Г л о с т е р
Я так і намагаюся.
(на бік)
Ще б пак!
Бо клянучи, прокляв би я себе.
Входить К е т с б і.
К е т с б і
Його величність просить королеву,
І вашу світлість, і усіх мілордів
До себе у покої.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Я іду.
А ви, мілорди?
Р і в е р с
Ми йдемо за вами.
Всі, крім Глостера, виходять.
Г л о с т е р
Вчиняючи розбій, кричу: "Грабують!"
Свої таємні задуми вершу,
А всю вину я звалюю на інших.
І перед стадом легковірних дурнів, –
Між ними Стенлі, Гастінгс, Бекінгем, –
Над Кларенсом ридаю лицемірно,
Якого сам спровадив до тюрми.
Жаліюся, що леді Грей з ріднею
На брата нацькували короля.
Вони мене під'юджують до помсти
І Вогену, і Ріверсу, і Грею,
А я їм посилаюсь на Писання:
Господь велів за зло платить добром.
Так я своє злодійство прикриваю
Уривками євангельського тексту,
На людях з себе корчачи святого.
Та ось ідуть і спільники мої.
Входять д в а у б и в ц і.
Ну що, мої хоробрі й вірні друзі,
Готові ви здійснити справу цю?
П е р ш и й у б и в ц я
Так, ваша милість. Та потрібен пропуск.
Без нього у в'язницю не пройти.
Г л о с т е р
Я вже потурбувався: він у мене.
(Подає їм пропуск.)
Зробивши справу, прийдете у Кросбі.
Але потрібно діяти рішуче,
Не слухати ні просьб, ні умовлянь.
Бо Кларенс – балакун і красномовець,
Він може і розжалобити вас.
П е р ш и й у б и в ц я
Ну ні, мілорде. Нам не до розмов.
З балакунів – погані виконавці.
Працюють руки, а не язики.
Г л о с т е р
Ви – хвацькі молодці. Тепер я бачу:
Скоріш заплачуть камені, ніж ви.
Тоді до справи!
П е р ш и й у б и в ц я
Ми йдемо, мілорде.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Лондон, Тауер.
Входять К л а р е н с і к о м е н д а н т Т а у е р а Б р е к е н б е р і.
Б р е к е н б е р і
Чому такі похмурі ви, мілорде?
К л а р е н с
Сьогодні я провів жахливу ніч:
Страшні й потворні сни мене гнітили.
Клянусь Христом, якби я навіть міг
Іще за ніч таку собі купити
Щасливе й безтурботне майбуття,
Відмовився б: такі я бачив жахи.
Б р е к е н б е р і
Мілорде, що ж ви бачили вві сні?
К л а р е н с
Приснилося мені, що втік я звідси
І кораблем в Бургундію пливу.
Пливе зі мною разом брат мій Глостер
І все мене на палубу зове.
І, з берегом прощаючись англійським,
Ми згадуємо вир гірких подій
Війни поміж Ланкастером і Йорком.
Йдемо ми з ним по палубі хиткій,
І раптом брат невдало оступився.
Я кидаюсь підтримати його,
Та, падаючи, він мене штовхає
За борт в кипіння знавіснілих хвиль.
О Боже! Як нестерпно я тонув!
Іще у вухах – рев води морської!
Іще в очах – страшні видіння смерті!
Я бачив затонулі кораблі,
І рибами обгризені скелети;
І якорі, і злитки золоті,
І діаманти, і прекрасні перли, –
Коштовності, яким нема ціни, –
Що дно морське покровом укривали.
З очниць людських, лобастих черепів
Глузливо витріщались самоцвіти,
Знущалися з очей, які колись
Знаходилися там, і насміхались
Над розсипом біліючих кісток.
Б р е к е н б е р і
Як ви зуміли у смертельну мить
Розгледіти всі таємниці моря?
К л а р е н с
Не знаю – як, але усе я бачив.
Готовий був я вмерти, та вода
Тримала душу, їй не даючи
З грудей злетіти вільно у повітря.
А бідні груди ледь не розривались
Від спроб назовні вивергнути дух.
Б р е к е н б е р і
І ви проснулись від цієї муки?
К л а р е н с
Ні, смерть прийшла, та сон іще тривав.
Яке в душі творилося сум'яття!
Приснилось: по безрадісній ріці
Сумний човняр, оспіваний у віршах,
Мене у царство мертвих перевіз.
І перший, з ким збентежена душа
Зустрілась там, був славний тесть Уорік.
"Яку ти приймеш кару, – він спитав, –
За зраду і порушення присяги
У царстві мертвих, Кларенсе брехливий?"
Сказав і щез. Та інша тінь за ним:
Лик ангела із золотим волоссям,
Весь у крові. І крикнув він: "Ось Кларенс,
Підступний злодій, віроломний Кларенс,
Що заколов при Тьюксбері мене!
О фурії, тягніть його на муки!"
І невідомо звідки коло мене
З'явився цілий легіон чортів.
Вони зняли такий нестерпний галас,
Що я від диких криків пробудився,
Весь тремтячи. І довго ще мені
Здавалося, що досі я у пеклі:
Так цей жахливий сон мене потряс.
Б р е к е н б е р і
Не диво, що злякались ви, мілорде:
Від розповіді я жахнувся теж.
К л а р е н с
Я справді, друже, все оце здійснив,
Що каменем лягло мені на душу.
Для брата все! І ось його подяка!
О Господи! Якщо мої молитви
Твій гнів не відведуть, то покарай
Мене за зло, та пощади дружину
І збережи дітей моїх нещасних! –
Побудь іще зі мною, коменданте.
На серці тяжко. Може, я засну…
Б р е к е н б е р і
Я не піду. Пошли вам, Боже, спокій.
Кларенс засинає у кріслі.
Б р е к е н б е р і
Скорботі невідомий календар,
Їй все одно – чи день, чи ніч надворі.
Пишатись можуть титулами принци,
Та зовні – блиск, всередині – печаль;
Ціною мук, нещастя і турбот
Вони за привид слави часом платять.
Тож доля принца й доля жебрака
Однаково мінлива і тяжка.
Входять д в о є в б и в ц і в.
П е р ш и й у б и в ц я. Гей! Чи є тут жива душа?
Б р е к е н б е р і
Чого тобі? Ти як сюди ввійшов?
П е р ш и й у б и в ц я. Мені потрібний Кларенс, а ввійшов я сюди власними ногами.
Б р е к е н б е р і
Ти зашвидкий і небагатослівний.
Д р у г и й у б и в ц я. Краще швидко, аніж даремно гаятися. – Покажи йому наказ, та й по всьому.
Перший убивця подає Брекенбері папір, той його читає.
Б р е к е н б е р і
За цим наказом я повинен вам
Із рук на руки герцога віддати.
Не буду обговорювать наказ
І суть його не братиму під сумнів.
Ось вам ключі. Он герцог в кріслі спить.
А я піду монарха сповістити,
Що здав вам повноваження свої.
П е р ш и й у б и в ц я. Це дуже розумно, сер. Бувайте здорові.
Брекенбері іде геть.
Д р у г и й у б и в ц я. Ну що? Заколемо його вві сні?
П е р ш и й у б и в ц я. Ні, а то ще, прокинувшись, він скаже, що ми вбили його, як боягузи.
Д р у г и й у б и в ц я. Прокинувшись? Ти – дурень! Йому вже не прокинутись до Страшного суду.
П е р ш и й у б и в ц я. Ось тоді він і скаже, що ми його зарізали сплячим.
Д р у г и й у б и в ц я. Варто було згадати Страшний суд, і відразу стало страшно.
П е р ш и й у б и в ц я. Ти що, злякався?
Д р у г и й у б и в ц я. Я не боюся вбити його, бо на це є наказ. Боязно бути проклятим за вбивство – від цього жоден наказ не врятує.
П е р ш и й у б и в ц я. Я думав, що ти наважився.
Д р у г и й у б и в ц я. Я і наважився лишити йому життя.
П е р ш и й у б и в ц я. А я ось піду до герцога Глостера і все йому розкажу.
Д р у г и й у б и в ц я. Ні, зачекай трохи. Я сподіваюсь, що моя жалісливість швидко пройде. Не встигнеш полічити до двадцяти, як вона вивітриться.
П е р ш и й у б и в ц я. Ну, як тепер?
Д р у г и й у б и в ц я. Ніби краплина совісті ще залишилася.
П е р ш и й у б и в ц я. А ти згадай, скільки нам заплатять, коли справу буде зроблено.
Д р у г и й у б и в ц я. Чорти б його взяли! Я й забув про гроші. Хай помре!
П е р ш и й у б и в ц я. Де ж вона тепер, твоя совість?
Д р у г и й у б и в ц я. В гаманці у лорда Глостера.
П е р ш и й у б и в ц я. Отже, коли він його розв'яже, щоб розплатитись з нами, твоя совість випурхне звідти?
Д р у г и й у б и в ц я. І хай собі летить. Кому вона потрібна?
П е р ш и й у б и в ц я. А раптом вона до тебе повернеться?
Д р у г и й у б и в ц я. Не буду я більше з нею морочитись. Совість – підступна річ: вона чоловіка обертає на боягуза. Украв би – не можна, совість докоряє, лайнувся б – не можна, совість соромить, переспав би з дружиною сусіда – не можна, совість не велить. Вона щось на зразок духа з червоним від сорому обличчям, який нуртує у людських грудях і заважає у всіх справах. Якось знайшов я гаманець із золотом, а совість примусила повернути його власнику. З нею зв'яжешся – станеш жебраком. Недарма її женуть із усіх міст і сіл – небезпечна річ. Якщо людина хоче жити добре, у злагоді з собою, то повинна обходитися без совісті.
П е р ш и й у б и в ц я. А, дияволе! Ось і мене почала смикати: не вбивай, мовляв, герцога.
Д р у г и й у б и в ц я. А ти поклич на допомогу чорта і не піддавайся совісті; бо ти й зойкнути не встигнеш, як вона тебе загнуздає.
П е р ш и й у б и в ц я. Не на того напала: я – міцний горішок.
Д р у г и й у б и в ц я. Добре сказано! Ти, я бачу, від свого не відступишся. Ну що, пора до роботи?
П е р ш и й у б и в ц я. Вдар його по голові руків'ям меча, а потім втопимо його у бочці мальвазії, що стоїть за дверима.
Д р у г и й у б и в ц я. Добре вигадав! Зробимо з нього гарну настоянку.
П е р ш и й у б и в ц я. Тихше, він прокидається. Вдарити?
Д р у г и й у б и в ц я. Ні, спершу з ним поговоримо.
К л а р е н с
(прокидаючись)
Наглядаче, ти де? Налий вина.
П е р ш и й у б и в ц я
Вина, мілорде, буде, хоч залийся.
К л а р е н с
Ти хто такий?
П е р ш и й у б и в ц я
Людина, як і ви.
К л а р е н с
Та ти не принц, як я.
П е р ш и й у б и в ц я
Але й не зрадник.
К л а р е н с
Обличчя боязке, а голос грізний.
П е р ш и й у б и в ц я
Лице – моє, а голос – короля.
К л а р е н с
Говориш ти і страшно, й загадково.
Загроза у очах, а сам блідий.
Хто вас послав? Навіщо тут обоє?
У б и в ц і
(разом)
Для того… щоб…
К л а р е н с
Мене убити?
У б и в ц і
(разом)
Так.
К л а р е н с
Ви ледве це наважились сказати,
Невже убити зважитесь мене?
Зізнайтесь, друзі, чим я вас образив?
П е р ш и й у б и в ц я
Образили не нас, а короля.
К л а р е н с
Та з королем я скоро помирюся.
Д р у г и й у б и в ц я
Ні, герцоге! На вас чекає смерть.
К л а р е н с
Чому з усіх людей лиш вас обрали
Невинного убити? В чім вина?
Які зібрали докази провини?
Коли, який прискіпливий суддя
Те слідство вів? І хто мене, нарешті,
До смерті самовільно присудив?
Допоки суд мене не звинуватив,
Загрожувати смертю – беззаконно!
Спасінням вашим заклинаю вас,
Христовою подвижницькою кров'ю –
Ідіть! Облиште намір! Щоб убивством
На себе не накликати проклять.
П е р ш и й у б и в ц я
Ми діємо за даним нам наказом.
Д р у г и й у б и в ц я
Ми ж не самі.