Рябий пес біжить краєм моря - Сторінка 2

Занапастити можуть одного з них, щоб силу й волю відібрати в другого, щоб з горя поклявся один з них не ходити в море, не ступати в ліс. Такі вони, підступні кінри, тільки видивляються, тільки вичікують нагоди якоїсь, щоб шкоди завдати людям.

Сам-то він, Кириск, не боїться злих кінрів, не маленький уже. А мати боїться, особливо за нього страхається. Ти, каже, малий ще. Тебе спантеличити, занапастити дуже просто. І то правда! Ох, ті злі духи, скільки вони лиха завдають у дитинстві — недуги всякі або нещастя які нашлють, покалічать дитину, щоб мисливець з неї не вийшов. А кому тоді потрібен такий чоловік! Тому дуже важливо остерігатися злих духів, особливо в малому віці, доки не підріс. А як чоловік зіпнеться на ноги, коли стане самим собою, тоді не страшні ніякі кінри. Вони тоді не здолають його — бояться вони сильних людей.

Так і попрощалися мати з сином. Мати постояла мовчки, затаївши в тому мовчанні і страх, і благання, і надію, та й пішла назад, не озирнувшись ні разу в бік моря, не обмовившись і словом про батька, мовбито вона й справді нічогісінько не відає, куди виряджалися її чоловік і син, а сама ж напередодні збирала їх у дорогу, харчі готувала з запасом — на три дні плавання, а тепер прикинулась, нібито нічого не знає, так боялася вона за сина. Так боялася, що нічим не виказала своєї тривоги, щоб не почули злі духи, який страх у неї в душі.

Мати вернулася, не .дійшовши до бухти, а син, кривуляючи поміж кущами, заплутуючи слід, ховаючись од незримих кінрів, як і наказувала мати,— не хотілося засмучувати її в такий день,— пустився доганяти чоловіків, які пішли далеко вперед.

Він хутко догнав їх. Вони йшли не поспішаючи, з ношею, з рушницями, із снастями на плечах. Попереду — найстарший Орган, за ним,— виділяючись своєю постаттю й зростом, плечистий, бородатий Емраїн, а за ним — клишоногий, кремезний, міцний і круглий, мов пеньок, Мил-гун. Одяг на них був поношений, для моря, весь із вичинених шкур, щоб тепло тримав і не намокав. А Кириск у порівнянні з ними мав вигляд дуже гарно вбраного. Мати постаралася, давно готувала вона його морський одяг. І торбаси, і верхній одяг вишивані по краях. На морі нащо це? Але ж мати є мати.

— Ух ти, а ми гадали, що ти зостався. Думали, повели тебе за ручку додому!— насмішкувато подивувався Милгун, коли Кириск порівнявся з ним.

— Це ж чому? Та ніколи в світі! Та я!,.— Кириск мало не задихнувся від образи.

— Ну, ну, жартів не розумієш,— заспокоїв його той,— ти не ображайся. На морі з ким і розмовляти, коли не один з одним. На ось неси краще!— подав він йому свій вінчестер. І хлопець з почуттям вдячності пішов поруч із ним.

Треба було повантажитись і відпливати.

Отак вони виходили в море.— Зате повернення, якщо їм пощастить, якщо з добрим уловом вертатимуть вони додому, буде іншим. Тоді по праву віддадуть хлопцеві шану. Буде свято зустрічі юного мисливця, співатимуться пісні про щедрість моря, в неосяжних глибинах якого множаться риба і звір, призначені сильним і сміливим ловцям. Величатимуть у піснях Рибу-Жінку," праматір, від якої пішов їхній рід на Землі. І тоді загудуть колоди-барабани під ударами кленових палиць, і серед тих, що танцюватимуть, шаман — наймудріша людина — розмову заведе з Землею і Водою, розмову про нього, Кириска, нового мисливця. Еге ж, еге, про нього говоритиме шаман з Землею і Водою, заклинати почне й просити, щоб завжди добрі були до нього Земля і Вода, щоб виріс він великим добувачем, щоб йому завжди щастило на Землі і на Воді, щоб завжди судилося йому ділити здобич серед старих і малих з усією справедливістю. І ще заклинатиме й проситиме він, шаман велемудрий, щоб діти народилися в Кириска і всі вижили, щоб рід великої Риби-Жінки множився й нащадки до нащадків прибавлялися:

Де ти плаваєш, Велика Рибо-Жінко?

Твоє чрево гаряче — зачинає життя,

Твоє чрево гаряче — породило нас біля моря.

Твоє чрево гаряче — найкраще місце на світі.

Де ти плаваєш, Велика Рибо-Жінко?

Твої білі груди — немов нерп'ячі голови,

Твої білі грудн вигодували нас біля моря.

Де ти плаваєш, Велика Рибо-Жінко?

Найсильніший чоловік допливе до тебе,

Щоб чрево твоє розцвітало,

Щоб рід твій на землі множився...

Отакі пісні співатимуть на святі серед танців і гамору. І на святі тому для Кириска відбудеться ще одне важливе дійство. Долю його мисливську, шалено танцюючи, шаман доручить одній із зірок у небі. Адже в кожного мисливця є своя зірка-охоронниця. А якій зірці буде доручена його, Кирискова, доля, про це ніхто ніколи не довідається. Тільки сам шаман і та зірка, незрима охоронниця, будуть знати. І більше ніхто. А зірок у небі багато...

Ну, звичайно, мати й сестричка радітимуть найбільше, співатимуть найголосніше і витанцьовуватимуть. І батько, Емраїн, привселюдно буде названий батьком і теж буде радий і гордий. А поки що він не батько. В морі немає батьків і синів, у морі всі рівні й підкоряються старшому. Як скаже старший, так і буде. Батько не може втручатися. Син не може скаржитися батькові. Так заведено.

І ще, либонь, Музлук, дівчинка, з якою вони гралися в дитинстві, зрадіє дуже. Тепер вони стали менше бавитися. А відтепер і зовсім: мисливцеві не до розваг...

Човен плив справно, трохи поринаючи в хвилі. Вже давно залишилася позаду бухта Рябого Пса, минули мис Довгий і вийшовши з затоки в море, побачили, що на морі хвиля не більша, ніж у затоці. Хвилі сплескували на однакову височінь з однаковим проміжком часу. По таких сталих хвилях можна пливти швидко.

Добре, спритно плив човен, видовбаний із стовбура могутньої тополі. Надійно тримався він і на прямій, і на боковій хвилі, легко скоряючись стерну.

Посмоктуючи уже згаслу люльку, старий Орган був задоволений сталою ходою човна, і в душі почувалося йому так, ніби він сам був човном, що рухався по студеному морю в півборту осадки на воді; буцімто він сам плив по роздоллю морському, під рівне порипування кочетів і розмірені помахи весел; буцімто він сам рухався, прорізуючи кілем, мов своїми грудьми, пругкі зустрічні хвилі, злегка похитуючись від ударів і поштовхів води. Це відчуття цілковитої злитості з рухом човна викликало в нього дивні роздуми. Задоволений він був човном, дуже задоволений, сам же стругав і довбав; тополю звалили гуртом, одному та й чотирьом таке не під силу, а робив сам — три літа сушив, і рубав, і вже тоді знав: вийде найкращий каяк за всі, що він змайстрував на своєму віку. Але, думаючи про це, засмучувався мимохіть: а що, коли це останній у його житті? Ще б пожити. Ще б походити по добич по морю, ще пару каяків вистругати б, доки очі бачать, доки чути не перестав.

І, міркуючи так, він розмовляв у думці з човном. "Я люблю тебе і вірю тобі, брате мій каяк,— казав він човнові.— Ти знаєш мову моря, ти знаєш норов хвиль, у тому твоя сила. Ти достойний каяк, ліпший за всі, які я вистругав. Ти великий каяк — два лахтаки і ще нерпа вміщуються в тобі. Ти приносиш нам удачу. Тому я поважаю тебе. Ми всі тебе любимо, коли тобі важко від здобичі нашої, коли ти повертаєшся до берега, поринаючи до країв і навіть зачерпуючи воду. Отоді всі вибігають до берега зустрічати тебе, брате мій каяк!

Коли я вмру, ходи довго, ходи далеко по багатих на здобич місцях. Коли я вмру, плавай по морю з молодими й дужими мисливцями. Коли я вмру, служи їм, як служиш мені. І дочекайся, брате мій каяк, щоб і цей паросток наш, що ото сидить на носі, головою крутить, нетерпеливиться— була б не вода, а твердь, побіг би він зараз на великі лови, сам упорався б з ділом, так йому здається,— дочекайся, брате мій каяк, щоб і цей підріс, щоб і він плавав з тобою далеко й близько. А сьогодні він з нами вперше в морі. Так треба. Нехай звикає. Ми одійдемо, а йому ще зоставатися на довгі роки. Як удасться в батька, в Емраїна, то буде тямущим чоловіком. Не пустомел якийсь. Емраїн, либонь, найкращий мисливець серед теперішніх. Міцний чолов'яга, діловитий.^Колись і я був такий. У повній силі. Жінки мене любили тоді. А я ж то гадав — вікові й кінця немає. Тільки пізно довідуєшся, що це не так. А молоді знати не хочуть. Ось Емраїн і Милгун, напевне, ще не думають. Ну та нехай. Узнають ще. А гребуть вони добре, спритно. Милгун до пари Емраїну. Надійні, витривалі обидва. Човен ніби сам собі, граючись, пливе. Але то так здається. По морю ж на руках ходиш. А попереду — гребти й гребти! Сьогодні, мабуть, до самої темряви пливти, доки доправишся до Третього Соска. І завтра цілий день назад пливти. З ранку і цілий день. Підмінятиму то одного, то другого, однак важка це робота — перебовтати веслами все море. А повернемося з уловом, свято влаштуємо.

Ти чуєш, ти розумієш мене, брате мій каяк? Ти допровадиш нас на острови, до Трьох Сосків, до місця великих ловів. Того й пливемо. Там, на лігвищі, на березі, зустрінемо нерпу. Скоро окіт, нерпа в гурти збирається на островах.

Ти мене розумієш, брате мій каяк? Ти-то мене розумієш. Я з тобою почав розмовляти, коли ти ще не знав моря, .коли ти ще жив у череві великої тополі в лісі. Я визволив тебе з черева її, і тепер ми пливемо.

А як не стане мене, не забувай про мене, брате мій каяк. Пам'ятай, коли плаватимеш по морю..."

Так думав Орган, тримаючи курс од головного орієнтира на узбережжі, від сопки Рябого Пса по прямій у море. Та сопка-скеля мала незвичайну властивість, про що говорили всі, хто ходив у плавання,— ясної години сопка ніби виростала в міру того, як від неї відпливали. Неначе Рябий

Пес сам біг слідком, щоб не відстати. Як не оглядайся, а Рябий Пес усе перед очима. Дуже довго видно ту сопку на віддалі, а потім раптово за якоюсь горбовиною води зразу щезає. Отже, пішов Рябий Пес додому, отже, земля залишилася далеко позаду...

І тоді треба запам'ятати, добре запам'ятати, де, з якого боку залишився Рябий Пес, треба запам'ятати напрям вітру, стояння сонця відносно сопки, хмари примітити, якщо в тиху погоду, і прямувати в море, весь час, до самих островів, тримаючи в пам'яті, де знаходиться Рябий Пес, щоб не збитися з путі в морському просторі.

Вони правились до островів, що були на відстані майже денного переходу. То були безлюдні, малюсінькі скельні острівці — три клаптики суші, що виступали темними сосками серед водяного безбережжя.