Сага про Форсайтів - Сторінка 44

Стосовно виразу "чинити за власним розсудом, дотримуючись умов, зазначених у даному листуванні", на який звернули мою увагу,— то цей момент справді вельми дражливий; проте я вважаю, що в цілому до даної справи можна прикласти рішення суду в справі "Буало проти Цементної компанії".

Прийнявши цю пораду, вони послали запит, але на їхню превелику досаду панове Фрік і Ейбл відповіли так хитромудро, що в їхньому листі позивач при всьому своєму бажанні не міг би анічогісінько витлумачити на свою користь.

Уотербакову думку Сомс прочитав першого жовтня, сидячи в їдальні перед обідом. Вона його стривожила, не так посиланням на справу "Буало проти Цементної компанії", як тим, що останнім часом той момент почав і йому здаватися дражливим; в ньому відчувався приємний присмак спірності, до якої такі ласі найкращі юристи. Та на його місці кожен би занепокоївся, якби його враження ствердив королівський адвокат Уотербак.

Сомс сидів і обмірковував становище, втупившись у порожній камін: хоч уже настала осінь, але того пам'ятного року [9] погода стояла тепла, як у середині серпня. Неприємно, коли тебе щось непокоїть; Сомсові хотілося якнайшвидше наступити на горло Босіні.

Хоч Сомс і не бачив архітектора від того дня в Робін-Гілі, але він весь час відчував його присутність — перед ним весь час стояло його виснажене вилицювате обличчя з очима, що палали захопленням. Правду кажучи, Сомс не міг позбутися почуття, що охопило його тієї ночі, коли він на світанку почув крик павича — почуття, що Босіні никає навколо його дому. І в кожній чоловічій постаті, що проминала будинок у вечірніх сутінках, йому ввижався той, кого Джордж так влучно охрестив Піратом.

Він був певен, що Айріні з ним зустрічається й досі; де саме і як, він не знав і не запитував, стримуваний невиразним і потаємним страхом,— він боявся, що може довідатись забагато. Тепер усе плинуло підземним річищем.

Часом, коли Сомс питав дружину, де вона була,— а він і досі не облишив цієї звички, властивій кожному Форсайтові,— вигляд у неї був дуже дивний. Вона трималася з надзвичайним самовладанням, але бувало, що з-під маски, яка завжди ховала від нього її обличчя, прозирав якийсь зовсім новий вираз.

До того ж останнім часом вона почала снідати в місті; коли він питав Білсон, чи снідала хазяйка вдома, вона частенько відповідала: "Ні, сер".

Йому дуже не подобалось те, що вона блукає по місту сама, він так їй і сказав. Але вона не звернула на це уваги. Кожне його бажання вона нехтувала з таким байдужим спокоєм, що Сомс і сердився, і дивувався, і навіть тішився цим. Здавалося, вона живе помислами про те, як би його принизити.

Ознайомившися з думкою королівського адвоката Уотербака, Сомс устав і, піднявшись нагору, зайшов у кімнату Айріні: вона замикала двері тільки ввечері, лягаючи спати, їй вистачало такту поводитися пристойно принаймні перед слугами. Айріні розчісувала коси: вона повернулася до нього з якоюсь дивною люттю.

— Чого тобі треба?— запитала вона.— Будь ласка, вийди з моєї кімнати!

Сомс відповів:

— Я хочу знати, скільки ще триватиме таке становище? Я вважаю, що мирився з ним і так уже дуже довго.

— Ти вийдеш з моєї кімнати?

— А ти будеш поводитися зі мною, як із своїм чоловіком?

— Ні.

— В такому разі я вживу заходів, що примусять тебе.

— Прошу!

Сомс дивився на Айріні, вражений її спокійним тоном. Вуста її стиснулися в тонку лінію, розпущене золотаве волосся розсипалося по голих плечах пишними хвилями, так дивно відтінюючи її темні очі — очі, в яких світився страх, ненависть, зневага і незрозумілий для Сомса тріумф.

— А тепер, будь ласка, вийди з моєї кімнати!

Сомс повернувся і понуро вийшов.

Він чудово знав, що не зважиться вжити ніяких заходів, і бачив, що й вона знає це — знає, що він боїться.

У нього була звичка розповідати їй усе, що він зробив за день: як заходив такий-то клієнт, як він підготував закладну для Паркса, як стоять справи з тим вікодавнім позовом "Фраєр проти Форсайта", що його спричинив дідів брат Ніколас, який, відзначаючися надмірною обачністю, обтяжив свій заповіт стількома застереженнями, що його майно й досі нікому не дісталося, і, певно, його заповіт до самого Страшного суду правитиме за невичерпне джерело прибутку для численних поколінь адвокатів. І як він зайшов до Джобсона й при ньому продали Буше — того, що він прогавив у "Талейрана і синів" на Пел-Мел.

Він захоплювався Буше, Ватто і всією тією школою. У нього була звичка розповідати їй про всі свої справи, і він розповідав про них навіть тепер, заповнюючи тяжку мовчанку за обіднім столом, так наче міг балаканиною утишити біль свого серця.

Часто, як вони були самі, Сомс пробував поцілувати її, коли вона казала йому на добраніч, Може, він плекав надію, що вона колись дозволить йому поцілувати себе; а можливо, він тільки робив це за звичкою, вважаючи, що чоловік повинен цілувати свою дружину. Навіть якщо вона його ненавидить, він робитиме, як належить, і не зневажить цього стародавнього звичаю.

І чому вона його ненавидить? Навіть тепер він не міг у це до кінця повірити. Дивно, коли хтось тебе ненавидить! Це за надто бурхлива пристрасть. А проте він сам ненавидить Босіні, цього Пірата, цього волоцюгу, цього нічного швендю. Думаючи про Босіні, Сомс завжди уявляв собі, що він чатує десь поблизу, тиняється навколишніми вулицями. А йому, певно, доводиться кепсько! Молодий Беркіт, архітектор, бачив, як він, похнюпивши носа, виходив з убогого ресторанчика!

І за всі ті нічні години, коли Сомс лежав, обмірковуючи своє становище, яке здавалося йому безнадійним,— хіба що Айріні таки зрештою отямиться,— йому ані разу не спало на думку, що, може, й справді треба з нею розлучитись...

А як же Форсайти? Яку роль грали вони в цій невидимій для ока Сомсовій трагедії?

Сказати правду, дуже малу або й зовсім ніякої, бо всі вони відпочивали на морі.

Осівши в готелях, водолікарнях чи пансіонах, вони щодня купалися; запасались озоном, щоб його вистачило на всю зиму.

Кожен гурт, вибравши собі до вподоби виноградник, вирощував, збирав і вичавлював грона, заготовляючи п'янкий трунок морського повітря.

І лише наприкінці вересня вони почали вертатися до Лондона.

Набравшися здоров'я, з рожевими свіжими щоками, вони прибували в невеличких омнібусах із різних вокзалів. А вранці кожен із них уже брався до своїх справ.

В неділю у Тімоті від сніданку до обіду роїлися гості.

Серед інших цікавих новин, таких численних, що їх годі було переказати, місіс Септімус Смолл повідомила, що Сомс і Айріні не виїздили з міста.

Подальше цікаве свідчення подала майже зовсім стороння особа.

Сталося так, що одного чудового дня наприкінці вересня місіс Мак-Ендер, найближча приятелька Вініфред Дарті, виїхавши на велосипедну прогулянку в Річмонд-парк разом із молодим Огастесом Фліппардом, побачила місіс Сомс і Босіні, які простували до Шін-гейт із порослого папороттю гайка.

Можливо, бідолашну жіночку мучила спрага, бо ж їй довелося проїхати добрячий шмат важкою пересохлою дорогою, а, як то відомо всьому Лондону, їхати на велосипеді й балакати з молодим Фліппардом не під силу навіть загартованій людині; чи, може, вигляд прохолодного, порослого папороттю гайка, звідки вийшли "ті двоє", розпалив у неї заздрощі. Прохолодний, порослий папороттю гайок, що темнів на горбі, гайок, де густе дубове листя нависає згори наче дах, де туркочуть голуби, співаючи безконечний весільний гімн, і осінь лагідно шепоче на вухо закоханим, що сховалися в папороті, а олені нечутно проходять повз них. Порослий папороттю гайок, місце назавжди втрачених утіх, щасливих хвилин, що вінчають віковічний шлюб неба й землі! Порослий папороттю гайок, священний притулок оленів, чудернацьких пеньків, що, мов ті фавни, вистрибують навколо сріблясто-білих березових німф у літніх сутінках.

Ця леді знала всіх Форсайтів, а що їй довелося побувати на прийомі у Джун, то вона відразу збагнула, хто це такі. Їй самій, бідоласі, не пощастило в подружньому житті, але, маючи вдосталь глузду й спритності, вона спромоглася штовхнути свого чоловіка на гріховний вчинок і пройшла крізь шлюборозлучний процес, уникнувши громадського осуду.

Вона добре зналася на таких справах та ще й жила в одному з тих великих будинків, де в тісних помешканнях часом збирається сила-силенна Форсайтів, які на дозвіллі розважаються здебільшого тим, що пересуджують одне одного.

Бідолашна жіночка! Мабуть, її мучила спрага, і, певна річ, вона нудьгувала, бо Фліппард був завзятий дотепник. Побачити "цих двох" у такому незвичайному місці було для неї однаково що натрапити в пустелі на рятівну криницю.

Зустрівши місіс Мак-Ендер, час, як і весь Лондон, шанобливо спиняється.

Ця невеличка, але вельми цікава жіночка заслуговує на особливу увагу; її всевидющі очі й гострий язик у якийсь недовідомий спосіб стали тим знаряддям, що ним вершить свої діла всемогутнє провидіння.

Показуючи всім своїм виглядом, що на долю їй випали тяжкі випробування, місіс Мак-Ендер відзначалася майже відразливим прагненням оберегти свою дорогоцінну особу. Напевно, вона зробила більше, аніж будь-яка інша світська жінка, щоб задушити рицарські почуття, які ще й досі чіпляються за колеса цивілізації. Дуже кмітлива жіночка, недарма її всі ласкаво називають "маленька Мак-Ендер"!

Вона елегантно одягалася, красуючись у вузеньких сукнях, і була членом Жіночого клубу, але, певна річ, анітрохи не скидалася на тих дражливих понурих його членів, які тільки й думають про жіночі права. Вона здобувала права, не сушачи ними голови, сприймаючи їх як щось цілком належне, і вміла використовувати ці права якнайповніше, не викликаючи нічого, крім захоплення, в середовищі того великого класу, з яким її ріднили коли не манери, то походження, виховання і ще одна, найпевніша потаємна ознака — почуття власності.

Дочка бедфордшірського адвоката, який одружився з дочкою священика, місіс Мак-Ендер, перестраждавши важкі роки подружнього життя з сумирним художником, що був нестямно закоханий у природу і нарешті пішов від неї до актриси, вона за весь цей час ні в чому не зрадила вимог, віри й почуттів свого світу і, здобувши волю, без усяких зусиль потрапила в самісінький осередок форсайтизму.

Завжди бадьора й маючи в запасі "цілу купу новин", вона скрізь була бажаною гостею.