Сага про Форсайтів - Сторінка 53

На мою думку — повинен.

Позивач сказав ось що: "Я дозволяю вам чинити за власним розсудом, довершуючи опорядження будинку, при умові, що загальна вартість будівництва залишиться в межах дванадцяти тисяч фунтів. Якщо ви перевищите цю суму на п'ятдесят фунтів, я не матиму до вас ніяких претензій; але на більші витрати я не згоден, оплачувати їх не буду". Я не певен, чи мав право позивач за всіх цих обставин відмовитися від сплати підписаних архітектором рахунків; проте він на це не пішов. Він сплатив усі рахунки, але використав своє обумовлене угодою право стягнути з відповідача перевитрачені гроші.

На мою думку, позивач має всі підстави вимагати, щоб відповідач повернув йому цю суму.

З боку захисту були спроби довести, що листування не встановлювало і не мало наміру встановити певної межі для витрат. В такому разі постає питання: навіщо ж тоді позивач зазначив у своїх листах ці цифри — дванадцять тисяч фунтів і п'ятдесят фунтів. Відповідач твердить, що цифри ті не мають ніякої ваги. Але для мене цілком очевидно, що у своєму листі від двадцятого травня він погодився прийняти ясно сформульовані умови, які він мусив виконати.

Зваживши всі ці обставини, суд ухвалює вирішити справу на користь позивача і стягнути з відповідача вищезазначену суму, а також судові витрати.

Джеймс зітхнув і, нахилившись, підняв парасольку, _яка впала на підлогу, коли суддя вимовив слова "зазначив у своїх листах".

Витягши з-під лави ноги, він швидко вийшов на вулицю, не чекаючи сина, покликав кеб (день був не дуже погожий) і поїхав просто до Тімоті, куди саме завітав Свізін; отож йому, місіс Септімус Смолл і тітоньці Гестер Джеймс детально розповів про все, що діялося на суді, і, не перестаючи говорити, з'їв дві теплі пампушки.

— Сомс тримався бездоганно,— мовив він наприкінці.— Голова у нього працює як треба. Джоліонові це буде не до вподоби. Босіні опинився в скрутному становищі: не здивуюсь, якщо він збанкрутує.

Він посидів кілька хвилин мовчки, втупивши стурбований погляд у вогонь, а тоді додав:

— Його не було на суді — чому?

З другої вітальні почулися кроки. Туди зайшов дебелий чоловік, чиє червоне, аж брунатне, обличчя пашіло здоров'ям. Він трохи підвів руку, і на тлі чорного сюртука чітко вирізнився його вказівний палець.

— Це ти, Джеймсе,— пробурчав він.— Я не можу... не можу зостатися.

І, повернувшись, вийшов.

То був Тімоті.

Джеймс устав із крісла.

— Бачите!— мовив він.— Бачите! Я так і знав, що тут щось не...

Він затнувся і змовк, утупившися просто себе, неначе побачив провісника лиха.

VI. СОМС РОЗПОВІДАЄ НОВИНИ

Вийшовши з суду, Сомс не пішов додому. Йому не хотілось іти в Сіті, і, відчуваючи потребу похвалитися перед кимось своєю перемогою, він і собі попрямував туди ж, куди й батько,— але повільно, пішки — до Тімоті, на Бейзвотер-род.

Батько щойно пішов, місіс Смолл і тітонька Гестер, яким Джеймс уже про все розповів, тепло його привітали. Він, мабуть, зголоднів після всіх отих свідчень. Смізер напече йому свіжих пампушок, бо його татусь поїв їх усі. Нехай лягає на канапі; і нехай вип'є чарку сливового бренді. Воно додає сили.

Свізін сидів і досі, він затримався довше ніж звичайно, бо відчував, що йому треба трохи розважитись. Почувши про частування, він чмихнув. Ну й молодь тепер пішла! Його печінка зовсім розладналась, і він навіть чути не міг, що хтось інший п'є сливове бренді.

Він зразу ж пішов, сказавши Сомсові:

— Як там твоя дружина? Перекажи, що коли їй буде нудно і вона схоче пообідати зі мною тихо-мирно, нехай приїздить,— я почастую її таким шампанським, яке їй не часто доводиться пити.

Дивлячись на Сомса з висоти свого зросту, Свізін стиснув його руку в своїй великій, пухкій, жовтій руці, ніби хотів розчавити всю цю дрібноту, а потім, випнувши груди, рушив перевальцем до дверей.

Місіс Смолл і тітонька Гестер вжахнулись. Свізін такий химерний!

Їм самим кортіло запитати Сомса, як сприйме рішення суду Айріні, але вони знали, що запитувати про це не годиться: можливо, він сам щось скаже з цього приводу, з'ясує для них це пекуче питання, що стало чи не головним у їхньому житті, питання, яке мучило їх нестерпно тому, що його доводилося замовчувати; навіть Тімоті — і той уже про все знав, і новина ця згубно вплинула на його здоров'я. А Джун, що робитиме Джун? Це теж захоплююче, хоч і небезпечне, питання!

Вони не забули останнього візиту старого Джоліона, після якого він ані разу до них не заходив; вони не забули того відчуття, яке охопило всіх присутніх,— відчуття, що родина Форсайтів уже стала не та, що вона розпадається.

Але Сомс не зачіпав цікавої для них теми; він сидів, поклавши ногу на ногу, й розводився про барбізонську школу художників, яку він щойно відкрив. Вони скоро прославляться, і, певна річ, на них можна буде заробити чималі гроші; він оце надибав дві картини якогось Коро, чарівні штучки; якщо за них призначать помірну ціну, він їх неодмінно купить,— він гадає, що згодом вони коштуватимуть набагато більше.

Місіс Септімус Смолл і тітонька Гестер слухали Сомса з цікавістю, але їх трохи ображало, що з ними не хочуть поділитися важливими новинами.

Слухати його цікаво, навіть дуже цікаво, до того ж Сомс такий тямущий, що хто-хто, а він, напевно, зуміє дати раду тим картинам; проте їм хотілося б знати, які в нього плани тепер, коли йому пощастило виграти справу; чи він збирається відразу ж виїхати з Лондона й оселитися в Робін-Гілі, а коли ні, то що ж він вирішив робити?

Сомс відповів, що сам іще не знає; Мабуть, вони скоро переїдуть. Він устав і поцілував тітоньок.

Тільки-но тітонька Джулі пройшла крізь цей прощальний обряд, як з нею сталася раптова зміна — ніби в душу їй хлюпнула хвиля шаленої відваги; здавалося, кожна рисочка її обличчя силкується звільнитися від невидимої щільної маски.

Вона випросталася на весь свій чималий зріст і мовила:

— Давно вже я думаю, любий, що треба тобі усе розказати, і всі інші мовчать, то я вирішила...

Тітонька Гестер перебила її:

— Джуліє, попереджаю тебе, ти робиш це...— вона загнулася, переводячи дух,— ти робиш це на свою власну відповідальність!

Місіс Смолл провадила далі, ніби не чуючи:

— Так от, щоб ти знав, любий: місіс Мак-Ендер бачила Айріні у Річмонд-парку — вона гуляла там із містером Босіні.

Тітонька Гестер, що теж була підвелася, тепер опустилася в своє крісло й одвернулась. Ні, Джулі аж надто вже!.. Ну навіщо було заводити цю розмову в її, тітоньки Гестер, присутності. І, затамувавши дух, вона чекала, що ж відповість на це Сомс.

Сомс почервонів — рум'янець, як завжди, спалахнув у нього між бровами; піднявши руку, він розглянув нігті, ніби вибираючи, котрий із них йому найбільш до вподоби, прикусив його злегка, а потім процідив крізь зуби:

— Місіс Мак-Ендер — змія!

І, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.

Дорогою до Тімоті Сомс обміркував, як поводитиметься вдома. Він зайде до кімнати Айріні й скаже:

"Справу вирішено на мою користь, і на цьому хай буде кінець! Я не хочу кривдити Босіні; сподіваюся, ми з ним знайдемо спільну мову; ніхто не збирається його розоряти, а ми з тобою — забудьмо минуле! Ми здамо в оренду наш будинок і оселимося там, де немає цих туманів. Ми негайно переїдемо в Робін-Гіл. Я... я не хотів тебе образити! Тож потиснімо одне одному руки і..." Може, вона дозволить йому поцілувати себе, і все минеться!

Коли ж він вийшов від Тімоті, його наміри були вже зовсім не такі прості. Ревнощі й підозра, що тліли в його душі місяцями, тепер спалахнули палючим полум'ям. Раз і назавжди він покладе кінець цим витівкам; він не дозволить їй ганьбити свого імені! Коли вона не може чи не хоче любити його, як належить їй з обов'язку, а йому по праву, то хай не крутить роману з кимось іншим! Він їй цього не подарує, він погрозить їй розлученням! Вона зразу схаменеться, бо ніколи не зважиться на розлучення. А що... а що, коли зважиться? Він похолов: така можливість досі не спадала йому на думку.

Що, коли вона зважиться? Що, коли відверто йому признається? В якому він тоді буде становищі? Тоді йому доведеться порушити справу про розлучення!

Розлучення! Це слово паралізувало його своїм жахливим значенням; воно суперечило всім життєвим принципам, якими він досі керувався. Прямота цього слова злякала Сомса: він відчув себе в становищі капітана корабля, що підходить до борту і власними руками кидає у море найдорогоцінніший вантаж. Таке марнування свого добра здавалося йому безглуздям. Це пошкодить його професійній репутації. Йому доведеться продати будинок у Робін-Гілі, на який він витратив стільки грошей і покладав такі надії,— продати собі на збиток. А вона! Вона вже не буде йому належати, навіть формально стане йому чужа! Вона назавжди піде з його життя, і він... він ніколи вже її не побачить!

Кеб минав квартал за кварталом, а Сомс усе думав і думав про те, що ніколи вже не побачить Айріні!

А може, їй нема в чому признаватися? Атож, навіть зараз їй, мабуть, ні в чому признаватися. То чи ж розумно заходити так далеко? Чи ж розумно ставити себе у таке становище, коли йому доведеться забирати назад свої слова? Постанова суду розорить Босіні, розорена людина ладна на все, але що Босіні може вдіяти? Він може виїхати за кордон: банкрути завжди виїздять за кордон. Що можуть вони вдіяти,— якщо вони й справді будуть разом,— без грошей? Краще почекати й пересвідчитися, що з цього вийде. В разі потреби він найме детектива, щоб той за нею стежив. І знову його охопив напад ревнощів,— неначе гострий приступ зубного болю,— і він мало не застогнав. Але йому треба зважитися, виробити який-небудь план дій, перш ніж він доїде додому. Коли кеб спинився біля ганку, Сомс так ні на що й не зважився.

Він одчинив двері спітнілими руками, блідий, боячися зустріти її, прагнучи зустріти її, не знаючи, що сказати чи зробити.

Покоївка Білсон була в холі і на його запитання: "Де господиня?"— відказала, що місіс Форсайт пішла з дому опівдні, взявши валізу й саквояж.

Висмикнувши з рук у покоївки рукав свого підбитого хутром пальта, Сомс рвучко повернувся до неї:

— Що таке?— вигукнув він.— Що ви сказали?— Проте, згадавши, що не годиться виявляти свого хвилювання, він зразу додав:— А що вона мені переказувала?— і жахнувся, помітивши збентежений погляд покоївки.

— Місіс Форсайт нічого не переказувала, сер.

— Нічого? Ну що ж, гаразд.