Семеро підземних королів - Сторінка 20

Ними керував учитель танців Лан Пірог, колишній генерал. Він вражав глядачів неймовірно граціозними позами і час від часу пританцьовував, викликаючи загальний захват публіки.

Далі величаво простував Лев з Фредом Каннінгом на спині. Хлопчик був надзвичайно гордий і ні за які щедроти світу не зійшов би з цього місця.

Кому з його знайомих хлопців щастило брати участь у такій дивовижній процесії та їхати на самому Левові?! От матиме що розповісти в Айові! І, напевне, йому теж не віритимуть, як він не вірив Еллі.

Залізний Дроворуб, наново відполірований і змащений, з блискучою золотою маслянкою біля пояса, ніс на плечі блискучу золоту сокиру. На голові Дроворуба сиділа ворона Кагги-Карр у красивих золотих браслетиках на лапках. Одне слово, кожен з наших героїв, відходячи у підземний світ, вбрався як міг.

Далі, тримаючись за руки, йшли поряд Дін Гіор, Фарамант і Лестар. Борода Діна Гіора, що була заплетена в коси і спускалася до самої землі, справила на мешканців Печери велике враження.

Кілька десятків Жуванів несли нові подарунки: тюки з одягом і взуттям, кошики з іграшками, котили дитячі візки. Їх блакитні гостроверхі капелюхи рівномірно погойдувались у такт ходьбі, і підвішені під ними дзвіночки мелодійно дзвеніли.

Похід завершали дуболоми, навантажені важелями, колесами, свердлами, трубами… За порядком серед них стежили майстри з Фіолетової країни.

Вся ця процесія справила незабутнє враження на жителів Печери: це було якесь світле, сяюче видиво з горішнього світу, що ніби прихопило з собою в підземелля відблиск сонячних променів, прозорість повітря, блакить неба…

Коли дві врочисті процесії зустрілися і високий величний король Ментахо підняв руку й приготувався виголосити врочисту промову Еллі порушила всю церемонію. Заверещавши від захоплення, вона вибігла з рядів і стрімголов кинулася до Страшила. Дуболоми миттю створили драбину, і дівчинка опинилася в обіймах свого доброго старого друга. Вона гладила його миле розмальоване обличчя, цілувала його щоки, а Страшило захоплено вигукував:

— Ей-гей-гей-го! Я знову-знову-знову з Еллі! Ей-гей-гей-го!..

Та небавом він отямився і збентежено затулив рота долонею: не належало знатній особі поводити себе так легковажно.

А тут до нош підоспіли Залізний Дроворуб, Фред Каннінг, Сміливий Лев, Дін Гіор, Фарамант… Почався веселий гармидер. Еллі й Тотошко переходили з рук до рук, і король Ментахо з гіркотою подумав, що йому не доведеться блиснути ораторським мистецтвом. Він нашвидку сказав кілька люб'язних фраз і одержав у відповідь вітання Страшила, Дроворуба та Лева — правлячих осіб горішніх країн.

Потім усе змішалося і веселим гуркотом попливло у Місто Семи Володарів.

Еллі їхала на спині Лева, а поруч ступав Фред і розповідав про свої пригоди з того часу, як він уночі, переодягнутий, вийшов із сонного палацу.

Але його щохвилини перебивав Дроворуб, який пропонував Еллі послухати, як сильно і радісно б'ється його серце з тієї миті, як він її побачив.

Часом і Лев повертав голову і не упускав нагоди додати слівце про те, як він зібрав, а потім розпустив могутнє військо, а Кагги-Карр сварилася з Тотошком через те, кому сидіти на руках у Еллі, і була страшенна метушня, але всі були дуже задоволені…

МЕХАНІЧНЕ ЧАКЛУНСТВО

а честь знатних гостей семеро підземних володарів влаштували пишний бенкет. На бенкеті був показаний балет: юнаки і дівчата з танцювальної академії Лана Пірота виявили чудеса мистецтва і заслужили загальне схвалення. До речі, юних акторів наступного ж дня відправили додому: перебування в Печері могло зашкодити їхньому неміцному ще здоров'ю. З ними пішли і Жувани які принесли подарунки підземним жителям. Маленькі чоловічки лише один день пробули в Печері, але на все життя в їхніх душах поселився страх перед похмурими і величними її дивами.

І господарі, і гості після бенкету спали довго, як убиті, звичайно, за винятком Залізного Дроворуба і Страшила: ті ніколи не спали.

Щойно Лестар прокинувся, одразу ж взявся за справу. Ще напередодні він познайомився з Хранителем часу Ружером і довго з ним розмовляв.

Лестар і Ружеро сподобалися один одному, між ними відразу запанувала приязнь. На ранок після бенкету Лестар розшукав Ружера, попросив провести його до Священної печери. Двоє нових друзів, простуючи, жваво бесідували, а за ними дуболоми під наглядом майстрів тягли труби важелі та блоки.

З розмови Лестар зрозумів, що Хранитель часу не дуже вірить у те, що Сонну воду можна повернути чаклунством. Майстер бачив, як Ружеро хитрувато поглядав на всю складну техніку, яку несли дерев'яні люди, і, посміхаючись, промовляв:

— Так, звичайно, з такими пристосуваннями справа піде на краще, і підземний дух, може, й поступиться. А то у бідолашної Еллі були одні заклинання. А що таке заклинання? Слова.

— Шановний Ружеро, я бачу, ви прониклива людина, — сказав Лестар. — Але, гадаю, не варто навіювати подібні думки сімом королям.

— Я і сам так думаю, шановний Лесгаре, — погодився Хранитель часу. — Адже не все те, про що йдеться між друзями, годиться для вух їхніх величностей.

Старики, задоволені один одним, крокували далі.

У Священній печері Лестар зайнявся істотними дослідженнями Наказавши дуболомам дотримувати тиші, він прикладав вухо до землі у різних місцях, прагнучи почути шум підземних вод. Він тримав над щілинами у скелі дзеркальце, щоб вловити на ньому сліди випарувань.

Довго тривали його пошуки а в цей час Ружеро сидів на камені і відпочивав від довгої дороги. Потім Лестар підійшов до нього.

— Ну як, дорогий друже? спитав Ружеро. — Надія є, але чаклунство буде довгим і важким, — обережно відповів Лестар.

Для початку дуболоми під керівництвом Лестара та інших Мигунів розрівняли майданчик поблизу басейну і встановили основу для свердлильного апарата. В їхніх дужих руках робота аж кипіла, вони без напруження вергали великі камені.

— Добра спадщина залишилася вам після Урфіна Джюса, — сміючись, сказав Ружеро.

— Так, скаржитися не доводиться, — погодився Лестар. — Але зауважте, що вони стали слухняними працівниками лише після того, як їм вирізьбили нові кращі обличчя. А це було зроблено за ініціативою Страшила.

Компанія повернулась в місто аж під вечір. А там уже затівався новий бенкет. Це Страшило відповідно до правил міжнародного етикету готувався зі свого боку пригостити королів з продуктів, які принесли з собою його люди.

Минуло ще кілька днів. Між Містом Семи Володарів і Священною печерою встановилося постійне сполучення Дуболоми, Мигуни й підземні металісти постійно снували туди-сюди, переносячи деталі машин і необхідні матеріали. Але королям, придворним і шпигунам вхід у Священну печеру був заборонений. За наполяганням Лестара Еллі сказала сімом королям, що там перебуває страшний дух на ім'я Великий Механік, і перемогти цього духа можна тільки механічним чаклунством. А при механічному чаклунстві стороннім бути вкрай небезпечно, це може вплинути на розум.

Зате присутність Еллі під час підготовки механічного чаклунства було оголошено обов'язковим, і вона проводила там всі дні. Священну печеру не можна було оскверняти зужитком звичайних житейських потреб — їдою і сном, а тому табір для працівників влаштували в одній із сусідніх печер. Туди перенесли ліжка і розвели вогнище для приготування страв.

Але для Еллі, як феї, було зроблено виняток. Дуболоми побудували для неї у Священній печері легкий затишний будиночок, де було все необхідне: ліжко, обідній столик, шафа для сукенок (Страшило привіз їй цілу дюжину!) тощо. Там Еллі, втомившись від шуму механізмів, годинами відпочивала з Тотошком.

А робота йшла повним ходом. Дзижчали свердла, вгризаючись у тверду породу. Майстри Мигуни скріпляли гвинтами труби для насосів і готували клапани. Допитливий Фред устигав всюди: то він передавав якийсь наказ Лестара, то підносив слюсарю потрібну деталь, то приглядався до роботи бурильників. Хлопчик був на вершині блаженства: чи міг колись хоч би подумати, що на його долю випадуть такі незвичайні пригоди?..

Але Страшило, Залізний Дроворуб і Лев не появлялися в лабіринті: вологий клімат Печери виявився шкідливим для них.

Після кількох днів перебування в підземеллі Страшило почував себе дуже погано. Пересувався він з величезним зусиллям, бо солома обважніла від вологості, а просушитися не було де. В Печері варили їжу в невеличких пічках, звідки вогонь не міг вибратися назовні й пошкодити слабким очам підземних жителів. Пічки зовсім не зігрівали навколишнє повітря.

Ще гірше було з дивними мізками Страшила. Висівки, якими була набита його голова, також відсиріли, а додані до них голки і шпильки заіржавіли. Від цього Страшила мучив головний біль, і він почав забувати найпростіші слова.

І навіть риси обличчя Страшила стали змінюватися, бо акварельні фарби, якими воно було розмальовано, розчинялися і стікали по щоках.

Стурбований Фарамант викликав лікаря. Прийшов Бориль, нащадок того самого Бориля, за життя якого вперше приспали королів з їхніми сім'ями та слугами. Кругленький і самовдоволений, як його предок, лікар оглянув знатного пацієнта.

— Гм, гм, погано, — пробурчав він. — У вашого превосходительства починається небезпечна хвороба — водянка. Найкращі ліки сонячне тепло і світло.

— Я не можу залити… тобто залишити тут Еллі, — глухо промовив Страшило.

— Тоді… — лікар подумав. — Тоді для вашого превосходительства лікарнею може стати ливарна майстерня. Я вважаю, що в її теплому сухому повітрі ви поздоровшаєте.

Страшила віднесли в ливарну майстерню і влаштували в затишному кутку, де він нікому не заважав і де його не турбували робітники. Фарамант, який перебував біля правителя в ролі доглядальниці, переконався, що жодна іскра з печі не може потрапити на Страшила. Якби таке сталося, хворий замість одужання знайшов би загибель.

У сухому й гарячому заводському повітрі від Страшила перші дні валила густа пара, і невдовзі його здоров'я почало поліпшуватися навдивовижу швидко. Руки і ноги налилися силою, а в голові появилася ясність.

Погано було і з Дроворубом. Сирість пронизувала його залізні суглоби, і вони почали іржавіти. І ця іржа Печери була якась особливо в'їдлива, від неї не рятувало навіть посилене змащування.