Семеро підземних королів - Сторінка 22

— Не знаю схвалите ви її чи ні, мій дорогий друже?

— Кажіть, ваша величносте!

— Перша черга спати — моя, — говорив король, — але, правду кажучи, останнім часом я переконався, що чарівний сон не таке вже й благо і що життя набагато цікавіше, особливо, коли ти — король!

— Тоді залишайтесь королем, — стримано мовив Ружеро.

— Так, але король, що править, і король, що чекає своєї черги правити, — зовсім різні речі!

— Я не розумію вашої думки, скажіть ясніше.

І Ментахо пішов навпростець:

— Я влаштую бенкет для своїх братів та їхніх, придворних. У вино, яке їм подаватиметься, ми добавимо Сонної води (бажано якнайбільше!) і хай ця компанія засне чарівним сном!

Помітивши здивування співрозмовника, король сухо спитав:

— Вам не подобається моя ідея? Може, ви думаєте, що хтось з інших королів здатен ліпше за мене керувати державою?

Ружеро подумав: "Якщо я не погоджуся, Ментахо знайде собі інших помічників, і нам усім загрожуватиме небезпека".

І він висловив цілковиту згоду з планом короля. Той розчулився і обіцяв Ружеро великі блага:

— Ви у країні станете першим після мене, я вам побудую палац, не гірший за Веселковий!..

— Я не потребую нагород, ваша величносте, — сказав Ружеро. — Покладіться на мене, і все буде зроблено.

— Але нікому ні слова, особливо Еллі та всім іншим горішнім!

— Цілковита таємниця! — запевнив Ружеро. — Але ви самі нічого не починайте, цим можна зіпсувати справу. Коли настане час діяти, ви будете попереджені.

Він попрощався з королем Ментахо, а наступного дня його викликав король Барбедо.

Товстий лисий Барбедо зовсім не був схожий на статечного Ментахо з красивим обличчям і прихильною усмішкою. Але коли він провів Хранителя часу до свого кабінету й ретельно причинив двері, щось у поведінці Барбедо було дуже подібне на Ментахо. І це зразу впало у вічі здогадливому Ружеро.

"Ну, тут теж справа нечиста…" — подумав він.

Король почав розмову здалека, але Ружеро зрозумів його зразу. І він зовсім не здивувався, коли Барбедо після довгих підходів запропонував йому приспати усіх його суперників, щоб він, Барбедо, міг царювати стільки часу, скільки відведено йому долею, а потім престол хай перейде його старшому синові. А ті інші? Ну, нехай сплять собі з миром, адже вві сні вони не матимуть ні турбот, ні тривог…

— Погодьтеся, дорогий мій друже, — солодко співав Барбедо, — що для нашої країни вічна зміна королів — справжнє лихо. Від цього так страждає наш добрий народ… (Товстун навіть випустив сльозу.) І, звичайно, той, кому першому прийшла в голову щаслива думка покінчити з усім цим безладдям, той і заслужив право скористатися її плодами… ("Якби ти був першим!" — насмішкувато подумав Ружеро.) А вас, мій дорогий Хранителю, я обсиплю діамантами і смарагдами, ви станете першим багатієм у країні.

Звичайно, і йому Ружеро дав згоду виконати підступний задум і просив нічого не починати без його відома.

Повертаючись до себе, Ружеро подумав:

"Цікаво, що буде далі? Уже два хитруни знайшлися серед підземних володарів? Чи завершиться на цьому справа?"

Однак цим справа не закінчилася. Хранителя часу викликали до себе по черзі і вели з ним таємні переговори королі Елляна, Карото, Ламенте… Навіть старезний Арбусто і той додумався усунути своїх суперників і правити одноосібно.

— Мені недовго залишилося жити, — шамкотів дев'яностолітній Арбусто, — І я не можу витрачати час на сон. Хай хоч два-три роки, але я повинен побути володарем нашої країни…

А шістнадцятирічний Бубало повторював слова свого наставника:

— Я наймолодший за всіх, отже буду правити державою дуже довго і за своє царювання звершу багато славних справ.

Навіть королева-вдова Раффида, мати немовляти Тевальто, і та з'явилася до Ружеро з клопотанням на користь свого сина (це, між іншим, доводить, що хитрощами жіночий розум не поступається чоловічому).

Усім хитрунам Ружеро обіцяв допомогу, і кожен залишався дуже задоволений розмовою з ним, всі обіцяли йому всілякі блага.

Зрозуміло, Страшило і Еллі довідалися про ці підступні наміри. Дроворубу, який сидів у бочці з олією, було не до того, щоб руйнувати чужі змови, а хворому Леву остогидло життя в підземеллі, хоча з любові до Еллі він не поспішав нагору.

Ружеро поквапився до правителя Смарагдового міста зразу ж після побачення з королем Ментахо. Страшило схвалив його удавану згоду і радив тягнути час, поки не завершаться роботи у Священній печері. Другий візит Ружеро менше здивував солом'яного мудреця, а потім він і дивуватися перестав.

— Усі королі — і під землею і нагорі — однаково підступні та жорстокі, — казав Страшило. — Ви тільки подумайте, усім їм, починаючи з молокососа Бубало до старезного дідугана Арбусто, усім надумалося одне і тс ж — позбутися своїх родичів суперників, щоб цілком захопити владу. І ви знаєте, шановний Ружеро, я анітрохи не сумніваюся, що кожен з них зморив би свою рідню в зачарованому сні.

— Яв цьому цілком упевнений, — підтвердив Ружеро.

— Але чому в них усіх такі подібні бажання? — вів далі Страшило. — То просто їх засліплює блиск королівської влади, яку вони не хочуть ділити з іншими. Я дуже радий, що мені спало на думку перевиховати їх. І я впевнений, що коли це станеться, вони виявляться непоганими людьми…

ВЕЛИКЕ ПРИСИПЛЯННЯ

ечерою розійшлася вістка: чаклунство Еллі та її друзів завершується і незабаром Великий Механік переможе. Це повідомлення викликало серед королів загальний тріумф: адже кожен із них розраховував позбутися своїх суперників і стати єдиновладним правителем.

Незабаром був призначений день і час звершення дива. Розпорядники урочистостей, Хранитель часу Ружеро і літописець Арриго, оголосили, що при цьому можуть бути присутні всі бажаючі, але тільки з числа тих, кого коли-небудь присипляли. За виконанням цієї вимоги належало суворо стежити, бо порушення її могло призвести до провалу всієї справи.

Було також оголошено, що той, хто запізниться, не буде допущений до Священної печери. Зрозуміло, що після такого попередження задовго до початку всі виявилися на місці. Прийшли королі з дружинами і дітьми, міністри і радники, головні керуючі і просто керуючі, лакеї всіх рангів, королівські стражі і шпигуни…

Дуболоми побудували навколо басейну кам'яні лавки, розташувавши їх обширним амфітеатром. У першому почесному ряду розмістилися королі з сім'ями, далі сиділи міністри і радники. Простіша публіка стояла позаду.

Сотні фосфорних світильників на головних уборах запрошених освітлювали печеру м'яким світлом: все було видно навіть в найдальших куточках.

Біля самого краю басейну височіла трибуна для ораторів.

Ніколи ще надра землі не таїли в собі такого вражаючого видовища. Королівські двори розташувалися по секторах, як це було прийнято на Великій Раді. І здавалося, що сама семиколірна веселка опустилася з неба і заграла всіма своїми барвами…

Навколо басейну на рівних відстанях стояли дуболоми, заново пофарбовані задля свята.

На трибуну піднялася Еллі з біленькою паличкою в руках. Цього разу з нею не було Тотошка: песика залишили в кімнаті відпочинку під наглядом одного з Мигунів.

Позаду Еллі стояли Фред Каннінг, майстер Лестар, літописець Арриго і Хракитель часу Ружеро. Усі вони, як і Еллі, щось стискали в кулаках. Еллі заговорила дзвінким ясним голосом, який було чути по всій печері:

— Ваші величності і ви, громадяни Підземної країни! Щоб повернути Сонну воду, яка щезла нам довелося здійснити довгу, важку і небезпечну роботу… Так, небезпечну, тому що при найменшому недогляді Дух печери, вже роздратований необачним вчинком Руфа Білана, міг жорстоко розправитися з нами.

У слухачів пробіг холодок страху.

— Але ми, — говорила Еллі, — діяли розсудливо і за системою…

Що таке система, ніхто з присутніх не знав. Не знала й сама Еллі. Це Лестар напоумив дівчинку сказати таке слово, і воно викликало велику повагу до оратора.

Еллі промовляла далі:

— І зараз ми впевнені в успіху. — Вона змахнула паличкою і почала говорити заклинання: — Баррамба, маррамба, тарики, арики купорос, шафо рос, кульки, бульки! Грізний дух, Великий Механік, щезни в найглибші надра землі і віддай же нам свій скарб — Сонну воду!

Еллі тричі тупнула ногою, і після третього притопу десь у глибині почувся глухий шум і рев (цей театральний ефект вправно підготував Лестар).

Зблідлі від жаху глядачі ледве не знепритомніли, але в цей час з великої труби ринула в басейн сліпучим струменем вода!

Дикий багатоголосий зойк сколихнув печеру.

— Вона! Це вона! — кричали збожеволілі від радості люди — Я впізнаю її по синюватому полиску! А я по шипінню бульбашок, що вилітають з неї! А я по запаху!..

Коли хвилювання вляглося, на трибуну вийшов Ружеро. Промова його тривала майже півгодини. Він розповів древню історію про те, як вперше була знайдена чудодійна вода, як Хранитель часу Белліно придумав присипляти королів на час їх міжцарювання і як цей порядок мирно тривав протягом століть. Промова часом була нудна, і деякі слухачі почали хропіти. Але кінець промови змусив їх стрепенутися. Ружеро сказав:

— Раніше Сонна вода появлялася з надр землі тільки раз на місяць і швидко поверталася назад: така була воля Великого Механіка. Але чарівне мистецтво феї Еллі, її друзів виявилося сильнішим: і тепер чудовий напій у нашому розпорядженні весь рік, і ми зможемо присипляти бажаючих у будь-який час і на будь який термін!

Кожен король подумав, що цей натяк, звернений до нього, означає, що незабаром буде здійснено його підступний задум, і всі вони прибрали найповажнішого вигляду.

Ружеро зійшов з трибуни як і раніше стискаючи в руках якийсь предмет Хранителя часу змінив наступний оратор, король Ментахо. Слухачі засмутилися: Ментахо страшно любить виступати з промовами.

І дійсно, він почав здаля. Віддаючи належне високим гостям, король став розповідати історію Страшила, яку чув од нього самого, потім перейшов до історії Залізного Дроворуба і вже зібрався говорити про Лева, як раптом став позіхати. Він устиг сісти на своє місце і зразу ж заснув чарівним сном. І майже в один і той же час заснули усі присутні в печері, всі, окрім Еллі, Фреда, Лестара, Ружеро й Арриго. Вони тримали в руках діаманти, і це врятувало їх від дії випарів Сонної води. І, звичайно, не заснули дуболоми: вони дурнувато витріщили свої ґудзикові очі, не розуміючи, що відбувається.

Так королі і королева потрапили в капкан, який готували один для одного.

Глядачі, які сиділи на лавах в амфітеатрі, заснули зі зручностями: вони посхилялися один одному на плече або на груди.