Шамбала Оаза світла - Сторінка 13

На початковій стадії християнство виступало революційною силою. Християни мали таємну мережу центрів, які допомагали один одному. їхнє вчення про рівність всіх перед богом і братерство людей підривало аристократичну й націоналістичну структуру Римської імперії.

Та коли безпринципний Константин підняв меча й зробив християнство державним культом, аби вдовольнити римський плебс, учення Христа про милосердя й мир було втрачено назавжди.

Християнська церква сама стала панівним класом. Вогнища інквізиції і кров Тридцятилітньої війни, що й досі даються взнаки в Північній Ірландії, показали, як мало лишилося від цього вчення братерської любові й терпимості. Євреїв, у яких західні нації запозичили частину своєї релігії, грабували королі й піддавала тортурам інквізиція, вони зазнавали тисяч актів історичної невдячності.

Було б хибно вважати, що зусилля великих магів були марними. Аватари сходять, щоб допомогти людству, а не зробити себе об'єктом обожнювання. Вони прагнуть, аби маси користувалися їхнім світлом і не створювалися застиглі системи, що душать живу думку.

Чи був Ісус замолоду в Індії? Теологи таку можливість відкидають. А тим часом католицькі місіонери Франціско де Азведо й Іпполіто Дезідері надіслали з Тібету (відповідно 1631 і 1715 років) значимі повідомлення, які й нині зберігаються в бібліотеці Ватікану.

Навіть сьогодні туристам, що відвідують Шрінагар у Кашмірі, показують так звану "Гробницю Ісуса" в цій нехристиянській частині світу. Біля цієї гробниці Ісси нібито мають місце чудесні зцілення, а дивні пахощі сповнюють повітря біля споруди гробниці.

1887 року Микола Нотович, російський журналіст, відвідав Ладакх, тібетську провінцію Індії, і зупинився в монастирі Мульбек. Його настоятель, людина освічена, показав йому напрочуд давню книгу, яку вважав описом життя молодого Ісуса, званого в тексті Ісса. Журналіста неабияк зацікавила ця давня тібетська книга, і при допомозі перекладача з монастиря Хіміс переклав її французькою мовою. Повернувшись у Європу, він

опублікував її в Парижі, а згодом і в Лондоні під назвою "Невідоме життя Христа".

Знаменно, що паризький кардинал Ротеллі шалено протидіяв цій публікації. У Римі інший кардинал пропонував Нотовичу суму, яка з лихвою перекривала його витрати на подорож до Індії, аби той не публікував книги. Київський архієпископ настійливо радив йому не друкувати книги. Останнє попередження було куди серйознішим, ніж попередні, бо пізніше, коли повернувся в Росію, М. Нотович зазнав переслідувань з боку Синоду православної церкви і за його рекомендацією був висланий царською жандармерією до Сибіру.

Те, що відомий письменник поставив на карту не лише свою кар'єру, а й життя, вочевидь свідчить про переконаність цієї людини, яка видала в Європі тібетську книгу.

Переклад Нотовича чітко окреслює, які області Індії відвідав Ісус: "Відтак він полишив Непал і Гімалайські гори, спустився в долину Раджпутани і продовжив путь на захід, проповідуючи різним народам про вищу досконалість людини". Ця хроніка свідчить, що Ісус побував не лише в Індії, а й у Гімалаях, обителі магів.

Певність, що Ісус подорожував по Індії, висловлює і така поважна особа, як британський резидент у Кашмірі (1911 р.) сер Френсіс Янгхазбенд. Ось що він пише в книзі "Кашмір": "У Кашмірі близько 1900 років тому жив святий на ім'я Йус Асаф, що проповідував притчами і при цьому вживав багато тих притч, якими користувався і Христос —скажімо, притчу про сіяча. Його гробниця знаходиться в Шрінагарі і, за переказом, засновник секти квадіані Йус Асаф і Ісус —одна й та сама особа".

Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру в книзі "Погляд на світову історію" й собі згадує цей переказ: "Повсюди в Центральній Азі^в Кашмірі, Ладакху, Тібеті і навіть далі на північ існує тверде переконання в тому, що Ісус, або Ісса "подорожував у цих краях".

У книзі М. Реріха "Ворота в майбутнє" (Рига, 1936) наводяться цікаві подробиці про навчання Ісуса замолоду: "Ми чули й іншу легенду, як Христос ще молодим прибув до Індії з караваном купців і як він вивчав вищу мудрість у Гімалаях.

Кілька версій цієї легенди ми чули в Ладакху, Сінцзяні й Монголії, проте всі вони сходяться в одному: Христос певний час перебував у Індії та Азії".

1967 року тібетські емігранти опублікували в Індії "Тібетсько-шаншунський словник", де вміщено тексти із старовинних книг релігії Бон. Один із параграфів надзвичайно цікавий: "Чудотворець Ессес прийшов тоді до країни Шаншун-Мар (Північний Тібет)". В іншому уривку описується, як цей учитель Ессес (або Еша) проповідував у Персії в першому столітті нашої ери.

Ессес відноситься до найвищих божеств релігії Бон.

Священна танка (прапор) послідовників релігії Бон зображає Аді-Будду (або його еквівалент Бон) у центрі, з майбутнім месією ліворуч і Ессес праворуч. Ось що каже радянський учений Броніслав Кузнєцов ("Байкал", 1969, No 3): "Я вважаю, є підстави допускати, що Ессес —це Ісус. Проте, погодьтеся, що повірити в його подорож до Тібету можна лише тоді, коли ми знайдемо досить переконливі свідчення цього". Це дослідження робить значний внесок у гіпотезу про подорож Ісуса до Азії, хоч і належить воно більше науковцю, аніж теологу чи теософу.

Таємне вчення Сходу стверджує, ніби саме в братстві ессенів постало християнство і ніби сам Ісус був ессеном, як і Іоан Хреститель. Питання про те, чи були ессени або терапевти (єврейські ченці) зв'язані з першими християнами, було вирішено церковним істориком III століття єпископом Євсебієм, який заявив, що "стародавні терапевти були християнами, а їхні писання були нашими Євангеліями і посланнями".

Датування життя Ісуса може виявитися хибним. Євангелія ж бо були написані через століття, а то й два після смерті Ісуса Христа, а це —надто довгий відтинок для історичного повідомлення. Дивно, що Йосиф Флавій, історик 1 століття з Палестини, взагалі не згадує Ісуса й християн, хоч і досить детально описує різні тодішні секти в Палестині. Римський патрицій Пліній Старший, автор "Природничої історії", описуючи Гудею близько 70-го року нової ери, згадує невеликі поселення ессенів на узбережжі Мертвого моря, але обходить цілковитою мовчанкою християн, хоч їх натоді мало бути куди більше, ніж ессенів. Філон Александрійський вважав, що ессенів у всій Палестині налічувалося ледве чотири тисячі. Філон, сучасник Ісуса й хороший вчений, також не згадує християнського руху в своїх творах. Талмуд теж не згадує Ісуса до третього століття, а навіть коли це робить, посилається лише на зовнішні, не равинські джерела.

А тепер спробуємо стисло проаналізувати діяння пророків.

Головною місією пророка Мойсея було створити віру в універсальне божество, не втілене ні в людській, ні в тваринній, ні в астрономічній подобі, як це було з камінними богами колишніх часів. Це прагнення абстракції в епоху ідолопоклонництва було для релігії рішучим кроком вперед.

Упродовж історії концепцію Мойсея про єдиного бога сприйняли інші народи; вона сприяла загальному поступу цивілізації.

Десять заповідей являють собою чудовий етичний кодекс для цивілізованого суспільства. Це ще один внесок Мойсея не лише на благо Ізраїлю, а й усього людства. Слід додати, що віра в прихід месії —складова частина іудейської релігії.

Коли мандрівний купець Магомет побачив у печері архангела Гавриїла (на горі Хіра), а потім і на скелі, коли перебував у цілковитому розпачі, почалась історія ісламу. Ця багата людина жила просто, майже по-спартанськи. Наділений блискучим практичним розумом, він був здатний і до абстрактних роздумів.

На нього зійшло одкровення, що божественна воля обумовлює все творення, тому люди повинні підкорятися їй. Як і Мойсей, він повалив ідолів і проголосив єдиного бога —аллаха, а себе —його пророком. Магомет дав волю своїм рабам, став жити серед бідних та упосліджених і своїми закликами об'єднав усю Аравію.

Переможеним пропонувався вибір: коран з його братством, рівністю і милосердям або шабля пророка. Саме в такий спосіб мусульмани, "носії божественної волі", підкорили землі від Аравії до Іспанії. Араби почасти врятували спадок класичної епохи; вони переклали своєю мовою багато грецьких і латинських трактатів, а тоді передали Західній Європі. Свого часу імперія маврів була єдиною цивілізованою державою світу з чудовими університетами, де безліч студентів вивчали медицину, астрономію, математику й інші науки. Єдиним світлом, що сяяло в мороці середньовіччя, було світло, що променіло в землях ісламу.

Як і іудаїзм, іслам вчить, що Мунтазар, або Махді, майбутній месія, прийде відкрити еру божественної справедливості. Список пророків насправді значно довший. Слід згадати б Зороастра, Лао Цзи, Конфуція, Махавіру, Гуру Нанака й інших. Досить сказати, що всі вчення, які грунтуються на братерстві людей, прямо чи опосередковано походять з обителі Великих магів.

Істотно, що попри велику різницю в деталях, усі ці доктрини призначалися для певної частини світу і адресувалися цілком певній епосі. Вони не мають абсолютної вартості, бо ж істина відносна. Релігійні установки спричинилися до незліченних війн і жорстоких переслідувань людей. Цього б не сталось, якби народи зрозуміли, що релігії творилися для поступу людства. Релігії творилися для народу, а не навпаки.

Політичні системи виникають для людства, і люди не повинні ставати їхньою жертвою.

Коли Солона запитали, чи дав він грекам найкращі закони, він відповів: "Найкращі з тих, які вони здатні прийняти".

Ієрархія Шамбали приносить людству закони і вчення, які можуть прислужитися людині на певному відтинку часу. В наступних розділах буде розглянуто періодичні появи посланців Шамбали, а також спроби мудреців запобігти насильству й кровопролиттю упродовж історії.

8. АПОЛЛОНІЙ У ТІБЕТІ

Християнська церква зробила все можливе, аби представити

Аполлонія Тіанського як міф чи, принаймні, породження сатани.

Чудеса Аполлонія бентежили перших отців церкви, в чому переконують слова Юстіна Мартира: "Чим пояснити, що талісмани Аполлонія могли протидіяти силі хвиль, послаблювати вітри й зупиняти напади хижих звірів; тоді як чудеса Господа нашого збереглися лише в переказах, чудеса Аполлонія куди численніші й успішно проявляються у фактах настільки конкретних, що збивають з пантелику віруючих".

Історичні свідоцтва підтверджують реальність Аполлонія.

Історія Риму свідчить, що імператор Каракалла збудував храм на його честь, а Алек-сандр Север установив статую Аполлонія у власному храмі.' Капітолійський музей у Римі й до сьогодні має бюст Аполлонія Тіанського.

Імператриця Юлія Домна, друга дружина Септимія Севера, настільки захопилася життям Аполлонія, що в двохсотому році нової ери доручила Флавію Філострату створити його життєпис.

Хоч аполлоній і був сучасником Ісуса, завдання Філострата було простішим, аніж у чотирьох євангелістів, бо імператриця передала йому дев'яносто сім листів Аполлонія, книги Морагена й щоденник Даміса.