Шамбала Оаза світла - Сторінка 14

Виходить, книга Флавія Філострата базувалася на поважних документах, хоч він і пише про начебто казкові події.

Аполлоній Тіанський народився в Каппадокії (сьогодні —Центральна Туреччина) в 4 р. до н. е., саме того року, коли, як вважають, народився Ісус. Він був високим, гарним і вкрай розумним. Коли йому сповнилося чотирнадцять років, вчителі відмовилися вчити його, бо він знав більше, ніж вони.

Шістнадцяти років він пішов служити в храм Ескулапа й прийняв піфагорійські обітниці. Провадячи аскетичне життя, він невдовзі надзвичайно розвинув свої здібності ясновидця і цілителя. І водночас сміливо відстоював ідеї соціальної справедливості, викриваючи визискувачів. Філострат описує випадок із спекуляцією зерном, через що воно стало недоступним для бідняків. Молодий Аполлоній гнівно звертається до торговців зерном: "Земля —мати для всіх, вона справедлива, а ви несправедливі, бо зазіхаєте на те, що вона мати лише вам! Якщо не покаєтеся, я не дам вам життя на ній!" Погроза подіяла й зупинила безсоромних спекулянтів.

Злам у житті молодого неопіфагорійця настав тоді, коли жрець храму Аполлона Дафнійського, виконуючи волю богів, передав йому кілька металевих пластинок з вирізьбленими діаграмами. То була карта подорожі Піфагора через пустелі, ріки й гори, із слонами та іншими символами, які вказували на шлях філософа саме до Індії. аполлоній вирішив пройти тим самим маршрутом і почав готуватися до тривалої мандрівки.

У Вавілоні його чудернацька поведінка так привабила царя, що той запропонував Аполлонію побути довше в його країні. У Ніневії аполлоній зустрів ассірійця Даміса, який став його провідником, відданим товаришем і учнем. Саме Дамісу ми завдячуємо відомостями про їхні мандри в Індії та Тібеті.

Після тривалої і виснажливої подорожі аполлоній і Даміс перетнули Інд і продовжили шлях до Гангу. Десь у долині Гангу вони звернули на північ до Гімалаїв і вісімнадцять днів пішки піднімалися в гори. Цей шлях мав привести їх у Північний Непал або Тібет. аполлоній мав карту, тож достеменно знав, де шукати обитель мудреців.

Попри цю впевненість Аполлонія, з ними почало діятися щось дивне, особливо коли вони наблизилися до мети своєї подорожі. У них склалося враження, ніби шлях, яким вони йшли, розтавав за ними. Вони опинилися в місці, яке здавалося нереальним —пейзаж постійно мінявся і переміщувався, і подорожні не могли запам'ятати жодної певної мітки. Про таке саме розповідали й через століття інші дослідники, яких провідники відмовлялися вести у "місцевість, заборонену богами". Це підтверджують дивовижні пригоди, згадувані Філостратом.

Зненацька перед Аполлонієм і Дамісом постав темношкірий юнак і звернувся до філософа по-грецькому, так, ніби вже чекав його: "Ваші супутники мусять лишитися тут, а ви рушайте за мною. Так звеліли вчителі". Слово "вчителі" пролунало у вухах Аполлонія піфагорійським дзвіночком, він радо полишив носіїв і поклажу, взявши з собою лише відданого Даміса.

Коли Аполлонія представили правителю мудреців на ім'я Іарх чи Хіарх (святий правитель), він був вражений тим, що зміст листа, якого він збирався передати правителю, уже відомий тому.

Знав той подробиці про його сім'ю і про всі пригоди тривалої подорожі, починаючи з Каппадокії.

Аполлоній перебував у трансгімалайському районі кілька місяців. За цей час вони з Дамісом бачили неймовірні речі: як із криниць, скажімо, били стовпи блакитного світла. Ці "пантарбе", або "світні камені", світили так яскраво, що ніч перетворювалася на день. Такі ж чудесні лампи бачив у Тібеті отець Хак у XIX столітті.

За Дамісом, жителі цього міста використовували енергію сонця. Мудреці володіли левітацією, здіймалися на три фути над землею. і навіть ширяли в повітрі. Аполлоній бачив церемонію, на якій мудреці вдаряли об землю своїми посохами й зносилися в повітря. Про такі самі феномени сповіщає у XX столітті дослідниця Девід-Ніл, що посилює цінність Філостратової розповіді.

Наукові й інтелектуальні досягнення в цьому незнаному місці так вразили Аполлонія, що він лише згідливе кивнув головою, коли Хіарх мовив йому: "Ти прийшов до людей, які знають усе".

Даміс зазначає, що їхні гімалайські господарі "жили на землі і водночас не на ній". Чи не означає цей загадковий вислів, що мудреці були здатні жити в двох світах —матеріальному й духовному? Або чи не мають вони зв'язку з іншими планетами? Їхня соціальна система, очевидно, була общинною, бо, як сказав Аполлоній, "вони не мали нічого і водночас володіли всіма багатствами світу". Що ж до їхньої ідеології, то правитель Хіарх сповідував космічну філософію, за якою "Всесвіт —жива істота".

Коли настав час прощатися, Аполлоній мовив мудрецям гір:

"Я прибув до вас сушею, а ви відкрили мені своєю мудрістю шлях не лише морем, а й небом. Все, чого ви мене навчили. я передам грекам, і якщо я не даремно пив з чаші Тантала, то розмовлятиму з вами так, ніби ви поруч". Чи не виразне це свідчення, що йдеться про телепатичний зв'язок?

Аполлоній Тіанський отримав доручення від духовних вчителів світу. По-перше, він мусив закопати якісь талісмани чи магніти в місцях, які повинні були мати в майбутньому важливе історичне значення. Чи не були то осколки загадкового Чінтамані з башти Шамбали? По-друге, філософ мусив розхитати тиранію Риму і ослабити режим, що грунтувався на рабстві. Обоє спустилися на рівнини Індії і пустилися в довгу зворотну путь. Нарешті вони досягли Смирни, де, згідно з вказівкою Хіарха, Аполлоній знайшов статую свого останнього переродження як Паламеда. Даміс підкреслює, що Аполлоній без найменших зусиль знайшов місце, вказане мудрим правителем.

Коли пророк прибув у Італію, римські власті влаштували йому допит. На запитання "Що ви думаєте про Нерона, Аполлонію?" грецький мудрець відповів: "Ви вважаєте, що він прославив себе співом, а я гадаю, він би більше прославився, якби мовчав".

Сказати таке в той час, коли римський уряд проводив чистку філософів, було вкрай ризиковано. Невдовзі Аполлоній Тіанський постав перед римським трибуналом, де сталася незвичайна подія.

Коли прозекутор (обвинувач) розгорнув згорток із звинуваченнями проти Аполлонія, літери й слова почали розпливатись і зникати на очах враженого прозекутора! Замість обвинувачувального акту в руках трибуналу лишився чистий сувій, і судді хоч-не-хоч мусили відпустити Аполлонія.

Однак за Веспасіана мудрість Аполлонія було оцінено так високо, що він став радником римського імператора. Коли трон посів син Веспасіана Тіт, Аполлоній порадив йому правити помірковане. Новий імператор відповів: "Від себе і від своєї країни я висловлюю тобі подяку і запам'ятаю твої поради".

У листі до організаторів Олімпійських ігор, на які його запросили почесним гостем, Аполлоній натякає на мету своєї місії: "Ви запрошуєте мене на ігри Олімпії й послали до мене навіть послів. Я б охоче подивився ваші фізичні змагання, якби

це не відволікало мене від куди більшої арени моральної боротьби".

Імператор Тіт правив усього два роки; після нього на трон зійшов його брат Доміціан, людина надто жорстока й розбещена, аби дослухатися до порад пророка. Східна зовнішність Аполлонія, його борода й довге волосся дратували Доміціана, і вісімдесятип'ятирічного мудреця було звинувачено в святотатстві й конспірації, тобто в "антиримській" діяльності. Високий величний філософ, який знав Доміціана ще дитиною, не приховував презирства до нього. Патриції тривожилися, бо пам'ятали загадкові події під час суду над Аполлонієм за Нерона. Щоб уберегтися від публічного провалу, Доміціан і трибунал запропонували мудрецю зняти деякі звинувачення, якщо той визнає себе винним.

Аполлоній, що стояв перед імператором загорнувшись у плащ, мовив: "Ти можеш ув'язнити моє тіло, але не душу. Утім, навіть тіло ти ув'язнити неспроможний". І зненацька мов розчинився в спалахові світла на очах тисяч ошелешених римських громадян, що заповнили глядацькі галереї. Після цього римський уряд розважливо вирішив дати мудрецеві спокій, аби не викликати невдоволення серед його численних прихильників.

Виступаючи з промовою в Ефесі 96 року н. е., Аполлоній Тіанський, якому натоді вже виповнилося сто років, раптом умовк, втупився моторошним поглядом у землю, потім ступив три кроки вперед і згукнув: "Бийте тирана, бийте!" Жителі Ефеса були вражені і збентежені —більшість їх слухала його виступ.

Аполлоній знову вигукнув: "Дякувати Афіні, тирана щойно вбитої" За тих часів пошта й новини з Риму йшли не один день. Та коли врешті прибув поштовий гонець, то привіз звістку, що в Римі вбито імператора Доміціана. Більше того, це сталося якраз тоді, коли Аполлоній виступав зі своєю знаменною промовою. Дата смерті філософа і місце його поховання невідомі. Чи міг Аполлоній прожити понад сто років, що їх він, як відомо, досяг?

Чи не повернувся він, бува, в трансгімалайську обитель учителів?

Місію Аполлонія можна вважати успішною, оскільки він започаткував епоху п'яти добрих імператорів, щасливу еру Нерви, Траяна, Андріана, Антонія Пія і Марка Аврелія. Останні двоє були великими ідеалістами й мислителями. Марк Аврелій був філософом і послідовником Платона; другий вважав, що поки царі не стануть філософами, людство не знатиме золотого віку.

Те, що мудрий Аполлоній Тіанський відкрив шлях п'яти добрим імператорам Риму, свідчить про хибність думки, ніби маги нічого не робили для людства. Очевидно, все лихо в тому, що саме людство постійно опирається спробам своїх стражів привнести в людські стосунки закони доктрини Серця.

9. ЦАРСТВО ПРЕСВІТЕРА ІОАННА

На деяких середньовічних картах позначено загадкову країну в Азії, що має назву "Царство пресвітера Іоанна". Географічне воно займає місце від Туркестану до Тібету й від Гімалаїв до пустелі Гобі. Ця країна являє собою цікаву аналогію володінням Хіарха, святого правителя, що його описав Філострат у біографії Аполлонія Тіанського.

1145 року історик Отто з Фрейзінга написав про пресвітера Іоанна, царя-жерця, який "жив за Вірменією і Персією на Далекому Сході". Автор вважав, що мова йде про нащадка стародавніх магів, яких згадує Євангеліє, У хроніці Альберіка де Труа-Фонтена мовиться, що 1165 року надійшов лист від цього східного володаря до Мануеля 1 Комніна, візантійського імператора.