Шамбала Оаза світла - Сторінка 16

Йоганніти вважалися хранителями кількох надзвичайно давніх документів, а головною метою їх було об'єднати людство в одній універсальній релігії миру.

Від початку свого існування орден тамплієрів мав дві доктрини: одну для вузького, внутрішнього кола своїх високородних керівників, про яких мало що відомо, а іншу —римсько-католицьку —для зовнішнього кола.

Прагнучи заволодіти багатствами ордену тамплієрів і звести нанівець його вплив, король Франції Філіпп Красивий і папа Клемент V наказали ІЗ жовтня 1307 року схопити всіх рицарів-тамплієрів. Великого магістра ордену та його рицарів, людей високої культури, звинуватили в жахливих злочинах —людожерстві й ідолопоклонстві. Тисячі тамплієрів було закатовано у Франції. Проте в Іспанії, Португалії та Англії ліквідація ордену пройшла без такої жорстокості, як у Франції.

Після п'яти з половиною років ув'язнення і нелюдських тортур великого магістра ордену тамплієрів Жака де Моле було спалено 18 березня 1314 року на острові Сіте в Парижі поблизу Понт-Нефу. Його останніми словами, як пише хроніст, були:

"Франція згадає нашу останню мить. Ми вмираємо безневинно.

Декрет, що згубив нас,-несправедливий. Та на небесах є праведний суд, що ніколи не залишить без уваги благання невинного. І на цей суд я через сорок днів закличу тебе, первосвященику Риму! О Філіппе, мій королю, я даремно прощаю тебе, бо і ти засуджений Божим судом. Через рік я чекаю тебе".

Папа Клемент V помер від невідомої хвороби через тридцять один день. Філіпп Красивий помер у невимовних стражданнях наприкінці 1314 року. Більшість тих, хто переслідував орден, померли передчасною і насильницькою смертю. Цікаво навести думку Британської енциклопедії про процес над рицарями-тамплієрами: "Насправді більшість істориків вважають тамплієрів невинними в тих звинуваченнях, які було проти них висунуто".

Чи справді керівники ордену мали доступ до таємних знань?

У Франції провели солідні дослідження, які встановили інтригуючу символіку в церквах та соборах, збудованих орденом

тамплієрів.

Мої власні дослідження і відкриття зв'язку між тамплієрами і гральними картами таро, де зашифровано унікальні пророкування на багато віків, підтверджують здогад, що внутрішнє коло ордену володіло езотеричним вченням (Е. Томас. По той бік бар'єру часу.--Лондон, 1973).

Знаменно, що один із засновників ордену тамплієрів, святий Бернард де Клерво, був близьким другом святому Малаччі де Армага, якому ми зобов'язані знаменитими передбаченнями пап, де вказуються особистості пап на прийшлі віки. Ці передбачення є, безперечно, проявом таємної науки чи мистецтва, якими володіють лише найбільш посвячені люди. Я цілком пристаю на думку Менлі Холла: "Орден храму походив із таємних шкіл і був прямим джерелом пізніших езотеричних братств".

Через три століття після знищення ордену тамплієрів у Європі виникло інше братство, що закликало до реформації світу.

Ось як абат Монтфакон де Віллар характеризує його вчення: "Вони вважають, що стародавні філософи Єгипту, Халдеї, маги Персії та гімнософісти Індії вчили того самого, чого вчать і вони".

У мої наміри не входить детально подавати історію цього таємного товариства, яке називалося братством розенкрейцерів; я лише відзначу його високу мету і зв'язки з ієрархією махатм.

1614 року в Німеччині з'явилися перші маніфести розенкрейцерів —"Світова реформа", "Слава і сповідь братства Трояндового хреста". "Сповідь" зверталася безпосередньо до "освіченої Європи"; та була перша подібна декларація в історії, що йшла не від короля чи церкви, а від конклаву анонімних осіб.

Автори цих маніфестів самі заявляють, що мусять приховувати імена, бо власті переслідують їх.

Вивчення "Сповіді" розенкрейцерів виявляє її революційну суть. В епоху феодалізму розенкрейцери пропонують своє вчення "як принцам, так і селянам". У п'ятому розділі вони заявляють, що будуть "реформувати уряди Європи" і що "владарювання облудної теології буде скасовано". Стосовно ж власних філософських цілей, то вони обіцяють, що "суперечності науки й теології буде узгоджено" і що "двері мудрості знову відкриті світові".

Знаменно, що після цих розенкрейцерських маніфестів 1614 року в розвитку науки розпочалися підйоми й стрибки, які досягли кульмінації в нинішню космічну еру. Те ж можна сказати й про заклик розенкрейцерів до демократії, коли на одну дошку ставились князі й селяни, проголошувалася необхідність освіти, внутрішньої культури, бо освіта звільняє від невігластва й забобонів.

З моменту утворення братство набуло міжнародного характеру, поширивши свій вплив за межі Німеччини. 1622 року в Парижі з'явилась афіша, яка здивувала і простого перехожого, і священика, і аристократа: "Ми, спрямовані нашою колегією, її главою і братами-розенкрейцерами, засновуємо нашу видиму й невидиму обитель у цьому місті найвищою ласкою, до якої спрямовані серця праведників. Ми вчимо без книг і нот, розмовляємо мовою країни, де перебуваємо, аби вберегти людей, подібних до нас, від смертельної помилки".

Історики не змогли з'ясувати, чи існували розенкрейцери в XVII столітті, коли вперше з'явилися їхні маніфести. Причина проста —адепти самі таємно добирали кандидатів у це товариство. Тому годі вступити в братство, якщо вас туди не запросили. Можна допустити, що добра половина європейських учених отримала такі запрошення, проте вони не признавалися, що причетні до нього. Якщо такий висновок хибний, то як тоді пояснити, що наука ракетою злетіла вгору, щойно були опубліковані маніфести на початку XVII століття? Програма світової реформації виявилась успішною. Справді, адепти Трояндового хреста знали все наперед! Ось чому й заявляли в "Сповіді": "Нас, відповідальних за ці зміни, ніхто не знатиме".

Світову реформацію започаткували вчителі Сходу. Зв'язки ордену розенкрейцерів з Азією проглядаються в латинському памфлеті, опублікованому 1618 року Генріхом Неухузіусом, через чотири роки після маніфестів розенкрейцерів. У цьому памфлеті автор недвозначно вказує, що після завершення своєї роботи адепти повернуться в Індію.

1775 року в рукописі Сімсона, члена російської ложі обряду Сен-Мартена, стверджується, що "справжнє масонство прийшло в Росію з Тібету". То була приголомшуюча заява, бо для людей XVIII століття Тібет був таким само далеким, як і Місяць сьогодні. Цей документ свідчить про зв'язки європейських масонських лож із тібетською твердинею мудреців.

1710 року Зігмунд Ріхтер (Сінцерус Ренатус) опублікував закони братства під назвою "Досконале й істинне виготовлення філософського каменю золотим братством Троянди й Хреста". Серед законів є і клятва не розголошувати таємниць містерій.

Прийнятий у братство розенкрейцерів отримував порцію філософського каменю, достатню, щоб забезпечити довгу молодість і життя протягом принаймні шістдесяти років після того, як його прийняли в братство. Після омолодження брат мусив змінити ім'я і місце проживання, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

Ніхто з членів братства не мав права виготовляти алхімічним методом перлів чи коштовних каменів надмірної величини, аби не зажити лихої слави. Член братства розенкрейцерів давай обітницю не одружуватися без особливого на те дозволу. Він завжди виконував розпорядження магістра ордену, а посвячення в члени братства мусило відбуватися лише в Домі розенкрейцерів.

Ці правила свідчать про невідомі науці методи омолодження і штучного виробництва коштовних каменів. Філософський камінь розенкрейцерів нагадує камінь Чінтамані, а методи омолодження нагадують подібну практику в царстві пресвітера Іоанна, згадуване в попередньому розділі.

Франкмасони, хоч вони й мали менш екзотичні цілі, ніж орден розенкрейцерів, пов'язувалися з цим орденом задовго до заснування Великої ложі Англії, яке мало місце 1717 року. Вірш Генрі Адамсона з поеми "Музи надгробного плачу", що побачила світ у Перті (Шотландія) 1638 року, підтверджує це: "Оскільки ми —брати-розенкрейцери, То маємо слово "масон" і маємо бачення друге".

Ці рядки доводять і те, що розенкрейцери активно діяли в, Шотландії через чверть століття після публікації в Німеччині "Слави братства".

Про зв'язок франкмасонів з тамплієрами здогадувалися масонські історики. Справді, не хто інший, як Альберт Пік, що отримав вищий ступінь масонства, вважав, що ініціали останнього магістра ордену тамплієрів містять пароль трьох основних ступенів.

Всесвітню боротьбу розенкрейцерів і масонів за демократію та інтернаціоналізм чітко виклав шотландець Ендрю Майкл, кавалер Рамсей, коли виступав перед Великою ложею Франції у 1737 році: "Світ —це не що інше, як величезна республіка, де кожна нація —родина, а кожен індивід —дитина". Наприкінці він проголосив, що єдина мета ордену масонів —"створити за віки духовну імперію, де без скасування обов'язків, існуючих у різних державах, створився б новий народ, який склали б різні національності, зцементовані воєдино доброчесністю І наукою".

Безперечно, людство сьогодні мислить більш інтернаціональне, ніж двісті років тому, хоча старі чудовиська націоналізму й сектантства ще живуть. У цьому розумінні програму франкмасонства виконано успішно.

Ми коротко виклали деякі дані про діяльність зовнішнього кола Стражів людства. В своїх гуманітарних задумах духовні вчителі Землі не цурались і церковних каналів. Численні великі душі надихалися магами Сходу як у католицькій, так і в протестантській церквах. А в православних монастирях, як-от Афонський, серед ченців теж було чимало посвячених.

Серед учених минулого, що здійснювали місію. Шамбали, слід згадати Парацельса (1493--1541). Він запровадив нові методи в медицині й першим у Європі застосував для лікування ртуть і опій. Він визнавав телепатію, вдавався до психічного впливу й провадив досліди з штучного вирощування людини, так званого "гомункулуса". Парацельс мандрував по Азії в 1513--1524 роках; вважається, що саме тоді він і відвідав тібетський ламаїстський монастир братства магів.

Іншим історичним персонажем, що, як вважають, інсценував

свої смерть і похорон, а сам подався до Центральної Азії в XIV столітті, був Нікола Фламель. Він умів добувати золото алхімічним способом. Однак жив з професії нотаріуса, а свої значні статки, нажиті алхімією, витрачав на будівництво лікарень і гуртожитків для бідняків у Парижі та інших містах Франції.