Шамбала Оаза світла - Сторінка 17

Надгробок Ніколи Фламеля і його дружини Пернель існував у паризькій церкві Невинних ще в XVI столітті. Разом із секретом отримання золота Фламель і його дружина відкрили й еліксир молодості, навчилися подовжувати собі життя. Більш ніж вірогідно, що в могилах Фламелів поховані інші люди, померлі на час їхньої гаданої смерті.

У XVIII столітті абат Вілен писав, що Фламель відвідав французького посла в Туреччині Дезалью —майже через чотири століття після його нібито смерті! І це не єдине таке повідомлення. У своїй "Історії французів різних станів" Аман Алексіс Монтей мовить про якогось службовця Марселя, що теж зустрічав Фламеля і розмовляв з ним через кілька століть після його гаданої кончини в XIV столітті.

Поль Люка, якого Людовік XIV послав збирати старожитності в Греції, Єгипті й на Середньому Сході, видав 1714 року книгу "Мандрівка пана Поля Люка з веління короля", в якій розповів про чотирьох дервішів, що зустрілися йому в Бруссе (Туреччина).

Один із них розмовляв багатьма мовами, серед них і французькою.

Цей дервіш заявив, що прийшов з віддаленої обителі мудреців.

Здавалося, йому років тридцять, але час, що його він мав би затратити на свої тривалі мандрівки, мусив складати щонайменше століття. На згадку про ім'я Фламеля, дервіш запитав: "Ви справді вірите, що Фламель помер? Ні, ні, друже, не обманюйте себе, Фламель усе ще живий; ні він, ні його дружина ще не зустріли смерті. Уже років три як я залишив його в Індії. Він —один з моїх найкращих друзів". Цей дервіш, видимо, був посланцем азіатського Олімпу й виконував якесь їхнє доручення.

Ось що почув Микола Реріх від учених лам в серці Азії: "Хто співпрацює з Шамбалою, не живе самотиною, він мандрує повсюди".

Серед співтрудівників ієрархії Світла не можна не згадати Олени Блаватської, що багато років навчалася в махатм у віддаленому Тібеті, а тоді, як їхній посланець, вирушила до Європи й Америки.

За старовинним звичаєм архатів, заведеним Цзонкабою, великим реформатором буддизму і послом Шамбали, посланці вирушають наприкінці кожного століття, аби просвітити чи застерегти людство. Майже достеменно, що Блаватська виконувала подібну місію, коли 1875 року за вказівкою махатм заснувала теософське товариство. Метою його була робота для всесвітнього братства людей, що само по собі було революційною програмою за вікторіанської епохи націоналізму й колоніалізму. Вивчення давньої мудрості Сходу було іншим, не менш важливим завданням цього братства. Довге перебування Блаватської в Індії та її ненависть до расової і класової дискримінації, викликало підозру до неї британського уряду в Індії. Хоча через чверть століття після заснування теософського товариства вчителі Тібету урвали безпосередній зв'язок із ним, воно й далі виконує важливе завдання, привертаючи західні уми до духовної спадщини Азії.

Наприкінці минулого століття князь М. Т. Лоріс-Меліков, виконуючи наказ архатів, запропонував цареві Олександру II проект ліберальних реформ, щоб усунути деспотичний режим мирним шляхом. Те робилося від імені філантропічного братства, зв'язаного з радою адептів. Цар надто повільно розглядав проект, а невдовзі загинув від бомби революціонерів. Коли його спроба лібералізації Росії зазнала невдачі, Лоріс-Меліков виїхав до Франції, де й помер 1888 року. Знаменно, що Олена Блаватська знала князя замолоду і, можливо, знала й про його зв'язки з братами Світла.

Можна виснувати, що програма піднесення духовності й інтелектуальності людства діє упродовж століть. Певного часу всі братства виконували завдання ієрархії; інтим часом окремі особи несли нові революційні ідеї, щоб покращити соціальні умови чи розвинути науку й філософію. Основний лейтмотив цього великого задуму —"Світло здолає темряву".

11. МІСІЯ СЕН-ЖЕРМЕНА

На Брестському пам'ятнику в північно-західній частині площі Згоди в Парижі, на боці, зверненому до саду Тюїльрі, відмічено місце, де стояла гільйотина, що стинала голови "ворогам Республіки" під час Терору. За хвилину до своєї страти мадам Ролан кинула тут осатанілому натовпу безсмертні слова:

"Свободо! Скільки злочинів коїться в ім'я твоє!" Запобігти цьому спалахові насильства й жорстокості, не порушуючи природного ходу соціального розвитку, намагався великий адепт, що несподівано з'явився на французькій сцені 1743 року; він прибув із Азії, де, як прочанин, провів певний час у віддалених гірських монастирях, а згодом був гостем щаха Персії.

Цього посланця звали граф Сен-Жермен. Середнього зросту, але міцної статури, він розмовляв з аристократами, не зважаючи на їхні ранги й титули. Зате з простолюдом був душевним і добрим. Граф не раз сидів за столом з королями та принцами, проте ні їжі, ні вина не торкався; вдома обід йому замінювала миска рідкої каші, схожої на звичайну тібетську страву з ячменю.

Оскільки метою його місії було зблизитися з королями та аристократією, аби схилити панівні кола до поміркованості й реформ (що раніше намагався зробити Аполлоній Тіанський), Сен-Жермен і діяв, щоб привернути їхню увагу до себе —одяг його прикрашали великі діаманти.

Добірне братство, до якого він належав, чудово бачило загрозливу ситуацію у Франції XVIII століття, що до неї призвели честолюбні війни Людовіка XIV і його непомірна пристрасть до зведення розкішних палаців.

Граф Сен-Жермен з'явився у Франції за Людовіка XV, людини культурної, але досить себелюбної. Графа привіз із Пруссії 1743 року маршал де Бельіль, а представила його Людовіку XV королівська фаворитка маркіза де Помпадур, жінка освічена й витончена. І недарма пересторога щодо майбутнього Франції призначалася саме цьому правителю, котрий якось недбало кинув:

"Після нас хоч потоп". Саме цей кривавий потоп і прагнув відвернути посланець Шамбали.

Цей різновид посланців можна розпізнати за деякими властивими їм рисами. Перш за все вони пацифісти й апостоли вчення Серця; по-друге, вони, як правило, пов'язані з Азією. І, по-третє, володіють невідомими силами, які можна віднести до окультних. Сен-Жерменові якраз і були властиві всі ці риси посланця міста Безсмертних.

Про наукові досягнення графа, який умів вирощувати штучні перли, отримувати великі діаманти з дрібних і виготовляти не відомі доти фарби, розповідала одна з моїх попередніх книг —"Ми —не перші" (український переклад див. "Всесвіт" No 11--12, 1988). Сен-Жермен вільно володів багатьма мовами-французькою, німецькою, італійською, англійською, російською, португальською, іспанською, грецькою, латиною, санскритом, арабською і китайською. Цей лінгвістичний рекорд, такий незвичний для XVIII століття, не знайшов задовільного пояснення. Чи не вдалося графові справді подовжити життя на сотні років, як у це вірили його прихильники?

Мадам де Хуссе, фрейліна маркізи де Помпадур, так описує його здібності: "Досконале знання мов, як давніх, так і сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиція, спалахи якої вловлюєш під час його примхливої розмови; він об'їздив увесь світ, і король охоче слухав розповіді про його мандри в Азію та Африку.

Як і розповіді про придворне життя в Росії, Туреччині та Австрії. Здавалося, для нього більше важать таємниці кожного царського двора, аніж бути довіреною особою короля".

Саме виняткова компетенція в дипломатії і його миротворчі зусилля викликали підозру до нього шефів таємної поліції у Франції, англії та деяких інших країнах. У Франції Шуазель запідозрив його в шпигунстві на користь Пруссії, з якою Франція тоді була в стані війни. В Англії Пітт вважав його російським шпигуном. Всі ці підозри, як видно, не мали під собою грунту,

але те, що Сен-Жермен близький до Людовіка XV та до інших європейських монархів, викликало заздрощі державних міністрів.

1746 року його навіть затримали в Лондоні, чому передували досить інтригуючі події. Імпозантна зовнішність Сен-Жермена спричинилася до того, що одна англійська леді стала виявляти до графа посилену цікавість. Це викликало спалах ревнощів у її молодого залицяльника, який і підкинув до кишені Сен-Жермена компрометуючого листа. Власті, яких було повідомлено про той лист, негайно заарештували графа. Та невдовзі було доведено, що це брудна фальшивка, і прямо з в'язниці Сен-Жермена було запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий лорд писав Мітчеллу, британському послу в Пруссії: "Перевірка його (Сен-Жермена) ніяких результатів не дала".

Того року Франція провадила з Пруссією програшну війну.

Король і мадам Помпадур прагнули миру, як, утім, і весь народ Франції. При сприянні військового міністра маршала Бельіля, особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа в Голландію; там він мав укласти сепаратну угоду з Пруссією, причому в цій справі йому мав посприяти герцог Луї де Брунсвік, на прихильне ставлення якого Сен-Жермен міг розраховувати. Це сприяло б тому, що Австрія, союзниця Франції, капітулювала б і настав би кінець війні.

Коли герцог Шуазель, міністр закордонних справ, дізнався про плановані без його відома мирні переговори, то заявив Людовіку XV рішучий протест, і король мусив облишити свій задум. Він спішно послав спеціального гінця до Сен-Жермена, аби попередити свого друга: Шуазель вимагає видачі його, щоб запроторити в Бастілію.

Сен-Жермен не став гаятися —він перетнув Ла-Манш і зник в Англії. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав йому в листі з Амстердама 1760 року: "Я знаю, що ви —один із найвидатніших людей Землі, і засмучений, що ці нікчеми турбують вас і снують інтриги проти ваших миротворчих зусиль". Це лише один випадок із життя Сен-Жермена, якого розуміли далеко не всі його сучасники.

1762 року він несподівано з'являється у Санкт-Петербурзі, де якраз померла імператриця Єлизавета й коронувався цар Петро III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська, доводилася донькою одному з друзів Сен-Жермена. Сімнадцять років Катерина терпіла пияцтво й дебоші свого чоловіка. Такі звички робили з нього людину, найменше здатну правити величезною імперією, як Росія, чому брати Орлови й здійснили державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала імператрицею Катериною II і правила Росією двадцять дев'ять років як один із її найвидатніших монархів. Вона розширила кордони імперії, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла поширенню в країні європейських звичаїв.

За російсько-турецької війни, коли російський флот стояв в італійському порту Ліворно, Сен-Жермен з'явився на борту фрегата у формі російського генерала.